Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №380/6422/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/6422/25 пров. № А/857/35957/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року, ухвалене суддею Хома О.П. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/6422/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним дій, стягнення матеріальної і моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

01 квітня 2025 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив визнати неправомірним рішення від 01.02.2019 №14 про утримання надміру виплачених сум пенсій; прийняти рішення про стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області на його користь 61 594,74 грн матеріальної шкоди; прийняти рішення про стягнення з відповідача на його користь 64 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.02.2019 №14 про утримання з 01.03.2019 з пенсії ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 утриману частину пенсії на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.02.2019 №14.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач та відповідач оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційних скаргах.

Позивач просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Згідно доводів позивача, наведених в апеляційній скарзі, рішення про стягнення з нього 30% пенсії є неправомірним, а тому слід стягнути з відповідача неправомірно утримані кошти. Зазначає, що неправомірне зменшення пенсійних виплат призвело до моральних спраждань та спричинило погіршення стану здоров`я, вважає, що наявні підстави для стягнення на його користь моральної шкоди.

Відповідач за наслідком скасування рішення суду просить ухвалити нове про відмову у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно з рішенням Головного управління №14 від 01.02.2019 про утримання надміру виплачених сум пенсій та заяви пенсіонера від 31.01.2019 з пенсійної виплати ОСОБА_1 проводиться стягнення переплати пенсії з 01.03.2019 по 30% щомісячно. Після звернення позивача із заявою від 27.02.2025 щодо відрахувань його пенсії відповідно до поданої ним заяви від 31.01.2019, у якій, пояснюючи свою необізнаність із наслідками такої заяви, вимагав припинити стягнення утримання переплати з його пенсії та повернути стягнуті кошти, пенсійним органом прийнято рішення про припинення стягнення переплати пенсії з 01.01.2025. Відповідач вважає, що стягнення переплати пенсії відбувалось у добровільному порядку, ОСОБА_1 були відомі наслідки подання заяви від 31.01.2019, тому вважає, що підстави для повернення коштів позивачу відсутні. Зауважує, що залишок переплати пенсії станом на 01.04.2025 становить 3173,64 грн.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу пенсійного органу, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в їх задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує з 11.12.2007 пенсію по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для обчислення розміру пенсії було враховано заробітну плату за період з 01.01.1995 по 31.12.1999 на підставі довідки про заробітну плату, виданої Сільськогосподарським підприємством ТОВ «Промінь» від 15.12.2007 № 15.

Розмір пенсійної виплати позивача з 29.01.2009 обчислюється відповідно до Закону 1058-IV в розмірі 90 відсотків пенсії за віком як особі з інвалідністю ІІ групи згідно довідки МСЕК, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 .

Відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №15 застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ у Львівській області на виконання постанови Правління ПФУ від 03.09.2018 №19-1 «Про проведення інвентаризації пенсійних справ» 26.10.2018 було направлено запит №1318/03.16-10 для проведення позапланової перевірки довідки про заробітну плату ОСОБА_1 від 15.12.2007 №15, видану Сільськогосподарським підприємством ТОВ «Промінь» за період з 01.01.1995 по 31.12.1999.

Я слідує з Акта №44/1 від 09.01.2019 позапланової перевірки достовірності відомостей, відображених у зазначеній довідці про заробітну плату, виданій для призначення пенсії згідно до Закону №1058-IV, виявлено відповідність даних, зазначених в довідці від 15.12.2007 №15 на ім`я ОСОБА_1 за 1995 рік, даним первинних документів, однак відомості, відображені у довідці про заробітну плату за 1996 - 1999 роки, первинними документами не підтверджено.

Розпорядженням ГУ ПФУ у Львівській області від 25.01.2019 ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії по інвалідності (ІІ група загального захворювання), в результаті якої розмір пенсії зменшився.

Внаслідок проведеного перерахунку виникла переплата пенсії за період з 01.10.2017 по 31.01.2019 в сумі 64 76,38 грн.

ОСОБА_1 31.01.2019 подав заяву про утримання з його пенсії по 30% переплати до повного його погашення.

Згідно з рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №14 від 01.02.2019 про утримання надміру виплачених сум пенсій та заяви пенсіонера від 31.01.2019 з пенсійної виплати ОСОБА_1 проводиться стягнення переплати пенсії з 01.03.2019 по 30% щомісячно.

ОСОБА_1 27.02.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про повернення йому коштів, стягнених на підставі рішення №14 від 01.02.2019 та його заяви від 31.01.2019.

ГУ ПФУ у Львівській області листом від 26.03.2025 повідомило про відсутність підстав для повернення утриманих коштів, оскільки стягнення переплати проводилось в добровільному порядку.

Вважаючи дії ГУ ПФУ у Львівській області протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Порядок нарахування та виплати пенсії унормовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону №1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Аналогічне положення закріплене у ст. 103 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-XII), за яким суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 №6-4 (порядок №6-4).

Пунктом 3 порядок №6-4 визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За визначенням, наведеним у ч.1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Частиною 1 ст. 21 Закону №1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду ведуть облік усіх застрахованих осіб і персоніфікований облік надходження страхових внесків, створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застраховані особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону №1058-IV на кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, до якої заносяться особові дані, страховий стаж, заробітна плата (доход), сума сплачених страхових внесків, виплата пенсій за рахунок коштів пенсійного фонду і т.д.

Таким чином, органи Пенсійного фонду повинні вести деталізований облік відомостей про кожну застраховану особу.

Положеннями пункту 3 частини 2 статті 16 Закону 1058-IV передбачено, що застрахована особа зобов`язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення.

Водночас, законодавець пов`язує повернення надміру виплачених сум пенсії із зловживанням пенсіонера або поданням страхувальником недостовірних даних.

Верховний Суд вже аналізував норми права, якими врегульовано питання повернення надміру виплачених сум пенсії.

У постанові від 25.10.2021 в справі №554/4736/17 Верховний Суд зазначив, що відповідальність може бути покладена на громадянина на підставі частини 1 статті 103 Закону №1788-XII виключно внаслідок зловживання з боку пенсіонера, яке може полягати, зокрема, в поданні ним документів з явно неправильними відомостями. Тобто, умовою є свідомі, активні та навмисні дії з боку пенсіонера, які призвели до надмірної виплати йому пенсії.

Верховний Суд у постанові від 26.10.2021 в справі №712/9879/17 вказав, що діючим законодавством визначаються дві самостійні підстави для відшкодування зайво сплаченої пенсії, кожна з яких визначає суб`єкта, на якого покладається такий обов`язок в залежності від того, хто із цих суб`єктів вчинив відповідні дії, що призвели до такої зайвої сплати. У випадку зловживань з боку пенсіонера - обов`язок відшкодування може бути покладений на нього, а у випадку подання недостовірних відомостей страхувальником - обов`язок відшкодування зайвих виплат покладається на цього страхувальника.

Враховуючи зазначене, для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, має достеменно встановити факт переплати пенсії у зв`язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №489/205/16-а, від 03.10.2019 у справі №487/3380/16-а, від 11.02.2020 у справі №761/41107/16-а, від 18.08.2020 у справі №638/10460/17, від 22.04.2021 у справі №688/742/17, яку в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує при вирішенні цієї справи.

Відтак, для повернення коштів пенсіонером необхідна наявність зловживань з боку такого пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних.

Слід зазначити, що під зловживанням з боку пенсіонера згідно з частиною першої статті 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» розуміється, зокрема подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо. Недостовірні дані є такими даними, які викривляють фактичні обставини (підтверджують факт, якого в дійсності не було), які є неправдивими і при відсутності яких (недостовірних даних), у спірних правовідносинах, у позивача не виникає права на пенсійне забезпечення.

Суд встановив, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV з 11.12.2007, обчислення розміру якої відбулося на підставі вказаної у довідці від 15.12.2007 № 15 заробітної плати за період з 01.01.1995 по 31.12.1999, виданої Сільськогосподарським підприємством ТОВ «Промінь», була подана ОСОБА_1 ще при первинному зверненні позивача до відповідача з заявою про призначення пенсії в 2007 році.

Суд зазначає, що встановлені актом №44/1 від 09.01.2019 позапланової перевірки невідповідності відомостей, відображених у вказаній довідці про заробітну плату відомості про заробітну плату за 1996 - 1999 роки відбулися через 12 років після подання позивачем такої довідки, що зумовило проведення перерахунку пенсії, в результаті якої розмір пенсійної виплати зменшився, та утворилася переплата пенсії за період з 01.10.2017 по 31.01.2019 в сумі 64 768,38 грн.

Відповідач не навів у рішенні обґрунтованих обставин щодо зловживань саме з боку позивача, щодо його обізнаності відносно недостовірності даних, які враховувались при обчисленні пенсії. Судом не встановлено вини позивача у наданні недостовірних даних про розмір заробітної плати, з якого пенсійним органом було обраховано пенсійну виплату при зверненні за призначенням пенсії у 2007 році.

Відповідно до положень статті 1166 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зобов`язання з відшкодування шкоди виникає при наявності таких складових: протиправної поведінки; настання шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою; вину завдавача шкоди.

Згідно із статтею 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, за відсутності зловживань (недобросовісності) з боку пенсіонера чи відсутності факту подання страхувальником недостовірних даних, підстави для стягнення з пенсіонера надміру виплачених сум пенсії відсутні.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що рішення пенсійного органу від 01.02.2019 №14 не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, що має наслідком його скасування.

Суд апеляційної інстанції вважає, що визначення пенсійному органу зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 утриману частину пенсії на підставі цього рішення є належним способом відновлення порушеного права позивача.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення моральної шкоди, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 згаданої Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У контексті розглядуваних правовідносин, з огляду на не встановлення характеру та обсягу страждань, яких позивач зазнав внаслідок прийняття відповідачем відповідного рішення, визнаного судом протиправним, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я, таке рішення не може вважатися засобом негативного впливу на позивача, причиною досягнення позивачем негативних емоцій, рівня страждання або приниження.

Також судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та необхідністю відшкодування моральної шкоди. Крім того позивачем не обґрунтовано розміру заявленої до стягнення моральної шкоди, а тому вимоги позивача про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі №380/6422/25, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі №380/6422/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк