Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №541/4977/25 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/4977/25

Номер провадження 2/541/524/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 лютого 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого – судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання – Непокупної Л.М., Ніколаєнко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, пені та річних, -

установив:

24 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Поліщук Л.І., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, пені та річних.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 03 червня 2025 року ОСОБА_2 власноруч підписав розписку, якою підтвердив, що отримав від ОСОБА_1 81 000,00 грн. та зобов`язався повернути їх до 20 червня 2025 року, при цьому підтвердивши, що отримав кошти добровільно, усвідомлено, без будь-якого примусу, та що умови розписки відображають фактичні домовленості сторін. Відповідач свого обов`язку щодо повернення отриманих коштів до 20 червня 2025 року не виконав, грошові кошти не повернув, чим порушив норми статей 610 та 611 ЦК України, що визначають наслідки невиконання зобов`язання. Умовами розписки прямо передбачено відповідальність відповідача у разі порушення строку повернення позики, а саме обов`язок сплатити: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми боргу; річні у розмірі 365% відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; інфляційні втрати відповідно до законодавства; штраф у десятикратному розмірі від суми боргу за кожні прострочені 30 днів. У зв`язку з простроченням повернення боргу починаючи з наступного дня, тобто 21 червня 2025 року позивачем здійснено розрахунок пені за період по 12 грудня 2025 року, що становить 12 039,04 грн., а також річних за той самий період у сумі 106 920,00 грн. Таким чином, на день подання позову загальна сума вимог до стягнення складається з 81 000,00 грн. основного боргу, 12 039,04 грн. пені, 141 750,00 грн. річних, а також судових витрат позивача. Вказане порушення відповідач не усунув, добровільно зобов`язання не виконав, тому позивач змушений звернутися до суду для захисту свого порушеного права.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 грудня 2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, у поданій до суду заяві просила проводити розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала (а.с. 37-40).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи належно повідомлений за адресою місця проживання, зареєстрованої у встановленому законом порядку, відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, та шляхом публікації оголошення на веб-сторінці Миргородського міськрайонного суду, офіційного веб-порталу судової влади. Причину своєї неявки суду не повідомив, як і не надіслав заяв чи клопотань про розгляд справи у його відсутність або перенесення розгляду. Відзив на позовну заяву не направив (а.с. 28-29).

У зв`язку з неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті, так як сторони повідомлені вчасно та належним чином.

Відповідно до положень ст.ст. 280, 281 ЦПК України, судом ухвалено провести заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та постановлено ухвалу суду від 16 лютого 2026 року про проведення заочного розгляду справи.

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 03 червня 2025 року між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 81000,00 гривень, які зобов`язався повернути до 20 червня 2025 року. Вказане підтверджується копією розписки, написаною ОСОБА_2 (а.с. 7).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У порядку ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів – робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як визначено статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання умов укладеного між сторонами договору, сплатив відповідачу 81000,00 гривень, тобто ОСОБА_1 належним чином виконав умови договору, а відповідач, отримавши кошти, не виконав взяті на себе зобов`язання за договором, обставини викладені позивачем в позовній заяві не спростовано відповідачем, який не скористався процесуальним правом подати відзив на позовну заяву та докази на спростування заявлених позовних вимог та підтвердження належного виконання договірних зобов`язань, тому суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача суми отриманих останнім коштів в сумі 81000,00 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 12039,04 грн. та процентів річних у розмірі 141750,00 грн. суд дійшов наступного висновку.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті).

Виходячи з вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 дійшла висновку про те, що домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Статтями 546, 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

А статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами розписки від 03 червня 2025 року передбачено, що у разі порушення позичальником зобов`язання в частині повернення кожної окремої суми коштів та/або повернення всієї суми до кінцевої дати, 20 червня 2025 року, останній зобов`язується додатково сплатити суму неустойки, а саме: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, за кожен день невиконання зобов`язань, від суми боргу; суму річних, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, визначених у розмірі 365%; суму інфляційних, відповідно до законодавства України.

На підставі вищенаведеного, позивач просить стягнути з відповідача 12039,04 гривень – пеня за період з 21 червня 2025 року по 12 грудня 2025 року, 141750,00 гривень – процентів річних у розмірі 365% за той самий період.

Однак, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що пеня та проценти річні не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, тому необхідно стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 81000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 2347,89 грн., а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на 81000,00 грн. * 100 % : 234789,04 грн. ціни позову = 34,50 %, тобто 34,50 % від ціни позову 34,50 % * 2347,89 грн. : 100 %), що складає 810 гривень 02 копійки.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. 3, 11, 509, 526, 546, 548, 549, 610, 611, 625, 627, 629, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 214-215, 280, 281 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, пені та річних – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 81000 (вісімдесят одна тисяча) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 810 (вісімсот десять) гривень 02 копійки.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя О. А. Городівський