Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №460/35/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 лютого 2026 рокум. Рівне№460/35/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позицій учасників справи.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника-адвоката до Рівненського окружного адміністративного суду (далі - суд) з адміністративним позовом (позовною заявою) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати його звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII у зв`язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія відділення радіоперешкод роти радіоелектронної боротьби безпілотними літальними апаратами 2 батальйону радіоелектронної боротьби. Зазначає, що звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII (далі – Закон №2232-XII), а саме у зв`язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. Однак, відповідно до листа командира військової частини НОМЕР_1 №1975/318 від 17.12.2025 року рапорт позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII не було погоджено на підставі того, що у свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 зазначено батько: ОСОБА_1 , а також мати: ОСОБА_2 , що на думку відповідача підтверджує факт наявності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років. Позивач вважає таку відмову протиправною, та такою що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, оскільки позивачем до його рапорту було долучено підтверджуючі документи про розірвання шлюбу з матір`ю дитини та її самостійне утримання позивачем. З огляду на вказане позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, подав до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає про те, що підстави для відмови у звільненні позивача з військової служби є законними та обґрунтованими, оскільки законодавець передбачив вичерпний перелік документів, які підтверджують відсутність інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю до 18 років, а саме: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України). При цьому зауважує, що факт розлучення батьків та проживання матері за межами України не позбавляє її обов`язку здійснювати догляд за її сином. У зв`язку із безпідставністю позовних вимог позивача та відсутністю підстав для задоволення його позовних вимог відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Позовна заява подана до суду 02.01.2026 у електронній формі із використанням електронного кабінету підсистеми ""Електронний суд" ЄСІТС, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 02.01.2026.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2026 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.

Ухвалою від 05.01.2026 суд прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановив учасникам справи строки на подання заяв по суті спору та витребував у відповідачів докази.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та подав до суду 08.01.2026 відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову і до якого додав витребувані судом документи.

На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.

Позивач перебуває на посаді водія відділення радіоперешкод роти радіоелектронної боротьби безпілотними літальними апаратами 2 батальйону радіоелектронної боротьби у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.08.2011, виданого Білівською сільською радою Чортківського району Рівненської області, позивач є батьком ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а матір`ю ОСОБА_3 є ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 (син позивача) має інвалідність, що підтверджується медичним висновком на дитину-інваліда віком до 18 років №1/5 від 27.01.2025 року, а також Формою індивідуальної програми реабілітації інваліда до 18 років №1/5 від 27.01.2025 року. Висновок дійсний до 27.01.2027 року та виданий на 2 роки.

Управлінням соцзахисту та охорони здоров`я Чортківської міської ради видано посвідчення серії НОМЕР_4 від 15.04.2025, у якому вказано про оформлення державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю до 18 років, а також вказано дані законного представника (опікуна) дитини з інвалідністю, яким зазначений батько дитини – ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 16.05.2025 у справі №608/884/25 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено та вирішено розірвати шлюб, зареєстрований 17.07.2010 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області, актовий запис №112. Вказане рішення суду набрало законної сили 17.06.2025.

Ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 19.06.2025 у справі №608/1300/25 затверджено мирову угоду, укладену ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у п. 1 резолютивної частини якої вказано, що сторони визнають той факт, що неповнолітній син сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 , який самостійно його виховує та утримує, знаходиться на повному матеріальному забезпеченні.

Головним спеціалістом служби у справах дітей Чортківської міської ради проведено обстеження умов проживання родини ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та складено акт обстеження житлово-побутових умов, відповідно до якого за вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1

02.12.2025 позивач звернувся з рапортом до відповідача про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме через виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

До вказаного рапорту позивач долучив копії таких документів: паспорта громадянина України та картки платника податків, свідоцтва про народження дитини, посвідчення інваліда серії НОМЕР_4 , витягу з реєстру територіальної громади, виписки з медичної карти №289, медичного висновку №1/5, форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, рішення суду №608/884/25, ухвали №608/1300/25, акту обстеження житлово-побутових умов, посвідчення учасника бойових дій.

Рапорт позивача було підписано та погоджено безпосередніми командирами та разом з додатками до нього рапорт направлено для прийняття кадрового рішення до командира ВЧ НОМЕР_1 .

Зі змісту наявного у матеріалах справи листа ВЧ НОМЕР_1 від 17.12.2025 суд встановив, що рапорт позивача було розглянуто та не погоджено, у зв`язку з наявністю інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, а саме оскільки в свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 зазначено, що батько: ОСОБА_1 , а також мати: ОСОБА_2 , що підтверджує факт наявності інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача, а тому у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку із вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати, а також зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на вказаній підставі.

4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ.

Частинами 1, 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

Частиною 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої названої статті під час дії воєнного стану такі військовослужбовці звільняються через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, до якої відсилає підпункт «г» пункту 2 частини четвертої цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема на таких підставах: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153), відповідно до пункту 233 якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 4 пункту 241 Положення №1153/2008).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення №1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454, далі Інструкція №170).

Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно з підпунктом 19 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовцем, що виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати подаються:

- медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу;

- копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

- один із документів: копія свідоцтва про смерть одного з батьків, або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутньою чи оголошення померлою, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

За обставин цієї справи, позивач 02.12.2025 звернувся з рапортом до відповідача про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме у зв`язку з вихованням військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати. До вказаного рапорту позивач долучив копії таких документів: паспорта громадянина України та картки платника податків, свідоцтва про народження дитини, посвідчення інваліда серії НОМЕР_4 , витягу з реєстру територіальної громади, виписки з медичної карти №289, медичного висновку №1/5, форми індивідуальної програми реабілітації інваліда, рішення суду №608/884/25, ухвали №608/1300/25, акту обстеження житлово-побутових умов, посвідчення учасyика бойових дій.

Відповідно до наявного у матеріалах справи листа ВЧ НОМЕР_1 від 17.12.2025 рапорт позивача було розглянуто та не погоджено, у зв`язку з наявністю інших осіб, які зобов`язані виховувати дитину з інвалідністю віком до 18 років, а саме матері ОСОБА_2 .

Суд з матеріалів справи встановив, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.08.2011, виданого Білівською сільською радою Чортківського району Рівненської області, позивач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його матір`ю є ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 (син позивача) має інвалідність, що підтверджується медичним висновком на дитину-інваліда віком до 18 років №1/5 від 27.01.2025 року, а також Формою індивідуальної програми реабілітації інваліда до 18 років №1/5 від 27.01.2025 року. Вказаний висновок дійсний до 27.01.2027 року та виданий на 2 роки.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 15.04.2025 року про державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю до 18 років, виданого Управлінням соцзахисту та охорони здоров`я Чортківської міської ради, законним представником (опікуна) дитини з інвалідністю зазначений батько дитини – ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви та протиправність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби, позивач зазначає про те, що утримує сина самостійно, оскільки матір ОСОБА_3 не проживає разом із сім`єю, не бере участі у вихованні та утриманні дитини та фактично не здійснює догляду за хворою дитиною, проживає в іншій країні, а саме в Республіці Італія. Крім того зазначає, що шлюб між ним та матір`ю його сина ОСОБА_2 було розірвано згідно рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року у справі №608/884/25, а також ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2025 року у справі №608/1300/25 затверджено мирову угоду між позивачем та ОСОБА_2 , щодо визначення місця проживання їх неповнолітнього сина та його утримання позивачем.

У контексті наведеного суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи та його рапорту було долучено рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 16 травня 2025 року у справі №608/884/25, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено та вирішено розірвати шлюб, зареєстрований 17.07.2010 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області, актовий запис №112. Це рішення суду набрало законної сили 17.06.2025 року.

Також, згідно ухвали Чортківського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2025 року у справі №608/1300/25 між позивачем та ОСОБА_2 затверджено мирову угоду, де у п. 1 резолютивної частини вказано, що сторони визнають той факт, що неповнолітній син сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 , який самостійно його виховує та утримує, знаходиться на повному матеріальному забезпеченні.

Проживання дитини разом з позивачем також підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов, відповідно до якого головним спеціалістом служби у справах дітей Чортківської міської ради було проведено обстеження умов проживання родини ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що за вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вказаному акті також зазначено, що зі слів дитини мати з сім`єю не проживає.

Натомість, при розгляді поданого позивачем рапорту на звільнення відповідачем поставлено під сумнів наявності у позивача права на звільнення згідно абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, як військовослужбовця, який самостійно виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років, з урахуванням наявності матері дитини.

Надаючи оцінку вказаним доводам, суд звертає увагу на безпосередньому формулюванні абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, а саме на тому, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

Тобто, звільнення з військової служби під час воєнного стану можливе за умови самостійного виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, за умови фактичної відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати, тобто мається на увазі матері.

Як встановив суд вище, відповідно до ухвали Чортківського районного суду Тернопільської області від 19 червня 2025 року у справі №608/1300/25 між позивачем та ОСОБА_2 було затверджено мирову угоду, де сторонами визнається той факт, що неповнолітній син сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 , який самостійно його виховує та утримує, знаходиться на повному матеріальному забезпеченні. Такі ж обставини підтверджені в акті обстеження житлово-побутових умов від 26.09.2025 року, який затверджений в.о.начальника служби у справах дітей Чортківської міської ради, де серед іншого вказано, що батько ОСОБА_1 виявляє зацікавленість у навчальному процесі дитини ОСОБА_3 , здійснює контроль за відвідуванням школи та успішністю. Окрім того, в акті вказано, що мати з сім`єю не проживає, всі потреби дитини забезпечує батько.

Суд зазначає, що мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі №185/8179/22 (провадження № 14-84цс24).

Отже, уклавши мирову угоду, яка затверджена Чортківським районним судом Тернопільської області, сторони, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнали той факт, що неповнолітній син сторін у справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 , який самостійно його виховує та утримує, знаходиться на повному матеріальному забезпеченні, що у свою чергу свідчить про узгодженість між позивачем та матір`ю дитини питання самостійного виховання та утримання спільної дитини саме батьком, тобто позивачем.

Водночас, суд зазначає, що сама лише юридична наявність матері дитини не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця, враховуючи доведеність факту самостійного виховання та утримання спільної дитини виключно батьком.

При цьому слід зазначити, що відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на те, що ухвалою суду, яка набрала законної сили, встановлено та визнано факт самостійного виховання та утримання позивачем дитини з інвалідністю до 18 років, а також з огляду на подання позивачем рапорту на звільнення слідує, що позивач є військовослужбовцем, проходить військову службу у воєнний час за призовом під час мобілізації та самостійно виховує дитину з інвалідністю до 18 років (без участі у такому утриманні та вихованні матері дитини), при цьому не бажає продовжувати військову службу.

Таким чином, наведені обставини очевидно свідчать про те, що позивач підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII. При цьому, на переконання суду, інших долучених до рапорту позивача документів було цілком достатньо для такого звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при прийнятті рішення з урахуванням встановлених судом обставин.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Оскільки відповідач не довів правомірність своїх дій, а тому з метою ефективного захисту порушеного прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку із самостійним вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, відповідні їм правовідносини, застосовані до них судом норми права і висновки Верховного Суду, суд дійшов до висновку, що у цій справі наявні фактичні і правові підстави для ухвалення судом рішення про задоволення позову у повному обсязі шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у задоволення рапорту про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII та зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII у зв`язку із виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов`язані її виховувати.

6. Розподіл судових витрат.

Приписами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивача звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то ж позивач при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір не сплачував, і крім того він не подав до суду доказів понесення ним будь-яких інших судових витрат. А тому у суду відсутні передбачені законом підстави для стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 7 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII у зв`язку із вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_5 );

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ).

Суддя Олександр МАКСИМЧУК