Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №160/31172/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 рокуСправа №160/31172/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_2 , в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо:

відмови розглянути поданий ОСОБА_1 рапорт про звільнення з військової служби в запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи;

відмови підготувати необхідні документи щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи, та направлення їх на розгляд командира Військової частини НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 :

підготувати та направити на адресу Військової частини НОМЕР_2 документи для звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи;

- надати до судового розгляду оригінал поданого мною рапорт на звільнення з військової служби, також додатки до нього.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має статус учасника бойових дій та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Оскільки мати позивача є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а позивач - єдиним членом сім`ї, який повинен її утримувати, позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби. Відповідачем обґрунтовану відповідь на рапорт не надано, з військової служби позивача не звільнено. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Цією ж ухвалою клопотання позивача про витребування доказів - задоволено. Витребувано від Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії рапорту позивача на звільнення з військової служби та додатків до нього, який було зареєстровано 01.09.2025 за вх. №1412.

На виконання вимог ухвали суду представником Військової частини НОМЕР_1 надано витребувані судом документи, а також відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 01.09.2025 позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом (вх. №1412) про звільнення з військової служби. В рапорті підставою для звільнення позивач зазначив абзац 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. За результатами розгляду рапорту позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено у задоволенні рапорту, у зв`язку із тим, що позивачем не надано підтвердження відсутності інших родичів першого або другого ступеню споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача. Із доданих до рапорту позивача документів на підтвердження підстав для звільнення з військової служби неможливо встановити відсутність інших родичів першого або другого ступеню споріднення. В той же час, позивачем підтверджено наявність родича першого ступеню споріднення, а саме брата - ОСОБА_3 , який є громадянином іншої держави. Документів, які підтверджували б необхідність постійного стороннього догляду за братом позивача у відповідності до Інструкції №170 до рапорту не долучено, а отже, з наявних документів можливо прийти до висновку, що ОСОБА_3 може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, що є однією із основних умов, які не підпадають під вимоги абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Посилання позивача на те, що його брат ОСОБА_3 перебуває за кордоном та є громадянином іншої держави, а тому, не може здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, є необґрунтованими, оскільки це не передбачено нормою статті, за якою бажає звільнитись позивач із військової служби. З огляду на викладене, просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити.

До суду від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшли пояснення третьої особи щодо позову, в яких останній зазначив, що позивач, який проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (безпосередньо підпорядковується командиру Військової частини НОМЕР_2 ) подав рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 на погодження щодо звільнення з лав Збройних Сил України, згідно підпункту «г» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). У свою чергу, у висновку комісії щодо обстеження сімейного стану військовослужбовця, зазначеному в акті обстеження сімейного стану військовослужбовців, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.06.2025 №5718 встановлена наявність інших осіб (родичів першого (другого) ступеня споріднення), які відповідно до Закону зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд згідно абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» за матір`ю позивача. Позивач дійсно підтвердив, що його мати - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, разом з тим, факт відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеню споріднення такої особи, або підтвердження, що вони самі потребують стороннього догляду разом з рапортом не надав, а навпаки вказав, що крім нього, серед родичів першого та другого ступеню споріднення є також його брат - ОСОБА_3 , який в свою чергу, є дієздатною собою та такою, що потенційно може здійснювати нагляд за своєю матір`ю. Однак, зауважено, що право на звільнення з військової служби за підставою для звільнення із військової служби, визначеною у ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та вказаною у рапорті позивача, виникає виключно за наявності сукупності таких умов: військовослужбовець, який бажає звільнитися із військової служби, є дитиною особи з інвалідністю І або ІІ групи, яка потребує стороннього догляду; у особи з інвалідністю І або ІІ групи, яка потребує стороннього догляду, відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення або інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Відповідно до пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 ПК України: членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені; членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки. Враховуючи викладені умови для звільнення із військової служби з підстави, вказаної у рапорті позивача, для задоволення відповідного рапорту до нього слід було б додати документи, які підтверджують, що ОСОБА_3 є особою з інвалідністю І або ІІ групи, а також потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Більше того, на сина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 покладається обов`язок піклуватися про батьків, проявляти до них турботу та надавати їм допомогу вказаний у ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України, перебування за кордоном цей обов`язок не скасовує. У зв`язку із наявністю іншого члена сім`ї позивача (брат - ОСОБА_3 ), що може здійснювати нагляд за своєю матір`ю, підстав для задоволення рапорту позивача щодо звільнення останнього з військової служби немає.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та має статус учасника бойових дій, згідно посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.09.2023, копія якого наявна у матеріалах справи.

28.08.2025 позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з лав Збройних Сил України, згідно підпункту «г» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

До означеного рапорту позивачем було додано наступні документи, копії яких також містяться у матеріалах справи: нотаріально засвідчена копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія паспорту громадянина України матері позивача - ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення у зв`язку з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ; довідка про спільне проживання ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_2 ; засвідчений переклад з польської мови паспорта громадянина Республіки Польща ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчена копія медичної форми №080-4/о, виданої ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія довідки ЛКК закладу охорони здоров`я про потребу в постійному сторонньому догляді ОСОБА_2 ; акт про обстеження сімейного стану, наданий ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.06.2025 №5718.

Відповідь на означений рапорт позивача у матеріалах справи відсутня.

Відмову розглянути поданий рапорт про звільнення з військової служби та підготувати необхідні документи щодо звільнення зі служби позивач вважає протиправною, що стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

При вирішені спору суд виходить із того, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Статтею 26 Закону №2232-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначені підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Разом з тим, частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

Як зазначено вище, 28.08.2025 позивач подав відповідачу рапорт про звільнення з військової служби, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення зі служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю IІ групи.

У свою чергу, доказів того, що командир відповідача розглянув рапорт позивача та документи, які підтверджують підстави звільнення позивача з військової служби, та задовольнив такий рапорт або відхилив його, чи прийняв інше рішення, що належить до його компетенції, матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного суду України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Таким чином, оскільки відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача від 28.08.2025 про звільнення з військової служби та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, тому суд, в контексті спірних правовідносин може лише зобов`язати відповідача розглянути зазначений рапорт та прийняти відповідне рішення.

Оскільки рапорт належним чином не розглянуто та за результатом його розгляду не ухвалено відповідного рішення, вимоги щодо підготування відповідних документів про звільнення позивача з військової служби є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, відтак, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду поданого ОСОБА_1 рапорту від 28.08.2025 (вх. №1412 від 01.09.2025) про звільнення з військової служби в запас, у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути поданий ОСОБА_1 рапорт від 28.08.2025 (вх. №1412 від 01.09.2025) про звільнення з військової служби в запас, у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька