Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №160/15255/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 рокуСправа №160/15255/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 09.06.2025р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації позивачеві за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 107 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням суд додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при розрахунку та виплаті йому грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки (у кількості 107 днів) при звільненні, відповідач не включив суми додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 безпідставно, оскільки вважає, що згадана додаткова винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, входить до складу його грошового забезпечення (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпустки відповідно до п.6 розділу ХХХІ Порядку №260, вказаний пункт, на переконання позивача, не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації, про що свідчать і правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23.09.2024р. у справі №240/32125/23, у зв`язку із чим позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою суду від 20.06.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, та запропоновано, зокрема, відповідачеві – Військовій частина НОМЕР_2 протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України, надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом з копіями позову та доданих до нього документів була отримана відповідачем - Військовою частиною НОМЕР_2 у системі «Електронний суд» 21.06.2025р., що підтверджується змістом довідок про доставку електронного листа до його електронного кабінету, наявних у справі.

Надалі 03.08.2025р. Військова частина НОМЕР_1 звернулася з клопотанням у порядку ст.52 КАС України та просила замінити у даній справі відповідача – Військову частину НОМЕР_2 на її правонаступника, якою є Військова частина НОМЕР_1 посилаючись на те, що відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача ЗСУ від 22.05.2025р. №Д-321/65/дск, директиви Командувача Сил територіальної оборони ЗСУ від 22.05.2025р. №Д-22/ДСК з 31.07.2025р. в/ч НОМЕР_2 переформовано, найменування та ідентифікаційний код анульовано, а згідно наказу МОУ від 16.07.1997р. «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство ЗСУ» від 22.12.1997р. за №615/2419 правонаступником в/ч НОМЕР_2 є в/ч НОМЕР_1 .

Позивач у додаткових поясненнях від 05.08.2025р. просив замінити Військову частину НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 відповідно до ч.3 ст.48 КАС України.

Ухвалою суду від 01.09.2025р. вказані вище клопотання учасників справи були задоволені, замінено первісного відповідача у даній справі – Військову частину НОМЕР_2 на її правонаступника – Військову частину НОМЕР_1 на підставі ст.ст. 48,52 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також зазначеною ухвалою суду було зобов`язано відповідача – Військову частину НОМЕР_1 надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України, надати докази правомірності бездіяльності відповідача у даних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду, відповідачем – Військовою частиною НОМЕР_1 через систему «Електронний суд» 04.09.2025р. до адміністративного суду подано відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання вчинити певні дії у даній справі в повному обсязі посилаючись на те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був звільнений з військової служби із виключенням з особового складу військової частини 13.04.2025р., при звільненні з військової служби йому була нарахована на виплачена компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки у загальній сумі 56 902,30 грн. Щодо аргументів позивача з приводу неправильного розрахунку суми компенсації відпустки у зв`язку із не врахуванням при її розрахунку додаткової винагороди, яку позивач отримав у квітні 2025р., то відповідач зазначив, що за п.5, п.6 розділу ХХХІ Порядку №260, який діяв на момент звільнення позивача зі служби, чітко передбачено, що при розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки додаткова винагороди не включається, тому, на переконання відповідача компенсація за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки нарахована та виплачена позивачеві у повному обсязі відповідно до вимог законодавства, чинного на день його звільнення. Додатково, відповідач зазначив, що до п.6 розділу ХХХІ Порядку №260 наказом МОУ №23 від 15.01.2025р. були внесені зміни та після слів «щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» доповнено словами «крім винагород», внесені зміни впливають на порядок обчислення грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткових відпусток, тому на момент звільнення позивача зі служби (13.04.2025р.) підлягав застосування наведений пункт 6 у редакції, чинній з 21.02.2025р., тому, на переконання відповідача, постанова Верховного Суду від 23.09.2024р. у справі №240/32125/23, на яку посилається позивач у позові, не є релевантною до цих правовідносин, а викладена відповідачем позиція підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які містяться у постанові від 27.03.2025р. у справі №240/2921/23, яка додана до відзиву на позов.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.02.2026р. через велику завантаженість суду адміністративними справами військовослужбовців, перебування судді Конєвої С.О. у щорічних чергових відпустках, що об`єктивно унеможливлювало здійснення адміністративного судочинства у даний період, розгляд даної справи було продовжено відповідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 13.02.2026р.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 13.02.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (правонаступником якого є Військова частина НОМЕР_1 ), є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорту позивача від 28.02.1997р., копією військового квитка серії НОМЕР_3 від 05.03.2022р., копією посвідчення серії НОМЕР_4 від 18.04.2023р., наявних у справі.

За змістом копії Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.04.2025р. за №114 видно, що у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби у запас за п.п. «г» п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» його було виключено зі списків особового складу військової частини з 13.04.2025р.

На підставі наведеного Наказу від 13.04.2025р. №114 позивачеві при звільненні з військової служби була нарахована та виплачена компенсація за невикористані щорічну та додаткову відпустку у розмірі 93669,94 грн. про що свідчить зміст копії Картки особового рахунку позивача за період з 01/2025-12/2025, наявної у справі.

Надалі, у відповідь на адвокатський запит, Військовою частиною НОМЕР_2 листом від 15.03.2025р. №1550/1580 щодо розрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну і додаткову відпустку за 2022 – 2025 роки проінформовано позивача про те, що відповідно до ч.6 розділу ХХХІ Наказу №260 від 07.06.2018р. розрахунок, зокрема, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснювався виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород. Відтак, згадана компенсація була нарахована та виплачена позивачеві у повному обсязі відповідно до вимог законодавства, чинного на день його звільнення, що підтверджується змістом наведеної відповіді відповідача.

Вважаючи, що відповідач протиправно при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток при звільненні його з військової служби не включив до складу грошового забезпечення позивача суми додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», позивач, з метою захисту свого порушеного права, звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Положеннями частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ визначено перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

За змістом частини першої статті 10-1 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки (абзац 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова КМУ № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 3 Постанови № 704 встановлено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 746/32197 (далі - Порядок № 260).

15.01.2025 року наказом Міністерства оборони України №23 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Мінюсті України 20.01.2025р. за №94/43500 до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 були внесені зміни, а саме: пункт 6 після слів «щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» доповнити словами «, крім винагород».

Зазначені зміни до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 набрали чинності 25.02.2025р.

Відповідні зміни були чинними та діяли і на момент звільнення позивача з військової служби – 13.04.2025р.

Так, відповідно до 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 (у редакції, чинній з 25.02.2025р. та на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає:

- щомісячні основні види грошового забезпечення;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

З вищевикладеного аналізу чинних станом на момент звільнення позивача з військової служби (13.04.2025р.) наведених вище приписів слідує, що, починаючи з 25.02.2025р. (внесення змін до п.6 розділу ХХХІ Порядку №260 наказом МОУ від 15.01.2025р. №23) при обчисленні розміру компенсації військовослужбовцям за всі невикористані дні відпусток, виплачені їм усі винагороди незалежно від того, чи відносяться такі винагороди до щомісячних додаткових або до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, не враховуються.

Тому, за викладених обставин, починаючи з 25.02.2025 року (внесення змін до п.6 розділу ХХХІ Порядку №260 наказом МОУ від 15.01.2025р. №23), суд приходить до висновку, що суми додаткової винагороди, установленої Постановою КМУ №168, при обрахунку розміру компенсації за всі невикористані дні відпусток при звільненні з військової служби врахуванню не підлягають.

Відповідно, суд вважає, що при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані дні оплачуваних відпусток позивачеві при його звільненні з військової служби 13.04.2025р. без урахування сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, відповідач діяв у відповідності до вимог пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у редакції змін, внесених наказом МОУ від 15.01.2025р. №23.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що і обґрунтовані підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача у даних спірних правовідносинах, у адміністративного суду відсутні, тому у задоволенні адміністративного позову позивачеві слід відмовити.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи – ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем у ході судового розгляду справи протиправність бездіяльності відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених приписів законодавства, чинного починаючи з 25.02.2025р. та на момент виникнення спірних правовідносин - 13.04.2025р., жодними належними, достатніми та достовірними доказами не доведена.

Щодо аргументів позивача з приводу того, що пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації; додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, тому вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.09.2024р. у справі №240/32125/23, суд зазначає наступне.

По-перше, з приводу того, що п. 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення не відповідає дійсності, оскільки, починаючи з 25.02.2025р. вказаний пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 у редакції наказу МОУ від 15.01.2025р. №23 містить такі застереження, а саме: у ньому зазначено – «крім винагород».

По-друге, суд враховує, що особливості виплати грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби врегульовані приписами розділу XXXI Порядку № 260, у редакції зі змінами, внесеними наказом МОУ від 15.01.2025р. №23, які набрали чинності 25.02.2025р.

Як зазначено в пункті 6 розділу XXXI Порядку № 260 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства оборони № 23 від 15.01.2025, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Одночасно, з огляду на зміст пункту 1 постанови КМУ №168 така доплата є винагородою, яка виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Наведене підтверджується і відомостями, які містяться у копіях особових карток позивача за період з 2022 по 2025 роки, де зазначено, що у період з березня по вересень 2022р., з січня по квітень 2023р., за січень та березень 2025р., така додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ №168 позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась.

Зазначене свідчить про те, що відповідно до вимог Порядку № 260 із змінами, внесеними Наказом Міністерства оборони України № 23 від 15.01.2025 додаткова винагорода, передбачена постановою КМУ № 168, починаючи з 25.02.2025 року, до місячного грошового забезпечення військовослужбовця, з якого визначається розмір грошового забезпечення для нарахування грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, включенню не підлягає.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем безпідставно були проігноровані внесені зміни до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 у редакції Наказу Міністерства оборони України № 23 від 15.01.2025р., які набрали чинності 25.02.2025р., тому суд вважає, що, в даному випадку, відсутні підстави для врахування при вирішенні даного спору вищенаведених позивачем правових висновків Верховного Суду, так як такі висновки приймалися без врахування змін, внесених до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 Наказом Міністерства оборони України № 23 від 15.01.2025.

При цьому, як встановлено з матеріалів справи позивача – ОСОБА_1 відповідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №114 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 13.04.2025 року, тобто, вже після внесених змін до пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 Наказом Міністерства оборони України № 23 від 15.01.2025р., які набрали чинності 25.02.2025р.

Таким чином, позовні вимоги позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, зокрема, на вимогах пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 зі змінами, внесеними Наказом Міністерства оборони України № 23 від 15.01.2025, який був чинним на момент звільнення позивача з військової служби – 13.04.2025р.

В свою чергу, суд вважає за необхідне врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у його постанові від 27.03.2025р. у справі №240/2921/23 у питанні правової природи додаткової винагороди, установленої пунктом 1 Постанови КМУ №168.

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що за правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови КМУ №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Подібна правова позиція також викладена і у постанові Верховного Суду від 16.01.2025р. у справі №200/1564/24.

Застосовуючи указану правову позицію суд не стверджує про подібність правовідносин у справі №200/1564/24 та у справі, що розглядається, а використовує вказаний підхід для з`ясування правової природи додаткової винагороди, установленої пунктом 1 Постанови КМУ №168.

Враховуючи наведені правові висновки, з урахуванням приписів пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 у редакції Наказу Міністерства оборони України № 23 від 15.01.2025р., які набрали чинності 25.02.2025р., яка містить застереження про те, що до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток не включаються всі види винагород, а відтак, суд приходить до висновку, що до таких винагород віднесена і додаткова винагорода, передбачена п.1 Постанови КМУ №168, тому така винагорода не могла бути включена відповідачем до складу грошового забезпечення позивача для обчислення йому грошової компенсації за невикористані дні відпусток станом на момент його звільнення з військової служби – 13.04.2025р.

Усі інші аргументи позивача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток за критеріями, визначеними у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому в адміністративного суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.

З огляду на викладене та враховуючи, що права та інтереси позивача у даних правовідносинах відповідачем не були порушені, позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації позивачеві за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 107 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум, які є похідними вимогами у даному спорі, також задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) за законом, тобто за нормами п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 138, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва