Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №140/7794/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/7794/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби 05.03.2025, та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.03.2025 по 20.06.2025 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 з 13.09.2022 по 05.03.2025 проходив військову службу по мобілізації та перебував на грошовому забезпечення у ВЧ НОМЕР_1 .

При звільненні з військової служби позивачу не у повному розмірі було нараховано та виплачене грошове забезпечення, зокрема, додаткова винагорода у розмірі до 100000 грн, передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова № 168), у зв`язку із отриманим (21.04.2024) пораненням (тяжким) за період перебування на лікуванні з 21.04.2024 по 14.02.2025, та позивач звертався за захистом порушених прав в судовому порядку.

21.06.2025 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 103266,13 грн (додаткова винагорода за травень 2025 року), отже відбувся розрахунок по належним позивачу виплатам при звільненні.

Позивач вказує, що відповідач із затримкою провів розрахунок у зв`язку із звільненням, з огляду на що у нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата додаткової винагороди), відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 12).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 16-19) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні у зв`язку з тим, що на момент звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок за наявними документами. Позивач вчасно не надав документи про перебування на стаціонарному лікуванні за період з 15.01.2025 по 14.02.2025, що і зумовило виплату додаткової винагороди вже після звільнення з військової служби.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 13.09.2022 по 05.03.2025 проходив військову службу по мобілізації та перебував на грошовому забезпечення у ВЧ НОМЕР_1 , наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2025 № 66 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 та усіх видів забезпечення (а. с. 10).

20.06.2025 до ВЧ НОМЕР_1 надійшла заява ОСОБА_1 від 18.06.2025 про виплату в повній мірі щомісячної доплати у вигляді підвищеної додаткової винагороди у розмірі 100000 грн, передбаченої Постановою № 168, за період перебування на лікуванні з 21.04.2024 по 14.02.2025 у зв`язку із отриманим пораненням (тяжким) з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (а. с. 22).

21.06.2025 позивачу перераховані кошти в сумі 103266,13 грн, призначення - «грошове забезпечення – додаткова винагорода за травень 2025», що підтверджується витягом з відомості розподілу виплат (а. с. 23), банківською випискою (а. с. 9).

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати в повній мірі щомісячної доплати у вигляді підвищеної додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн, передбаченої Постановою № 168, в період перебування на лікуванні з 21.04.2024 по 14.02.2025 у зв`язку із отриманим пораненням (тяжким). 25.06.2025 звернувся із заявою про залишення позову без розгляду, та у зв`язку із цим ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.06.2025 позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії залишено без розгляду (а. с. 25-51).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із пунктом 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі – Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 1-1 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Згідно із пунктами 10, 11 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі – Порядок № 260; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

У період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Пунктом 12 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Відповідно до пункту 13 розділу XXXIV Порядку № 260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частинами першою, другою статті 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц).

З матеріалів справи видно, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2025 № 66 (а. с. 10), позивачу ОСОБА_1 була нарахована та 21.06.2025 виплачена додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 в сумі 103266,13 грн (а. с. 23).

Водночас, нарахування та виплата зазначеної додаткової винагороди здійснені після звільнення позивача з військової служби, на підставі його заяви від 18.06.2025 (а. с. 22) та додатково поданих ним документів, а саме медичної карти амбулаторного хворого № 171 за період стаціонарного лікування з 15.01.2025 по 14.02.2025 (а. с. 44).

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що до моменту звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2025 № 66 позивач надав відповідачу зазначений медичний документ (медична карта амбулаторного хворого № 171 за період стаціонарного лікування з 15.01.2025 по 14.02.2025), що є підставою для видачі наказу про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

На момент звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2025 № 66 з позивачем був проведений повний розрахунок, спір про розмір таких виплат був відсутній. Нарахування та виплата 21.06.2025 позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 в сумі 103266,13 грн було здійснено не на підставі рішення суду, а уже на підставі додатково поданих позивачем заяви від 18.06.2025 та медичної карти амбулаторного хворого № 171 за період стаціонарного лікування з 15.01.2025 по 14.02.2025.

Тобто, на момент звільнення у відповідача були відсутні правові та фактичні підстави для виплати позивачу зазначеної додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, та вина відповідача щодо виплати позивачу цієї винагороди після звільнення його з військової служби відсутня. Суд погоджується із доводами відповідача про те, що позивач вчасно не надав документи про перебування на стаціонарному лікуванні за період з 15.01.2025 по 14.02.2025, що і зумовило виплату додаткової винагороди вже після звільнення з військової служби.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність необхідних умов для притягнення відповідача до відповідальності за статтею 117 КЗпП України (з огляду на відсутність вини відповідача щодо виплати позивачу додаткової винагороди після звільнення його з військової служби через несвоєчасне подання самим позивачем медичної карти амбулаторного хворого № 171 за період стаціонарного лікування з 15.01.2025 по 14.02.2025), у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби 05.03.2025, та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.03.2025 по 20.06.2025 необхідно відмовити.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М. Валюх