Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №140/14780/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/14780/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема механізована бригада) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема механізована бригада) (далі – в/ч НОМЕР_1 , відповідач) з наступними позовними вимогами:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 17.10.2023 №436-РС в частині звільнення ОСОБА_1 з посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону та зарахування його у розпорядження командира бригади з 17.10.2023.

2. Зобов`язати 14 окрему механізовану бригаду здійснити визначення службового становища ОСОБА_1 з призначенням його з 17.10.2023 на посаду стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону (або на іншу рівнозначну посаду).

3. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не вирішення порушених питань у зверненні ОСОБА_1 від 21.07.2025 в частині скасування пункту 28 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 №300 наданого у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР.

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 21.07.2025 із вирішенням порушених питань, яке надано у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР, щодо скасування пункту 28 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 №300.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 09.09.2022 ОСОБА_1 прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 до в/ч НОМЕР_1 для проходження військової служби з метою забезпечення національної безпеки і оборони України, про що свідчить витяг з наказу відповідача від 09.09.2022 №229, та продовжує і по даний час проходити військову службу у в/ч НОМЕР_1 з позбавленням посади у незаконний спосіб. Наказом відповідача (по особовому складу) від 23.09.2022 №389-РС позивача призначено на посаду, а наказом відповідача (по стройовій частині) від 23.09.2022 №243 позивач прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою стрільця кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону. Зазначено, що з листопада 2022 року позивач виконував бойові завдання в районі ведення бойових дій, під час яких 19.07.2023 отримав бойове поранення. В подальшому неодноразово лікувався у зв`язку з пораненням (місяць, тиждень, тощо), тобто не перебував на довготривалому лікуванні протягом 4 місяців підряд в лікувальному закладі. Однак, як вказує позивач, з метою позбавлення його грошового забезпечення, відповідачем видано наказ від 17.10.2023 №436-РС (по особовому складу), на реалізацію якого видано наказ відповідача від 17.10.2023 №300 (по стройовій частині) про звільнення ОСОБА_1 з посади та зарахування у розпорядження командира бригади (командира військової частини НОМЕР_1 ). Видаючи накази від 17.10.2023 №436-РС та від 17.10.2023 №300 про звільнення позивача з посади та зарахування у розпорядження, відповідач покликався на пп.15 п.116 Положення №1153/2008 від 10.12.2008, про що свідчить витяг з наказу від 17.10.2023 №300. При цьому наказ від 17.10.2023 №436-РС та документи, які слугували підставою для його видання відповідач позивачу не надає.

Позивач зазначає, що наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 17.10.2023 №300, яким ОСОБА_1 на підставі наказу №436-РС від 17.10.2023 звільнено з раніше займаної посади та зараховано у розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , був мотивований перебуванням позивача на довготривалому лікуванні у зв`язку з пораненням, однак фактичні обставини свідчать, що тривале лікування станом на дату видання наказу ще не мало місця, а тому позивача безпідставно зараховано в розпорядження з мотивів довготривалого лікування. Більше того, відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 18.10.2023 №3482, яка видана і після 17.10.2023 позивач визнаний придатний до військової служби та не потребує ніякого довготривалого лікування. Відтак, оскільки на момент прийняття спірного наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 17.10.2023 №300 позивач не перебував на тривалому лікуванні, були відсутні підстави для його видання, а тому такий є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, вказує, що пункт 116 Положення №1153 не надає права відповідачу звільнити позивача з посади, за своїм власним бажанням, такі повноваження у відповідача відсутні. При цьому, зазначає, що згідно п.4.17 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), на час спірних правовідносин звільнення з посад і зарахування військовослужбовців у випадку, визначеному пп.15 п.116 Положення, проводяться з дня вибуття з військової частини на лікування в розпорядження посадової особи, до номенклатури посад якої належить посада офіцера, або в розпорядження керівника органу військового управління, командира з`єднання, у підпорядкуванні яких є військова частина, де проходила військову службу особа рядового, сержантського або старшинського складу. Отже, позивача звільнити з посади і зарахувати у випадку, визначеному пп.15 п.116 Положення можливо було здійснити з дня вибуття позивача з в/ч НОМЕР_1 на лікування і зарахувати його у розпорядження керівника органу військового управління, в даному випадку у розпорядження командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у підпорядкуванні якого є військова частина НОМЕР_1 , де проходив військову службу позивач особа рядового складу.

Враховуючи вищенаведене, накази відповідача від 17.10.2023 №436-РС та від 17.10.2023 №300 про звільнення позивача з посади та зарахування у розпорядження згідно пп.15 п.116 Положення №1153 є незаконними, та такими шо підлягають скасуванню.

Також позивач заявою від 21.07.2025 просив відповідача скасувати наказ командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 17.10.2023 №436-РС та наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 №300 щодо звільнення позивача з посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону та зарахування у розпорядження командира бригади та оформити накази командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) з метою визначення службового становища позивача з 17.10.2023 тобто визначення на посаді, яку обіймав, та яку і станом на даний час не здавав, або призначення на іншу рівнозначну посаду. Листом від 23.08.2025 №6394 відповідач відмовив.

На підставі вищевикладеного представник позивача просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що відповідно до пункту 116 Положення №1153/2008 від 10.12.2008 військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади. Згідно підпункту 1 пункту 81 Положення призначення на посади військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців, яка затверджується Міністром оборони України. Номенклатури посад визначені наказом Міністерства оборони України від 04ю05.2016 №238 «Про затвердження Номенклатури посад для призначення військовослужбовців наказами по особовому складу».

Вказує, що рапортом від 16.10.2023 №3298А-вн начальник медичної служби військової частини НОМЕР_1 майор медичної служби ОСОБА_2 звернулась із клопотанням до командира в/ч НОМЕР_1 про зарахування особового складу, в тому числі позивача, у розпорядження у зв`язку із перебуванням га довготривалому лікуванні. На підставі вказаного рапорту, наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 17.10.2023 №436-РС позивача звільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 17.10.2023. Таким чином, з урахуванням того, що позивача було зараховано у розпорядження саме командира в/ч НОМЕР_1 , а не командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », оскаржуваний наказ було видано у межах повноважень та з дотриманням вимог Положення, Інструкції №170. Також відповідач повідомив, що відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.02.2025 №Д/321/26/ГРИФ «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 24.02.2025 №Д-12ГРИФ «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у 2025 році» з 30.04.2025 1-й та 2-й стрілецькі батальйони виведені зі штату в/ч НОМЕР_1 , а також введено в штат в/ч НОМЕР_1 стрілецький батальйон. Відповідно до директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 17.07.2025 №Д/321/91/ГРИФ «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2025 році» та директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 19.07.2025 №Д-47/ГРИФ «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у 2025 році» з 26.08.2025 введено в дію зміни до штату №58/245-01 – Військова частина НОМЕР_1 , відповідно до яких стрілецький батальйон виведене зі штату в/ч НОМЕР_1 . Крім того, повідомив, що надати інформацію про кількість вакантних рівнозначних посад станом на 17.10.2023 не представляється за можливе у зв`язку із знищенням штату №04/291 та табелю до штату відповідно до Акту «Про знищення штату №04/291 та табелю до штату» як таких, що виведені з дії та не використовуються у Збройних Силах України. З наведених підстав просив відмовити в задоволенні позову.

У відповіді на відзив представник позивача просив задовольнити позов повністю, з підстав викладених у позовній заяві.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з метою забезпечення національної безпеки і оборони України 09.09.2022 прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 до в/ч НОМЕР_1 для проходження військової служби, про що свідчить витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 09.09.2022 №229 та продовжує і по даний час проходити військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що не є спірним (а. с. 17).

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 23.09.2022 №389-РС ОСОБА_1 призначено на посаду та наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.09.2022 №243 ОСОБА_1 прийняв та приступив до виконання службових обов`язків на посаді стрільця кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону (а. с.18).

Згідно довідки №222/7/375А позивач 19.07.2023 отримав поранення (а. с. 19) у зв`язку з чим перебував неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні, про підтверджується наказами №219 від 28.07.2023, №278 від 25.09.2023, №286 від 03.10.2023, №295 від 12.10.2023 (а. с. 20, 21, 23, 25).

Із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 №300 видно, що рядового ОСОБА_1 , стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону, який потребує довготривалого лікування, відповідно до підпункту 15 пункту 116 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», на підставі наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 17.10.2023 №436-РС, звільнено з раніше займаної посади і зараховано в розпорядження командира бригади з 17.10.2023. Підстава: рапорт начальника медичної служби військової частини № НОМЕР_4 №3298-А від 16.10.2023 (а. с. 26).

21.07.2025 позивач просив відповідача скасувати наказ командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 17.10.2023 №436-РС та наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 №300, щодо звільнення позивача з посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону та зарахування у розпорядження командира бригади. Також позивач просив оформити накази командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) з метою визначення службового становища позивача з 17.10.2023 тобто визначення на посаді, яку обіймав, та яку і станом на даний час не здавав, або призначення на іншу рівнозначну посаду.

Однак, листом в/ч від 23.08.2025 №6394 відповідач відмовив.

Вважаючи наказ НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 17.10.2023 №436-РС в частині звільнення ОСОБА_1 з посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону та зарахування його у розпорядження командира бригади з 17.10.2023 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Крім того, позивач вважає протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо не вирішення порушених питань у зверненні ОСОБА_1 від 21.07.2025 в частині скасування пункту 28 наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 №300, наданого у відповідності до норм Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3).

Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон №389-VIII).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Водночас Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України № 2232-XII правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закони України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З частини сьомої статті 6 Закону України № 2232-XII слідує, що порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків згідно із законодавством (частина дванадцята статті 6 Закону України № 2232-XII).

Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (частина тринадцята статті 6 Закону України № 2232-XII).

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 82 Положення №1153/2008 призначення військовослужбовців на посади здійснюється:

1) на вищі посади - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади: у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; у разі проведення заміни у місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з установленим строком військової служби); для набуття практичного досвіду управлінської діяльності в органах військового управління різного рівня або для більш доцільного використання за фахом чи досвідом роботи - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, зокрема на особисте прохання військовослужбовця; за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії; за сімейними обставинами - на особисте прохання; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування; у зв`язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності; у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України; вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов`язків на займаних посадах; у разі проведення заміни у військових частинах (підрозділах), які виконують завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, у тому числі в районах проведення антитерористичних операцій; у разі відсутності можливості поновлення на попередній посаді у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням по службі - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України;

3) на нижчі посади: у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії; з урахуванням професійних, ділових і моральних якостей - на підставі висновку атестування; за віком або сімейними обставинами - на особисте прохання; у зв`язку з перебуванням із близькими особами у відносинах прямої організаційної та правової залежності - у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; у порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення - відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; у разі скасування військовослужбовцю допуску до державної таємниці - на посаду, що не передбачає такого допуску, - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України, у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; вагітних військовослужбовців-жінок за їх клопотанням відповідно до медичного висновку - на посади з меншим обсягом роботи, а також військовослужбовців-жінок, які мають дітей віком до трьох років, за їх клопотанням у разі неможливості виконання ними обов`язків на займаних посадах та за відсутності рівнозначних посад; за ініціативою військовослужбовця (крім військовослужбовців, які займають посади, за якими передбачені первинні військові звання офіцерського, сержантського і старшинського складу) на нижчу на один ступінь посаду – на підставі рішення посадової особи відповідно до номенклатури посад;

4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти із звільненням з посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання;

Згідно до пункту 116 Положення №1153/2008 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі:

1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців;

2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури призначення нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури призначення командира військової частини;

3) пониження у посаді в порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення або призначення на нижчу посаду на підставі висновку атестування, якщо неможливо відразу призначити військовослужбовця на нижчу посаду;

4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень;

5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів;

6) повернення військовослужбовців, які були направлені за кордон для проходження військової служби або навчання, - у разі неможливості призначення на посаду;

7) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних і наукових працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, науково-дослідних установ та необрання їх на зазначені посади за результатами нового конкурсу;

8) скасування допуску до державної таємниці - до вирішення питання дальшого проходження військової служби;

9) відрахування слухача денної форми навчання з вищого навчального закладу;

10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним чи обмежено придатним до військової служби - до звільнення з військової служби;

11) якщо в особливий період випускники вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти після завершення навчання не можуть бути безпосередньо призначені на посади;

11-1) офіцери запасу, призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, - до призначення на посади;

11-2) припинення повноважень Міністра оборони України, на посаду патронатної служби якого був призначений військовослужбовець, - у разі неможливості призначення на посаду;

11-3) перебування з близькими особами у прямому підпорядкуванні, якщо протягом місяця з моменту виникнення таких обставин неможливо призначити на посаду, що виключає пряме підпорядкування;

12) навчання військовослужбовців за денною формою у вищому навчальному закладі іншого військового формування - до закінчення навчання;

12-1) відсторонення військовослужбовця від посади під час досудового розслідування або судового провадження - до закінчення строку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження або до його скасування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України;

13) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання;

14) якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі;

15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення;

16) перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку за медичними показниками) до закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.

Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що однією з підстав для зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання є, зокрема, перебування військовослужбовця на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою.

Як уже встановлено судом з матеріалів справи та підтверджується довідкою відповідача від 02.08.2023 №222/7/375А, 19.07.2023 ОСОБА_1 під час захисту Батьківщини та безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації отримав травму: ушкодження зв`язок правого гомілково-стопового суглобу, закритий перелом горбистої основи V плесневої кістки правої стопи (а. с. 19).

В подальшому неодноразово лікувався у зв`язку з пораненням. Зокрема 28.07.2023 позивач прибув в район виконання бойових завдань на території України, про що свідчить витяг з наказу відповідача від 28.07.2023 №219; 25.09.2023 вибув у лікувальний заклад, про що свідчить витяг з наказу відповідача від 25.09.2023 №278; 30.09.2023 прибув у в/ч НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов`язків, про що свідчить витяг з наказу відповідача від 30.09.2023 №283; 03.10.2023 вибув у лікувальний заклад, про що свідчить витяг з наказу відповідача від 03.10.2023 №286 та 09.10.2023 прибув у в/ч НОМЕР_1 та приступив до виконання службових обов`язків, про що свідчить витяг з наказу відповідача від 09.10.2023 №292; вибув на лікування у госпіталь (військова частина НОМЕР_5 АДРЕСА_1 ), перебуваючи на посаді стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону, про що свідчить витяг з наказу відповідача від 12.10.2023 №295.

В обґрунтування протиправності наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 14.07.2023 №436-РС від 17.10.20223 позивач посилається на порушення відповідачем при його винесенні вимог підпункту 15 пункту 116 Положення № 1153/2008, оскільки на момент його винесення позивач фактично не перебував на тривалому лікуванні.

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно із пп.1 пункту 81 Положення №1153/2008 призначення на посади здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) - Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі - номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.

Приписами пункту 16 Положення №1153/2008 передбачено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, зокрема, якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами, що наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 17.10.2023 №436-РС у зв`язку з перебуванням на довготривалому лікуванні, ОСОБА_1 звільнено з посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону та зараховано у розпорядження командира бригади з 17.10.2023 (а. с. 48). На підставі цього наказу був прийнятий і наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 №300 про звільнення ОСОБА_1 з раніше займаної посади і зараховано в розпорядження командира бригади з 17.10.2023 (а. с. 26).

Суд зазначає, що відповідно до абзацу першого пункту 11 статті 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров`я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.

Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби. Не пізніше закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про його придатність до військової служби.

Відповідно до довідки від 18.10.2023 №3482 (а. с. 27) гарнізонною ВЛК при військовій частині НОМЕР_5 проведено медичний огляд ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо потреби позивача в довготривалому лікуванні.

Тобто, з моменту отримання поранення 19.07.2023 і до моменту визнання позивача придатним до військової служби згідно довідки від 18.10.2023 №3482 пройшло три місяці, що не може свідчити про перебування ОСОБА_1 на довготривалому лікуванні, відтак у відповідача не було правових підстав для винесення спірного наказу №436-РС від 17.10.2023, що свідчить про його протиправність, а відтак і його скасування. Належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин відповідачем до суду не надано.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про протиправність наказу наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 17.10.2023 №436-РС так само, підлягає скасуванню як похідний і пункт 28 наказу командира в/ч НОМЕР_1 №300 від 17.10.2023 (по стройовій частині) щодо звільнення ОСОБА_1 з раніше займаної посади і зарахування у розпорядження командира бригади з 17.10.2023, адже такий був прийняти на реалізацію попереднього наказу №436-РС від 17.10.2023.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до п.232 Положення №1153/2008 у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.

Скасування оскаржених наказів в частині звільнення позивача із займаної посади має наслідком поновлення його на посаді, яку він займав до реалізації указаних наказів.

Позивача фактично звільнено з посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону з 17.10.2025.

Таким чином, останнім днем служби позивача на посаді стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону є 17.10.2023 і відповідно він підлягає поновленню на посаді посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону, яку займав до звільнення з військової служби або на іншій рівнозначній посаді з 17.10.2023.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на судовий захист закріплено й статтею 5 КАС України, відповідно до частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16 було сформовано правовий висновок, який в подальшому було підтримано Верховним Судом, зокрема у постанові від 22.08.2019 у справі №288/1557/16-а, а саме:

«..Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення».

Крім того, у постанові від 22.08.2019 (справа №288/1557/16-а) Верховний Суд дійшов висновку:

«Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах».

Такі вимоги процесуального закону та сформована практика Верховного Суду вказують на те, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про вплив рішень дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на права та законні інтереси позивача та їх порушення внаслідок такого впливу.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, на підставі наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню та належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 17.10.2023 №436-РС в частині звільнення ОСОБА_1 з посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу НОМЕР_3 стрілецького батальйону та зарахування його у розпорядження командира бригади з 17.10.2023, визнання протиправним та скасування пункту 28 наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2023 №300 та зобов`язання відповідача здійснити визначення службового становища ОСОБА_1 з призначенням його з 17.10.2023 на посаду стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону або на іншу рівнозначну посаду.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема механізована бригада) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 17.10.2023 №436-РС (по особовому складу) в частині звільнення ОСОБА_1 з посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецького батальйону та зарахування його у розпорядження командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади з 17.10.2023.

Визнати протиправним та скасувати пункт 28 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2023 №436-РС (по особовому складу) в частині звільнення ОСОБА_1 з раніше займаної посади стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецького батальйону та зарахування його у розпорядження командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади з 17.10.2023.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема механізована бригада) здійснити визначення службового становища ОСОБА_1 з призначенням його з 17.10.2023 на посаду стрільця кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го стрілецького батальйону або на іншу рівнозначну посаду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, від мови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський