Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №740/3361/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/3361/25

Головуючий у першій інстанції - Луговець О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/310/26

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем: Зеляк Ю.Г.,

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересована особа: Ніжинська територіальна громада в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

У С Т А Н О В И В:

У червні 2925 року ОСОБА_1 звернулася із заявою, в якій просила встановити факт її проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 2015 року по день його смерті за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що у 2012 році познайомилась з ОСОБА_3 та підтримувала з ним близькі стосунки, не реєструючи шлюб. ОСОБА_3 проживав у будинку по АДРЕСА_2 разом з батьком ОСОБА_2 , який хворів на цукровий діабет. Заявниця була для ОСОБА_2 невісткою, між ними склалися гарні родинні стосунки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після смерті сина ОСОБА_2 залишився один, стан його здоров`я погіршився, внаслідок чого вони почали проживати разом у її помешканні по АДРЕСА_1 . Заявниця зазначає, що разом з померлим вела спільне господарство, була пов`язана спільним побутом, брала участь у витратах для забезпечення життєдіяльності, придбанні їжі, ліків та одягу, мала спільний бюджет, до якого входили доходи ОСОБА_1 та пенсія ОСОБА_2 . Заявниця сплачувала комунальні платежі за своє житло та житло ОСОБА_2 , а він допомагав доглядати за її дітьми. Вона організовувала проходження ОСОБА_2 лікування в медичних закладах і на дому, доглядала за ним, а після його смерті займалась похованням, оскільки інших родичів померлий не мав. Встановлення цього факту їй необхідно для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 .

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без об`єктивної оцінки наданих доказів, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наявності у матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю. Вважає, що районний суд правильно визнав доведеним те, що померлий спадкодавець тривалий час проживав із родиною заявниці, але помилково виснував про те, що ці відносини не носили характеру сімейних.

Скаржниця стверджує, що суд безпідставно зазначив про те, що поведінка заявниці суперечить моральним засадам суспільства з огляду на те, що ОСОБА_1 проживала без реєстрації шлюбу з сином спадкодавця, а не з ОСОБА_2 , який залишився проживати в її родині, вела спільне господарство та побут без близьких відносин. Заявниця має намір успадкувати спадщину саме після смерті ОСОБА_2 а не його сина, з яким у неї були стосунки.

Указувала, що особові рахунки в установах, що надають комунальні послуги, були оформлені на ім`я ОСОБА_2 , і оскільки заявниця мала з ним спільний бюджет, саме ОСОБА_1 сплачувала комунальні рахунки. Зазначали, що за розміром пенсії ОСОБА_2 не міг оплачувати комунальні послуги повністю, а також купувати продукти харчування, ліки та одяг.

Наголошувала на тому, що наявні у справі письмові докази та встановлені обставини дають підстави для застосування положень ст. 1264 ЦК України при вирішенні вимог заяви.

Ніжинською міською радою відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, заявницею всупереч вимог ст. 12, 81 ЦПК України не доведено факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 більше п`яти років на час відкриття спадщини, що давало б їй право претендувати на спадкове майно як спадкоємцю четвертої черги за законом. Суд зазначив, що у ході розгляду справи знайшла підтвердження лише обставина спільного проживання ОСОБА_2 із родиною заявниці понад п`ять років, проте відносини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не носили характеру сімейних, не були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Районний суд указав, що наявні у матеріалах справи платіжні документи щодо придбання ліків, медикаментів, оплати житлово-комунальних послуг достовірно не свідчать про те, що витрати здійснено саме заявницею і за її кошти. Оплата ОСОБА_1 ритуальних послуг по похованню ОСОБА_2 беззаперечно не зумовлює існування між цими особами сімейних відносин. Суд не взяв до уваги письмові заяви-свідчення громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також акт-повідомлення сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , зазначивши, що вони не відповідають критерію допустимості доказів.

Суд виснував, що ОСОБА_2 для ОСОБА_1 не був рідною чи близькою особою, оскільки з сином спадкодавця, ОСОБА_3 заявниця співмешкала певний час без припинення зі своїм чоловіком офіційних шлюбних відносин, що суперечить моральним засадам суспільства, наразі цей шлюб також не розірвано. Надання ОСОБА_1 допомоги ОСОБА_2 , який після смерті сина був одинокою особою похилого віку та за станом здоров`я потребував стороннього догляду, не є безумовним підтвердженням факту проживання заявниці з ОСОБА_2 однією сім`єю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для відмову у задоволення заяви, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією паспорта (а.с. 5, 5 зворот).

Фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , що підтверджується копією акту про фактичне проживання фізичної особи від 02 травня 2024 року (а.с. 6 зворот). За вказаною адресою також проживають ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_2

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9).

Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу 22 листопада 1988 року було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_16 (а.с. 109 зворот).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 13 жовтня 2023 року та витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 29 березня 2024 року ОСОБА_2 був зареєстрований сам за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 13 зворот, 14).

Акт про фактичне проживання фізичної особи від 24 травня 2024 року свідчить про те, що ОСОБА_2 фактично проживав по АДРЕСА_1 (а.с. 13).

ОСОБА_2 перебував на обліку в Ніжинському об`єднаному управлінні ПФУ в Чернігівській області та отримував пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та довідкою про доходи (а.с. 10 зворот, 12). У березні-квітні 2024 року розмір пенсії становив 3 747,76 грн.

Наданими до позовної заяви медичними документами підтверджено проходження ОСОБА_2 медичних обстежень, звернення до лікарів та перебування на стаціонарному лікуванні, зокрема: проведення 02 серпня 2022 року дуплексного сканування артерій нижніх кінцівок (а.с. 17 зворот); звернення 02 квітня 2024 року на консультацію до судинного хірурга КНП «Ніжинська центральна міська лікарня» (а.с. 14); перебування з 18 квітня по 06 травня 2024 року на стаціонарному лікуванні в Чернігівській міській лікарні № 2 (а.с. 20); перебування з 10 травня по 04 червня 2024 року на стаціонарному лікуванні в КНП «Ніжинська центральна міська лікарня» (а.с. 18); проведення 13 травня 2024 року ангіографії ГМ та судин шиї (а.с. 16 зворот); супроводження ОСОБА_1 . 30 травня 2024 року ОСОБА_2 на прийом до поліклініки ст. «Ніжин» АТ «Укрзалізниця» (а.с. 16).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є сином ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження та довідки про причину смерті (а.с. 8 зворот).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14 зворот)..

ОСОБА_1 за власні кошти здійснила поховання ОСОБА_2 , що засвідчено квитанцією ФОП « ОСОБА_17 » від 18 червня 2024 року (а.с. 15 зворот).

За повідомленням приватного нотаріуса Ніжинського районного нотаріального округу Кузьменка О.В. 10 грудня 2024 року заведено спадкову справу № 50/2024 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 124). Із заявою про прийняття спадщини 10 грудня 2024 року звернулася ОСОБА_1 (а.с. 125), яка указала, що як спадкоємець четвертої черги за законом приймає спадщину після смерті ОСОБА_2 . У матеріалах спадкової справи відсутнє документальне підтвердження існування інших спадкоємців, які б в установленому законом порядку прийняли спадщину померлого ОСОБА_2 .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За змістом ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Тобто, предметом доказування у цій справі є обставини проживання позивачки разом зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Саме на необхідності врахування наведених норм сімейного законодавства при вирішенні спору про право (належності до спадкоємців четвертої черги) наголосив Верховний Суд у постанові від 08 травня 2024 року у справі № 216/5984/21.

Пунктом 21 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції, повно проаналізувавши вищенаведені норми та перевіривши обставини справи у сукупності, правильно визначив наявність законних підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , зазначивши, що заявницею не доведено належними доказами те, що на час відкриття спадщини вона останні п`ять років постійно проживала разом зі спадкодавцем однією сім`єю, була пов`язана з ним спільним побутом та мала взаємні права та обов`язки.

На підтвердження доводів про проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 протягом п`яти років до дня його смерті по АДРЕСА_1 та наявність із ним спільного побуту ОСОБА_1 надані наступні документи: акти про фактичне проживання фізичної особи, медичні документи ОСОБА_2 щодо його лікування та проходження ним обстежень, фіскальні чеки про придбання медикаментів та оплату медичних послуг, копії платіжних інструкцій та фіскальних чеків про сплату комунальних послуг, квитанцію про оплату ритуальних послуг у зв`язку з похованням ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дійшов висновку про те, що в ході розгляду справи знайшли підтвердження лише доводи заявниці про спільне проживання ОСОБА_2 із її родиною понад п`ять років до дня смерті. Колегія суддів виходить з того, що хоча актами про фактичне проживання фізичної особи, складеними у травні 2024 року, і засвідчено обставини фактичного (без реєстрації) проживання ОСОБА_2 разом з родиною ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , проте у цих актах відсутні відомості про те, з якого саме часу (календарної дати) мешкав померлий за указаною адресою.

Інші надані заявницею письмові докази, на переконання апеляційного суду, не містять достовірної інформації щодо тривалого часу (п`ять років до часу відкриття спадщини) ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх пов`язаності спільним побутом. Законодавцем визначено, що головною ознакою проживання однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. Наявні у матеріалах справи копії фіскальних чеків та платіжних інструкцій (а.с. 34 зворот-50) свідчать про те, що у період з травня по жовтень 2024 року проводилася оплата комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_4 - за місцем реєстрації ОСОБА_2 . Більшу частину оплати комунальних послуг здійснено вже після смерті спадкодавця. Здебільшого платником у платіжних документах зазначено ОСОБА_2 .

Надані ОСОБА_1 фіскальні чеки (а.с. 25 зворот-31) про придбання медичних препаратів апеляційний суд не вважає належними доказами проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства. Колегія суддів вважає, що вони не підтверджують викладені у заяві про встановлення факту та в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_1 про придбання нею медикаментів та оплату медичних послуг для ОСОБА_2 , оскільки не дозволяють ідентифікувати заявницю, як особу, що здійснювала їх оплату.

Судом першої інстанції допитано свідка ОСОБА_4 , яка зазначила, що є сусідкою родини ОСОБА_1 , в якій близько 10 років проживав ОСОБА_2 , за яким заявниця здійснювала догляд, відносини між скаржницею та померлим були гарними.

Водночас встановлення факту спільного проживання разом із спадкодавцем протягом п`яти років до часу смерті не може ґрунтуватись лише на показах свідків за відсутності інших належних та допустимих доказів. Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив як докази письмові заяви-свідчення ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також акт-повідомлення сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (а.с. 32 зворот-34).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями свідків. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Зазначені у заявах особи безпосередньо в судовому засіданні допитані не були, отже в силу положень ч. 2 ст. 76, ст. 78, 90 ЦПК України надані ними письмові свідчення не відповідають критерію допустимості доказів.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи ОСОБА_1 про здійснення нею оплати поховання ОСОБА_2 та ритуальних послуг, оскільки організація поховання померлого (оплата послуг, оформлення документів) свідчить лише про добровільне бажання заявниці забезпечити ритуальні обряди, а не про ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету чи проживання однією сім`єю з померлим. Отже, організація поховання особи не є достатнім доказом для встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.

Загалом суд першої інстанції правильно виснував, що наявні у справі докази не свідчать про те, що відносини заявниці та ОСОБА_2 носили характер сімейних та були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, мали взаємні права та обов`язки. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Беручи до уваги наведене вище, апеляційний суд доходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова