Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №619/6157/25 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 619/6157/25

2/583/169/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді - Плотникової Н.Б.

при секретарі - Логвиненко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Люботинської міської ради Харківської області

про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

14.11.2025 року до Охтирського міськрайонного суду на підставі ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 14.10.2025 р. надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, в якій позивач просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу син ОСОБА_3 залишився проживати з відповідачкою. Проте, коли почалася війна він (позивач) 24.02.2022 р. забрав дитину до себе, бо відповідачка повідомила, що буде виїжджати за кордон, але дитину з собою брати не буде. Відповідачка покладених на неї батьківських обов`язків не виконує, не піклується про фізичний, моральний і духовний розвиток дитини, не спілкується з нею, не проявляє зацікавленості у її житті, успіхах чи стані здоров`я. Він (позивач) самостійно без участі та підтримки відповідачки вирішує всі питання щодо виховання дитини. Дитина знаходиться на повному утриманні батька. Відповідачка має заборгованість зі сплати аліментів. Вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки мати долею та станом здоров`я дитини не цікавиться, участі у його вихованні не приймає, не спілкується, ухиляється від своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково зазначив, що з весни 2019 р. відповідачка стала проживати з іншим чоловіком, а син - ОСОБА_3 залишився проживати з ним (позивачем). Але через 2 місяці син попросив відвезти його до матері і він ( ОСОБА_1 ) відвіз його до неї. Через деякий час син попросив забрати його від матері, бо йому там було не комфортно, але відповідачка відмовилася віддати йому сина. Він ( ОСОБА_1 ) продовжував спілкуватися з сином, гуляв з ним по вихідним дням. На той час вони всі проживали в одному населеному пункті - в м. Чугуїв. Так продовжувалося до початку війни. У перший день війни 24.02.2022 місто Чугуїв стали обстрілювати і він ( ОСОБА_1 ) за згодою відповідачки забрав сина і поїхав з ним в м. Люботин. В кінці квітня 2022 р. приїхала відповідачка і забрала сина та поїхала з ним на захід України, він (позивач) не заперечував проти цього, так як син погодився їхати з матір`ю. Далі вони спілкувалися з сином по телефону. Через деякий час син зателефонував та попросив забрати його до себе. Приїхавши до сина, він ( ОСОБА_1 ) виявив, що дитина вже три тижні перебувала не на заході України, а в с. Кириківка Охтирського району без матері та проживала у якихось знайомих. Він ( ОСОБА_1 ) забрав сина і вони поїхали в м. Люботин. Згодом він ( ОСОБА_3 ) дізнався, що відповідачка виїхала за кордон в Польщу. Син говорив, що відповідачка йому телефонувала та обіцяла забрати його до себе в Польщу, але так і не забрала. 28.11.2022 р. його ( ОСОБА_1 ) мобілізували на військову службу у ЗСУ, а син залишився проживати з його (позивача) новою дружиною. 24.01.2020 р. було видано судовий наказ про стягнення з нього (позивача) на користь відповідачки аліментів на утримання сина. Так як син став проживати разом з ним (позивачем), він просив відповідачку відмовитись від аліментів, але вона не захотіла цього робити і продовжувала отримувати аліменти на утримання сина, що змусило його (позивача) звернутись в суд, і рішенням суду від 07.06.2023 р. було припинено стягнення з нього (позивач) аліментів на користь відповідачки та про стягнення з неї на його (позивача) користь аліментів на утримання сина. Відповідачка іноді телефонує сину. Буває, що син не відповідає на її дзвінки, бо зайнятий на тренуванні або в школі. Тоді відповідачка, телефонуючи, кричить на сина за те, що він не бере слухавки. Через те, що мати на нього кричить, у сина поганий настрій, він нервується і не хоче з нею спілкуватися. Останнім часом відповідачка спілкується з сином смс повідомленнями: буває пару разів у тиждень напише, а потім зникає на 3-4 місяці. Останній раз відповідачка писала сину на день його народження та вислала дитині кошти в сумі 5000,00 грн. на подарунок, а пізніше сплатила 15000,00 грн. заборгованості по аліментам. Після цього відповідачка довго не телефонувала і не писала ні йому (позивачу), ні сину. Вже після того, як їй стали приходити з суду повідомлення про те, що в суді розглядається справа про позбавлення її батьківських прав, відповідачка написала йому (позивачу) смс повідомлення з проханням надати номер телефону сина. Він (позивач) написав їй, що номер сина не змінився, тоді відповідачка стала докоряти йому через те, що він подав такий позов про позбавлення її батьківський прав. Просить позбавити відповідачку батьківських прав, оскільки вона долею сина не цікавиться, участі у його вихованні не приймає, не спілкується з ним, ухиляється від своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена в передбаченому законом порядку, причини неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, справа розглядається в порядку заочного провадження.

Представник органу опіки та піклування - виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений, просить проводити судовий розгляд даної справи без участі представника органу опіки та піклування.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 29.11.2023 року (а.с. 17).

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01.11.2019 р. розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією рішення № 635/7150/19 пр. № 2/635/3153/2019 від 01.11.2019 р. (а.с. 23-25).

Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України від 04.12.2025 р. ОСОБА_2 перетнула державний кордон України на виїзд 22.11.2022 р. та більше в Україну не поверталася (а.с. 69).

Заочним рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 07.06.2023 р. по справі №630/95/23, що набрало законної сили, припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , які стягнуті на підставі судового наказу, виданого Харківським районним судом Харківської області від 24.01.2020 р. з часу набрання даним рішення законної сили; стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини від усіх видів заробітку відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання даним рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. (а.с. 26-27).

Даним рішенням суду від 07.06.2023 р. по справі №630/95/23 встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не проживає разом з дитиною більше одного року, вихованням та утриманням дитини займається лише позивач, який самостійно піклується про спільну дитину та забезпечує її усім необхідним.

Станом на 16.12.2025 р. ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 48822,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, проведеним Богодухівським ВДВС у Богодухівському районі Харківської області (а.с. 105-106).

Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.04.2022 р. та від 24.01.2023 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 20, 22).

Відповідно до актів ОСН № 23 від 18.11.2022 р., 23.01.2023 р., 31.12.2024 р., 05.09.2025 р. ОСОБА_1 фактично мешкає за адресою АДРЕСА_2 разом з сином ОСОБА_4 , 2013 р.н. з 24.02.2022 р. (а.с. 31-34).

Відповідно до актів комісії у складі депутата Люботинської міської ради Сушко С.В., та мешканців будинків по АДРЕСА_2 від 23.01.2023 р, від 02.10.2025 р. ОСОБА_1 та його неповнолітня дитина ОСОБА_3 зі слів сусідів з 24.02.2022 р. мешкають за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 знаходиться на утриманні свого батька ОСОБА_1 .. Інформації про матір дитини немає, у вихованні дитини мати участі не бере (а.с. 38, 39).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 11.08.2025 р. спеціалістами Служби у справах дітей Люботинської міської ради було проведено обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_2 . Для виховання та розвитку дитини створені достатні умови. Кімната дітей обладнана необхідними меблями, у кожної дитини власне ліжко. В іншій кімнаті обладнане місце для навчання. Наявні особисті гаджети. За цією адресою проживають та мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мачуха, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батько, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син. Стосунки в сім`ї доброзичливі, діти слухають батька та мають гарні стосунки між собою (а.с. 40).

Відповідно до довідок № 01-28/112 від 08.09.2022 р., № 01-28/46 від 13.039.2024 р., № 01-28/88 від 25.11.2024 р. № 01-28/121 від 01.09.2025 р. ОСОБА_3 навчається у Люботинської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів № 6 Люботинської міської ради Харківської області (а.с. 41-44).

Відповідно до Характеристики, виданої директором Люботинської загальноосвітньої шкоди І-ІІІ ступенів № 6 Люботинської міської ради Харківської області ОСОБА_5 навчається у 6 класі, батько бере активну участь в житті дитини та піклується про нього. Батьки розлучені, дитина зараз проживає разом з батьком за адресою АДРЕСА_3 . ОСОБА_3 забезпечений канцелярськими матеріалами та технічними засобами для навчання. ОСОБА_9 зацікавлений у навчанні та розвитку дитини, цікавиться його результатами. Про матір ОСОБА_10 інформації немає, з дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає, у вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходить (а.с. 45).

Відповідно до інформації Служби у справах дітей Люботинської міської ради Харківської області № 15-38/1232 від 15.09.2025 р. наказом начальника служби у справах дітей від 16.12.2022 р. № 59 малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взято на облік Служби, як дитину, яка перебуває в складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, в зв`язку з ухиленням від виконання батьківських обов`язків матері дитини ОСОБА_2 по відношенню до сина. Станом на 15.09.2025 р. малолітній ОСОБА_3 перебуває на вищезазначеному обліку (а.с. 46).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області від 21.01.2026 р. комісія з питань захисту прав дитини дійшла висновку, що об`єктивно оцінити ситуацію та надати обґрунтований висновок не є можливим, так як поспілкуватися з ОСОБА_2 щоб з`ясувати її відношення до виконання своїх батьківських обов`язків, думку і ставлення до позбавлення її батьківських прав не вдалося, так як ОСОБА_2 перебуває за межами України, тому орган опіки та піклування покладається на справедливе вирішення питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на розсуд суду (а.с. 97-103).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Позивач як на підставу для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилається на те, що відповідачка окрім аліментів, від сплати яких вона систематично ухиляється, будь-якої іншої матеріальної допомоги на утримання дитини з 24 лютого 2022 року не надавала та не надає, не піклується про фізичний, моральний і духовний розвиток дитини, не спілкується з нею, не проявляє зацікавленості у її житті чи стані здоров`я, не бере участі у навчальному процесі та підготовці до самостійного життя, що свідчить про те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Отже, звертаючись до суду з цим позовом, позивачем як підставу для позбавлення батьківських прав зазначено пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача.

В ході розгляду справи було з`ясовано, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком на території України та перебуває на його утриманні. Шлюб між його батьками розірвано, батьки проживають окремо. З пояснень позивача та інформації Державної прикордонної служби України від 02.12.2025 р. вбачається, що ОСОБА_2 22.11.2022 р. виїхала з території України та на даний час не повернулася, проживає на даний час у Польщі.

З пояснень позивача вбачається, що він та син спілкуються з відповідачкою по телефону через мобільний застосунок «Вайбер», востаннє мати спілкувався з сином у листопаді 2025 р.

З розрахунку заборгованості по аліментам вбачається, що дійсно ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , але відповідачка частково сплачує вказану заборгованість.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), зроблено висновок, що «відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю. Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються».

Опитаний у судовому засіданні малолітній ОСОБА_3 пояснив, що після того, як його мати поїхала у Польшу, вона йому телефонувала і вони спілкувались по телефону. Але мати в телефонних розмовах часто на нього кричала, тому він перестав з нею розмовляти, і став спілкуватися з мамою в мобільному за стосунку шляхом смс повідомлень. Останній раз мати писала йому на день його народження та прислала йому гроші на подарунок. На даний час він ( ОСОБА_3 ) проживає з батьком, який здійснює його матеріальне утримання та з яким у нього склались добрі відносини, і не бажає спілкуватися з матір`ю, бо він ображений на неї через те, що вона поїхала до Польщі і взяла з собою його сестру, а його - ні.

Суд враховує, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (Постанова Верховного Суду у справі № 705/3040/18 від 13 липня 2022 року).

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах між батьками про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

З висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області від 21.01.2026 р. вбачається, що мати з сином не проживає більше трьох років, спілкування ОСОБА_10 з матір`ю носить виключно епізодичний характер та обмежується телефонним дзвінком, як правило, один раз (можливо два рази) на рік - у день народження дитини. Однак він не містить відомостей щодо наявності виключних обставин для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення матері батьківських прав та його відповідності найкращим інтересам дитини.

Дослідивши докази по справі, суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків із виховання дитини.

Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається батько - ОСОБА_1 , а матір проживає за кордоном, безумовно не свідчить про те, що вона не бажає приймати участь у вихованні та утриманні свого сина і свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Обставини, які повідомили малолітня дитина та позивач, свідчать про те, що відповідачка остаточно не втратила інтересу до свого малолітнього сина, підтримує з ним зв`язок та надає матеріальну допомогу на його утримання, сплачуючи аліменти.

Перебування відповідачки за кордоном дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків між матір`ю та сином. Але при цьому мати не усувається від виховання дитини, обставини, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, - відсутні.

Суд виходить з того, що очевидно, що сімейні стосунки мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).

Самої лише бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише у невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дітей, захист їх інтересів, на відібрання дітей в інших осіб, які незаконно їх утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

На поточному етапі життя неповнолітнього ОСОБА_3 збереження його правового зв`язку з матір`ю та відмова у позбавленні відповідачки батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Суд вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів, та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено, і судом не встановлено, а тому у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідно відмовити.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної

поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Водночас суд, враховуючи необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, вважає, що обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з сином, брати участь у його вихованні, розвитку та піклуванні.

Крім того, суд вважає необхідним роз`яснити ОСОБА_2 , що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

На підставі викладеного, ст. ст. 150, 164, 165 СК України, Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року (ратифікована 27.02.1991 року), Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і покласти на Службу у справах дітей виконавчого комітету Люботинської міської ради Харківської області контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно дитини.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду : Н.Б. Плотникова