Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №510/1051/25 — Ренійський районний суд Одеської області

РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Провадження № 2/510/538/26

Справа № 510/1051/25

16 лютого 2026 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.

за участю секретаря Фурсової А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -

встановив:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на нерухоме майно, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 10 січня 2025 року вона домовилась з відповідачем про купівлю-продаж будинку садибного типу № 55, з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір, предметом якого є вказаний будинок.

Сторони домовились про усі суттєві умови договору, та відбулося повне його виконання. Відповідач передала позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила ОСОБА_2 визначену договором вартість, почала користуватись нерухомим майном, тобто фактично вступила у володіння та користування ним.

Через деякий час позивач звернулась до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити його в нотаріальному порядку.

Однак, відповідач повідомила, що не може цього зробити, оскільки вона на час укладення договору купівлі-продажу не була власником нерухомого майна, а лише приймала спадщину, до складу якої входить вищезазначений житловий будинок, після її дідуся ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 та дядька ОСОБА_5 .

Про існування цих обставин позивач, до укладення договору, не знала. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідач є власником вищезазначеного нерухомого майна.

Позивач у судове засідання не з`явилась, від її представника – адвоката Златі Н.С. до суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, правом на подання відзиву до суду не скористалась.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що причини неявки відповідача є неповажними та є підстави для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно, як встановлено судом, 10 січня 2025 року сторони домовились про купівлю-продаж будинку садибного типу, з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір, предметом якого є вказаний будинок.

Сторони домовились про усі суттєві умови договору та відбулося повне його виконання. Відповідач передала позивачу у власність обумовлене договором нерухоме майно, а позивач прийняла його та сплатила ОСОБА_2 визначені договором гроші, почала користуватись нерухомим майном, нести витрати пов`язані із його утриманням, тобто фактично вступила у володіння та користування ним.

Через деякий час позивач звернулась до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства – посвідчити його в нотаріальному порядку.

Однак, відповідач повідомила, що не може цього зробити, оскільки вони на час укладення договору купівлі-продажу не була власником нерухомого майна, а лише приймала спадщину, яка відкрилась після смерті її дідуся ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 та дядька ОСОБА_5 , до складу якої входив спірний будинок.

Про існування цих обставин позивач, до укладення договору, не знала. Перед укладенням угоди позивача було запевнено, що саме відповідач є власником вищезазначеного нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач, як добросовісний набувач, у відповідності до вимог ст. 330 ЦК України набула право власності на спірне нерухоме майно, оскільки придбала його у відповідача, який не мав права його відчужувати, однак згідно із вимогами ст. 388 ЦК України, вказане майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нерухоме майно яке перейшло до позивача за договором купівлі-продажу від 10 січня 2025 року, не може бути у неї витребувано. Тобто позивач правомірно володіє та користується спірним майном.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику суду як джерело права.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зав`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що викладені позивачем обставини знайшли своє належне підтвердження у судовому засіданні та підтверджуються наданими доказами, тому є всі законні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки у своїй заяві представник позивача просила залишити судові витрати за позивачем, питання про стягнення судових витрат з відповідача судом не розглядалось.

На підставі викладеного та керуючись 4, 7, 10, 12, 13, 18, 58, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на будинок садибного типу, з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова