Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №522/1979/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1979/26

Провадження № 2-а/522/189/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання – Гресько Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України громадянина Республіки Узбекистан,-

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2026 року до суду надійшла позовна заява Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України громадянина Республіки Узбекистан, у якому позивач просить затримати громадянина Республіки Узбекистан – ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 11.07.2026 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 13 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судове засідання по справі призначено на 16 лютого 2026 року.

У судове засідання, призначене на 16 лютого 2026 з`явився представник позивача, відповідач та його представник. У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач надав пояснення, висловив згоду поїхати з території України, зазначив. що наразі вирішується питання купівлі квитка. При цьому зазначив, що до моменту виїзду хотів би перебувати за місцем свого проживання, а не у пункті тимчасового перебування.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Встановлено, що текст повний текст рішення буде проголошено 16 лютого 2026 року о 15 годині 00 хвилин.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідач – ОСОБА_1 є громадянином Республіки Узбекистан, що підтверджується паспортом громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 .

Громадянин Узбекистану – ОСОБА_1 прибув на територію України через КПП «СТАРОКОЗАЧЕ» 21.07.2025 року по паспорту громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями з системи «АРКАН».

11 лютого 2026 року уповноваженою особою ГУ ДМС в Одеській області відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД №012706, відповідно до якого 11 лютого 2026 року о 08 годині 50 хвилин за адерсою: Одеська область, с. Нова Долина, 5, співробітниками ГУ ДМС в Одеській області спільно з ГОРВ НОМЕР_2 прикордонного загону було виявлено та доставлено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33 громадянина Республіки Узбекистан – ОСОБА_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства а саме, проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за чо передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.203 КУпАП.

Частина 2 статті 203 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився. Санкція статті передбачає відповідальність у вигляді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Постановою Уповноваженої особи ГУ ДМС в Одеській області від 11.02.2026 року серії ПМ МОД №012802 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП. Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 інкриміновано те, що 11 лютого 2026 року о 08 годині 50 хвилин за адерсою: Одеська область, с. Нова Долина, 5, співробітниками ГУ ДМС в Одеській області спільно з ГОРВ НОМЕР_2 прикордонного загону було виявлено та доставлено до ГУ ДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Тараса Кузьміна, 33 громадянина Республіки Узбекистан – ОСОБА_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства а саме, проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.

У зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203 КУпАП, ОСОБА_1 було затримано 11 лютого 2026 року о 09 годині 51 хвилин, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 11.02.2026 серії МОД №000353.

Рішенням начальника ГУ ДМС в Одеській області від 11.02.2026 року №5101100100000694 вирішено примусово видворити з України громадянина Республіки Узбекистан – ОСОБА_1 .

На підставі рішення начальника ГУ ДМС в Одеській області від 11.02.2026 року про поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ОСОБА_1 поміщено до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС.

Факт поміщення ОСОБА_1 до Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС підтверджується копією акту приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 11.02.2026 року.

В якості обґрунтування позову, позивач зазначає про те, що у відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, незаконно перебував на території України, а також у відповідача відсутні документи, які б надавали йому право на перетин кордону для виїзду з території України, а також небажання останнього залишити територію України.

Проте, суд не погоджується із такими доводами позивача з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Частиною 1 статті 289 КАС України передбачено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

У частині 2 статті 289 КАС України передбачено, що заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіального органу чи підрозділу, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства вчинили порушення законодавства України про державний кордон або про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, до завершення процедури розгляду такої заяви.

Згідно частини 11 вказаної статті КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Ключовим у вирішенні питання про застосування таких заходів є наявність наступних обставин:

- рішення компетентного органу про примусове видворення іноземця,

- наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення;

- існування ризику втечі іноземця, а так само у разі відсутності в іноземця, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Як вже було встановлено судом, громадянин Узбекистану – ОСОБА_1 прибув на територію України через КПП «СТАРОКОЗАЧЕ» 21.07.2025 року по паспорту громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 , що підтверджується відомостями з системи «АРКАН».

В матеріалах справи наявна копія паспорту громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 строком дії до 03.11.2034 року. Оригінал паспорту на момент розгляду справи перебуває на зберіганні у ГУ ДМС в Одеській області, що підтвердив представник.

Позивач звернувся до суду з цим позовом про застосування такого заходу - затримання іноземця.

В якості мети застосування даного заходу позивачем визначено - ідентифікація Відповідача та забезпечення його видворення за межі території України.

Поряд з цим, відповідно до положень ст. 289 КАС України стосовно іноземця щодо якого поданий позов про його примусове видворення може бути застосований такий захід як затримання за наявності обґрунтованих підстав вважати, що такий іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення.

У постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року у справі №522/16038/20 суд вказав, що наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність правових підстав для затримання відповідача з метою ідентифікації, оскільки відповідач беззаперечно ідентифікований, що підтверджується чинним паспортним документом.

Тобто, наявність у відповідача діючого паспортного документа свідчить про те, що він є ідентифікованим.

У п.16 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Особливості перебування громадян Республіки Узбекистан на території України врегульовано Угодою між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Узбекистан про умови взаємних поїздок громадян, прийнятою 12 жовтня 2000 року, та яка набрала чинності 27 лютого 2002 року.

Вказаною угодою визначено Перелік документів для в`їзду, виїзду та пересування громадян держави однієї Сторони по території держави іншої Сторони. Зокрема, у п.2.1. Переліку визначено, що для громадян Республіки Узбекистан, документом для в`їзду, виїзду та пересування на території України є паспорт громадянина Республіки Узбекистан.

Тобто, наявність паспорта громадянина Республіки Узбекистан для виїзду за кордон не є обов`язковою умовою для вїзду/виїзду в Україну, оскільки паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 відповідно до чинних міжнародних договорів є достатнім документом, що надає право Хайдарову Уміджону Турсуновічу в`їзду, виїзду та пересування на території України.

Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 в`їхав на територію України саме на підставі цього паспорта, що підтверджується відомостями з системи «АРКАН».

Зазначене в сукупності спростовує посилання позивача на те, що у ОСОБА_1 відсутній документ, який дає право на виїзд з України, а також факт неможливості індіфікувати відповідача.

У ч.1 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Згідно ч.8 ст.26 Закону, примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Оскільки, ОСОБА_1 має діючий паспорт громадянина Республіки Узбекистан, який дає право в тому числі на виїзд з України, до останнього можна було застосувати процедуру примусового повернення.

В супереч цьому, ГУ ДМС в Одеській області будучи обізнаним про наявність в ОСОБА_1 діючого паспортного документа, застосувало до нього більш суворіший захід у вигляді видворення.

У позовній заяві позивач зазначає, що після перетину державного кордону України відповідач проживав на території України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачена ч.2 ст.203 КУпАП, що дає обґрунтовані підстави вважати, що останній ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, існує ризик його втечі. Вказує, що він не може бути працевлаштований та не має постійного джерела доходів, не може забезпечити власні потреби, що може призвести до того, що останній вчинятиме злочини проти власності.

Проте, вказані доводи є лише припущенням, оскільки, згідно відомостей з системи «АРКАН», відповідач раніше перебував на території України. 21 липня 2025 року ОСОБА_1 вдруге прибув на територію України.

Згідно відомостей з ЄДРСР, ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за період свого перебування на території України до адміністративної або кримінальної відповідальності, в тому числі за злочини проти власності – не притягувався.

Вказані обставини також підтверджуються доказами по справі.

Ну обґрунтованим є також посилання на те, що відповідач не має постійного джерела доходу та не може забезпечити власні потреби, оскільки, за час перебування на території України ОСОБА_1 забезпечував власні потреби, не вчиняючи при цьому злочини проти власності.

Суд зауважує, у протоколі про адміністративне правопорушення, постанові про адміністративне правопорушення в відомостях про місце роботи не вказано, що ОСОБА_1 є безробітнім, а вказано, що він офіційно не працює, тобто, трудові відносини відповідача не оформлені у встановленому законом порядку.

Саме лише притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.203 КУпАП не свідчить про те, що він ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджатиме його виконанню або може втекти.

Тому, беручи до уваги те, що ОСОБА_1 має чинний внутрішній паспорт громадянина Республіки Узбекистан, який відповідно до чинного міжнародного договору дає останньому право, зокрема, на виїзд з території України та свідчить про те, що ОСОБА_1 є повністю ідентифікований, враховуючи той факт, що за наявності у відповідача документа, що дає право на виїзд з України до останнього було застосовано більш суворіший захід замість примусового повернення, а ризики того, що ОСОБА_1 ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджатиме його виконанню або може втекти – не доведені, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 241, 244, 246, 289 КАС України, ст. ст. 4, 9, 16, 29 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України громадянина Республіки Узбекистан – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у письмовій формі протягом десяти днів з дня його проголошення.

Текст рішення складено та підписано 16 лютого 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.