Рішення від 22 жовтня 2025 р. у справі №522/15212/19 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15212/19

Провадження № 2/522/2508/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2025 року Приморський районний суд м. Одеси:

у складі: головуючої судді Ковтун Ю.І.,

за участі секретаря Лахматової С.В.,

представника позивачки – адвоката Зауліної О.Г.,

представника відповідачки – адвоката Мурадян І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності на частку у майні та припинення права власності на частку у майні, зі стягненням компенсації вартості часток, -

ВСТАНОВИВ:

04.09.2019 до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування в особі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права власності на частку у майні та припинення права власності на частку у майні, зі стягненням компенсації вартості часток.

19.10.2020 від представника позивачки – адвоката Зауліної О.Г. на адресу суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 у якій сторона позивача просила:

- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 та на 1/12 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м., припинити право власності малолітнього ОСОБА_3 на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м., визнавши право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м. за ОСОБА_1 в цілому;

- у рахунок компенсації, належної до виплати відповідачам, припинити право власності ОСОБА_1 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м., житловою – 17,1 кв.м., 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв.м, житлової – 80,4 кв.м.; 1/8 частку садового будинку АДРЕСА_4 ; 1/4 частку земельної ділянки пл. 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва, визнавши в цілому право власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв.м, житлової – 80,4 кв.м.; квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м., житловою – 17,1 кв.м., загальною площею 62,3 кв.м.; садовий будинок АДРЕСА_4 ; земельну ділянки пл. 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (по 1/2 частці кожному відповідачу);

- у рахунок компенсації, належної до виплати позивачці за припинення її права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м., житловою – 17,1 кв.м., 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв.м, житлової – 80,4 кв.м.; 1/8 частку садового будинку АДРЕСА_4 ; 1/4 частку земельної ділянки пл. 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів за мінусом вартості квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м. стягнути з відповідачів 28 948,30 Дол. США (т. 2 а.с.5-11).

В обґрунтування позову зазначено, що за результатами розподілу спадкового майна померлого ОСОБА_4 (сина позивачки та чоловіка відповідачки) у спільній частковій власності сторін у справі опинились п`ять об`єктів нерухомості. Окільки все спадкове майно було успадковане позивачкою та відповідачкою ОСОБА_2 частками, із причин існування взаємо неприязних стосунків між позивачкою та відповідачкою, в силу віку позивачки та її небажання психологічно травмувати свого неповнолітнього онука, вона фактично позбавлена можливості користуватися цим майном. Вказувала, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , ця квартира знаходиться на її утриманні, відповідачка та її син в утриманні квартири участі не приймають. Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 18 серпня 2014 року у справі № 522/10591/14, залишеним в силі вищими інстанціями було задоволено позов ОСОБА_1 та усунуто перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 . У ході виконання вищевказаного рішення у грудні 2017 ОСОБА_1 було надано доступ до вищевказаних квартир, але проживання на той час у однокімнатній квартирі АДРЕСА_2 відповідачки з онуком позивачки та із стороннім чоловіком унеможливило користування позивачкою належними їй на праві власності майном. Також посилалась на те, що станом на 2018 рік у квартирі АДРЕСА_3 проживали орендарі, яких заселила у квартиру ОСОБА_2 , що також унеможливлювало користування позивачкою належною їй на праві власності часткою квартири. Станом на момент подачі позову у квартирі АДРЕСА_3 проживали відповідачі, хто проживав у квартирі АДРЕСА_2 їй невідомо, оскільки відповідачка перешкоджає їй у користуванні власністю, рішення суду про вселення досі не виконано. Аналогічна ситуація виникла і з садовим будинком АДРЕСА_4 та земельною ділянкою площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, які також перебувають у спільній частковій власності позивачки та відповідачів, що через неприязні стосунки між сторонами та у силу віку позивачки унеможливлює користування останньою цими об`єктами. Крім того, позивачка посилалась на те, що на розгляді судів різних інстанцій майже вісім років перебуває численна кількість справ щодо захисту права власності за участю сторін у цій справі, але у силу того, що предмет позову у тих справах не охоплює всі об`єкти нерухомості чи стосується лише користування майном, вирішити спір між сторонами було неможливо. Враховуючи вищевикладене, позивачка звернулась до суду із відповідним позовом та вважала, що вирішення спору у порядку статей 364, 365 Цивільного кодексу України із визнанням права її власності на одну з квартир в цілому та як наслідок – скасування її права власності на частки в іншому майні та визнання права власності на інші чотири об`єкти нерухомості за відповідачами в цілому є єдиним можливим способом вирішення багаторічного спору між сторонами.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності на частку у майні та припинення права власності на частку у майні, зі стягненням компенсації вартості часток, було відмовлено (т. 2 а.с. 173 – 182).

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року залишено без змін (т. 3 а.с. 15 – 19).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 4 а.с. 121 – 130).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності на частку у майні та припинення права власності на частку у майні, зі стягненням компенсації вартості часток надійшла в провадження судді Свяченої Ю.Б.

Ухвалою Судді Приморського районного суду м. Одеси Свяченої Ю.Б. від 29 липня 2024 року прийнято у провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та призначено розгляд цивільної справи у порядку загального позовного провадження з викликом сторін з призначенням підготовчого засідання (т. 4 а.с. 139).

26.11.2024 на адресу суду від представника відповідачки - адвоката Мурадян (Монастирна) І.О. надійшов відзив на позов (т. 4 а.с. 163 – 168), який протокольною ухвалою суду було залишено без розгляду (а.с. 186 зв.)

Ухвалою суду від 10 грудня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до судового розгляду по суті (т. 4 а.с.186).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2024 цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності на частку у майні та припинення права власності на частку у майні, зі стягненням компенсації вартості часток надійшла в провадження судді Ковтун Ю.І.

Ухвалою судді Приморського районного суду міста Одеси Ковтун Ю.І. від 13 січня 2025 року прийнято до провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та призначено судове засідання, з розгляду справи по суті (т.5 а.с. 6 – 7).

Ухвалою суду від 02 вересня 2025 року витребувано з Одеського державного нотаріального архіву належним чином засвідчену копію спадкової справи № 28/2011, яка була заведена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Алексєєвою О.В. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (т. 5 а.с. 51 -52).

26.09.2025 на адресу суду з Одеського державного нотаріального архіву, на виконання ухвали суду від 02.09.2025, надійшла копія спадкової справи.

У судових засіданнях представник позивачки – адвокат Зауліна О.Г. позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідачки – адвокат Мурадян І.О. у судових засіданнях позов не визнала, просила у задоволенні позову відмовити. Зазначила, що законодавством не передбачений примусовий обмін частками належними позивачу та відповідачам у різних об`єктах нерухомого майна. Вказала, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 , садовий будинок АДРЕСА_4 та земельну ділянку пл. 0.120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області не зареєстровано за сторонами у встановленому законом порядку, що, за переконанням сторони відповідача, унеможливлювало задоволення позову. Наголошувала на тому, що ОСОБА_2 не чинить ОСОБА_1 перешкод у користування належними їй частками у чотирьох об`єктах нерухомості. Зазначала про те, стороною позивача не доведена неможливість виділу часок, належних сторонам у спірному майні, та не доведено неможливість спільного користування сторонами цим майном.

Представник третьої особи – Гаврилюк А.А. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що його задоволення призведе до порушення прав неповнолітнього ОСОБА_3 . В останнє судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив судове засідання провести за відсутності представника третьої особи та у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (син позивачки, чоловік відповідачки та батько відповідача). 26.10.2011 ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алексєєвої О.В. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої була відкрита спадкова справа № 28/2011 щодо майна померлого.

Згідно спадкової справи 28/2011, спадкоємцями померлого ОСОБА_4 за законом є: дружина померлого – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати померлого – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , неповнолітній син померлого – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 (в інтересах якого виступає відповідачка у справі) та батько померлого – ОСОБА_5 , який відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 .

Неповнолітній ОСОБА_3 є дитиною-інвалідом (посвідчення від 14 листопада 2011 року серії НОМЕР_1 ).

До складу спадщини ОСОБА_4 увійшло таке нерухоме майно:

– квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м;

– квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв. м, житловою – 80,4 кв. м;

– квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м;

– садовий будинок АДРЕСА_4 ;

– земельна ділянка площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва.

Крім того, після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 березня 2018 року на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, крім іншого нерухомого майна, за відповідачкою ОСОБА_2 зареєстровано право власності на:

– 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м;

– 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв. м, житловою площею 80,4 кв. м;

– 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 загальною площею 62,3 кв. м.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за неповнолітнім ОСОБА_3 зареєстровано право власності на:

– 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м;

– 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв. м, житлової площею 80,4 кв. м;

На підставі частини четвертої статті 1268 ЦК України неповнолітньому ОСОБА_3 також належать:

– 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м;

– 1/8 частини садового будинку АДРЕСА_4 ;

– 1/4 частина земельної ділянки площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 13 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 травня 2015 року, у справі № 521/19377/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – малолітній ОСОБА_3 , в інтересах якого виступає ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на: 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв. м, житловою площею 17,1 кв. м; 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв. м, житловою площею 80,4 кв. м; 1/12 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м; 1/8 частини садового будинку АДРЕСА_5 ; 1/4 частини земельної ділянки площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва, яка належала померлому на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ОД № 045734, зареєстрованого 09 березня 1998 року за № 785 та виданого 09 березня 1998 року Дачненською сільською радою народних депутатів Біляївського району Одеської області. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 27 830,75 грн в рахунок компенсації вартості 1/8 частки автомобіля «FORD C-MAX», державний номерний знак НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_3 , 2010 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 031,40 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого УЖКГ виконкомом Одеської міської ради від 15 вересня 1993 року, ОСОБА_1 належить 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м.

Також судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами існує тривалий спір із приводу користування успадкованим нерухомим майном.

Повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд зазначив: «..позивачка в цій справі на підставі положень статті 364 ЦК України зокрема просила суд про припинення своєї частки у спільному майні сторін і отримання від відповідачів компенсації на свою користь.

Однак, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на вказане уваги не звернув, застосував до вирішення таких позовних вимог позивачки лише положення статті 365 ЦК України, замість положень статті 364 ЦК України, які підлягали застосуванню у цьому випадку, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Також суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, помилково виходив із того, що заявляючи позов про припинення права на частку в спільному майні сторін у супереч вимогам частини другої статті 365 ЦК України, ОСОБА_1 не внесла на депозитний рахунок суду дійсну вартість частки відповідачів у спільному майні, право на яку вона просила припинити, з огляду на таке.

Тому, у випадку задоволення позовних вимог позивачки про припинення її права власності на частку у спільному майні сторін із виплатою їй відповідної компенсації (статті 364 ЦК України), вимога, визначена статтею 365 ЦК України про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду у зв`язку із зустрічним зарахуванням нівелюється.

Крім того, у оскаржуваному судовому рішенні суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивачки про припинення її права власності на частку у спільному майні сторін із виплатою їй відповідної компенсації помилково зазначив про незгоду відповідачів виплачувати таку грошову компенсацію і про те, що стягнення на користь позивачки компенсації становитиме для відповідачів надмірний тягар.

У разі задоволення цього позову відповідачка ОСОБА_2 , яка виступає в своїх інтересах і в інтересах її малолітнього сина ОСОБА_3 , фактично стає власником всього майна. Тому її не можна вважати неплатоспроможною. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність чи бажання відповідачів на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини.

Факт відсутності у відповідачів коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у відповідачів будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.

Тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, безпідставно вважав, що бажання чи платоспроможність відповідачів має значення у вирішенні питання про стягнення на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної власності на майно.

Водночас суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не звернув увагу на те, що у випадку вирішення спору у спосіб, обраний позивачем, спірне майно сторін, а саме: садовий будинок АДРЕСА_4 та земельна ділянка площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, будуть передані в цілому у власність відповідачів, тому питання їх подільності чи можливості виділу немає правового значення для вирішення цього спору.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, помилково вважав, що для вирішення питання судом питання щодо спірного майна у цій справі необхідний висновок органу опіки та піклування щодо можливості розпорядження майном, співвласником якого є неповнолітня дитина, оскільки чинне законодавство не містить вимог з отримання такого висновку судом за обставин цієї справи. Крім того, у цій справі в інтересах дитини діє її мати як законний представник, яка висловлює волю дитини..»

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1,2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до ч. 1,2 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.1,2 ст.328 ЦК України).

Поняття і види права спільної власності визначено статтею 355 ЦК України, відповідно до частини першої якої майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною 1 ст. 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Частиною першою статті 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга цієї статті).

Аналіз наведених приписів ЦК України дає підстави для висновку, що як механізм, визначений статтею 365 ЦК України, для якого законодавець визначив умови застосування, так і механізм, встановлений статтею 364 ЦК України, з урахуванням урегульованих у пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, повинен враховувати певні критерії, які спонукають суд під час вирішення спорів, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, враховувати баланс інтересів сторін.

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 р. в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 р. в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Як слідує зі змісту позовної заяви, позивачка, зокрема, заявила вимоги до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_3 , про припинення її права власності на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв. м, житловою – 17,1 кв. м, 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв. м, житловою – 80,4 кв. м; 1/8 частки садового будинку АДРЕСА_4 ; 1/4 частки земельної ділянки площею 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, зі стягненням із відповідачів на її користь компенсації (за мінусом вартості квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м) – у розмірі 28 948,30 дол. США.

Також судом установлено, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала справа №522/8439/16 за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про припинення права власності ОСОБА_1 на 1/4 частки квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , за умови попереднього внесення вартості частки цих квартир на депозитний рахунок суду до моменту постановлення рішення у справі та визнання права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 06 грудня 2017 року у справі №522/8439/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 16 березня 2023 року, позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 було залишено без задоволення з причин невнесення стороною позивача на депозитний рахунок суду суми компенсації.

При цьому, звертаючись до суду з даним позовом у справі №522/8439/16 ОСОБА_2 посилалася на те, існує повна психологічна несумісність відповідача та матері позивача при будь-яких можливих контактах. Таким чином, спільне користування нерухомим майном позивача та відповідача не є можливим.

Також, у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала справа №522/10591/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка виступала і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , про вселення та зобов`язання не перешкоджати у користуванні майном, зокрема квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2014 року, залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року, у справі № 522/10591/14 позов ОСОБА_1 задоволено. Вселено ОСОБА_1 у квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні спадковим майном - квартирами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Відомості про виконання вказаного рішення в матеріалах даної справи відсутні, стороною відповідача не надано.

Крім того, відповідно до висновку № 2231 від 17.07.2015 судової психологічної експертизи за матеріалами цивільної справи № 521/13098/14-ц встановлена психологічна несумісність ОСОБА_3 з ОСОБА_6 та повна психологічна несумісність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при будь-яких можливих контактах (т. 1 а.с. 123 -131).

Отже, вказаним висновком встановлена повна психологічна несумісність позивачки та відповідачки, що виключає можливість спільного володіння і користування ними майном.

Доказів на спростування встановлених судом обставин, стороною відповідача не надано.

Також, сторонами у даній справі не заперечувалось, що садовий будинок АДРЕСА_4 та земельна ділянка пл. 0.120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області також перебувають у володінні відповідачів.

Згідно із ст. 47 ЖК України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Судом установлено, що житлова площа садового будинку АДРЕСА_4 складає 35,2 кв. м., отже, житлова площа частки у праві власності позивачки на вказане майно (1/8) складає 4.4 кв. м., тому враховуючи незначний її розмір, вона не може бути виділена в натурі.

Крім того, щодо земельної ділянки, яка знаходиться під вказаним будинком, суд бере до уваги принцип нерозривної юридичної долі будівлі та земельної ділянки, на якій вона збудована, закріплений ст. 120 ЗК України.

За наведених обставин, суд відхиляє посилання сторони відповідача на відсутність у матеріалах справи висновку будівельної експертизи щодо неможливості виділу часток власників у спірному майні.

Висновком судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 06 серпня 2020 року №040/2020 встановлено, що середньо ринкова вартість об`єктів спірного нерухомого майна така:

-квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м., житловою – 17.1 кв.м. -- 56 763.00 дол. США

-квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв. м, житлової – 80.4 кв. м. -- 120 599,00 дол. США

-квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв. м. -- 31 212,00 дол. США

-садовий будинок АДРЕСА_6 880,00 дол. США

-земельна ділянка пл. 0.120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва – 5 400,00 дол. США.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини щодо неможливості виділу часток у спірному майні, приймаючи обов`язкові вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, суд прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у частині припинення права власності ОСОБА_1 , на: 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м., житловою – 17,1 кв.м., 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв.м, житлової – 80,4 кв.м.; 1/8 частку садового будинку АДРЕСА_4 ; 1/4 частку земельної ділянки пл. 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва та визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на вказані частки у майні у рівних частках та присудженням на користь ОСОБА_1 компенсації у розмірі вартості цих часток.

Відхиляючи аргументи відповідачів та представника органу Опіки та піклування про порушення прав дитини у наслідок задоволення позову, суд враховуючи розмір частки ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 (1/12), фактичне перебування спірного майна у користуванні та володінні сторін, висновок №2231 судово-психологічної експертизи від 17.07.2015 дійшов висновку, що задоволення позову не може призвести до порушення прав неповнолітнього, оскільки за наслідками його задоволення неповнолітній відповідач разом із своєю матір`ю набуває цвілому у власність чотири із п`яти спірних об`єктів нерухомого майна, втрачаючи право власності належну йому частку у іншому майні, розмір якої є незначним.

Із огляду на вказане, оскільки позивачкою доведено обставини, які передбачені п. 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, позов у частині припинення права власності ОСОБА_2 на 1/3 та на 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м., припинити право власності ОСОБА_3 на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м. та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/3, 1/6, 1/12 частки квартири АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.

За обставинами цієї справи, враховуючи одночасне заявлення та задоволення вимог порядку статті 364 ЦК України та статті 365 ЦК України, вартість часток, відповідачам забезпечена справедлива сатисфакція за припинення їх права власності на частки у квартирі АДРЕСА_1 без внесення позивачкою на депозитних рахунок суду коштів.

Стосовно клопотання представника відповідача про відмову позивачу у зміні предмету та підстав позову, яке надійшло до суду 22.07.2025, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Предметом цього позову (що стосується квартири АДРЕСА_1 ), згідно із п. 2 прохальної частини уточненої позовної заяви є припинення права власності відповідачів на належні ним частки у вказаній квартирі та визнання права власності на цю квартиру за позивачкою в цілому, із підстав позову, заявлених позивачем, вбачалось, що відповідачці належить 1/3 та 1/6 частки вказаної квартири. Отже, судом по цій справі не приймалась та не розглядалась заява позивача про зміну предмету та підстав позову.

За вимогами ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи середньоринкову вартість об`єктів спірного нерухомого майна, встановлену Висновком судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 06 серпня 2020 року №040/2020, та те, що стороною відповідача до суду не надано доказів, які б спростовували висновки експертизи чи містили відомості про вартість майна станом на день винесення рішення, за різницею вартості часток, що припиняються та набуваються сторонами, суд стягує з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 28948,30 доларів США в рахунок компенсації вартості її частки у спільному майні.

Керуючись ст.ст. 10-13, 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє особисто та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності на частку у майні та припинення права власності на частку у майні, зі стягненням компенсації вартості часток, задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_7 ) на 1/3 та на 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м.

Припинити право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (адреса: АДРЕСА_7 ) на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_8 ) право власності на 1/3, 1/6, 1/12 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,3 кв.м.

Припинити право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_8 ) на:

- 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м., житловою – 17,1 кв.м.,

- 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв.м, житлової – 80,4 кв.м.;

- 1/8 частку садового будинку АДРЕСА_4 ;

- 1/4 частку земельної ділянки пл. 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_7 ) право власності на:

- 1/8 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м., житловою – 17,1 кв.м.,

- 1/8 частку квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв.м, житлової – 80,4 кв.м.;

- 1/16 частку садового будинку АДРЕСА_4 ;

- 1/8 частку земельної ділянки пл. 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (адреса: АДРЕСА_7 ) право власності на:

- 1/8 частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 58,7 кв.м., житловою – 17,1 кв.м.,

- 1/8 частку квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 143,4 кв.м, житлової – 80,4 кв.м.;

- 1/16 частку садового будинку АДРЕСА_4 ;

- 1/8 частку земельної ділянки пл. 0,120 га, що розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області за межами населених пунктів, яка надана для індивідуального садівництва.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_7 ) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (адреса: АДРЕСА_7 ), в інтересах якого діє ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_8 ) суму у розмірі 28948,30 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот сорок вісім дол. США 30 центів) доларів США в рахунок компенсації вартості її частки у спільному майні.

У задоволенні іншої частини позову, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 13 лютого 2026 року.

Суддя Юлія КОВТУН