Постанова від 15 лютого 2026 р. у справі №947/59/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/59/26

Провадження № 2-а/947/35/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого – судді Калініченко Л.В. розглянувши у залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи згідно зі статтею 262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6285927 від 05.12.2025 року,

ВСТАНОВИВ:

01.01.2026 року до Київського районного суду міста Одеси, через засоби поштового зв`язку, надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 , через її представника – адвоката Винокур Віталія Володимировича, до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, в якій позивачка просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6285927 від 05.12.2025 року.

В обґрунтування вказаної постанови, позивачка посилається на те, що 05 грудня 2025 року інспектором 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області лейтенантом поліції Хрустиком Вадимом Васильовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6285927 відносно ОСОБА_1 , якою на останню накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Як зазначено у постанові: «Водій рухався зі швидкістю 114 км/год в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «обмеження максимальної швидкості» 70 км/год, чим перевищив максимальне обмеження швидкості на 44 км/год, чим порушив вимоги пункту 12.9.6 ПДР України. Швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем ТгиСат ТС001062п ПВР: 471078. Чим порушив п. 12.9.6 ПДР - Перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху передбаченими знаками 3.2.9, 3.31, 30.3.».

Як вказує представник позивача, постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

05 грудня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рухалась на транспортному засобі Mersedes-Benz G 63 AMG, д.н.з. НОМЕР_1 , по автошляху М05 Київ - Одеса в напрямку Одеси та приблизно на 449 км зазначений ТЗ зупинено на вимогу патрульних поліцейських. Після зупинки, поліцейський повідомив позивача про порушення правил дорожнього руху через перевищення швидкості та попросив надати водійське посвідчення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Через деякий проміжок часу позивачу було вручено постанову про накладення адміністративного стягнення.

Однак, як вказує представник позивача, позивач здійснювала рух транспортним засобом із дотриманням визначених відповідними знаками, передбаченими ПДР, швидкісних режимів, не перевищуючи швидкість на відповідній ділянці. При цьому, працівником патрульної поліції під час зупинки автомобіля повідомлено про начебто зафіксовану швидкість руху транспортного засобу -114 км/год. Однак, представник вказує, що посадовою особою органу патрульної поліції, якою прийняте відповідне рішення, не встановлювалась наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, у тому числі не заслуховувались пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не розглядались клопотання, не перевірялись докази правопорушення. В порушення положень ст. 280,283 КУпАП вказаною посадовою особою органу патрульної поліції лише формально складено та підписано оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення. Окрім того, ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, не роз`яснено її права і обов`язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП. Відповідно, як посилається сторона позивача у позові, безпідставному притягненню ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передувала неналежна та вчинена з порушеннями вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема щодо порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Представник позивача посилається на те, що посадова особа органу патрульної поліції не повідомляла позивача про розгляд справи. Фактично, позивач отримала постанову про накладення адміністративного стягнення без відповідного розгляду справи. Окрім того, позивачу не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення нею адміністративного правопорушення, а також не було запропоновано ознайомитись чи переглянути такі докази, зокрема технічні матеріали фіксації правопорушення. Відомості про наявність таких доказів, як стверджує позивач, відсутні в оскаржуваній постанові, що унеможливлює перевірку достовірності тверджень співробітників УПП в Одеській області. Водночас у постанові вказано, що фіксування режиму руху транспортного засобу здійснювалось приладом вимірювання швидкості TruCam, який утримувався інспектором у руках, а дорожній знак про здійснення на ділянці дороги фіксації порушень був відсутнім. Однак, як посилається сторона позивача, контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч. 2 ст. 40 Закону № 580-VIII, передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці. Таким чином, представник позивача вважає, що фіксація швидкісного режиму транспортного засобу позивача була здійснена з порушенням вимог законодавства, оскільки контроль швидкості проводився без встановлення передбаченого Правилами дорожнього руху дорожнього знака 5.70, а також із застосуванням приладу TruCam у спосіб, не передбачений ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а саме шляхом тримання його інспектором у руках, а не шляхом стаціонарного монтування або розміщення в місці здійснення контролю.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки складена з істотними процесуальними порушеннями, не ґрунтується на допустимих та належних доказах вини особи, у зв`язку з чим така постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю.

Вищевикладені обставини стали підставою звернення позивачки до суду з даним позовом.

Разом з позовом, стороною позивача також заявлено клопотання про поновлення процесуального строку для звернення до суду з цим позовом.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 07.01.2026 року, заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з адміністративним позовом – задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з даною позовною заявою. Вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі.

Одночасно, ухвалою суду від 07.01.2026 року, у тому числі:

- визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву;

- витребувано з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції належним чином завірені копії усіх доказів, що стосуються оскаржуваної постанови в цій справі – постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6285927 від 05.12.2025 року, копію письмових пояснень позивача з приводу правопорушення, якщо вони ним надавались, копії письмових пояснень свідків з приводу правопорушення, якщо такі пояснення відбирались, а також копії всіх відеозаписів оскаржуваного правопорушення, які були зроблені за допомогою відеокамер, що розташовані на одязі патрульних поліцейських та в автомобілі патрульних поліцейських.

Копія вказаної ухвали суду булла скерована в електронній формі до електронного кабінету відповідачів.

16.01.2026 року до суду від представника Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції надійшла заява про неможливість виконання ухвали суду від 07.01.2026 року в частині витребуваних судом відео доказів з портативних відео реєстраторів, якими здійснювалась фіксація розгляду справи про адміністративне правопорушення, з підстав закінчення строків зберігання відеозаписів з портативних реєстраторів.

16.01.2026 року до суду від представника відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції також надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на його необґрунтованість та недоведеність, правомірність винесеної постанови, встановлення факту вини позивача у вчиненому адміністративному правопорушенні на підставі належних доказів, дотримання процедури винесення спірної постанови, можливість і правомірність використання лазерного вимірювача швидкості TruCam в ручному режимі, та взагалі вчиненими діями позивачки спрямованими на визнання своєї вини, які полягають у відсутності заперечень під час винесення спірної постанови та добровільної сплати штрафу. Додатково представник відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції разом з відзивом також просить суд залишити позов без розгляду з підстав пропуску позивачем процесуального строку на звернення до суду з цим позовом. За для обґрунтування своїх заперечень представником відповідача приведені правові висновки, зокрема, Шостого апеляційного адміністративного суду, П`ятого апеляційного адміністративного суду, Сьомого апеляційного адміністративного суду , Восьмого апеляційного адміністративного суду у різних постановах за період 2024-2025 років.

27.01.2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивачки вважає безпідставними доводи сторони позивача, у тому числі посилаючись на те, що підпис чи сплата штрафу за спірною постановою у відповідності до висновків Верховного Суду в жодному разі не свідчить про визнання особою своєї вини у інкримінованому їй адміністративному правопорушенні. У даному випадку, як вказує сторона позивача, позивачка не визнає своєї вини. Також, представник позивачки вважає, що передбачених спосіб використання технічних засобів, аніж ті що визначені статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» не передбачено.

У встановлений судом в ухвалі суду від 07.01.2026 року процесуальний п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив на позовну заяву, для подання заперечень на відповідь на відзив, сторона відповідачів не скористалась.

Відповідно до ч.5, 8 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи вищевикладене, судом ухвалено розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, оцінивши їх в сукупності суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05 грудня 2025 року о 15 год. 08 хв. інспектором 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції Хрустик Вадимом Васильовичем здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за наслідком чого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6285927, якою визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, застосовано до останньої адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340,00 грн.

Як вбачається з вказаної постанови, суть правопорушення полягає в тому, що 05.12.2025 року о 15 годині 04 хвилин ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки «Mercedez-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по дорозі М05 499 кв.м., зі швидкістю 114км/год. в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км/год», чим перевищила максимальне обмеження швидкості на 44 км./год, чим порушила вимоги п.12.9б ПДР України. У постанові зазначено, що порушення зафіксовано відео пвр471078, прилад ТRUCAM Т001062n. Водій своїми діями порушила п.12.9.б. ПДР України – перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху передбачених знаками 3.2.9, 3.31, 30.3.

З копії постанови вбачається, що остання містить підпис ОСОБА_1 , у тому числі біля пунктів про роз`яснень прав за статтею 268 КУпАП, строку оскарження за статтею 289 КУпАП; підтвердження про отримання копії постанови.

ОСОБА_1 будучи незгодною з вказаною постановою винесеною відносно неї, звернулась до суду з даним позовом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Згідно з ч. 3 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.

Відповідно до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі, зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частиною 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Як вбачається, позивачка будучи незгодною з винесеною стосовно неї постановою, обрала спосіб захисту свої прав та інтересів, шляхом звернення до районного у місті суду.

Згідно з ч. 1ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 1ст. 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

За змістом ч. 1ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Судом встановлено, що позивачкою подано до суду даний позов засобами поштового зв`язку, шляхом його скерування 27.12.2025 року, а відтак з пропущенням процесуального строку для вчинення відповідної процесуальної дії.

Разом з позовом стороною позивача було надано до суду клопотання про поновлення процесуального строку для вчинення відповідної процесуальної дії.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 07.01.2026 року, заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з адміністративним позовом – задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з даною позовною заявою. Вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі.

Будь-яких інших підстав, які не були враховані судом під час розгляду вищевказаного клопотання та постановлення ухвали суду про поновлення процесуального строку, стороною відповідачів не надано та не доведено.

За наслідком викладеного, розгляд справи здійснюється у відповідності до вимог КАС України.

За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даній справі позивачем оскаржується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУПАП за наслідком порушення п.12.9.б Правил дорожнього руху, порядок чого врегульовано положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КупАП).

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух», передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Згідно п. 1.1. Правил Дорожнього Руху (ПДР), ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 р. передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.

Дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.

Пунктом 12 Правил визначено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним (12.1.).

Згідно з пунктами 12.4 – 12.7 Правил Дорожнього Руху передбачено, що, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. У житлових і пішохідних зонах швидкість руху не повинна перевищувати 20 км/год. Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51, дозволяється рух із швидкістю: а) автобусам (мікроавтобусам), що здійснюють перевезення організованих груп дітей, легковим автомобілям з причепом і мотоциклам - не більше 80 км/год.; б) транспортним засобам, якими керують водії із стажем до 2 років, - не більше 70 км/год; в) вантажним автомобілям, що перевозять людей у кузові, та мопедам, - не більше 60 км/год; г) автобусам (за винятком мікроавтобусів) - не більше 90 км/год; ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.

Під час буксирування швидкість не повинна перевищувати 50 км/год. У відповідності до положень пункту 12.9.б ПДР, водієві забороняється зокрема перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.

Згідно п. 8.1 Правил, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідальність зокрема за перевищення встановлених обмежень швидкості руху передбачено ч.1 ст. 122 КУпАП, якою встановлено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».

Пунктом 8 частини першої статті 23 цього ж Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Нормою статті 217 Кодексу України про адміністративні правопорушення акцентовано, що посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов`язків.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Статтею 222 КУпАП врегульовано у тому числі, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення зокрема за частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, якою зкорема передбачено, що протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об`єктивна сторона правопорушення; суб`єкт правопорушення; суб`єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності до положень статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складаної ним оскаржуваної постанови.

З урахуванням роз`яснення п.п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.

Крім того, судом враховується, що у відповідності до ч.9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно з ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

На підставі вищевикладеного, надаючи оцінку наданим до суду доказам, суд зазначає наступне.

Як вбачається, відносно позивачки було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6285927 від 05.12.2025 року за ч.1 ст. 122 КУпАП, за наслідком вчинення порушення п.12.9.б Правил Дорожнього Руху, яка винесена інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, а відтак належною посадовою особою в межах встановлених законом повноважень.

На виконання ухвали суду від 07.01.2026 року, до суду відповідачем надано відеозапис та фото-файл з приладу TruCam LTI 20/20 №ТС001062, які досліджені судом в судовому засіданні.

З досліджених вказаних файлів з приладу TruCam LTI 20/20 №ТС001062, вбачається, що автомобіль марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 05.12.2025 року о 15:04:18, рухався за ідентифікатором локації: ВН02, зі швидкістю руху 114 км.год., в межах обмеження швидкості 70 км.год., вимірювання швидкості здійснювалося працівником поліції на відстані 201,8 м.

З поданих до суду доказів вбачається, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 №ТС1062 отримав свідоцтво №22-01/34219 від 08.07.2025 про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки, який чинний до 08.07.2026 року та засвідчує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCam LTI 20/20 №ТС001062 відповідає вимогам технічної документації. Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год, +/- 1 м/год в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год.

Відповідно до сертифікату від 29.08.2012 № UA.MI/І-2903-2012, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної технічки за номером У3197-12.

Листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.01.2019 року повідомлено, що ЗВТ, які були введені в експлуатацію до моменту виключення типу ЗВТ з Державного реєстру ЗВТ, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.

Враховуючи викладене, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зареєстрований в Державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад TruCam LTI 20/20 №ТС001062 пройшов періодичну повірку, сертифікат якої був чинним станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, тому вказаний пристрій міг використовуватись для заміру швидкості автомобіля позивача.

Як вбачається інспектором у даному випадку лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 №ТС001062 використовувався в ручному режимі, що визнано обома сторонами справи.

ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП «Укрметртестстандарт») у листі від 01 липня 2025 року за № 22-39/30 вказувало, що лазерний вимірювач ТruСАМ відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.

Як вбачається сторона позивача не визнаючи винесену відповідачем спірну постанову у тому числі посилається на те, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості знаходилась у руках інспектора поліції і не була вмонтована стаціонарно, що порушує приписи ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» , якими зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати на зовнішньому периметру доріг та будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а крім того контроль швидкості виконувався інспектором поліції поза дій дорожнього знаку 5.76, що свідчить про неналежну фіксацію дорожньої події а тому відповідні докази не можуть бути прийняти судом як допустимі.

Приймаючи вищевказані доводи суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 31 Закону "Про Національну поліцію" № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.

Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці.

Тобто, положення Закону № 580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.

Як було зазначено, відповідно до оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв`язку з порушенням ПДР за перевищення встановленої швидкості руху зі встановленим обмеженням руху на ділянці у 70 км/год.

У постанові вказано, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam.

Дорожнім знаком 5.76 ПДР «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» передбачено позначення ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.).

Позивач в свою чергу посилається на правові позиції викладені у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду по справі 758/8181/23 від 24 січня 2024 року та у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 ухваленої у справі 157/703/20.

1) Згідно з висновками викладеними у висновках колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №758/8181/23 від 24 січня 2024 року зазначається, що контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.76), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону «Про Національну поліцію», згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці. Також у процесі вивчення справи суд дійшов висновку, що "прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим". Справа розглядалася за позовом водія, котрий звернувся до Подільського районного суду Києва з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову інспектора батальйону в м. Бориспіль УПП у Київській області від 2 січня 2022 року про накладення штрафу по ч. 1 статті 122 КУпАП.

2) У постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 ухваленої у справі №157/703/20 визначено, що враховуючи положенняст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" N 580-VIIIпри проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписамст. 40 названого Закону. Крім того апеляційним судом зазначено, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", а лист Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 N 11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху. Також судом було враховано, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак " 5.70"), позаяк вказане обумовлено ч. 2ст. 40 Закону N 580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. «Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 "Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху", інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку " 5.70" лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму». Справа розглядалась за позовом водія котрий звернувся до Камінь-Каширського районного суду Волинської області з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову інспектора батальйону Інспектора 1 роти 1 батальйону УПП у Волинській області від 1 червня 2020 року про накладення штрафу по ч. 1 статті 122 КУпАП.

Як вбачається, сторона відповідача в свою чергу також посилається на наявну судову практику апеляційного суду в розгляді даного питання.

Так, лазерний вимірювач TruCam віднесено до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто вказаний прилад конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань, про що дійшли судів у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 по справі № 946/8375/24 та від 20.02.2025 року по справі № 766/3992/24 ; постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2025 по справі 61/6364/24, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 по справі №716/130/25. У постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 року по справі № 766/3992/24, суд також дійшов до висновку, що відповідно до п.5.70 ПДР України, дорожній знак «Фото-, відеофіксування порушень ПДР» інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів але жодними нормами КУпАП та Закону №580-VIII не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків. У Постанові Третього апеляційного адміністративного суду по справі № 401/4019/23 від 16.07.24 року колегія суддів зазначила, що використання лазерного вимірювача швидкості ТruСАМ можливе як в автоматичному, так і в ручному режимі. Отже, за технічними характеристиками, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному режимі, а тому його дані можливо розцінювати як доказ у справі, про що зазначено у: постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2025 по справі № 650/1368/25; постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2025 по справі № 725/10038/24; постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 по справі № 132/1837/24; постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2025 по справі № 945/2511/24; постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 по справі №683/1794/25.

Крім того, відповідно до висновків викладених у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2025 року по справі №947/448/25, щодо доводів про використання лазерного вимірювача швидкості TRUCAM поза межами дії дорожнього знаку 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху», з порушенням вимог ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію», а також щодо неправильної експлуатації поліцейським лазерного вимірювача швидкості TRUCAM, колегія суддів зазначила. В даному випадку, у посібнику користувача по TRUCAM, копію якого надано до суду, зазначається про можливість використання лазерного вимірювача швидкості TRUCAM у ручному та автоматичному режимах, а також використання приладу з руки, або з треноги. Тобто, монтаж лазерного вимірювача швидкості TRUCAM на треногу не є обов`язковим для його використання поліцейськими. При цьому, використання технічних приладів та технічних засобів з виявлення та/або фіксації правопорушень, яким є лазерний вимірювач швидкості TRUCAM, узгоджується з приписами ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію». В свою чергу, абз. 7 ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію» визначає додаткові можливості монтажу/розміщення технічних приладів та технічних засобів та не є нормою, що повністю забороняє використання технічних приладів та технічних засобів руками поліцейських. Аналогічним чином, вимога ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію» щодо інформування про змонтовані/розміщені технічні прилади, а також необхідність використання приладів відеофіксації у зоні дії дорожнього знаку 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху», не стосується лазерного вимірювача швидкості, який використовувався у ручному режимі (не в автоматичном режимі) без здійснення відеофіксації.

Згідно з частиною третьою статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273 - 277, 282 - 286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Своєю чергою, стаття 286 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Відтак, судові рішення, ухвалені за наслідками апеляційного перегляду справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності касаційному оскарженню не підлягають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Приймаючи вищевикладене в цілому, у тому числі висновки останньої актуальної правової практики у розгляді даного питання, суд вважає недоведеними доводами позивача з приводу неможливості використання приладу TruCam LTІ 20/20 у ручному режимі, та поза межами зони дії дорожнього знаку 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху».

Разом з тим, приймаючи невизнання стороною позивача поданих стороною відповідача доказів в якості належних на підтвердження факту скоєння адміністративного правопорушення, як і не визнання позивачкою факту скоєння адміністративного правопорушення, суд також зазначає.

Як вже судом встановлено, з дослідженого файлу з приладу TruCam LTI 20/20 №ТС001062, вбачається, що фіксація руху автомобіля марки «Mercedes», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 05.12.2025 року о 15:04:18, зі швидкістю руху 114 км.год., здійснювалось за ідентифікатором локації: ВН02 в межах обмеження швидкості 70 км.год.

На підтвердження цих обставин, стороною відповідача надано до суду Наказ Департаменту патрульної поліції Національної Поліції України від 29.11.2024 року №2668 «Про внесення змін до наказу ДПП від 08.07.2024 року за №1396» у відповідності до додатку до якого визначено перелік ділянок автодоріг держави, на яких територіальні (відокремлені) підрозділи Департаменту патрульної поліції здійснюють контроль швидкісного режиму за допомогою лазерних вимірювачів швидкості TruCam. Згідно з даним додатком, ділянка автодороги за кодом «ВН02», належить до ділянки автодороги держави за адресою: траса М-05, Київ – Одеса, відрізок ділянки 442 км.-463км., на якій контроль швидкісного режиму за допомогою лазерних вимірювачів швидкості TruCam здійснює – Управління патрульної поліції в Одеській області, як підрозділ Департаменту патрульної поліції.

Отже, ділянка дороги на якій здійснено фіксацію руху транспортного засобу, яким керувала позивачка, за що останню оспорюваною постановою притягнуто до адміністративної відповідальності, визначена за кодом «ВН02», до якого належить відрізок ділянки автодороги держави за адресою: траса М-05, Київ – Одеса, відрізок ділянки від 442 км. до 463км.

Вищевказаний файл з приладу TruCam LTI 20/20 №ТС001062, крім коду ділянки не містить безпосереднє визначення місця де саме здійснювалось фіксація швидкості руху транспортного засобу, яким керувала позивачка.

Разом з тим, у спірній постанові, інспектором патрульної поліції визначено, що порушення швидкісного режиму позивачем мало місце на автодорозі М05 - 499 кв.м. в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км/год».

На підтвердження дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км/год» в вказаній ділянці дороги, відповідачем надано до суду схему організації дорожнього руху на автомобільній дорозі загального користування дорожнього значення М-05-Київ-Одеса, км.449+415, у місці розташування пішохідного переходу біля села Алтестове.

Відповідно до вказаної схеми, на даній ділянці дороги встановлені та діють у тому числі: частина ділянки автодороги з дозволеною швидкістю руху для цієї місцевості, де відповідно до приписів п.12.6.ґ ПДР України дозволяється рух із швидкістю не більше 110 км/год; зона ділянки автодороги з дією дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 90 км/год»; зона ділянки автодороги з дією дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км/год».

Отже, частина ділянки автодороги де було здійснено фіксація швидкості руху транспортного засобу, яким керувала позивача, яка ідентифікована за наданими відповідачем доказами зі швидкістю руху 114 км./год., діють різні обмеження швидкості руху, у тому числі ділянки на яких швидкість руху з якою рухалась позивачка не є порушенням, за яке передбачена відповідальність ч.1 ст. 122 КУпАП.

Щодо поданого відповідачем відеозапису розташування дії вказаного дорожнього знаку, то останній дійсно фіксує на вказаній ділянці автодороги станом на 12.04.2025 року, тобто за пів роки до спірних правовідносин, наявність вищевказаних обмежень швидкості руху, які відповідають наданій до суду схемі організації дорожнього руху, разом з тим, не є доказом фіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, за що останню притягнуто до адміністративної відповідальності.

Належних доказів, що рух транспортного засобу, яким керувала позивача, зі швидкістю 114 км./год., було беззаперечно встановлено на частині ділянці автодороги з дією дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км/год», ані в іншій приймаючи встановлені обставини, матеріали справи не містять.

Окрім того, судом приймається, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об`єктивної сторони. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 року по справі № 161/5372/17.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі №338/1/17 помилковим є покликання на постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Крім того, судом встановлено, що стороною відповідачів не надано доказів фіксації розгляду спірної справи про адміністративне правопорушення, з посиланням на їх знищення, за наслідком чого доводи сторони позивача, що їй - ОСОБА_1 , як особі, яка притягалась до адміністративної відповідальності, не було роз`яснено її прав і обов`язків, передбачених статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, що посадова особа органу патрульної поліції не повідомляла позивача про розгляд справи, а вона – позивачка фактично отримала постанову про накладення адміністративного стягнення без відповідного розгляду справи, окрім того їй не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення нею адміністративного правопорушення, а також не було запропоновано ознайомитись чи переглянути такі докази, зокрема технічні матеріали фіксації правопорушення, не є спростованими.

Так, долучені відповідачем докази містять виключно фіксацію транспортного засобу, з яких неможливо встановити інші обставини справи у тому числі взагалі особу водія.

Так, статтею 268 КУпАП встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Отже, у осіб уповноважених на розгляд справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, є обов`язок - забезпечити особам, які притягуються до адміністративної відповідальності можливість користування правами, закріпленими у ст. 268 КУпАП.

Подібний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі №522/22180/16-а та від 18 лютого 2020 року у справі №524/9827/16-а, які враховуються судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 271 КУпАП, інтереси потерпілого може представляти представник - адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Так, у п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами й може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин з іншими суб`єктами права.

Гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ст. 59 Конституції покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки зумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Належна реалізація позивачем прав, встановлених ст. 268 КУпАП до моменту прийняття постанови у справі про адміністративне правопорушення, мала можливість вплинути на прийняте відповідачем рішення у справі про адміністративне правопорушення.

Доказів на спростування доводів, що позивачеві належним чином не було забезпечено право на ознайомлення і користування правами, закріпленими у ст. 268 КУпАП, стороною відповідачів до суду не надано.

Стосовно доводів відповідачів про сплату штрафу позивачем, не означає зізнання у вчиненні правопорушення. Верховний Суд у справі №757/2757/16-а (К/9901/6713/18) дійшов висновку, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу не означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення. Такий висновок суперечить положенням ст.71 КАС України щодо обов`язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення.

Суд зазначає, що порушення прав особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності та порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, є окремою підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення має здійснюватися з дотриманням прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визначених статтею 268 КУпАП.

Судом приймається, що відповідно до вимог ст. 9 КУпАП підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 285/1535/15-а викладено правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Статтею 10 КУпАП визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст.11 КУпАП).

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до Рішення КСУ від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі і закріпленій у ст.62 Конституції України презумпції невинності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Суд враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів у конкретній керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Доведення «поза розумним сумнівом» означає, що позиція представлена суб`єктом владних повноважень, має бути доведена таким чином, щоб у «розумної (розсудливої) людини» не лишилося «розумного сумніву» що особа винна.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26.06.2019р. у справі №536/1703/17.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року).

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи вищевикладене в цілому, суд вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим та підлягаючим задоволенню, за наслідком чого в межах положень ст.286 КАС України суд вважає достатніми підстави для визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА №6285927 від 05.12.2025 року про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП, а справа про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається позивачем за пред`явлення даного позову сплачено судовий збір в сумі 605,60 грн. за квитанцією від 26.12.2025 року.

У відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 543/775/17, судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.

За наслідком викладеного вбачається, що позивачем під час звернення до суду з позовом було належним чином сплачено судовий збір в сумі 605,60 грн.

Приймаючи викладене, оскільки позов позивача підлягає до задоволення, за пред`явлення якого позивачем сплачено судовий збір в сумі 605,60 грн., у відповідності до положень ч.1 ст.139 КАС України, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі – Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, структурним підрозділом якого є Управління патрульної поліції в Одеській області без статусу юридичної особи, підлягають витрати з відшкодування сплаченого судового збору в сумі 605,60 грн.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 7, 122, 213, 222, 251, 258, 276, 283 КпАП України, ст. 2, 22, 72, 73, 75-77, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646; місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3), Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 65114, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6285927 від 05.12.2025 року – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6285927 від 05.12.2025 року, якою притягнуто ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 340 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) у відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання в порядку передбаченому статтею 297 КАС України апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 16.02.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко