Рішення від 22 січня 2026 р. у справі №607/19658/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2026 Справа №607/19658/25 Провадження №2/607/2005/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до держави Російська Федерація, в особі міністерства юстиції Російської Федерації, як органу цієї держави, який має право здійснювати її представництво при розгляді справ в судах України про відшкодування моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до держави Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації, як органу цієї держави, який має право здійснювати її представництво при розгляді справи в судах України про відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України. 23 серпня 2014 року почались масовані вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил Російської Федерації. Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-УІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 2015 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Згідно листа № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) офіційно визнала та засвідчила військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, форс-мажорними обставини.

Крім того, даним листом ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН встановив, що Російська Федерація має негайно зупинити військові дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

17 березня 2022 року Російська Федерація відмовилася виконувати рішення Міжнародного суду ООН.

Позивачка вказала, що факт війни розв`язаний Російською Федерацією, яка щоденно, щосекундно вчиняється відносно громадян України, також підтверджується Законом України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», постановою Кабінету міністрів України від 09 квітня 2022 року № 426, постановою Кабінету міністрів України від 3 березня 2022 р. N 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації».

З 24 лютого 2022 року по даний час Російська Федерація знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров`ю громадян України. Внаслідок вказаного, значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані Російською Федерацією, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів тощо. Аналогічно, в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти у яких не відбуваються військові дії.

Крім цього, позивач зазанчила, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє мати ОСОБА_1 , є дитиною, яка народжена в умовах військової агресії відповідача проти України.

В зв`язку з тим, що батько дитини ОСОБА_3 бере участь у бойових діях, це позбавляє дитину постійної батьківської присутності, емоційного контакту та захисту, які критично важливі для розвитку немовляти.

Окрім того, дитина з перших днів життя перебуває у середовищі війни: звуки сирен, загроза обстрілів, вимушені переміщення, тривожна атмосфера в сім`ї.

Зазначені обставини впливають на позивача, а саме: порушено право дитини на безпечне та стабільне середовище розвитку; дитина позбавлена щоденного контакту з батьком, що впливає на формування прив`язаності та емоційної стабільності; постійний стрес матері та родини неминуче передається немовляті, що негативно впливає на його психоемоційний розвиток; втрата нормальних умов дитинства в перші місяці життя створює довгострокові ризики для здоров`я та розвитку дитини.

У випадку новонародженої дитини моральна шкода полягає не у свідомих переживаннях, а у порушенні її базових прав та створенні обставин, що завдають непоправної шкоди емоційному та психічному розвитку.

Такі страждання є об`єктивними й не залежать від здатності дитини їх усвідомлювати чи висловлювати.

Збройна агресія Російської Федерації завдала новонародженій дитині моральної шкоди у вигляді: позбавлення стабільного сімейного середовища та батьківської турботи; перебування з народження у небезпечних умовах війни; негативного впливу на емоційний та психічний розвиток.

З огляду на вік позивача, особливу вразливість та тяжкість наслідків, така шкода підлягає компенсації у значному розмірі.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває щоденно, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 1684718,00 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35 000 євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.

Ухвалою судді від 29.09.2025 відкрито провадження у цивільній справі №607/19658/25. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28.11.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Законний представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, в позовній заяві остання просила розглядати справу без її участі.

Відповідач держава Російська Федерація, в особі міністерства юстиції Російської Федерації, як органу цієї держави, який має право здійснювати її представництво при розгляді справ в судах України про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись шляхом оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, в судове засідання представника не направив, про причини неявки представників до суду не повідомив, відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань на адресу суду від відповідача не надходило.

Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.

Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

За вказаних обставин, з підстав, визначених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності з правовою позицією, викладеною в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року у справах № 760/17232/20 (провадження № 61-15925св21) та № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування ч. 3 ст. 82 ЦПК України) те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло б бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому б Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, Верховний Суд у своїх позиціях дійшов висновку, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права. Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом. Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії Російської Федерації вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни. Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. Верховний Суд у своїх позиціях звернув увагу на те, що військова агресія та окупація Російсбкою Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації. Отже, Російська Феденрація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не має права надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд і вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянинові України.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 в місті Тернополі, який є громадянином України за походженням, оскільки батьками малолітнього позивача в свідоцтві про народження зазначені: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які є громадянами України.

Як вбачається з військового квитка (а.с. 22), довідок (а.с. 16, 20, 21, 23, 24) та посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 19), ОСОБА_3 здійснює захист Батьківщини з 2015 по 2018 роки та в подальшому з 2022 року у зв`язку із вторгнення Російської Федерації, та є учасником бойових дій.

Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст.1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Частиною 1 статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно зі ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема й іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Вказані факти є загально відомими, а тому не підлягає доказуванню, згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Відповідно до Наказу Антитерористичного центру Служби Безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/ф визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» від 07 травня 2022 року № 562, абзац четвертий підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2022 року № 457 викладено в такій редакції: «Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій».

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якого вся територія міста Києва у період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року входила до переліку територій активних бойових дій.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення Російської Федерації до України 24 лютого 2022 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

За нормою частини шостої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4 цс 19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673 св 20), від 23 вересня 2021 року у справі №295/13971/20 (провадження № 61-10849 св 21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023 св 21).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією частини території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (стаття 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй). Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Судом установлено, що позивач – малолітній ОСОБА_2 , народився та проживає в місті Тернополі.

Разом із тим, в Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, відомості про включення території міста Тернополя до переліку тимчасово окупованих територій України, в тому числі у певний період, відсутні. Даних про проживання/перебування позивача на тимчасово окупованій території України матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи факт заподіяння моральної шкоди, в позові зазначається, що дитина з перших днів життя перебуває у середовищі війни: звуки сирен, загроза обстрілів, вимушені переміщення, тривожна атмосфера в сім`ї, залучення батька до військових дій спрямованих на захист Батьківщини.

Крім цього, у позові зазначено, що вказані обставини впливають на позивача, а саме: порушено право дитини на безпечне та стабільне середовище розвитку; дитина позбавлена щоденного контакту з батьком, що впливає на формування прив`язаності та емоційної стабільності; постійний стрес матері та родини неминуче передається немовляті, що негативно впливає на його психоемоційний розвиток; втрата нормальних умов дитинства в перші місяці життя створює довгострокові ризики для здоров`я та розвитку дитини. Збройна агресія Російської Федерації завдала новонародженій дитині моральної шкоди у вигляді: позбавлення стабільного сімейного середовища та батьківської турботи; перебування з народження у небезпечних умовах війни; негативного впливу на емоційний та психічний розвиток.

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини у справі «STANKOV v. BULGARIA»).

При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Під час вирішенні спору суд має надати належну оцінку порушенню прав позивача на життя, свободу пересування, вимушене переселення, характеру вимушених змін у житті позивача, глибині душевних страждань, впливу збройної агресії Російської Федерації проти України на нормальні життєві зв`язки позивача, необхідність застосування додаткових зусиль для організації позивачем свого життя, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, та визначити необхідну й достатню сатисфакцію для позивача завданою агресивними діями Російської Федерації.

Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок Російської Федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23), від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, слід враховувати те, що:

- дійсно внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;

- законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);

- розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;

- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права які порушені внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23), від 14 жовтня 2025 року у справі № 212/5631/23 (провадження № 61-8270св24), від 04 листопада 2025 року у справі № 362/7854/24 (провадження № 61-10577св25).

Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша – четверта статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач проживає в м.Тернополі, далеко від території проведення бойових дій, виконання нею сигналів повітряної тривоги є обов`язком, оскільки статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відтак після оголошення повітряної тривоги громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій, зокрема, припинити роботу чи побут та негайно прямувати до найближчої захисної споруди (сховища, підвального приміщення, паркінгу тощо). Цей обов`язок не є одноосібним, а стосується всіх громадян України, оскільки воєнний стан введено та неодноразово продовжено в Україні.

Позивачем не наведено будь-яких фактів наявності перешкод у їх спілкуванні з близькими. Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази про погіршення умов проживання та побуту позивача, розрив сімейних чи соціальних зав`язків.

Щодо доводів законного представника позивача, що батько дитини ОСОБА_3 бере участь у бойових діях, що позбавляє дитину постійної батьківської присутності, емоційного контакту та захисту, то слід зазначити наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Доводи позивача про визначення розміру компенсації за завдану моральну шкоду шляхом посилання на рішення Європейського суду з прав людини, якими було стягнуто компенсацію в інших справах не можуть бути єдиною правовою підставою для встановлення саме такого розміру спричиненої моральної шкоди, з урахуванням обставин у даній цивільній справі.

Відтак, посилання законного представника позивача на характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, не може слугувати беззаперечною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована та доведена поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) були вчинені відповідачем та чи спричинили вони позивачу душевні страждання.

Суд зазначає, що відповідно до положень статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї, однак законним представником позивача не доведено, що її малолітній син ОСОБА_2 , якому на момент подачі позову виповнилося сім місяців, в силу свого малолітнього віку, усвідомлював неправомірність дій відповідача щодо нього, та як наслідок зазнав душевних страждань, а тому суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у зв`язку із їх недоведеністю.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору згідно Закону України «Про судовий збір», суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2-13, 76-83, 141, 259, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до держави Російська Федерація, в особі міністерства юстиції Російської Федерації, як органу цієї держави, який має право здійснювати її представництво при розгляді справ в судах України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Копію рішення суду направити сторонам по справі.

Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: держава Російська Федерація, в особі міністерства юстиції Російської Федерації, як орган цієї держави при розгляді справ в судах України, 119991, Російська Федерація, м.Москва, вул.Житня, 14.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич