Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №214/5016/25 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/5016/25

2/214/971/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 лютого 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Сіденка С.І.,

за участю секретаря судового засідання – Розстальної К.В.,

за відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, вказавши, що вона являється племіницею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть виданого Департаментом адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, актовий запис №2078.

Після смерті тітки відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 13.02.2001 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів відповідно до розпорядження № С-1580 від 01.12.2000 року. За життя померлою ОСОБА_3 , склаладено заповіт на ім`я ОСОБА_2 .

Позивач у встановленому порядку звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, натомість відповідач ОСОБА_4 не звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Однак 06.02.2025 року приватний нотаріус Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Є.М. відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру, оскільки у позивача відсутній оригінал правовстановлюючого документу та наявний заповіт на онука ОСОБА_2 . У зв`язку з неможливістю оформлення своїх спадкових прав в нотаріальному порядку, позивач просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом.

Ухвалою суду від 02 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та витребувано докази від приватного нотаріуса.

Витребувані документи надійшли на адресу суду 02.07.2025 року.

Ухвалою суду від 14.01.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явився, однак подав клопотання та просив справу розглянути у його відсутності.

Відповідач в повторно не з`явився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності учасників провадження, суд враховує, їх належне повідомлення про день, час та місце розгляду справи, наявність заяв позивачки, представника позивачки та представника відповідлача про розгляд справи за їх відсутності, а також положення ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, врахувавши позицію сторін по справі, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав:

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 25.07.2024, смерть виданого Департаментом адміністративних послуг виконкому Криворізької міської ради, актовий запис №2078.

За життя, 16 червня 2010, ОСОБА_3 вчинила заповіт, згідно якого заповіла все своє майно ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лігутою Ларисою Вячеславівною.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , виданого Збаразьким відділом ДРАЦС Тернопільської області, актовий запис №4 батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про народження моє матері ОСОБА_7 , виданого Почаївським відділом РАЦС міста Почаєва Тернопільської області актовий запис №3 батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ОСОБА_3 доводиться тіткою по лінії матері ОСОБА_8 .

ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьками вказані ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Згідно свідоцтва про шлюб від 22.12.1979 року ОСОБА_11 змінила прізвище на " ОСОБА_12 ".

На підставі свідоцтва про право власності №270 від 13.02.2001 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів відповідно до розпорядження № С-1580 від 01.12.2000 року належало померлій ОСОБА_3 .

Приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбіда Є.М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, а саме на квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1 відсутній оригінал правовстановлюючого документу та наявний заповіт на онука ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа №85/2024.

При цьому, матеріали справи містять копію заповіту, в якому відповідач зазначений спадкоємцем.

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч. 1ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1233 Цивільного кодексу України, заповітом с особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1254 Цивільного кодексу України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Відповідно до ст. 1301 Цивільного кодексу України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом не підлягають задоволенню.

У постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 595/731/21 сформульовано правовий висновок про те, що під час тлумачення змісту заповіту не допускається пошук волі заповідача, яка не знайшла відображення у тексті самого заповіту, а також не допускається внесення змін у зміст заповіту, який є особистим розпорядженням фізичної особи щодо належного їй майна, яким вона відповідно до законодавства має право розпоряджатися на момент укладення заповіту.

Так, 16 червня 2010 року ОСОБА_13 склала новий заповіт, яким розпорядилася належною їй квартирою, заповіла своєму онуку ОСОБА_2 .

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частини перша та друга статті 1268 ЦК України).

За ст.1275 ЦК України відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Позивачем під час розгляду справи не надано жодного належного доказу, який би підтверджував: відмову осіб від спадщини на користь позивача, наявність будь-якої згоди інших спадкоємців на визнання права власності виключно за позивачем. Крім того, підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 відсутні і як наслідок не можуть бути задоволені вимоги й про визнання права власності на квартиру.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1, пункту 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

За таких обставин понесені у цій справі позивачем судові витрати слід покласти на нього.

Керуючись наведеним вище та статтями 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сіденко С.І.