Рішення від 10 лютого 2026 р. у справі №154/4802/25 — Володимирський міський суд Волинської області

Копія

154/4802/25

2/154/360/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року м. Володимир

Володимирський міський суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Каліщука А.А.

за участю секретаря судового засідання Кравчук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Володимирського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на неповнолітню дитину,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на неповнолітню дитину. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який на даний час розірвано. Від спільного подружнього проживання у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син ОСОБА_3 має стоматологічні проблеми, у зв`язку із чим вимушені були звернутися до лікаря стоматолога для встановлення ортодонтичної конструкції для вирівнювання зубів та корекції прикусу та встановлення брекетів. Загалом на лікування дитини було витрачено 64150 гривень. Крім того, було здійснено купівлю телефона для сина, вартість якого становить 10791,00 гривень.

Просить стягнути з відповідача в її користь додаткові витрати на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 32075 гривень.

Позивач на судовий розгляд справи подала заяву в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить проводити розгляд справи у її відсутності.

Відповідач на судовий розгляд справи подав заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги визнає повністю, розгляд справи просить проводити за його відсутності.

Враховуючи те, що в судове засіданні сторони не з`явились, тому згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється без фіксування технічними засобами.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.

Суд приймає визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання відповідає вимогам Сімейного кодексу України, відповідає інтересам сторін по справі та не суперечить правам та інтересам інших осіб.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, котрий на даний час розірвано, що підтверджується копією рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 04.09.2017 року.

Із дослідженого судом свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 встановлено, що сторони у справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копіями фіскальних чеків за період з 05.025.2025 по 29.10.2025 позивачем сплачено за надання стоматологічних послуг 64150 гривень.

Статтями 8,11 Закону України "Про охорону дитинства"визначено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом ст. 141 СК України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незважаючи на розірвання шлюбу чи проживання окремо від дитини.

Відповідно до ст.ст. 180-181 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у разі недосягнення згоди між батьками щодо їх участі у витратах на утримання дитини, суд своїм рішенням визначає розмір аліментів на утримання дитини.

Згідно із частиною першою статті 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України, додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

Зазначений висновок ґрунтується також на правовій позиції Верхового Суду України, висловленій 24 лютого 2016 р. у справі № 6-1296цс15, відповідно якої виходячи з аналізу ст.185СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Пункт 1 ст. 3 ч. 1 Європейської Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР№ 789-ХIIвід 27.02.1991року передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно п. 2 - дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 від 27лютого 1991рокута набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батьків незалежно від сплати ним аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Тобто, суд вирішує, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний приймати участь в цих витратах, виходячи з матеріального та сімейного положення сторін та інших інтересів та обставин, що мають істотне значення, що визначаються так само, як і при стягненні аліментів відповідно до ст. ст.181,182 СК України.

Враховуючи те, що відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, а також беручи до уваги, що він повністю визнав позовні вимоги, тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача є законними, доведеними і підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 265 ЦПК України, ст. 84, ст.180, ст. 185, Сімейного кодексу України суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 додаткові витрати на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 32075 (тридцять дві тисячі сімдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 1211,20 грн. судового збору в дохід держави.

Допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Позивач (стягувач): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач (боржник): ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 16.02.2026 року.

Головуючий:/підпис/

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя А.А. Каліщук