Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №721/72/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2026 року місто Чернівці справа №721/72/25

провадження №22-ц/822/248/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н. К.

суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.

за участю секретаря судових засідань Факас А.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа – Усть-Путильська сільська рада Вижницького району Чернівецької області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2025 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Проскурняк С.П.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Усть-Путильська сільська рада Вижницького району Чернівецької області про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки.

Посилалася на те, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 0,2174га, з них площею 0,05га для будівництва і обслуговування житлового будинку та 0,1674 га для ведення особистого селянського господарства. Дані земельні ділянки розташовані в АДРЕСА_1 .

На початку 2024 року вона виявила, що її сусід ОСОБА_2 , котрий на той час був власником земельної ділянки з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 площею 0,2135га, захопив частину належної їй земельної ділянки площею 0,0055 га (55 кв.м.), обгородивши її парканом. На самовільно зайнятій земельній ділянці ОСОБА_2 розпочав будівництво.

З висновку земельно-технічної експертизи №09/09/24 від 09 вересня 2024 року вбачається, що фактичне розташування огорожі між земельною ділянкою з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 площею 0,2135 га ( ОСОБА_2 ) та земельною ділянкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 - не відповідає відомостям із електронного сервісу Державного земельного кадастру.

Невідповідність полягає у тому, що частина огорожі розташована поза межами ділянки з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 площею 0,2135 га ( ОСОБА_2 ) та фактично розташовується на земельній ділянці ОСОБА_1 . Площа ділянки ОСОБА_2 , що розташовується на земельній ділянці ОСОБА_1 згідно із фактичним користуванням (по огорожі) становить 0,0055 га (55 кв.м.).

На момент надання експертом відповідного висновку, земельні ділянки, розташовані в АДРЕСА_1 належали їй на праві користування, та кадастрові номери на той час вже були присвоєні, оскільки вони були сформовані, а саме кадастровий номер ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку - 7323583500:01:001:0395, для ведення особистого селянського господарства - 7323583500:01:001:0404. Наразі відповідні ділянки належать їй на праві власності.

Об`єкти самочинного будівництва відповідачів розташовані на частині її земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 7323583500:01:001:0404.

Вона неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з вимогою звільнити самовільно зайняту частину її земельної ділянки, однак останній на вимогу не реагував, продовжував здійснювати будівельні роботи на частині її земельної ділянки, чим створив їй перешкоди у користуванні нею.

У лютому 2025 року їй стало відомо, що земельна ділянка, суміжна з її ділянкою, на якій здійснюється самовільне будівництво ОСОБА_2 , на теперішній час знаходиться у власності доньки відповідача ОСОБА_3 .

На момент здійснення судовим експертом обстеження огорожі між земельними ділянками відповідача та позивачки, а саме 22 серпня 2024 року, земельна ділянка з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 належала ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 , тому згода ОСОБА_3 на проведення обстеження не була потрібна. ОСОБА_2 був присутній під час проведення обстеження.

Оскільки незаконне будівництво на частині її земельної ділянки було розпочате ОСОБА_2 , а наразі продовжено ним спільно з його донькою - ОСОБА_3 , котра стала власником ділянки, розташованої поряд з її земельною ділянкою, тому вважає, що відповідачами за позовом повинні бути як ОСОБА_2 , котрий розпочав та безпосередньо продовжує здійснювати незаконне будівництво на частині її земельної ділянки, так і ОСОБА_3 , котра є власником сусідньої земельної ділянки, підтримує продовження самочинного будівництва та сприяє у його здійсненні.

З врахуванням уточнених позовних вимог просила суд зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить на праві власності ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення (демонтажу) об`єктів самочинного будівництва на частині земельної ділянки ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Усть-Путильська сільська рада Винницького району Чернівецької області про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки відмовлено.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на те, що рішення є таким що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

В апеляційній скарзі наводить обставини та підстави для задоволення позову, які викладені в позовній заяві та додатково мотивує апеляційну скаргу тим, що судом необґрунтовано визнано неналежним доказом висновок земельно-технічної експертизи №09/09/24 від 09 вересня 2024 року.

Судом не враховано, що відповідна технічна документація пізніше все ж таки була затверджена рішенням Усть-Путильської сільської ради №930-31/24 від 24 жовтня 2024 року та земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер, тобто експертові була надана реальна документація, хоч і затверджена пізніше.

Висновок експерта не був визнаний недійсним, або таким що не відповідає вимогам законодавства, а тому є належним та відповідає вимогам законодавства.

В матеріалах справи містяться всі необхідні докази про те, що ОСОБА_1 мала у своєму фактичному користуванні спірну земельну ділянку, виділену їй у власність органами місцевого самоврядування ще у 2002 році.

У висновку експерта чітко зазначено про те, що фактичне розташування огорожі між земельною ділянкою ОСОБА_2 та земельною ділянкою ОСОБА_1 не відповідає відомостям із електронного сервісу Державного земельного кадастру. Невідповідність полягає у тому, що частина огорожі розташована поза межами ділянки з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 площею 0,2135 га ( ОСОБА_2 ) та фактично розташовується на земельній ділянці ОСОБА_1 .

Представником позивача було надано схему розташування земельних ділянок, отриману з ДЗК від 01 жовтня 2025 року, на якій вже відображені кадастрові номери земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , із якої чітко видно, що їх земельні ділянки межують.

Також із схеми добре видно, що вільних земельних ділянок між ними немає.

Щодо висновків суду, що відповідач ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, то вказує, що незаконне будівництво на частині належної позивачці на праві власності земельної ділянки було розпочато ОСОБА_2 , та продовжено ним спільно з його донькою ОСОБА_3 , котра стала власником земельної ділянки розташованої поряд з ділянкою позивачки, а тому вважає що відповідачами повинні бути саме вони як особи які здійснили та продовжують здійснювати самочинне будівництво.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказала, що суд першої інстанції надав правильну оцінку висновку за результатами проведення земельно-технічної експертизи №09/09/24 від 09 вересня 2024 року та визнав його неналежним доказом.

Однак, суд першої інстанції не врахував доводи відповідачів про те, що аналіз експертизи дає підстави стверджувати, що він є не тільки неналежним, а ще й недопустимим та недостовірним доказом, оскільки у висновку не зазначено, що його підготовлено для подання до Путильського районного суду, а вказано що його підготовлено до Вижницького районного суду Чернівецької області в якості доказу по цивільній справі.

У висновку вказано, що експертиза проведена на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , виконана ФОП ОСОБА_4 від 05 лютого 2024 року та топографо-геодезичної зйомки, виконаної ФОП ОСОБА_5 від 22 серпня 2024 року, у форматі dwg». Однак судовим експертом не враховано, що станом на час проведення експертизи зазначена технічна документація не була затверджена у встановленому ст.186 ЗК України порядку.

Також суд першої інстанції правильно критично оцінив схему розташування земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , однак не надав їй належної правової оцінки та не врахував що такий доказ є неналежним, оскільки не містить інформації що підлягає доказуванню у даній справі та є недопустимим, оскільки виготовлений ФОП ОСОБА_6 станом на 01 жовтня 2025 року без підтверджень, що вказана особа наділена повноваженнями на проведення будь яких досліджень чи обстежень земельних ділянок.

Отож, аналіз наданих позивачкою доказів дає підстави для висновку, що відсутні передумови та матеріальні підстави для захисту права власності на земельну ділянку у визначений позивачкою спосіб.

Інші доводи позивачки є необґрунтованими та безпідставними.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що рішенням Підзахаричівської сільської ради Путильського району Чернівецької області від 20.03.2002 року ОСОБА_1 виділено безоплатно у власність 0,35га., з них 0,25га. для обслуговування житлового будинку та 0,10га. для ведення селянського господарства /а.с.9/.

Рішенням Усть-Путильської сільської ради від 24.10.2024 року, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі ОСОБА_1 загальною площею 0,2147га., з них: земельна ділянка площею них 0,0500га. з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 7323583500:01:001:0395; земельна ділянка площею 0,1674га., кадастровий номер 7323583500:01:001:0404, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Дані земельні ділянки розташовані в АДРЕСА_1 /а.с.11/.

02 грудня 2024 року ОСОБА_1 здійснила реєстрацію даних земельних ділянок, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав /а.с.7,8/.

Суміжним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 відповідно до інформації з Державного реєстру, речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно є ОСОБА_3 , яка отримала дану земельну ділянку на підставі договору дарування №3109, від 05.09.2024 року /а.с.47/.

Як вбачається з висновку земельно-технічної експертизи № 09/09/24 від 09.09.2024 року, що фактичне розташування огорожі між земельною ділянкою з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 площею 0,2135 га ( ОСОБА_7 ) та земельною ділянкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 - не відповідає відомостям із електронного сервісу Державного земельного кадастру. Невідповідність полягає у тому, що частина огорожі розташована поза межами ділянки з кад. ном. 7323583500:01:001:0355 площею 0,2135 га ( ОСОБА_2 ) та фактично розташовується на земельній ділянці ОСОБА_1 . Площа ділянки ОСОБА_2 , що розташовується на земельній ділянці ОСОБА_1 згідно із фактичним користуванням (по огорожі) становить 0,0055 га (55 кв.м.). /а.с.12-17/.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, оскільки він не є власником суміжної земельної ділянки.

Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами не довела порушення свого права. При цьому висновок земельно-технічної експертизи № 09/09/24 від 09 вересня 2024 року, що складений судовим експертом Худак Миколою Ярославовичем, суд визнав неналежним доказом. Про призначення судової земельно-технічної експертизи позивач та його представник клопотань не заявляли.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно керувався тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав з боку відповідачів.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки він не власником земельної ділянки з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 площею 0,2135 га. Крім цього, позивач не надала належних та допустимих доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 здійснював будь-яке будівництво і що це будівництво знаходиться на її земельній ділянці.

Що стосується відповідачки ОСОБА_3 , то вона є власником суміжної з позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 7323583500:01:001:0355 площею 0,2135 га.

Проте суд відхилив як доказ висновок земельно-технічної експертизи №09/09/24 від 09.09.2024 року, оскільки вказана експертиза проведена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) гр.. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та топографо-геодезичної зйомки.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що вказана технічна документація була затверджена рішенням XXXI сесії VIII скликання Усть-Путильської сільської ради від 24 жовтня 2024 року №930-31/24.

Тобто, на момент проведення земельно-технічної експертизи та складання висновку технічна документація із землеустрою земельної ділянки ОСОБА_1 не була затверджена, а відповідно не могла прийматися експертом до уваги.

Крім цього, колегія суддів зауважує, що експертом не витребовувалась технічна документація щодо земельної ділянки відповідачки ОСОБА_3 .

За таких обставин земельно-технічна експертиза проведена без технічних документацій земельних ділянок позивача та відповідачки ОСОБА_3 , а тому вона неналежним доказом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її право порушене відповідачами, а також доказів, які б беззаперечно вказували на те, що на її земельній ділянці відповідачі здійснили самочинне будівництво, не зазначені розміри цього будівництва, не зазначено де саме і в якій частині її земельної ділянки знаходиться якесь будівництво, не зазначено поворотні точки захопленої земельної ділянки тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у такій категорії справ суд самостійно, без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, як саме відповідач порушує право позивача, що полягає у самовільному захопленні відповідачем частини земельної ділянки позивача, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя міг призначити судову експертизу.

Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував порушення відповідачами прав позивача, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.

Проте ані позивач, ані його представник з клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи не зверталися.

Таким чином, позивачка не надала належних та допустимих доказів, а саме висновку експерта, який підтвердив, що відповідачі порушують право позивача, що полягає у самовільному захопленні останніми частини земельної ділянки позивача. А наданий позивачем висновок земельно-технічної експертизи, який, на думку позивача, підтверджує порушення її права, не є належним та допустимим доказом, оскільки із цього висновку неможливо встановити, де чия земельна ділянка і чи існує порушення відповідачами прав позивача.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо суті спору не спростовують правильність висновків суду першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні щодо відмови у задоволенні позову.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 27 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено судом 16 лютого 2026 року.

Головуючий: Н.К. Височанська

Судді: І.Н. Лисак

І.Б. Перепелюк