Постанова від 21 грудня 2025 р. у справі №390/67/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 грудня 2025 року м. Кропивницький

справа № 390/67/25

провадження № 22-ц/4809/1400/25

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,

при секретарі – Зайченко В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Міхальова Вікторія Вікторівна, на рішення Подільського районного суду м. Кропивницького від 12 червня 2025 року (суддя Шевченко І.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (в подальшому - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої заборгованість за договором № 200514307 від 25.04.2016 в сумі 76886,61 грн, яка складається з суми боргу 49908,28 грн., інфляційних втрат 22482,01 грн., 3% річних 4496,32 грн. Також позивач просив стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу.

Позов мотивовано тим, що 25.04.2016 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено угоду № 200514307 щодо кредитування, згідно якої банк надав позичальнику 18527,92 грн з встановленим строком користування з 25.04.2016 по 25.04.2019.

20 липня 2020 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», в тому числі і за кредитним договором. Додатком до договору є реєстр кредитних договорів. 23 травня 2016 року згідно з рішенням Правління НБУ України № 14/БТ ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 812 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Фактично управління банком перейшло до Фонду. Фонд має право передати право грошової вимоги до позичальника (боржника) за кредитним договором іншому банку на підставі договору про відступлений права вимоги. При цьому згода відповідного боржника (позичальника) на укладення такого договору не вимагається. Приймаючий банк набуває усіх прав та обов`язків кредитора щодо позичальника (боржника), вимоги до якого передані відповідно до договору про відступлення прав вимоги, разом із правами за договором забезпечення таких вимог. Вимогами чинного законодавства України та умовами договору факторингу не передбачена передача програмного забезпечення, що здійснює нарахування заборгованості по сплаті тіла кредиту, нарахуванню відсотків та пені, а також його детального розрахунку з формулою її формування. Це пов`язано з тим, що в разі відступлення права вимоги вже за існуючою заборгованістю Фактор, відповідно до умов договору факторингу, не має право нарахувати відсотки, комісію, неустойку що передбачені умовами кредитного договору. Таким чином, банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідач порушив умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк.

Позивач вказав, що станом на 19 листопада 2024 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 476886,61 грн, з яких: 49908,28 грн. заборгованість за кредитом; інфляційних втрат 22482,01 грн., 3% річних 4496,32 грн. Заборгованість розрахована станом на дату укладання до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеного між ПАТ Банк Михайлівський та ТОВ Діджи Фінанс та зафіксована у додатку до договору реєстрі кредитних договорів. Вважає, що внаслідок невиконання умов договору з позичальника підлягає стягненню як сума боргу, так і в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Подільського районного суду міста Кропивницького від 12 червня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» суму заборгованості за кредитним договором № 200514307 від 25.04.2016 в розмірі 76 886,61 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2 422,40 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що про розгляд справи у суді першої інстанції їй відомо не було, судові виклики та повідомлення не отримувала, що позбавило її можливості подати до суду заяву про застосування строку позовної давності, адже з 20.05.2016 року вона не здійснювала жодних платежів на погашення кредитної заборгованості на рахунки ПАТ «Банк Михайлівський», а з позовом ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся у січня 2025 року. Також вказала, що 25.04.2016 між нею та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено кредитний договір, строком 1095 днів, з 25.04.2016 по 25.04.2019. Було погоджено графік платежів. 20 травня 2016 року на її адресу надійшло повідомлення від ТОВ ФК «Плеяда», в якому її було повідомлено про те, що 19.05.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТзОВ «ФК «Плеяда» було укладено Договір факторингу №1905, згідно яким відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 200514307 від 25.04.2016. Фактор вказав, що з моменту отримання повідомлення позичальнику необхідно перераховувати кошти в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором згідно графіку платежів та в розмірі, що відповідає розміру поточних зобов`язань за Кредитним договором, в тому числі зі сплати основної суми заборгованості (суми кредиту), процентів та штрафів (пені) та інших платежів за реквізитами вказаними в повідомленні. Доказів відступлення права вимоги за Кредитним договором №200514307 від 25.04.2016 року укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та нею до даного повідомлення ТОВ «ФК «Плеяда» - додано не було, що виключало можливість об`єктивно пересвідчитися в достовірності інформації заміни кредитора у зобов`язанні.

12 липня 2017 року на її адресу надійшов лист від ТОВ «Фінансова компанія «Фагор» яким повідомлено, що між ТОВ «ФК «Плеяда» та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено Договір факторингу №1905 від 19.05.2016 року, згідно з яким відбулося відступлення прав вимоги за вказаним кредитним договором. В подальшому ТОВ «ФК «Плеяда» отримані права вимоги за Кредитним договором було відступлено ТОВ «ФК «Фагор» відповідно до договору факторингу №1 від 20.05.2016 року. Також повідомлено, що станом на 12.07.2017 заборгованість за договором складає 26961,22 грн., у разі сплати до 25.07.2017 року, з них тіло кредиту 17499,16 грн., нараховані відсотки 8562,06 грн., штрафи 900 грн. ТОВ «ФК «Фагор» просило, для виконання зобов`язань за Кредитним договором здійснювати погашення поточної заборгованості за реквізитами ТОВ «ФК «Фагор», які зазначені у повідомленні від 12.07.2017 року. Однак доказів набуття права вимоги за кредитним договором до даного повідомлення ТОВ «ФК «Фагор» - додано не було.

10 вересня 2018 року на адресу відповідача надійшов лист від ТОВ «Фінансова компанія «Фагор», яким повідомлено, що 20.05.2016 року між ТОВ «ФК «Плеяда» і ТзОВ «ФК «Фагор» укладено Договір факторингу №1, за умовами якого ТзОВ «ФК «Плеяда» за плату відступило на користь ТОВ «ФК «Фагор» права вимоги, отримані ним від ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі Договору факторингу № 1905 (за яким в тому числі відбулося відступлення прав вимоги за Кредитним договором №200514307 від 25.04.2016 року укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 ). Відповідачу повідомлено, що станом на 10.09.2018 заборгованість за договором складає 36181,90 грн., у разі сплати до 25.09.2018 року, з них тіло кредиту 17499, 16 грн., нараховані відсотки 17782,74 грн., штрафи 900 грн. ТОВ «ФК «Фагор» просило, для виконання зобов`язань за Кредитним договором здійснювати погашення поточної заборгованості за реквізитами ТОВ «ФК «Фагор», які зазначені у повідомленні від 10.09.2018 року. Отримавши на усне звернення підтвердження відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Фагор» здійснила повне погашення суми заборгованості за Кредитним договором №200514307 від 25.04.2016 року.

22.07.2020 ТОВ «ФК «Фагор» повідомив її про те, що станом на 22.07.2020 заборгованість Договором погашені в повному обсязі та Договір є закритий.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» вказало, що момент передачі прав вимоги 20 липня 2020 року до ТОВ «Діджи Фінанс», ОСОБА_1 ще мала заборгованість за кредитним договором № 200514307 від 25.04.2016. Крім того, згідно Постанови Північного апеляційного господарського суду по справі № 910/11298/16 - договір факторингу від 19.05.2016 №1905 визнано недійсним з моменту його укладення, а отже даний договір не мав юридичної сили вже з моменту його укладення та не міг породити належного виконання зобов`язання Відповідачем перед ТОВ «ФК «Фагор». Також, факт оплати заборгованості за кредитним договором неналежному кредитору ТОВ «ФК «Фагор» не звільняє відповідача ОСОБА_1 від виконання зобов`язання за Кредитним договором № 200514307 від 25 квітня 2016 року перед належним кредитором, а саме: ТОВ «Діджи Фінанс», оскільки приналежність права вимоги за договором № 7_БМ від 20.07.2020 встановлено рішенням суду, що не оскаржувалось, набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

Також ТОВ «Діджи Фінанс» вказало, що заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн, оскільки відповідна сума явно завищена та не відповідає складності справи, об`єму наданих послуг, зібраних доказів, витраченого часу на опрацювання справи, адже адвокатом у відзиві не вказаної нової правової позиції по даній категорії справ про стягнення заборгованості, а лише переписано дані, які викладені в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20 та у рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 р. і жодних нових доказів або аргументів у відзиві не наведено.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У справі встановлено, 25 квітня 2016 року між ПАТ Банк Михайлівський та ОСОБА_1 було укладено угоду № 200514258 щодо кредитування (а.с.58).

Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 18527 грн. 92 коп., на споживчі цілі, строк користування кредитом з 25 квітня 2016 року по 25 квітня 2019 року.

20.07.2020р. ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі договору №7-БМ від 20.07.2020р., укладеному за результатами публічних торгів(аукціону) лоту № GLI6N618071 проведеного 15.06.2020р., що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2021р. у справі 910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».

У позовні заяві наведений розрахунок заборгованості розрахований станом на дату укладання до договору факторингу № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеного між ПАТ Банк Михайлівський та ТОВ Діджи Фінанс та зафіксована у додатку до договору реєстрі кредитних договорів та становить 49908 грн. 28 коп., з яких: 18013 грн. 54 коп. заборгованість за кредитом; 31894 грн. 74 коп. заборгованість за відсотками.

Позивачем на суму заборгованості нараховано три відсотки річних - 4496 грн. 32 коп. та інфляційні втрати - 22482 грн. 01 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, однак апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Слід зазначити, що позивачем не надано було суду доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів на банківські рахунки відповідача, не надано належного розрахунку заборгованості, який би підтверджував отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, виписки по рахунку.

Розрахунок заборгованості є документом, що складений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких розрахунок був складений, не може бути доказом наявності заборгованості за договором, на якій наполягає позивач.

З огляду на викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс».

Крім того, у довідці ТОВ «Фінансова компанія «Фагор» від 22.07.2020 вказано те, що станом на 22.07.2020 є єдиним законним кредитором за кредитом, який був наданий ПАТ «Банк Михайлівський» клієнту ОСОБА_1 , заборгованість за яким погашена в повному обсязі, договір закритий (а.с.73).

19.05.2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» і ТзОВ «ФК «Плеяда» було укладено Договір факторингу №1905 згідно яким відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 200514307 від 25.04.2016.

В подальшому ТОВ «ФК «Плеяда» отримані права вимоги за Кредитним договором було відступлено ТОВ «ФК «Фагор» відповідно до договору факторингу №1 від 20.05.2016 року.

ОСОБА_1 , діючи в добросовісний спосіб, як боржник за кредитним договором, сплатила наявну заборгованість, що стало підставою для закриття кредитного договору як виконаного.

Наступні обставини, в тому числі судові справи, пов`язані з розглядом позову ПАТ «Банк Михайлівський» до ТзОВ «ФК «Плеяда» та ТзОВ «ФК «Фагор» про застосування наслідків нікчемності договорів факторингу, результатом яких стало рішення про зобов`язання ТзОВ «ФК» Плеяда» та ТзОВ «ФК «Фагор» передати ТзОВ «Діджи Фінанс» документи, отримані від ПАТ «Банк Михайлівський» згідно договорів факторингу, не може вважатись правовою підставою для повторного покладення на відповідача обов`язку по сплаті кредитної заборгованості.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 70, 72, 138, 140), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)).

Оскільки в даній справі право позивача порушене не було, відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Згідно пункт 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із частиною 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4542 грн.

Крім того, в апеляційній скарзі представник відповідача заявляла клопотання про стягнення з позивача правничої допомоги за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 15 000 грн.

Згідно з частиною другою ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин третьої та четвертої ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою ст.137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат, представник відповідача надала, а саме: Договір про надання правничої (правової) допомоги № 40 від 07.07.2025, в якому сторони погодили гонорар адвоката у фіксованому розмірі в сумі 15000 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату ОСОБА_1 15 000 грн.

Враховуючи характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом Міхайльовою В.В. послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Заперечення сторони позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 15 000 грн належним чином не обґрунтовані та не дають підстав вважати вказаний розмір витрат на правову допомогу завищеним.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Міхальова Вікторія Вікторівна, задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Кропивницького від 12 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4542 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.02.2026

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич