Постанова від 11 лютого 2026 р. у справі №395/423/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2026 року м. Кропивницький

справа № 395/423/25

провадження № 22-ц/4809/348/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Фермерське господарство Костенка Миколи Івановича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області (суддя Орендовський В. А.) від 25.09.2025,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства Костенка Миколи Івановича (ділі – ФГ Костенка М. І.) й просила суд розірвати договір оренди землі, укладений 19.01.2023 між нею, ОСОБА_1 , та Фермерським господарством Костенка Миколи Івановича, щодо передачі в строкове платне користування земельної ділянки площею 5,4494 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 3523883200:02:000:0311, про що проведено державну реєстрацію іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно року зроблено запис від 02.02.2023, індексний номер: 66286056, та скасувати його державну реєстрацію.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що їй належить право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,4494 га, кадастровий номер: 3523883200:02:000:0311.

19.01.2023 вона уклала з ФГ Костенка М. І. договір оренди землі за яким передала відповідачу в строкове платне користування свою земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер: 3523883200:02:000:0311.

Згідно з п. 5 вказаного договору грошова оцінка земельної ділянки становить 178395,18 грн, а відповідно до п. 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 5 % від грошової оцінки земельної ділянки.

З часу укладення договору оренди орендар не сплатив їй орендну плату двічі: у 2023 році - 8920,00 грн, у 2024 році - 8920,00 грн. Загальна сума простроченої заборгованості за орендною платою становить 17840,00 грн, що підтверджується випискою з належного їй банківського рахунку згідно з якою зарахування коштів від ФГ Костанка М. І. банк не здійснював.

Позивачка стверджує, що відповідач вчиняє систематичне порушення договору щодо орендної плати, що позбавляє її на своєчасне отримання доходу, а тому, відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та ст. 32 Закону України «Про оренду землі» договір підлягає розірванню.

2.Короткий зміст рішення суду

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25.09.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства Костенка Миколи Івановича про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено.

Суд встановив, що супереч умовам договору оренди земельної ділянки від 19.01.2023 відповідач своєчасно не виконав зобов`язання зі сплати орендної плати за 2023 рік.

Натомість у 2024 році в межах встановленого договором строку орендар надіслав орендодавцю орендну плату в повному розмірі поштовим переказом, але той її не отримав. Таким чином зобов`язання орендаря залишилося невиконаним, але через прострочення кредитора, а не боржника, що вказує на відсутність систематичної несплати орендарем орендної плати, як підстави для розірвання договору.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Кропивницького апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25.09.2025 у справі № 395/423/25, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю, стягнути з відповідача на її користь судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанцій.

Апелянт стверджує, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим з огляду на істотні порушення норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи через неповне дослідження та неправильну оцінку доказів.

Зокрема, рішення суперечить нормам ст. 141 ЗК України, ст. 32 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 651, 610, 611, 612-614 ЦК України, а також висновкам Верховного Суду щодо їх застосування.

Суд неправильно витлумачив поняття «систематична несплата» орендної плати, а саме, як два і більше поспіль років, тоді як Верховний Суд у постановах від 06.03.2019 № 183/262/17 та від 20.11.2024 № 918/391/23 роз`яснив, що систематичність може проявлятись у будь-яких двох і більше простроченнях сплати протягом строку оренди, незалежно від їх послідовності, включаючи випадки часткової несплати або сплати не в повному обсязі.

Суд дійшов помилкового висновку про відсутність з боку орендаря систематичного порушення, обмежившись лише одним випадком прострочення за 2023 рік й не врахував, що на час розгляду справи (вересень 2025 року) орендна плата за 2024 рік була прострочена, оскільки строк сплати сплив 31.12.2024, а надходжень коштів від відповідача на банківський рахунок позивачки не зафіксовано. Таким чином, відповідач двічі прострочив сплату орендної плати у 2023 та 2024 роках на загальну суму 17 839,52 грн, що є істотним порушенням договору в розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Платежі, які взяв до уваги суд, були здійснені відповідачем не на її банківський рахунок, за заздалегідь повідомленої нею орендарю реквізитами, як це передбачено практикою, а поштовими переказами АТ «Укрпошта», які вона не отримала.

Суд дійшов неправильного висновку про прострочення кредитора (орендодавця) так, як відповідач не надав доказів того, що вона була повідомлена про поштові перекази або відмовилася їх отримати від орендаря.

Попри те, що АТ «Укрпошта» повернула відповідачу не вручені їй перекази, боржник не скористався правом внести кошти у депозит нотаріуса.

Тож, грошові зобов`язання відповідача перед позивачкою за користування її земельною ділянкою у 2023 та 2024 роках залишаються невиконаними.

Суд не врахував, що рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати за попереднім договором оренди тієї самої земельної ділянки від 10.11.2015 було встановлено наявність заборгованості за 2020 - 2022 роки в сумі 13 152,42 грн.

Це підтверджує систематичну несплату орендної плати за ту саму земельну ділянку протягом вказано періоду, а з урахуванням доказів у цій справі, також несплату за 2023-2024 роки, що очевидно вказує на систематичність порушень з бору орендаря.

Крім того, суми платежів, на які посилається суд (7334,86 грн та 14650,87 грн), не відповідають розрахунку річної орендної плати згідно з умовами договору (7180,41 грн на рік), що, на думку апелянта, свідчить про імовірність спроби виконання відповідачем інших зобов`язань.

4.Відзив на апеляційну скаргу від відповідача Фермерського господарства Костенка Миколи Івановича до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

5.Короткий зміст позицій сторін, висловлених у судовому засіданні 12.02.2026

Позивачка ОСОБА_1 особисто в судове засідання не з`явилася, а її представник адвокат Кузь Олександр Миколайович підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач ФГ Костенка М. І. повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 154). Однак представник відповідача адвокат Деркаченко Юрій Олександрович чи будь-який інший представник відповідача до суду не з`явився без зазначення причини неявки.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).

Тож, неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, не є перешкодою для розгляду справи, оскільки суд не визнавав обов`язковою явку будь-кого з учасників справи.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин суд на місці постановив ухвалу про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скаргиза наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону, а томувимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

19.01.2023 ФГ ОСОБА_3 (орендар за договором) та ОСОБА_1 (орендодавець за договором) уклали договір оренди землі, відповідно до умов якого орендар передав, а орендодавець прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, загальною площею 5,4494 га, кадастровий номер: 3523883200:02:000:0311, яка належить орендодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР 062380, строком на 20 років (п. 1, п. 8 договору).

Відповідно до п. 5 договору грошова оцінка земельної ділянки становить 178395,18 грн.

Згідно з п. 9, п. 11 договору орендар зобов`язаний вносити орендну плату у грошовій формі у розмірі 5 % від грошової оцінки земельної ділянки до 31 грудня за кожен рік використання земельною ділянкою.

Право оренди ФГ Костенка М. І., яка є об`єктом вказаного договору, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.02.2023, номер запису про інше речове право: 49135603.

У 2023 році до 31 грудня ФГ Костенка М. І. не сплатило ОСОБА_1 обумовлено укладеним між ними договором орендну плату.

Відповідно до платіжної інструкції від 10.05.2024 № 1626 ФГ Костенка М. І. сплатило АТ «Укрпошта» 7334,86 грн для надіслання поштовим переказом орендної плати за землю за 2023 рік згідно з договором оренди ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: Новомиргородський район, село Каніж (а. с. 59).

Згідно з платіжною інструкцією від 07.08.2024 № 4908460982 АТ «Укрпошта» здійснила повернення переказів за реєстром ФГ Костенка М. І. в сумі 7180,40 грн (а. с. 58).

Відповідно до платіжної інструкції від 23.12.2024 № 19 ФГ Костенка М. І. сплатило АТ «Укрпошта» 14650,87 грн для надіслання поштовим переказом орендної плати за землю за 2023 - 2024 роки згідно з договором оренди ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: Новомиргородський район, село Каніж (а. с. 62).

Згідно з платіжною інструкцією від 06.02.2025 № 4901138971 АТ «Укрпошта» здійснила повернення переказів за реєстром ФГ Костенка М. І. в сумі 14398,89 грн (а. с. 61).

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного Кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У контексті ч. 2 ст. 792 ЦК України норми, які регулюють відносини оренди землі, розміщені не лише у цьому Кодексі, а й в інших актах законодавства, зокрема, в Земельному кодексі України (ЗК України), Законі України «Про оренду землі» та інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідно до них, а також у конкретних договорах оренди землі.

Так, відповідно до ст. 1 Закону «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Частинами 1 - 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положення ст. 24, ст. 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а орендар, своєю чергою, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Стаття 31 Закону України «Про оренду землі» передбачає, зокрема, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

На вимогу однієї зі сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі»).

Пункт «д» ст. 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата орендної плати.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, зокрема, розірвання договору, відшкодування збитків (п. 1, п. 4 ч. 1 вказаної статті Кодексу).

Частинами 1 і 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 сформулювала, зокрема, такі висновки щодо застосування норм права, закріплених у п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та ч. 2 ст. 651 ЦК України:

«76. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

108. […] Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне відступити від висновку, викладеного в її постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, шляхом його конкретизації та зазначення, що:

- пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України як спеціальна норма права передбачає самостійну і достатню підставу для розірвання договору оренди землі у разі систематичної повної несплати орендної плати. У цьому випадку немає потреби оцінювати істотність порушення та застосовувати загальне правило, передбачене в частині другій статті 651 ЦК України, оскільки законодавство передбачає додаткову (до загальних) підставу розірвання договору оренди землі;

- якщо орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, то застосуванню підлягає загальне правило частини другої статті 651 ЦК України, а не припис пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, укладаючи такий договір, то такий договір має бути розірваний саме на підставі частини другої статті 651 ЦК України».

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 обґрунтувала свій позов про розірвання договору оренди земельної ділянки тим, що відповідач не сплатив їй у передбачені договором оренди строки обумовлену орендну плату за користування її земельною ділянкою продовж 2023 - 2024 років.

За умови доведеності обставин, якими обґрунтовано позов, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 918/391/23, до спірних правовідносин підлягає застосовуванню саме п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України у поєднанні зі ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі».

Суд першої інстанції правильно визначив норми права, наведені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, які релевантні спірним правовідносинам сторін.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє безпідставне твердження апеляційної скарги про те, що суд неправильно витлумачив поняття «систематична несплата» орендної плати, як два і більше поспіль років, тоді як Верховний Суд у постановах від 06.03.2019 № 183/262/17 та від 20.11.2024 № 918/391/23 роз`яснив, що систематичність може проявлятись у будь-яких двох і більше простроченнях сплати протягом строку оренди, незалежно від їх послідовності, включаючи випадки часткової несплати або сплати не в повному обсязі.

По-перше, місцевий суд не проводив розмежування випадків несплати орендарем орендної плати продовж кількох періодів поспіль від випадків періодичної (непослідовної) несплати та не проводив їх правову оцінку на предмет наявності/відсутності системи в кожному з таких випадків окремо.

По-друге, сама позивачка, обгрунтовуючи свої вимоги, вказала, що відповідач допустив порушення двічі підряд: у 2023 та 2024 роках, а також вказала як на правову підставу позову - п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України.

Отже, будь-якої суперечності між рішенням місцевого суду та позицією позивача, а також висновками Верховного Суду у постановах у справах № 183/262/17, № 918/391/23, на які посилається апелянт, щодо тлумачення та застосування норм матеріального права немає.

Вбачається, що апелянт не погоджується з оцінкою доказів у справі, яку надав суд першої інстанції, а також з висновками суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Докази у справі мають відповідати вимогам їх належності (ст. 77 ЦПК України), допустимості (ст. 78 ЦПК України), достовірності (ст. 79 ЦПК України), достатності (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

У процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання до суду доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Своєю чергою процесуальні обов`язки відповідача, якщо він не визнає позову, полягають у наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування порушеного цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов`язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Таким чином, позивач (кредитор у зобов`язані) має довести наявність обов`язку боржника, а відповідач (боржник у зобов`язанні) має довести належне та своєчасне виконання ним свого обов`язку, або, якщо такий обов`язок ним не виконано, довести відсутність своєї вини, оскільки ч. 2 ст. 614 ЦК України містить презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції правильно встановив, що 19.01.2023 ФГ ОСОБА_3 (орендар за договором) та ОСОБА_1 (орендодавець за договором) уклали договір оренди землі, відповідно до умов якого орендар передав, а орендодавець прийняв у строкове (на 20 років) платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Канізької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, загальною площею 5,4494 га, кадастровий номер: 3523883200:02:000:0311, яка належить орендодавцю.

Дійсність цього договору оренди сторонами не оспорюється, підстав вважати його нікчемним також немає.

Отже, цей договір породжує для його сторін права та обов`язки, які передбачені його умовами.

Суд також встановив, що за договором від 19.01.2023 орендар ФГ Костенка М. І. зобов`язаний вносити ОСОБА_1 щорічно до 31 грудня орендну плату у грошовій формі у розмірі 5 % від грошової оцінки земельної ділянки (п. 9, п. 11 договору).

Як встановив місцевий суд, виходячи з визначеної п. 5 договору грошової оцінки земельної ділянки (178395,18 грн) та ставки орендної плати (5 %), розмір орендної плати у 2023 та 2024 роках становив 8919,76 грн/рік до вирахування податків, а після їх вирахування – 7180,41 грн.

Доводи апеляційної скарги не містять спростування цих розрахунків, які здійснив суд першої інстанції.

У справі Новомиргородський районний суд Кіровоградської області встановив, що у 2023 році, тобто до 31 грудня цього року, ФГ ОСОБА_3 не сплатило ОСОБА_1 обумовлено договором оренди землі орендну плату ні повністю, ні частково.

При цьому відповідач не посилався на відсутність його вини у невиконанні цього зобов`язання у визначений договором строк.

Загалом щодо цієї обставини спору між сторонами у справі немає, вона ними визнається, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЗК України, її доказування не є необхідним.

Те, що у 2024 році відповідач двічі намагався сплатити позивачці прострочену заборгованість за 2023 рік шляхом надсилання поштових переказів не спростовує сам факт винного порушення з боку орендаря.

Проте лише цієї обставини недостатньо для встановлення систематичності такого порушення з бору орендаря, як необхідної підстави для розірвання договору.

Між сторонам існує спір щодо сплати орендарем орендної плати у 2024 році.

При цьому суд встановив, а сторони з цим погоджуються, що у 2024 році позивачка орендну плату не отримала.

Однак, відповідач заперечив наявність його вини, посилаючись на прострочення кредитора.

На підставі наданої відповідачем копії платіжної інструкції від 23.12.2024 № 19 місцевий суд встановив, що ФГ Костенка М. І. сплатило АТ «Укрпошта» 14650,87 грн для надіслання поштовим переказом орендної плати за землю за 2023 - 2024 роки згідно з договором оренди ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: Новомиргородський район, село Каніж.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що орендар намагався виконати своє зобов`язання в неналежний спосіб замість того, щоб сплатити орендну шляхом переказу коштів на поточний рахунок орендодавця, який вона нібито заздалегідь йому повідомила.

Так укладений між сторонами договір оренди землі від 19.01.2023 не містить умов про сплату орендарем плати на поточний рахунок орендодавця. Не містить договір і відомостей про номер такого рахунку.

Вказуючи на те, що орендар був повідомлений про реквізити її розрахункового рахунку, позивачка не надала доказів цього, а усне пояснення адвоката Кузь О. М. про те, що таке повідомлення було усним є голослівним і його суд не може взяти до уваги.

Отже, спосіб та місце виконання орендарем обов`язку з внесення плати орендарю у грошовій формі договір від 19.01.2023 не визначає.

Тому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК України якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання.

Поштовий переказ - послуга поштового зв`язку, яка здійснюється на виконання доручення користувача щодо пересилання та виплати адресату (перерахування на рахунок) зазначеної ним суми грошових коштів з використанням поштової мережі (ст. 1 Закону України «Про поштовий зв`язок»).

Таким чином, поштовий переказ є належним способом виконання боржником грошового зобов`язання у тому разі, якщо інший спосіб не передбачений договором.

Пересилання ФГ ОСОБА_3 засобами АТ «Укрпошта» переказу коштів ОСОБА_1 , як орендної плати за землю за 2023 - 2024 роки згідно з договором, підтверджується платіжною інструкцією від 23.12.2024 № 19 та паперовою копією електронної форми № 103-1, оформлених згідно з Порядком пересилання поштових переказів, прийнятих від юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, затвердженого наказом УДППЗ «Укрпошта» від 25.06.2021 № 709 зі змінами (а. с. 62 – 64).

Згідно з інформацією з платіжної інструкції від 23.12.2024 № 19 ФГ ОСОБА_3 сплатило АТ «Укрпошта» для здійснення переказу Пірко Л. П. 14650,87 грн.

В апеляційній скарзі позивачка звернула увагу, що ця сума не відповідає розміру орендної плати оскільки її річний розмір після вирахування податків становить 7180,41 грн, що може вказувати на імовірність спроби відповідача виконати інше зобов`язання.

Колегія відхиляє це твердження як безпідставне з огляду на таке.

По-перше, позивач висловлює припущення про виконання відповідачем якогось гіпотетичного, а не конкретного зобов`язання.

По-друге, у платіжної інструкції від 23.12.2024 № 19 ФГ ОСОБА_3 безпосередньо зазначено призначення переказу – орендну плату за землю за 2023 - 2024 роки згідно з договором.

По-третє, порівняльний аналіз змісту платіжної інструкції від 23.12.2024 № 19 (а. с. 62) та платіжної інструкції від 06.02.2025 № 4901138971 про повернення переказу в сумі 14398,89 грн (а. с. 61) вказує на те, що до сплаченої за платіжною інструкцією від 23.12.2024 № 19 суми включено орендну плату за два роки: 7180,41 х 2 = 14360,82 грн, а також плату за її пересилання, що передбачено п. 2.1.2, 2.3 вже згаданого Порядку пересилання поштових переказів, прийнятих від юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, затвердженого наказом УДППЗ «Укрпошта» від 25.06.2021 № 709.

Поштовий переказ орендної плати був надісланий ФГ Костенка М. І. на адресу ОСОБА_1 , яка вказана у договорі оренди землі від 19.01.2023: Кіровоградська область, Новомиргородський район, село Каніж.

Переказ був надісланий відповідачем 26.12.2024, що підтверджується позначкою часу в оформленому в електронному вигляді за допомогою власного програмного забезпечення списку поштових переказів за формою № 103-1 (а. с. 64).

Порядок виплати внутрішніх поштових відправлень врегульовано затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 Правилами надання послуг поштового зв`язку та затвердженим наказом УДППЗ «Укрпошта» від 25.06.2021 № 709 Порядком пересилання поштових переказів, прийнятих від юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Згідно з п. 36 Порядку у разі неможливості виплати одержувачу, внутрішній поштовий переказ зберігається в ОПЗ місця призначення протягом одного місяця з дня його надходження.

Невиплачені внутрішні поштові перекази, відправниками яких є юридичні особи та фізичні особи – підприємці, повертаються шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки, зазначені в Договорі.

Факт невиплати оператором поштового зв`язку адресату поштового переказу ОСОБА_1 та повернення його відповідачу очевидно вказує на те, що зобов`язання відповідача зі сплати орендної плати за 2024 рік у визначений договором строк виконане не було.

Проте таке невиконання не обумовлене простроченням боржника, адже він своєчасно вчинив всі дії для виконання свого обов`язку перед кредитором, але виконання не настало з незалежних він нього причин.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини цієї справи дають підстави вважати, що хоча зобов`язання відповідача перед позивачем за 2024 рік своєчасно не виконане, однак порушення цього зобов`язання відбулося через прострочення позивачки як кредитора, яка не отримала надіслану їй відповідачем поштовим переказом орендну плату.

Відсутність відомостей про причину неотримання відповідачкою поштового переказу не впливають на правильність висновку про прострочення кредитора (ч. 1 ст. 613 ЦК України) так, як відповідач не був зобов`язаний надсилати переказ з повідомленням, а позивачка, яка під час розгляду справи в суді першої інстанції ознайомилася з наданими відповідачем доказами, не довела, що доставляючи їй поштовий переказ відповідача оператор поштового порушив Правила та Порядок.

Щодо аргументу апеляційної скарги про невиконання відповідачем вимог ст. 537 ЦК України, то колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що норма вказаної статті Кодексу встановлює право, а не обов`язок, боржника виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей депозит нотаріуса у разі відсутності кредитора у місці виконання зобов`язання чи ухилення його від прийняття виконання або іншого прострочення з його боку.

Таким чином, за будь-яких умов відповідач не був зобов`язаний вносити орендну плату за землю у депозит нотаріуса.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 про розірвання договору оренди із зазначених нею підстав так, як встановив, що несплата відповідачем орендної плати у 2023 році відбулася з його вини, натомість у 2024 році – через прострочення кредитора, що не створює систематичність порушення відповідачем такого зобов`язання.

Під час розгляду справи відповідач не заперечував права позивачки на отримання належних їй сум грошових коштів та не відмовлявся виплатити їх їй, однак вимогу про стягнення орендної плати позивачка не висунула.

Безпідставним є посилання апеляційної скарги на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 04.09.2024 у справі № 395/879/24за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення орендної плати так, як те рішення суду стосується іншого договору оренди, хоча й між тими самими сторонами.

До того ж ці обставини не були вказані позивачкою як підстава нового позову, що з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства унеможливлювало їх врахування при вирішені справи № 395/423/25.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

10.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати, понесені нею в суді першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з платіжною інструкцією від 14.02.2025 за подання до суду позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 1211,20 грн (а. с. 1).

Згідно з платіжною інструкцією від 03.11.2025 за подання до суду апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 1211,20 грн (а. с. 1).

Щодо інших судових витрат позивачка доказів не надала.

З огляду на те, що суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив повністю й суд апеляційної інстанції залишає оскаржуване рішення без змін, то підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого позивачкою за подання позовної заяви, а також присудження їй компенсації судового збору за подання апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25.09.2025 - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 16.02.2026.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

О. І. Чельник