Вирок від 15 лютого 2026 р. у справі №638/11099/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа638/11099/24

Провадження № 1-кп/638/774/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,

прокурорів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисників: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали кримінального провадження № 62024170020004304 від 14 червня 2024 року стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк, українця, громадянина України, який проходить військову службу за контрактом на посаді навідника-оператора 1 взводу оперативного призначення 4 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною четвертою статті 402 КК України

в с т а н о в и в:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 216 від 24.07.2023 старшого солдата ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 НГУ та поставлено на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 274 від 13.09.2023 старшого солдата ОСОБА_7 призначено на посаду навідника-оператора 1 взводу оперативного призначення 34 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_1 НГУ.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 25 від 22.01.2024 старший солдат ОСОБА_7 вибув у службове відрядження до ОТУ «Лиман» ОСУВ «Хортиця» для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях відповідно до бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних сил України від 19.06.2023 №15818, бойового розпорядження командувача оперативно - стратегічного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 25.06.2023 №116/1/3434т, бойового розпорядження командира ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 09.08.2023 №БР-4186т.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який було продовжено та діє й до теперішнього часу.

Відповідно до вимог статей 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України Про Національну гвардію України, старший солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника.

Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Як зазначається ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, за своїми військовими званнями начальниками є полковники, генерал-майори, генерал-лейтенанти, для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерал-полковники, адмірали, генерали армії України, — для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконувати відданий йому наказ у зазначений термін. Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати.

Однак ОСОБА_7 під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 НГУ 10.05.2024 вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Так, 10.05.2024 близько 09 години 30 хвилин першим заступником командира – начальником штабу 1 батальйонної тактичної групи 1 броп НГУ ОСОБА_10 вишикувано особовий склад в пункті тимчасової дислокації підрозділу у АДРЕСА_3 з метою доведення усного наказу на підставі бойового розпорядження командира 1 БТГр 1 броп НГУ №76 від 10.05.2024, а саме про те, що до 23.00 10.05.2024 перейти до оборони позиції відділення «Крейда» на північно-східній околиці н. п. Стельмахівка, створити системи вогню, спостереження, інженерних загороджень, виконати інженерне обладнання позицій в обсязі першої черги у урахуванням подальшого ведення флангового та перехресного вогню з дотриманням маскувальних заходів та заходів безпеки.

Однак старший солдат ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, відкрито відмовився виконувати вказаний наказ, після чого у зв`язку з відкритою відмовою останнього виконувати усний наказ, старшого солдата ОСОБА_7 залишено в пункті дислокації 1 БТГр 1 броп НГУ.

Таким чином своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення – злочин, передбачений частиною четвертою статті 408 КК України -непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.

Показання обвинуваченого ОСОБА_7 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Захисник у судовому засіданні, враховуючи наявність обставин, що пом`якшують покарання, його бойові заслуги та отримані поранення, пов`язані з проходженням військової служби, просив суд призначити обвинуваченому покарання з урахуванням положень ст. 69 КК України.

Прокурор у судовому засіданні просила суд врахувати, що ОСОБА_7 отримував бойові поранення, є ветераном війни, та враховуючи обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, просила ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки. На підставі ст. 58 КК України основне покарання, призначене ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки замінити на службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави. До набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без змін. Заставу в розмірі 90840 грн 00 коп (дев`яносто тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок), внесену 07 червня 2024 року за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_11 . Після набрання вироком законної сили речові докази, а саме відеозапис доведення усного наказу від 10.05.2024 на підставі бойового розпорядження, що міститься на оптичному DVD –R диску 4.7 Гб /120 MIN/16Х, залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7 винним себе у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, його показання відповідають суті обвинувачення, суд за згодою обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження, які вважають підтвердженими наявними у матеріалах кримінального провадження доказами фактичні обставини скоєного: дату, час, місце, спосіб і інші обставини скоєння злочину обвинуваченим, а також форму вини і спрямованість умислу; мотив злочину, його наслідки; обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; інші обставини, які характеризують особу обвинувачуваного, визнає їх доведеними в судовому засіданні.

Оскільки обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд провів судовий розгляд справи щодо всіх обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особистість, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Також суд зазначає, що стаття 402 КК України передбачає відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

У даному випадку безпосереднім об`єктом злочину є установлений порядок підлеглості.

З об`єктивної сторони це кримінальне правопорушення вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов`язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

Відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно з ч. 2 ст. 41 КК України наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.

Наказ (розпорядження) - це обов`язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі, який віддається письмово, усно або іншим способом. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватися не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.

Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

При цьому суд вказує, що мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, можуть бути різними і для кваліфікації злочину значення не мають.

Разом із тим, аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України - непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

Відповідно до частини другої статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні виду та міри покарання суд бере до уваги, що ОСОБА_7 під час судового розгляду висловлював щирий жаль у вчиненому злочині, надав негативний осуд своїм діям, тобто, є наявним факт щирого каяття, що, у свою чергу, свідчить про справжність щирого каяття, а тому суд визнає цю обставину такою, яка пом`якшує її покарання, відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року у справі № 523/4890/19.

Отже, суд враховує його щире каяття, а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та, відповідно до статті 66 КК України, визнає ці обставини такими, що пом`якшують її покарання.

За частиною 1 ст. 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м`яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідне кримінальне правопорушення, виключно за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Сукупність вказаних вище обставин, а також дані про особу, які належним чином характеризують винуватого, є підставою до застосування положень ст. 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, де зміст поняття «явно несправедливе покарання» охоплює не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, що вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним законом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене для досягнення його цілей, враховуючи обставини, що пом`якшують покарання, та дані про особу винного.

Отже, підставою призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як учинений злочин, так й особу винного і мають ураховуватися в сукупності. Водночас принаймні одна з установлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Втім, при призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

А тому при призначенні покарання суд також бере до уваги дані про особу обвинуваченого.

Так вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_7 судом встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Луцьк, українець, громадянин України, проходить військову службу за контрактом на посаді навідника-оператора 1 взводу оперативного призначення 4 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, на обліку лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, має бойові поранення та захворювання, пов`язані з проходженням військової служби.

Крім того відповідно до службової характеристики, виданої першим заступником командира – начальником штабу автотранспортного батальйону ОСОБА_12 за час проходження військової служби зарекомендував себе як дисциплінований та в цілому справний військовослужбовець, до виконання функціональних обов`язків ставиться задовільно, загальний підхід до виконання службових обов`язків характеризується як стабільний та не надто ініціативний.

При цьому суд, враховуючи в сукупності обставини кримінального провадження, наявність вищевказаних обставин, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також дані, що характеризують особу обвинуваченого, зважаючи на думку прокурора та захисника, які вважали за можливе призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, доходить висновку про можливість призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 з урахуванням положень ст. 69 КК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, у справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

В свою чергу, при призначенні покарання суд також враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся.

Згідно положень статті 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 408 КК України є тяжким злочином.

На переконання суду щире каяття ОСОБА_7 , повне визнання вини у вчиненні злочину, позитивна характеристика за місцем проходження служби, активна участь обвинуваченого у стримуванні збройної агресії РФ, з огляду на суспільно-політичну ситуацію в державі, нагальність та необхідність виконання бойових завдань та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії безпосередньо в районі ведення бойових дій, визнаються судом обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому суд, з урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, особи обвинуваченого ОСОБА_7 та його ставлення до скоєного, відсутності заподіяної матеріальної шкоди та обставин, які обтяжують покарання, вважає за можливе та необхідне призначити покарання за ч. 4 ст. 402 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією вказаної статті КК України.

Крім цього, відповідно до ст. 58 КК України, враховуючи обставини справи та особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, є військовослужбовцем військової частини ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України, службову характеристику за місцем проходження військової служби, вік та стан здоров`я обвинуваченого, суд вважає за можливе замінити покарання у виді позбавлення волі на службове обмеження для військовослужбовців.

Такий вид покарання, на переконання суду, не суперечить інтересам суспільства, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення нових злочинів.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Суд також вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 43 КПК України засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Тож початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі стосовно особи, яка перебуває під вартою, законодавець обліковує виключно з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, при цьому строк попереднього ув`язнення повинен бути зарахований до строку відбування покарання за правилами ст. 72 КК України.

Так у кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Ленінського (Холодногірського) районного суду м. Харкова від 03 червня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у грошовому виразі становить 90 840,00 гривень.

В свою чергу, 07.06.2024 ОСОБА_7 звільнено з-під варти у зв`язку із внесенням застави.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 72 КК України суд зараховує до строку відбування покарання обвинуваченому строк попереднього ув`язнення, починаючи з 03 червня 2024 року до 07 червня 2024 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.

Водночас згідно з листом ДУ «Харківський слідчий ізолятор» №12/12-9818 – М1 від 10.06.2024, ОСОБА_7 07.06.2024 звільнено з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» у зв`язку зі сплатою застави, заставодавцем є ОСОБА_11 .

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 202 КПК України з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Статтею 182 КПК України передбачено, що застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків.

Частиною 8 статті 182 КПК України визначено, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу (ч. 11 ст. 182 КПК України).

Судом встановлено, що з моменту звільнення з-під варти та на день ухвалення вироку, тобто, в період дії запобіжного заходу у вигляді застави, обвинувачений ОСОБА_7 виконав покладенні на нього судом обов`язки, передбачені ст. 182 КПК України, а тому застава підлягає поверненню заставодавцю.

Кримінальним правопорушенням шкоди не завдано.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Процесуальні витрати відсутні.

Долю речових доказів вирішити у відповідності до статті 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 349 ч. 3, 368, 370, 373, 374, 395 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 58 КК України основне покарання, призначене ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки замінити на службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави.

Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

На підставі частини першої статті 72 КК України у строк виконання покарання зарахувати час попереднього ув`язнення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме з 03 червня 2024 року до 07 червня 2024 року, із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без змін.

Заставу в розмірі 90 840 грн 00 коп (дев`яносто тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок), внесену 07 червня 2024 року за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_11 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні.

Після набрання вироком законної сили речові докази, а саме:

- відеозапис доведення усного наказу від 10.05.2024 на підставі бойового розпорядження, що міститься на оптичному DVD – R диску 4.7 Гб /120 MIN/16Х - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 349 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Повний текст вироку складено 16 лютого 2026 року.

Суддя ОСОБА_1