Рішення від 11 січня 2026 р. у справі №404/11553/24 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/11553/24

Номер провадження 2/404/3270/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2026 року м. Кропивницький

Фортечний районний суд м. Кропивницького в складі:

головуючої судді Варакіної Н.Б.

за участі секретаря Кірової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Органу опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького про встановлення факту перебування дитини на утриманні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення факту перебування дитини на утриманні. В обґрунтування вимог зазначив, що 27 грудня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, зреєстрований у Кропивницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис №1239 . Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.05.2022 року даний шлюб розірвано. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу спільне проживання припинено, за спільною згодою син залишився проживати з позивачем, про що уклали нотаріальний договір між батьками щодо визначення місця проживання дитини (далі - Договір) від 04.02.2022 року, який посвідчено Новицькою І.О., приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області та зареєстрованого в реєстрі за №68. Відповідно до даного Договору батьки домовились про місце проживання дитини та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір`ю, яка проживатиме окремо від дитини. Відповідно до п. 3.1.2. Розділу 3 Договору, батько прийняв на себе всі витрати, пов`язані з дитиною, окрім організації відпочинку разом із матір`ю. Отже, за спільною згодою батьків, з 04 лютого 2022 року, син проживає з батьком та перебуває на повному його утриманні, дана обставина є підставою для отримання відстрочки від мобілізації відповідно до п.4 ч. І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Отже, без підтвердження цього факту позивач може бути у будь-який час мобілізований, і фактично малолітня дитина залишиться одна, без батька, без матері чи будь-яких інших родичів, які можуть здійснювати за нею догляд та займатись її вихованням. Така ситуація є вкрай небезпечною для подальшої долі малолітньої дитини, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду.

Ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 14 липня 2025 року суддею Варакіною Н.Б. прийнято цивільну справу до розгляду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Суду позивач пояснив, що з 2017 року по квітень 2022 року проживав в Естонії з родиною - сином та дружиною. У квітні 2022 повернуся з сином в Україну, але дружина повертатись відмовилась. У липні відповідач заявила, що часу на дитину у неї немає, щоб він сина виховував один. В травні 2022 року розлучився з дружиною.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Правом на надання відзиву не скористалась.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького в судове засідання не з`явився, надали суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що є колишньою дружиною позивача. У них з позивачем нормальні відносини, є спільна дитина, та вона знайома із його сином ОСОБА_6 . Мати не проживає з ними та не бере участі у вихованні та утриманні дитини. Спільний їх син та син ОСОБА_6 ходять разом на тренування, які оплачує позивач. Вони разом із позивачем ходять придбавати речі для їх спільної дитини і позивач одночасно придбаває речі для сина ОСОБА_6 , який проживає з батьком та перебуває на його утриманні і вихованні. Матір ОСОБА_6 бачила до початку повномастшабного вторгнення, вона перебуває за кордоном та повертатись не збирається. На її питання чи телефонувала мати ОСОБА_6 , він відповідає, що ні.

Свідок ОСОБА_7 суду показала, що з позивачем проживає син ОСОБА_6 , якій перебуває повністю на його утриманні. Мати перебуває за кордоном.

Свідок ОСОБА_8 суду показала, що є матір`ю позивача, з квітня 2022 року син повернувся з Естонії, де проживав з дружиною та сином. Повернувся разом із сином ОСОБА_6 , оскільки мати заявила, що не має часу на дитину, і не бажає повертатися в Україну. З цього часу онук проживає з її сином. Кошти на утримання дитини матір не надає, і взагалі не спілкується з ним. Онук іноді говорить, що вона і бабуся йому і матір, а він їй і онук і синочок. Онук розповідав їй, що діти з глузують з нього, оскільки в нього немає мами. Її це дуже засмучує, оскільки дитина потребує материнської уваги.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, із наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. З ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із положеннями ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Судом встановлено, що 27 грудня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, зреєстрований у Кропивницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис №1239.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04.05.2022 року даний шлюб розірвано. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу спільне проживання припинено, за спільною згодою син залишився проживати з позивачем, про що уклали нотаріальний договір між батьками щодо визначення місця проживання дитини (далі - Договір) від 04.02.2022 року, який посвідчено Новицькою І.О., приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області та зареєстрованого в реєстрі за №68.

Відповідно до даного Договору батьки домовились про місце проживання дитини та про порядок здійснення батьківських прав батьком та матір`ю, яка проживатиме окремо від дитини. Відповідно до п. 3.1.2. Розділу 3 Договору, батько прийняв на себе всі витрати, пов`язані з дитиною, окрім організації відпочинку разом із матір`ю.

За спільною згодою батьків, з 04 лютого 2022 року, син проживає з батьком та перебуває на повному його утриманні, дана обставина є підставою для отримання відстрочки від мобілізації відповідно до п.4 ч. І ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Факт перебування на утриманні ОСОБА_3 на утриманні ОСОБА_1 породжує для позивача виникнення прав та обов`язків в останнього, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини 1 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частиною 2 статті 150 СК визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За приписами статті 155 СК здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством встановлені права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Разом з тим, частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання й утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання й утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Зі змісту статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018 р. прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Суд наголошує, що законом не визначено іншого порядку встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні особи, тобто, відсутній державний або інший орган, який уповноважений посвідчувати такий факт.

Також суд бере до уваги, що встановлення такого факту не позбавляє відповідачку батьківських прав та не встановлює неможливість її участі у вихованні дитини в майбутньому.

Зважаючи на наведені обставини, які підтверджуються дослідженими доказами, суд дійшов переконання про доведеність факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_10 самоусунення матері від своїх прямих батьківських обов`язків про що також переконливо свідчить байдуже ставлення останньої до наслідків розгляду справи.

З огляду на викладене позов підлягає задоволенню.

На підставі ст. ст. 110, 112 СК України, скеруючись ст. 265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), Органу опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького (вул. В.Перспективна,41 м. Кропивницький, 25022) про встановлення факту перебування дитини на утриманні - задовольнити.

Встановити факт перебування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Рішення суду проголошено та складено 10.02.2026.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Б. Варакіна