Постанова від 12 лютого 2026 р. у справі №740/3420/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 лютого 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/3420/25

Головуючий у першій інстанції – Шевченко І. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/216/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Шарапової О.Л., Шитченко Н.В.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»

Відповідач: ОСОБА_1

Особа, яка подала апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя Шевченко І.М.), ухвалене у м. Ніжин, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося з позовом до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором № 309693958 від 01 вересня 2021 року в розмірі 37945 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 01 вересня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису, право вимоги за яким відповідно до укладеного договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», а відповідно до договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». 29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №29/05/25-Е, за умовами якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 309693958 від 01 вересня 2021 року. ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов`язання за договором, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 37945 грн, з яких: 10 000 грн – заборгованість по кредиту; 27 945 грн – заборгованість по відсотках за користування кредитом, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Ейс» відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, на який посилався позивач як на підставу набуття права вимоги первісним кредитором на користь ТОВ «Таліон плюс», укладено до виникнення зобов`язання за кредитним договором № 309693958 від 01 вересня 2021 року. Додатковими угодами до договору факторингу продовжувався лише строк його дії без зміни змісту прав та обов`язків сторін, що, на переконання суду, не підтверджує належного переходу права вимоги за вказаним кредитним договором. Позивач не доведено належного відступлення права вимоги за спірним кредитним договором від первісного кредитора та подальшого переходу такого права до себе, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення заявленої заборгованості.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЕЙС» просить скасувати вказане рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до положень Договорів факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, передача права вимоги здійснюється не за самим Договором факторингу, а в момент підписання сторонами відповідних реєстрів прав вимог. Зазначає, що реєстр прав вимоги № 156 підписано 19 жовтня 2021 року, а реєстр прав вимоги № 10 - 31 липня 2023 року, тобто після укладення кредитного договору, у зв`язку з чим на час включення зобов`язання до реєстрів право вимоги вже існувало та не було майбутнім. Вважає, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують набуття ним права вимоги за спірним кредитним договором, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та правовій природі договору факторингу. Крім того, ТОВ «ФК «ЕЙС» просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 6056 грн судового збору, понесених у суді першої та апеляційної інстанції у цій справі.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно з приписами ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: - надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; - вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Також частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Судом встановлено, що 01 вересня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальниця) укладено договір кредитної лінії № 309693958, за умовами якого кредитодавець надав позичальниці кредит у сумі 10 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальниця зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти відповідно до умов договору, його додатків та правил кредитодавця (а.с. 32 зворот - 35).

Відповідно до п. 1.3, 1.7 договору кредит надається строком на 15 днів від дати отримання (першого траншу), з граничною датою повернення до 16 вересня 2021 року. У разі надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на різницю в днях. Згідно з п. 1.9 проценти нараховуються щоденно лише в межах дисконтного періоду за ставкою 772,70 % річних, що становить 1,98 % від суми кредиту за кожен день користування.

Згідно з п. 1.11, 1.12 основна сума кредиту підлягає поверненню не пізніше закінчення дисконтного періоду, при цьому позичальник має право на дострокове повернення (повністю або частково) зі сплатою фактично нарахованих процентів. Факт користування коштами після завершення дисконтного періоду визначено відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України, яка тягне продовження строку: обов`язок повернення основної суми переноситься на наступний день і за відсутності платежу відкладається кожного разу на один календарний день, але не більше ніж на 90 днів від дати закінчення дисконтного періоду; починаючи з наступного дня після його завершення проценти нараховуються за ставкою 1087,70 % річних, що становить 2,98 % на день (п. 1.12.1, 1.12.2). Відповідно до п. 1.13.1 проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кожен день користування кредитом від дня надання траншу до дня фактичного повернення всієї суми.

Договір №309693958 підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV33P3K (а.с.11, 35).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає встановленим факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору № 309693958 від 01 вересня 2021 року із дотриманням вимог статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Крім того, у договорі сторони погодили суму кредиту - 10 000 грн, строк користування кредитом із граничною датою повернення не пізніше 16 вересня 2021 року, а також процентну ставку та порядок нарахування процентів: 1,98 % на день у межах дисконтного періоду та 2,98 % на день після його завершення (п. 1.3, 1.7, 1.9, 1.11–1.13 договору).

Пунктом 1.12.1 договору передбачено, що зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором виконало, що підтверджується платіжним дорученням від 01 вересня 2021 року (а.с.8 зворот).

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період з 01 вересня 2021 року по 14 грудня 2021 року було нараховано заборгованість у розмірі 37945 грн, з яких 10000 грн заборгованість за тілом кредиту та 27945 заборгованість за відсотками, розрахунок яких проведено виходячи з умов кредитного договору за період з 01.09.2021 року по 16.09.2021 року за відсотковою ставкою 1,98 % на день, а з 17.09.2021 року по 14.12.2021 року за ставкою 2.98% в день. При цьому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» були враховані часткові оплати по кредиту, а саме 16.09.2021 - 155 грн; 20.09.2021 - 1 007 грн; 27.09.2021 - 155 грн; 05.10.2021 - 220 грн; 07.10.2021 – 100 грн. (а.с.41).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з нарахованим розміром заборгованості, оскільки він проведений виходячи з умов договору та в межах строку його дії.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.61-64). Пунктом 8.2. договору встановлено, що строк договору закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Пунктом 3.1.3 договору встановлено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у розділі 13 цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта (а.с. 64-69).

28 листопада 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року (а.с. 69 зворот).

31 грудня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, згідно з якою текст договору факторингу викладено у новій редакції. Зокрема, пункти 1.3, 4.1 викладено у такій редакції: право вимоги - права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с. 70-74).

Додатковими договорами (№27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року, №32 від 31 грудня 2023 року) до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року строк дії Договору факторингу продовжувався відповідно до 31 грудня 2022 року, до 31 грудня 2023 року, до 31 грудня 2024 року (а.с. 75-77).

У витязі з реєстру прав вимоги №156 від 19 жовтня 2021 року зазначено під номером 1539 боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №309693958 від 01 вересня 2021 року з загальною сумою відступленої грошової вимоги 21 257 грн, у тому числі: 10 000 грн - тіло кредиту; 11 227 грн - проценти за користування кредитом (а.с. 62 зворот - 63).

Згідно з протоколом від 19 жовтня 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало, а ТОВ «Таліон Плюс» прийняло за Реєстром прав вимоги № 156 права вимоги щодо 2 992 боржників. Актом звірки взаєморозрахунків сторони підтвердили, що станом на 31 грудня 2021 року ТОВ «Таліон Плюс» здійснило оплату за вказаним Реєстром у повному обсязі (а.с. 61 зворот - 62).

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним ТОВ «Таліон Плюс», станом на 31 липня 2023 року заборгованість за кредитним договором № 309693958 становить 37 945 грн, у тому числі: 21 257 грн - заборгованість станом на 19 жовтня 2021 року (10 000 грн - тіло кредиту; 11 227 грн - проценти за користування кредитом); 16 668 (27945 - 11227) грн - проценти за користування кредитом, нараховані за період з 19 жовтня 2021 року по 14 грудня 2021 року включно за ставкою 2,98 % на день (298 грн/день) (а.с. 40).

05 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (Клієнт) укладено договір факторингу №05/0820-01, за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 56-60). Пунктом 1.3. вказаного договору передбачено, що право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку (п. 4.1). Пунктами 3.1.1 – 3.1.3 договору передбачено, що сума фінансування (належна до сплати клієнту сума грошових коштів) встановлюється в кожному реєстрі прав вимоги окремо і сплачується фактором одним платежем протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог на банківський рахунок клієнта, зазначений в пункті 12 цього договору, і вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта.

Додатковими угодами (№2 від 03 серпня 2021 року, №3 від 30 грудня 2022 року) до договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року строк дії Договору факторингу продовжувався відповідно до 31 грудня 2022 року, до 30 грудня 2024 року (а.с.60 зворот, 61).

У витязі з реєстру прав вимоги №10 від 31 липня 2023 року зазначено під номером 11596 боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №309693958 від 01 вересня 2021 року з загальною сумою відступленої грошової вимоги 37 945 грн (а.с.54 зворот - 55). Відповідно до платіжної інструкції № 4484 від 01 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» сплатило ТОВ «Таліон Плюс» 5 586 694,30 грн за відступлення права вимоги згідно реєстру прав вимоги №10 від 31 липня 2023 року та договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року (а.с.54).

29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) укладено договір факторингу №29/05/25-Е (а.с.45 зворот- 48), за умовами якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту (а.с. 48 зворот -53).

Відповідно до акту прийому-передачі та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступив ТОВ «ФК «ЕЙС» право вимоги заборгованостей, зокрема, до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №309693958 від 01 вересня 2021року на загальну суму 37 945 грн, з яких: прострочене тіло 10 000 грн, прострочені відсотки 27945 грн (а.с. 44 зворот, 47-48).

Факт сплати ТОВ «ФК «ЕЙС» ціни відступлення права вимоги за договором факторингу № 29/05/25-Е у сумі 4 437 227,55 грн (п. 3.2 договору) підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями № 243, 245 від 04 червня 2025 року; № 246, 247 від 05 червня 2025 року; № 248 від 06 червня 2025 року (а.с. 42-44).

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №761/33403/17).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 (подібні правовідносини щодо договору факторингу № 28/1118-01 та наступних відступлень) роз`яснив, що факторинг допускає відступлення як наявних, так і майбутніх вимог, при цьому для розмежування таких вимог застосовуються різні критерії (для наявної - строк платежу, для майбутньої - момент виникнення), а також наголосив на необхідності індивідуалізації права грошової вимоги та можливості його визначення не пізніше моменту виникнення відповідної майбутньої вимоги.

Звертаючись з позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС» посилалося на те, що право грошової вимоги за кредитним договором № 309693958 від 01 вересня 2021 року набуте ним унаслідок послідовного відступлення за договорами факторингу та відповідними реєстрами прав вимоги.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив із того, що договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладений 28 листопада 2018 року, тобто до виникнення зобов`язання за кредитним договором № 309693958 від 01 вересня 2021 року, а тому, на переконання суду, первісний кредитор не міг відступити право вимоги щодо відповідачки, і наступні відступлення цієї вимоги є недійсними.

Такий висновок є помилковим, оскільки зведений до формального зіставлення дат укладених договорів і не враховує, що за договором факторингу допускається відступлення як наявних, так і майбутніх грошових вимог, а момент переходу права вимоги визначається умовами договору та настанням обставин, які забезпечують її визначеність (індивідуалізацію).

Відтак відмова у позові лише з мотивів укладення договору факторингу до виникнення конкретного зобов`язання не узгоджується з нормами матеріального права.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір № 309693958 укладено 01 вересня 2021 року, а надалі право вимоги за ним було належним чином індивідуалізоване та відступлено у послідовності, підтвердженій письмовими доказами, зокрема витягом з реєстру прав вимоги № 156 від 19 жовтня 2021 року, в якому зазначено боржника, номер і дату кредитного договору, суму та складові вимоги, витягом з реєстру прав вимоги № 10 від 31 липня 2023 року, що містить дані щодо тієї ж грошової вимоги, а також витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року, в якому визначено таку ж суму вимоги та її складові.

Отже, сам по собі факт укладення рамкового договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до виникнення конкретного кредитного зобов`язання не свідчить про відсутність у сторін можливості відступлення права грошової вимоги, оскільки за договором факторингу допускається відступлення як наявних, так і майбутніх вимог.

У цій справі право вимоги за кредитним договором № 309693958 від 01.09.2021 року виникло після укладення кредитного договору та було належним чином індивідуалізоване у витягу з реєстру прав вимоги, підписаному сторонами після виникнення відповідного зобов`язання, що узгоджується зі статтями 1077-1078 ЦК України та підходом Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25.

Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що додатковими угодами до договору факторингу № 28/1118-01 лише продовжувався строк його дії без зміни змісту прав та обов`язків сторін, не відповідає матеріалам справи. Додатковою угодою № 26 від 31 грудня 2020 року договір викладено у новій редакції, якою прямо передбачено можливість відступлення вимог, що виникнуть у майбутньому, та врегульовано порядок переходу права такої вимоги (з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог).

Оцінивши подані докази в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що позивачем підтверджено набуття права грошової вимоги за кредитним договором № 309693958 від 01 вересня 2021 року внаслідок послідовного відступлення за договорами факторингу та відповідними реєстрами (витяг з реєстру № 156 від 19 жовтня 2021 року, витяг з реєстру № 10 від 31 липня 2023 року, витяг з реєстру боржників та акт приймання-передачі до договору № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року), а тому доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, оскільки висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 6 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та скасуванням рішення суду першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає стягненню 6 056 грн судового збору за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції позивач надав: договір про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року з додатком № 1 до нього, додаткову угоду № 25770534258 від 30 травня 2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг від 05 червня 2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 24 квітня 2012 року, довіреність від 29 травня 2025 року (а.с. 35 зворот - 39).

Колегія суддів за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених ТОВ «ФК «ЕЙС» на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 137 та частиною третьої статті 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом Тараненко А.І. робіт (складання позовної заяви, адвокатського запиту та клопотання про витребування інформації), задоволення позову, прийшла до висновку що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 7000 грн є не співмірним зі складністю справи, обсягом наданої роботи та часом її виконання, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до 5 000 грн.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.3, 4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити.

Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2025 року - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місце знаходження: 02094, м. Київ, вул. Алматинська 8, офіс 310 ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 309693958 від 01 вересня 2021 року у сумі 37 945 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місце знаходження: 02094, м. Київ, вул. Алматинська 8, офіс 310 ЄДРПОУ 42986956) 6 056 грн судового збору за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанції та 5000 витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом 30 днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: