Постанова від 11 лютого 2026 р. у справі №592/12916/25 — Сумський апеляційний суд

Справа № 592/12916/25

Номер провадження 22-ц/816/1455/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року м.Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді - доповідача): Петен Я.Л.,

суддів: Собини О.І., Замченко А.О.,

з участю секретаря судового засідання: Овчаренко М.В.

у присутності:

позивача ОСОБА_1 та її представника – адвоката Турченка Сергія Петровича,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кругляка Володимира Вікторовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 , яка подана його представником – адвокатом Кругляком Володимиром Вікторовичем, та ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Нестеренком Максимом Васильовичем,

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.11.2025, ухвалене у складі судді Шияновської Т.В. у м. Суми, повне судове рішення складене 14.11.2025

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування майнової (матеріальної), моральної шкоди, втраченого заробітку,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника, адвоката Нестеренка М.В., звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом, який мотивувала тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.04.2024 близько 08:05 в АДРЕСА_1 , внаслідок допущених відповідачем ОСОБА_2 порушень ПДР під час керування автомобілем «MERCEDES-BENZ 208D Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , її малолітній син, ОСОБА_3 , отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, дифузного забою головного мозку важкого ступеня, наслідків мінімального ВШК та нашарування гемосидерину конвекситально, набряку ГМ, ДАП, САК, наслідків важкого гіпоксично-ішемічного уражень півкуль, БГ та стовбура ГМ, коми 2, судомного синдрому, синдрому спастичного тетрапарезу з переважним ураженням нижніх кінцівок, застою ДЗН, правобічного гаймориту, перелому правого плечового суглоба, первинного субклінічного гіпотиреозу, ДН 3, носія трахеостоми.

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2024 у справі №592/11230/24, який не набрав законної сили, ОСОБА_2 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України, а також вирішено цивільний позов ОСОБА_1 в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_3 , яким: стягнуто з ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на її користь страхове відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого ОСОБА_3 та його реабілітацією в розмірі 152708 грн 46 коп., страхове відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності ОСОБА_3 в розмірі 144 000 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 14 835 грн 40 коп.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 136 грн відшкодування майнової шкоди та 470 164 грн 60 коп. відшкодування моральної шкоди, завданої малолітньому ОСОБА_3 .

У період з 12.04.2024 по день звернення до суду малолітній ОСОБА_4 перебував на лікуванні в різних лікувальних закладах та вдома. За період з грудня 2024 року по липень 2025 року позивачем витрачено 371 986 грн 28 коп. на лікування дитини, які не охоплені сумою, стягнутою вироком суду від 12.12.2024.

Позивач з 07.11.2015 проходить службу в Національній поліції України на посаді старшого інспектора ситуаційного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Сумській області. Спричинене ОСОБА_2 у ДТП каліцтво малолітнього сина ОСОБА_4 зумовило необхідність здійснення постійного стороннього догляду матір`ю за сином, який оформлювався як листками непрацездатності, так і наказами про надання ОСОБА_1 різних видів відпусток. У зв`язку з чим позивач втратила заробіток, зокрема, додаткову винагороду із розрахунку до 10 000 грн на місяць за період з 15.04.2024 по 18.05.2025 в сумі 131 139,83 грн; додаткову винагороду із розрахунку 30 000 грн на місяць за період з 19.05.2025 по 31.08.2025 в сумі 102 580,00 грн. Втрачений позивачем середній заробіток за період з 05.04.2025 по 31.08.2025 за час перебування у відпустці для догляду за дитиною з інвалідністю підгрупи А, складає суму 159 495 грн та разом з додатковою винагородою, на думку позивача, підлягає відшкодуванню ОСОБА_2 , як заподіяні збитки.

Крім того, дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої малолітній син ОСОБА_4 зазнав тяжких тілесних ушкоджень, спричинила позивачу моральну шкоду, що полягає у щоденному співстражданні з дитиною, яка перебуває в комі вже більше року, не виявляє свідомості, живе за рахунок штучної вентиляції легень та зонда для харчування, полягає у емоційному виснаженні, страху за життя дитини, втрати звичного способу життя, невизначеності майбутнього та постійному фізичному і психоемоційному тиску.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб, під час експлуатації наземного транспортного засобу, застрахована ПрАТ «Страхова група «ТАС». Згідно зі страховим полісом страхова сума за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 320 000 грн. Залишок страхового відшкодування, після стягнутої вироком суду суми 311 543,86 грн, становить 8 456,14 грн.

Посилаючись на вищевказані обставини, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з ПрАТ «Страхова група «ТАС» на її користь страхове відшкодування моральної шкоди в сумі 8 456 грн 14 коп.; стягнути з ОСОБА_2 на її користь: відшкодування моральної шкоди в сумі 591 543 грн 86 коп.; відшкодування майнової шкоди у вигляді витрат, пов`язаних із доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у закладах охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів за грудень 2024 року, березень-липень 2025 року в сумі 371 986 грн 28 коп.; відшкодування втраченої додаткової винагороди із розрахунку до 10 000 грн на місяць за період з 15.04.2024 по 18.05.2025 в сумі 131 139 грн 83 коп.; відшкодування втраченої додаткової винагороди із розрахунку 30 000 грн на місяць за період з 19.05.2025 по 31.08.2025 в сумі 102 580 грн. 00 коп.; відшкодування втраченого середнього заробітку за період з 05.04.2025 по 31.08.2025 в сумі 159 495 грн; розподілити судові витрати.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.11.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 000 грн в рахунок відшкодування заподіяної їй моральної шкоди та 358 539 грн 65 коп. відшкодування майнової шкоди. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 8 600 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зазнала значних та тривалих моральних страждань у зв`язку з тяжким каліцтвом її малолітнього сина, перебуванням дитини у комі понад рік, вимушеною постійною присутністю біля нього, втратою можливості повноцінно працювати та зміною звичного способу життя. Разом із тим суд урахував обставини, встановлені вироком суду щодо часткового відшкодування моральної шкоди відповідачем та страховою компанією, а також добровільні платежі відповідача, і, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 500 000 грн. Також суд першої інстанції вважав обґрунтованими документально підтверджені витрати позивача на загальну суму 366 995,79 грн, сплачені після ухвалення вироку, зокрема на реабілітацію у медичному центрі, придбання лікарських засобів, ентерального харчування, засобів догляду та спеціальних реабілітаційних засобів. При цьому, вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 358 539,65 грн не покритих лімітом відповідальності страховика.

Мотивуючи відмову у задоволенні вимог про відшкодування втраченої додаткової винагороди та втраченого середнього заробітку, суд вважав, що сума недоотриманої позивачем додаткової винагороди не може вважатися збитками у розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України, оскільки забезпечення позивача додатковою винагородою відповідно до Наказу МВС України від 28.11.2022 №775 не вважається доходом, який особа могла б реально одержати за звичайних обставин, а є складовою грошового забезпечення, надання якої пов`язується саме з виконанням поліцейським своїх службових обов`язків під час воєнного стану на визначеній території. Окрім того, діючим законодавством не унормовано відшкодування втраченого заробітку матері у зв`язку із здійсненням стороннього догляду за дитиною, яка зазнала каліцтва.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 , діючи через свого представника – адвоката Кругляка В.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, залишивши позовні вимоги без розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з рішення суду не зрозуміло визначений судом розмір відповідних стягнень з відповідача, підлягає стягненню як з винної особи чи як з володільця джерела підвищеної небезпеки. Вказує, що судом не враховано, що на час ухвалення оскаржуваного рішення, вирок суду стосовно доведеності вини відповідача не набрав законної сили. Вважає, що судом безпідставно прийнято до уваги, що позивач не отримала кошти, які вона певний час отримувала, перебуваючи у зоні бойових дій як особа, яка проходила службу в Національній поліції України на час ДТП, і яка у подальшому могла бути переведена як в регіон, де діють додаткові виплати, так і в регіон, де ці виплати виплачуються у більшому розмірі.

Від представника ОСОБА_1 , адвоката Турченка С.П., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній відповідачем частині – без змін. Вказує, що з апеляційної скарги відповідача не зрозуміло, з яких підстав відповідач просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позовні вимоги без розгляду. Не зазначено чи в частині чи в цілому позовні вимоги мають бути залишені без розгляду. Вважає доведеним, що відповідач на момент ДТП 12.04.2024 був належним володільцем джерела підвищеної небезпеки, а тому має нести обов`язок з відшкодування завданої шкоди. Вказує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини. Вважає, що рішення суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди та витрат на лікування дитини, є законним та обґрунтованим.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, також і ОСОБА_1 , діючи через свого представника, адвоката Нестеренка М.В., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування втраченої додаткової винагороди та середнього заробітку скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача: відшкодування втраченої додаткової винагороди із розрахунку до 10 000 грн на місяць за період з 15.04.2024 до 18.05.2025 в сумі 131 139 грн 83 коп.; відшкодування втраченої додаткової винагороди із розрахунку 30 000 грн на місяць за період з 19.05.2025 до 31.08.2025 в сумі 102 580 грн 00 коп.; відшкодування втраченого середнього заробітку за період з 05.04.2025 до 31.08.2025 в сумі 159 495 грн. В іншій частині рішення суду не оскаржує і просить залишити без змін, а також розподілити судові витрати.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що додаткова винагорода, яку позивач втрачала поступово, є частиною грошового забезпечення поліцейського, отримання якої є гарантованим правом. Позивач, перебуваючи на посаді старшого інспектора ситуаційного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Сумській області, мала право на отримання грошового забезпечення щомісяця протягом усього періоду перебування на посаді та виконання службових обов`язків, а також під час відсутності на службі з поважних причин. Зазначає, що у період з лютого 2022 року до квітня 2024 року, дохід, який одержувала позивач за звичайних обставин, до того, як ОСОБА_2 був скалічений її син, складався із грошового забезпечення і включав у себе додаткову винагороду, призначену Постановою КМУ №168 від 28.02.2022, яка виплачувалася в порядку, передбаченому Наказом МВС №775 від 28.11 2022. Наголошує на тому, що усупереч висновку суду першої інстанції, сума недоотриманої позивачем додаткової винагороди є збитками у розумінні положень ч. 2 ст. 22 ЦК України, оскільки забезпечення позивача додатковою винагородою відповідно до Податкового кодексу України, Закону України «Про Національну поліцію», інших, наведених в апеляційній скарзі нормативних актів, вважається доходом, який позивач могла б реально одержати за звичайних обставин, і який є складовою гарантованого грошового забезпечення. Натомість матеріали справи не містять доказів на спростування того, що позивач не отримала б спірні суми додаткової винагороди, виконуючи свої службові обов`язки під час воєнного стану на визначеній території, якби шкода, завдана ОСОБА_2 , не призвела до необхідності стороннього догляду за скаліченою дитиною. Звертає увагу суду на те, що позивач втратила повністю свій заробіток, оскільки вимушена була перебувати у відпустці без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною з інвалідністю підгрупи А з 05.04.2025 до 01.09.2025. Закон прямо не врегульовує порядок визначення розміру втраченого заробітку і суд першої інстанції на цьому зауважив, але це, на думку представника позивача, не підстава для звільнення відповідача від відшкодування збитків у розумінні статті 22 ЦК України. Вважає, що найбільш подібні правовідносини щодо визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працює за трудовим договором, врегульовані ст. 1197 ЦК України. У свою чергу, механізм розрахунку може бути взятий за основу за аналогією із положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Таким чином, втрачений позивачем з вини відповідача середній заробіток, на думку позивача, за період з 05.04.2025 до 31.08.2025 становить 159 495 грн (1519 - середньоденна заробітна плата х 105 – кількість робочих днів).

Від ПрАТ «Страхова компанія «ТАС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник товариства просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до товариства – без змін. Вважає судове рішення законним, обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що рішення про виплату страхового відшкодування приймалось згідно з вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2024 у справі №592/11230/24, відповідно до якого позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з товариства страхове відшкодування в загальному розмірі 311 543,86 грн, в іншій частині позовних вимог відмовлено, а отже повторне звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування моральної шкоди є безпідставним та необґрунтованим. Згідно норм чинного законодавства страховик відшкодовує моральну шкоду у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілого, а отже позивач безпідставно вимагає стягнути з товариства 8 456, 14 грн моральної шкоди, заподіяної їй.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Турченко С.П. доводи своєї апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, а проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечували, просили її залишити без задоволення.

У судове засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не прибув, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Його представник, адвокат Кругляк В.В., у судовому засіданні доводи їх апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, а проти доводів апеляційної скарги позивача заперечував, просив її залишити без задоволення.

Представник відповідача АТ «Страхова Група «ТАС» у судове засідання не прибув, про дату, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю осіб, які не з`явилися у судове засідання.

За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено, що 12.04.2024 близько 08:05 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «MERCEDES-BENZ 208D Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по проїзній частині вулиці Ковпака в напрямку вулиці Чернігівська в м. Суми, перебуваючи неподалік від будинку №59/4 вулиці Ковпака, знехтував безпекою дорожнього руху, проявив неуважність, належним чином не простежив за дорожньою обстановкою, перевищив допустиму швидкість руху у населеному пункті, проїхав на заборонений червоний сигнал світлофора та допустив наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перетинав проїзну частину по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофора, справа-наліво відносно напрямку руху автомобіля.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №863 від 12.06.2024 малолітній ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми; дифузного забою головного мозку важкого ступеня; наслідків мінімального ВШК та нашарування гемосидерину конвекситально; набряку ГМ; ДАП; САК; наслідків важкого гіпоксично-ішемічного уражень півкуль; БГ та стовбура ГМ; коми 2; судомного синдрому; синдрому спастичного тетрапарезу з переважним ураженням нижніх кінцівок; застою ДЗН; правобічного гаймориту; перелому правого плечового суглоба; первинного субклінічного гіпотиреозу; ДН 3; носія трахеостоми. Дані ушкодження утворились в результаті дії тупого предмета, про що свідчить їх характер, та могли утворитися при ДТП. Вказані тілесні ушкодження були небезпечними для життя і за цією ознакою відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (а.с. 16, т. 1).

Згідно з висновком комплексної судової фототехнічної та інженерно-транспортної експертизи №КСЕ-19/119-24/6620 від 18.06.2024: водій автомобіля Mercedes-Benz 208D Sprinter, н.з. НОМЕР_1 , здійснював виїзд на перехрещення проїзних частин на червоний для водія сигнал світлофора; середня розрахункова швидкість руху автомобіля на ділянці проїзної частини вулиці Ковпака на момент увімкнення жовтого сигналу світлофора для його напрямку знаходиться в діапазоні близько 64,6-70 км/год із врахуванням похибок; середня розрахункова швидкість руху автомобіля на ділянці проїзної частини вулиці Ковпака при виїзді на перехрещення проїзних частин знаходиться в діапазоні близько 46,47-54,4км/год із врахуванням похибок; середня розрахункова швидкість руху автомобіля на ділянці проїзної частини вулиці Ковпака на момент виходу (вибігання) пішохода на проїзну частину знаходиться в діапазоні близько 46,47-53,92 км/год із врахуванням похибок; в даній дорожній ситуації водій автомобіля Mercedes-Benz 208D Sprinter, н.з. НОМЕР_1 , з технічної точки зору повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 12.4, 8.7.3 «е», 8.10 Правил дорожнього руху; в даній дорожній ситуації водій автомобіля мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода; в даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля Mercedes-Benz 208D Sprinter, н.з. НОМЕР_1 , вбачаються невідповідності вимогам пунктів 12.4, 8.7.3 «е», 8.10 Правил дорожнього руху, із яких невідповідності його дій вимогам пункту 8.7.3 «е» Правил дорожнього руху перебувають у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 43-57, т.1).

Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 13, т.1).

ОСОБА_2 є власником транспортного засобу «MERCEDES-BENZ 208D Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1999 року випуску (а.с. 66, на звороті, т.1).

Станом на 12.04.2024 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 перед третіми особами була застрахована в ПрАТ «Страхова Група «ТАС». Згідно з полісом №ЕР-216601351 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхова сума за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить 320000грн (а.с. 67, т.1).

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2024 у справі №592/11230/24: ОСОБА_2 визнаний винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України і йому призначене покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк чотири роки десять місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки; строк відбування покарання ОСОБА_2 постановлено рахувати з часу затримання; зарахувати в строк відбування покарання час перебування ОСОБА_2 під вартою з 12.04.2024 по 15.04.2024 включно; запобіжний захід у виді застави в розмірі 242240 грн не змінювати до набрання вироком законної сили; позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_3 задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого ОСОБА_3 , його реабілітацією в розмірі 152708 грн. 46 коп.; страхове відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності ОСОБА_3 в розмірі 144000 грн. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 14835 грн. 40 коп.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12136 грн. відшкодування майнової шкоди та 470164 грн. 60 коп. відшкодування моральної шкоди, завданої малолітньому ОСОБА_3 ; постановлено суму застави в розмірі 242240 грн. звернути на виконання вироку суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на відшкодування заподіяної шкоди; стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави витрати, пов`язані з залученням експертів в розмірі 24990 грн. 24 коп.; вирішено долю речових доказів (а.с. 14-15, т.1).

Вказаний вирок суду законної сили не набрав. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в якій він просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України. При цьому, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не оспорює висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення, доведеності своєї вини та правильності кваліфікації судом його дій. Апеляційна скарга була ним подана у зв`язку з невідповідністю, на його думку, призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості (стаття 414 КПК України) (а.с. 68-69, т. 1).

Розгляд вище вказаної апеляційної скарги ОСОБА_2 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2024 у справі №592/11230/24, станом на день розгляду цієї справи Сумським апеляційним судом, не завершений.

ОСОБА_3 : з 12.04.2024 до 26.04.2024 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології і інтенсивної терапії КНП СОР «Обласна Дитяча Клінічна Лікарня» (а.с. 22, т.1); з 26.04.2024 до 09.07.2024 - на стаціонарному лікуванні у відділенні інтенсивної терапії Національної спеціалізованої дитячої лікарні НДСЛ «Охматдит» (а.с. 24, т.1) та на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Національної спеціалізованої дитячої лікарні НДСЛ «Охматдит» (а.с. 26, т.1); з 09.07.2024 до 15.07.2024 - у відділенні для дітей з ураженням ЦНС та порушенням психіки КНП СОР «Обласна Дитяча Клінічна Лікарня» (а.с. 27, т.1); з 16.07.2024 до 12.08.2024 - у відділенні фізичної та реабілітаційної підтримки КНП СОР «Обласна Дитяча Клінічна Лікарня» (а.с. 29, т.1); з 13.08.2024 до 11.09.2024 - у відділенні для дітей з ураженням ЦНС та порушенням психіки КНП СОР «Обласна Дитяча Клінічна Лікарня» (а.с. 31, т.1); з 12.09.2024 до 24.10.2024 - у відділенні фізичної та реабілітаційної підтримки КНП СОР «Обласна Дитяча Клінічна Лікарня» (а.с. 32, т.1); з 24.10.2024 до 13.11.2024 - у відділенні для дітей з ураженням ЦНС та порушенням психіки КНП СОР «Обласна Дитяча Клінічна Лікарня» (а.с. 33, т.1); з 14.11.2024 до 31.03.2025 у медичному реабілітаційному центрі «Місто Добра» благодійного фонду «Місто Добра» (а.с. 34-35, т.1); з 31.03.2025 до 10.05.2025 - у медичному реабілітаційному центрі «Модричі» (а.с. 36, т.1); з 23.06.2025 по 26.07.2025 - ШВЛ у Національній спеціалізованій дитячій лікарні НДСЛ «Охматдит» (а.с. 37, т.1).

Згідно з висновком ЛКК від 01.08.2024, ОСОБА_3 станом на серпень 2024 року самостійно не ходить, не має можливості себе обслуговувати самостійно та потребує сторонньої допомоги. Наявний оформлений медичний висновок, що ОСОБА_3 має категорію дитини з інвалідністю підгрупи «А» до 01.09.2026 (а.с. 42, т. 1).

У період після постановлення вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2024, позивач ОСОБА_1 понесла витрати на придбання лікарських засобів, ентерального харчування та засобів догляду, а також за отримання реабілітаційних послуг та медичне утримання сина ОСОБА_3 на загальну суму 366 995,79 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків, квитанцій, платіжних інструкцій (а.с. 71-135, т.1)

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 проходить службу в Національній поліції України на посаді старшого інспектора ситуаційного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування Головного управління Національної поліції в Сумській області (а.с. 143, т.1).

З довідки управління кадрового забезпечення ГУ НП в Сумській області від 01.07.2025 №6571-2025 слідує, що ОСОБА_1 з 10.05.2024 до 23.05.2024 та з 14.11.2024 по 20.03.2025 використала щорічні основні і додаткові оплачувані відпустки (а.с. 139, т.1).

З довідки управління кадрового забезпечення ГУ НП в Сумській області від 01.07.2025 №6571-2025 вбачається, що ОСОБА_1 видавались листки непрацездатності за періоди: з 15.04.2024 по 09.05.2024; з 24.05.2024 по 12.06.2024; з 13.06.2024 по 18:06.2024; з 19.06.2024 по 25.06.2024; з 26.06.2024 по 04.07.2024; з 05.07.2024 по 12.09.2024; з 03.10.2024 по 13.11.2024; з 21.03.2025 по 04.04.2025 (а.с. 140, т.1).

Відповідно до витягу з наказу ГУНП в Сумській області по особовому складу від 03.04.2025 №183 о/с, ОСОБА_1 з 05.04.2025 надана відпустка без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною з інвалідністю підгрупи «А» по 01.09.2026 (а.с. 146, т.1).

З довідок про доходи від 16.06.2025 слідує, що загальна сума доходу ОСОБА_1 з 01.01.2024 по 31.12.2024 складає 385 992,26 грн, з 01.01.2025 по 31.05.2025 – 125 255,81 грн (а.с. 144-145, т.1).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини 1 та пункту 1 частини 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом з тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Отже, для відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, достатньо лише трьох підстав: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).

Частиною першою статті 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Крім того, статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Суд першої інстанції, на підставі встановлених матеріалами справи обставин, дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 , як належний володілець джерела підвищеної небезпеки на момент ДТП 12.04.2024, має обов`язок з відшкодування завданої його неправомірними діями шкоди, незалежно від вини, за вирахуванням залишку ліміту відповідальності страховика, який не був охоплений вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2024 у справі №592/11230/24. Суд вважав доведеними витрати позивача на продовження лікування сина після ухвалення вироку суду від 12.12.2024 та стягнув з відповідача 358 539,65 грн майнової шкоди. Також суд першої інстанції, враховуючи засади розумності та справедливості, стягнув з відповідача 500 000 грн в рахунок відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, як матері скаліченої дитини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у завданні шкоди, наявності умислу потерпілого або ж наявності непереборної сили.

Колегія суддів зауважує, що не набрання вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2024 у справі №592/11230/24 законної сили не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості та від відповідальності за завдану шкоду. Більш того, як слідує зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 у справі №592/11230/24, він просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України. При цьому не оспорює висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального правопорушення, доведеності своєї вини та правильності кваліфікації судом його дій (а.с. 68-69, т. 1).

У зв`язку з викладеним колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про не зазначення судом першої інстанції статусу відповідача – як винної особи чи як володільця джерела підвищеної небезпеки, при визначенні відповідних стягнень, як і доводи щодо не набрання вироком законної сили щодо доведеності вини відповідача станом на день ухвалення рішення.

Судом правильно взято до уваги період після ухвалення вироку Ковпаківським районним судом м. Суми і до звернення до суду з позовом, протягом якого позивач продовжувала нести витрати на лікування свого малолітнього сина, його реабілітацію та медичне утримання. Суд правильно здійснив розрахунок витрат позивача з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів на їх понесення (чеки, квитанції, платіжні інструкції), а також вирахуванням залишку ліміту відповідальності ПрАТ «Страхова Група «ТАС», не охопленого вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 12.12.2024.

Також суд правильно врахував моральні страждання позивача у зв`язку з завданим каліцтвом її сину ОСОБА_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, скоєної 12.04.2024 ОСОБА_2 та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача 500 000 грн. моральної шкоди.

Позивач постійно перебуває поруч із дитиною, яка в комі вже більше року та не виявляє свідомості, живе за рахунок штучної вентиляції легень і зонда для харчування. Позивач позбавлена можливості працювати повноцінно, вимушено перебуває у відпустках та на лікарняних, а з квітня 2025 року - у відпустці без збереження заробітної плати.

Вочевидь, щоденне співстраждання з дитиною, безперервний душевний біль через постійне очікування погіршення, невтішні прогнози лікарів, страх за життя дитини, втрата звичного способу життя зумовлює фізичний і психоемоційний тиск та завдає матері моральних страждань.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо вже стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 вироком Ковпаківського районного суду м. Суми, оскільки вказаним вироком стягнуто моральну шкоду, завдану малолітньому потерпілому ОСОБА_3 , в той час як у цій справі суд стягнув моральну шкоду, завдану позивачу, як матері скаліченої дитини.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги відповідача про необхідність залишення позовних вимог без розгляду, оскільки в ній відсутні належні обґрунтування для застосування судом апеляційної інстанції положень статей 377, 257 ЦПК України.

Таким чином доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і підстави для скасування рішення суду в оскаржуваній частині і залишення позовних вимог без розгляду відсутні.

Також колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги позивача щодо відшкодування ОСОБА_2 втраченої додаткової винагороди за період з 15.04.2024 по 31.08.2025 та грошового забезпечення з 05.04.2025 по 31.08.2025, з огляду на таке.

Закон України від 02.07.2015 «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Частинами першою та другою статті 94 Закону «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Положеннями пункту 3 Розділу І вказаного Порядку, затвердженого Наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 встановлено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Нарахування та виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, здійснюється у порядку, затвердженому Наказом МВС України від 28.11.2022 №775 «Про затвердження Порядку та умов виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)». Зокрема, встановлено порядок нарахування і виплати додаткової винагороди поліцейським, які проходять службу на території Сумської міської територіальної громади пропорційно в розрахунку на місяць.

Пунктом 1 вказаної вище Постанови № 168 від 28.02.2022, зокрема, передбачено, що на період воєнного стану поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 1-2 Постанови № 168 від 28.02.2022 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Передбачена пунктом 1 Постанови № 168 від 28.02.2022 додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою поліцейського, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. Розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання поліцейським участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Додаткова винагорода визначається наказами командирів (начальників).

За відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Таким чином, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови КМУ № 168 від 28.02.2022, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Доводи апеляційної скарги позивача, що додаткова винагорода має характер щомісячних постійних платежів, а тому була б отримана ОСОБА_1 за звичайних умов, якби вона не змушена була перебувати у відпустках та на лікарняних у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною, скаліченою відповідачем, є помилковими. Вказана винагорода, як уже зазначалось, не є постійною, залежить від обсягу виконаних завдань, на визначеній території, а тому не може вважатись доходом, який позивач реально б отримала і який втратила з вини відповідача у розумінні ст. 22 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування як збитків втраченої додаткової винагороди.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо відшкодування ОСОБА_2 втраченого позивачем середнього заробітку за період з 05.04.2025 по 31.08.2025 за час перебування у відпустці без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною з інвалідністю підгрупи «А» з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1197 ЦК України, розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності; середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я; якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Право на матеріальне забезпечення дітей з інвалідністю унормоване Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», Постановою КМУ від 03.02.2021 № 79 «Деякі питання призначення і виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», положеннями яких визначений розмір надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А за рахунок коштів Державного бюджету України та порядок її призначення одному з батьків, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина з інвалідністю потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю.

Застосовувати за аналогією положення ч. 1 ст. 1197 ЦК України, як і застосовувати за аналогією положення Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» для розрахунку втраченого позивачем середнього заробітку у зв`язку із здійсненням догляду за дитиною, суд в даному випадку підстав не вбачає.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 05.04.2025 по 01.09.2026 перебуває у відпустці без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною з інвалідністю підгрупи А відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» та статті 26 Закону України «Про відпустки» (а.с. 139, т.1).

Статтею 92 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено види відпусток поліцейських, а статтею 26 Закону України «Про відпустки» унормовано отримання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.

З огляду на обставини, які зумовили взяти позивача відпустку без збереження грошового забезпечення для здійснення догляду за дитиною з інвалідністю, колегія суддів все ж зауважує, що втрата такого доходу не може вважатися упущеною вигодою (збитками) у розумінні статті 22 ЦК України, оскільки є результатом добровільного волевиявлення позивача щодо отримання такої відпустки, яке по своїй суті є законною відмовою позивача від отримання доходу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача втраченого середнього заробітку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 та ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником – адвокатом Кругляком Володимиром Вікторовичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Нестеренком Максимом Васильовичем, залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.11.2025 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 лютого 2026 року.

Головуючий (суддя-доповідач): Я.Л. Петен

Судді : О.І. Собина

А.О. Замченко