Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №160/25223/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 160/25223/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач)

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 ( суддя Юрков Е.О.) в адміністративній справі №160/25223/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в особі представника Погрібняк Аліни Григорівни через систему "Електронний Суд" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 ) грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Позивач був призваний на строкову військову службу 24 листопада 2021 року, а 06 червня 2022 року уклав контракт про проходження військової служби з військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач брав безпосередню участь в бойових діях під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що складає 233 дні. Крім того, Позивач до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарних відповідальності не притягався. Позивач вважає протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, а тому звернувся до суду за захистом порушеного права.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Аргументи, наведені Військовою частиною в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 25.11.2021 № 304 був зарахований до списків особового складу військової частини, як військовослужбовців строкової військової служби, які прибули з військових комісаріатів для комплектування військової частини за призовом із ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваного на строкову військову службу 24 листопада 2021 року та перебував на посаді стрільця-санітар 3-го відділення 3-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону.

06.06.2022 між командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та Позивачем було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового, сержантського та старшинського складу. Контракт укладений на строк до 05.06.2025.

Позивач брав безпосередню участь в бойових діях під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України протягом наступних періодів: 18.05.2022 р. - 19.05.2022 р., 24.07.2022 р. - 16.11.2022 р., 02.12.2022 р. - 03.01.2023 р., 04.01.2023 р. - 13.01.2023 р., 26.01.2023 р. 07.04.2023 р., що підтверджується копією Обліково-послужної карти на сержантів та солдатів до військового квитка серія НОМЕР_4 та записами у п. 20 військового квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 , що складає 233 дні.

05.06.2025 Позивач був звільнений з військової служби та виключений з усіх видів забезпечення у зв`язку з закінченням строку контракту, відповідно до наказу командира військової частини від 05.06.2025 № 164 - “ПРИПИНИТИ (РОЗІРВАТИ) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: Солдата ОСОБА_2 (Г-135289), який здав справи та обов`язки за посадою стрільця-санітара 3-го відділення 3-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону та звільненого відповідно до підпункту “ж” пункту 3 частини п`ятої, статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 29.05.2025 № 35 о/с, у запас, (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), “ 05” червня 2025 року та для постановки на військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 .”.

07 липня 2025 року, представником Позивача, в інтересах Позивача, засобами поштового зв`язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 було направлено заяву щодо виплати Позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з укладанням контракту, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі – Постанова № 153).

Даний рапорт, в межах компетенції, був розглянутий у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 6/36/12-3336-2025 від 21.08.2025 року, наданого за результатами розгляду заяви щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з укладанням контракту, відповідно до Постанови № 153. У вищезазначеному Рішенні Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії зазначено наступне: - “…5 червня 2025 року Вас було звільнено із військової служби та виключено із усіх списків військової частини, станом на день звільнення відповідно вищевказаних вимог Ви не підпадали під категорію осіб, яким передбачена відповідна виплата, оскільки ви були прийняті на військову службу (строкову) 24 листопада 2021 року, тобто до введення воєнного стану в країні. Разом із цим, відповідно до змін постанови Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 р. № 942 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153” (далі Зміни), які набрали чинності 07.08.2025, було розширено коло осіб, які мають право на отримання такої виплати, а саме було визначено виплату винагороди також військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Оскільки на момент набуття чинності відповідних Змін (07.08.2025) Ви вже не перебували у статусі діючого військовослужбовця частини, правові підстави для здійснення Вам виплат відсутні, адже вони передбачені виключно для чинних військовослужбовців, які мають відповідний статус на час звернення.”.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану” (далі - Постанова № 153) та затверджено “Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану” (далі - Порядок).

Суд звертає увагу, що спірні правовідносини виникли з приводу розгляду заяви представника позивача від 07.07.2025 , відповідь на який надано 21.08.2025, у зв`язку з чим судом застосовано редакцію Постанови № 153, чинну на час виникнення спірних правовідносин, тобто до внесення до неї змін Постановою Кабінету Міністрів України № 942 від 30.07.2025, оскільки повторні рапорти/запити позивачем не подавались.

Пунктом 3 Постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

У п.4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

З аналізу вказаних положень Постанови № 153 суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. надається у зв`язку з дотриманням таких вимог:

військовослужбовці повинні бути особами рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану;

особи проходять військову службу, тобто є діючими військовослужбовцями на дату набрання чинності Постанови № 153;

особи брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Судом встановлено, що 05.06.2025 позивач був звільнений з військової служби та виключений з усіх видів забезпечення у зв`язку з закінченням строку контракту, відповідно до наказу командира військової частини від 05.06.2025 № 164 - “ПРИПИНИТИ (РОЗІРВАТИ) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та ВИКЛЮЧИТИ зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення: Солдата ОСОБА_2 (Г-135289), який здав справи та обов`язки за посадою стрільця-санітара 3-го відділення 3-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону та звільненого відповідно до підпункту “ж” пункту 3 частини п`ятої, статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 29.05.2025 № 35 о/с, у запас, (у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), “ 05” червня 2025 року та для постановки на військовий облік направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 .”.

Колегія суддів зазначає, що станом на дату подання представником позивача заяви щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем у розумінні приписів Постанови №153.

Суд зазначає, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (ст.41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (ст. 22,57,58,94 та 152 Конституції України).

Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.

Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору.

Проте, відсутність у законі приписів щодо певного права, яке слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

В іншому випадку, це буде не відповідати меті експериментального проекту, підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності оскаржуваних дій та докази, надані сторонами у справі, суд дійшов першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

За наведених фактичних обставин та правового врегулювання спірних правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задовольнити, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 в адміністративній справі №160/25223/25 скасувати та ухвалити нову постанову.

Відмовити у задоволенні адміністративного ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 05 лютого 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 10 лютого 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова