Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №760/17227/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 760/17227/25 Головуючий у суді І інстанції Тесленко І.О.

Провадження № 22-ц/824/2853/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина Андрія Миколайовича, заінтересована особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Генезис фінансової свободи»,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Яцишина А.М. (далі - приватний виконавець Яцишин А.М.), в якій просила скасувати його постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 11 квітня 2025 року в межах виконавчих проваджень №№ НОМЕР_6, НОМЕР_7, винесені у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5 щодо квартири загальною площею 131,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та квартири загальною площею 111,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вобґрунтування скарги зазначила, що оскаржувані постанови про опис та арешт належних їй на праві власності квартир винесені приватним виконавцем Яцишиним А.М. з порушенням вимог статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки першочергове звернення стягнення мало відбутися саме на транспортні засоби та грошові кошти боржника, а у разі їх відсутності - на нерухоме майно, яке у свою чергу не було іпотечним та перебувало у вільному володінні боржника.

Також приватним виконавцем допущено порушення порядку опису арештованого майна, визначеного у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», так як відповідальним зберігачем квартир було призначено боржника, яка не була присутня під час складення постанов, про що свідчить запис та відсутність підпису. Окрім того, виконавець мав право використати спосіб потрапляння до об`єктів нерухомості боржника у визначеному законодавством порядку.

З огляду на викладене заявниця вважала, що приватним виконавцем порушено умови та порядок опису зазначеного нерухомого майна, внаслідок чого його дії є незаконними та безпідставними.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що приватним виконавцем вживались заходи щодо звернення стягнення на рухоме майно боржника, а саме зазначені заявницею транспортні засоби були оголошені виконавцем у розшук, однак їх місцезнаходження наразі не відоме, що позбавляє виконавця можливості звернути стягнення на вказане майно.Також приватним виконавцем першочергово було звернуто стягнення на грошові кошти, що належать боржнику. Крім того, з боржника стягується сума у загальному розмірі 20 913 749,97 грн на підставі рішення суду, яке набрало законної сили і сторонами не оскаржується, боржник обізнана про стягнення з неї відповідних коштів на користь стягувача у примусовому порядку, проте будь-яких доказів на підтвердження вжиття відповідних заходів з метою погашення заборгованості суду надано не було.Відповідно до пояснень представника заявниці, наданих в судовому засіданні, заходи з погашення заборгованості боржником не вживаються через її перебування за кордоном.

Разом з тим, представником ОСОБА_1 не наведено, які саме права боржника були порушені оскаржуваними постановами приватного виконавця, яке право боржника, передбачене Законом України «Про виконавче провадження», зазнало обмежень у зв`язку вчиненням виконавцем відповідних дій та/або не могло бути реалізовано. Суду не надано будь-яких доказів того, що нерухоме майно, опис та арешт якого оскаржується, є місцем проживання боржника. Навпаки, представником заявниці у судовому засіданні було зазначено, що боржник тривалий час проживає за межами України. Також представником не надано суду доказів на підтвердження вартості рухомого майна, яке належить на праві власності боржнику і на яке (на його думку) може бути звернуто стягнення, його реальної наявності та можливості звернення на нього стягнення у межах виконавчого провадження.

Крім того, суд врахував, що матеріали справи не містять доказів належного виконання боржником покладених не неї обов`язків після отримання постанов про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до матеріалів виконавчого провадження нерухоме майно було реалізовано через електронний аукціон (торги) за ціною, яка відповідає стартовій ціні (ринковій вартості майна), а їх переможцем є ТОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело».

Отже, під час розгляду поданої скарги порушень прав боржника при здійсненні виконавчого провадження, у тому числі неправомірного складення приватним виконавцем постанов про опис та арешт майна боржника, які є предметом оскарження, судом не встановлено, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Слободянюка В.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тими самими доводами, що і скарга на дії приватного виконавця, зокрема порушенням порядку (черговості) примусового звернення стягнення на майно боржника, який врегульований Законом України «Про виконавче провадження».

10 грудня 2025 року до апеляційного суду від приватного виконавця Яцишина А.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, який колегія суддів залишила без розгляду на підставі статей 126, 360 ЦПК України з огляду на те, що він поданий з порушенням установленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадженнястроку на подання такого відзиву і без порушення клопотання про поновлення цього процесуального строку.

Заінтересована особа (стягувач) правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник заявниці - адвокат Слободянюк В.В. підтримав аргументи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Інші учасники справи (провадження) в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли,тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заявниці, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 12 березня 2025 року приватним виконавцем Яцишиним А.М. відповідно до заяв ТОВ «Генезис фінансової свободи» були винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень №№ НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_6 на підставі виконавчих листів № 760/4790/23 від 06 березня 2025 року, виданих Солом`янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Генезис Фінансової свободи» інфляційних втрат у розмірі 14 446 659,05 грн та трьох процентів річних у розмірі 4 198 165,48 грн, а всього 18 644 824,53 грн; витрат по сплаті судового збору у розмірі 279 672,37 грн; витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 80 000,00 грн та витрат, пов`язаних з прибуттям до суду у розмірі 7 053,34 грн, а разом 87 053,34 грн.

Постановою приватного виконавця Яцишина А.М. від 12 березня 2025 року зазначені виконавчі провадження об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_5.

Постановою від 12 березня 2025 року приватним виконавцем накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші боржника.

Постановою про розшук майна боржника від 13 березня 2025 року оголошено в розшук арештовані транспортні засоби, що належать ОСОБА_1 , а саме: мотоцикл марки HARLEY-DAVIDSON, модель V-ROD, 2009 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ; автомобіль марки MERCEDES-BENZ, модель GLE 400, 2015 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Постановою приватного виконавця від 13 березня 2025 року накладено арешт на нерухоме майно, що належить боржнику: квартиру загальною площею 131,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1559505780000; квартиру загальною площею 111,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 1559430280000.

11 квітня 2025 року приватним виконавцем Яцишиним А.М. складено постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, якими описано та накладено арешт на вищевказані квартири, встановлено обмеження права користування ними - заборонено відчужувати та призначено відповідальним зберігачем ОСОБА_1 .

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями частин першої, четвертої статті 13 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 761/24136/15-ц сформульовано висновок про те, що заявник, звертаючись до суду із скаргою на підставі статті 447 ЦПК України, на власний розсуд визначає, рішення, дії чи бездіяльність якого саме виконавця він бажає оскаржити та з яких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 та від 30 травня 2024 року в справі № 365/74/16-ц зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно із частиною першою статті 50 Закону № 1404-VIIIзвернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

Суд першої інстанції, встановивши, що:

приватним виконавцем вживались заходи щодо звернення стягнення на рухоме майно боржника, а саме транспортні засоби боржника були оголошені виконавцем у розшук, однак їх місцезнаходження наразі не відоме;

заявницею не надано доказів на підтвердження вартості рухомого майна, яке належить їй на праві власності і на яке (на її думку) може бути звернуто стягнення, його реальної наявності та можливості звернення стягнення на нього у межах виконавчого провадження;

приватним виконавцем першочергово було звернуто стягнення на грошові кошти, що належать боржнику, проте сума коштів на банківському рахунку є недостатньою для виконання рішення суду;

боржник, яка фактичного проживає за межами України, була обізнана про стягнення з неї відповідних коштів на користь стягувача у примусовому порядку, проте будь-яких доказів на підтвердження вжиття відповідних заходів з метою погашення заборгованості не надала і не довела, що нерухоме майно, опис та арешт якого оскаржується, є місцем її проживання;

обґрунтовано не вбачав у діях приватного виконавця Яцишина А.М. щодо складання постанов про опис та арешт майна (коштів) боржника від 11 квітня 2025 року ознак неправомірності, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та скасування зазначених постанов у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5, якими здійснено опис та арешт об`єктів нерухомого майна, а саме квартири загальною площею 131,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та квартири загальною площею 111,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином судовий контроль за виконанням судових рішень спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника. Якщо державний чи приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права заявника (заявник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме заявника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.

Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18, від 17 грудня 2024 року у справі № 761/24136/15-ц та інших.

Проте представником заявниці не наведено, які саме права боржника були порушені оскаржуваними постановами приватного виконавця, яке право боржника, у тому числі передбачене Законом України «Про виконавче провадження», зазнало обмежень у зв`язку вчиненням виконавцем відповідних дій та/або не могло бути реалізовано.

Суд першої інстанції правильно керувався тим, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, в межах якого приватним виконавцем Яцишиним А.М. з дотриманням приписів статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено оскаржувані постанови від 11 квітня 2025 року про опис та арешт нерухомого майна боржника, що не порушує прав боржника та спрямовані на забезпечення реального виконання судового рішення про стягнення значної суми коштів.

Крім того, районний суд врахував, що відповідно до матеріалів виконавчого провадження належні на праві власності заявниці квартири 30 травня 2025 року вже були реалізовані на електронних аукціонах (торгах), переможцем яких стало ТОВ «Науково-дослідницьке виробниче підприємство «Джерело», що підтверджується відповідними протоколами № 638623 від 30 травня 2025 року та № 638790 від 02 червня 2025 року та актами приватного виконавця Яцишина А.М. про проведені електронні торги від 11 червня 2025 року (а.с. 47-51).

Отже, на момент подання скарги боржника на дії приватного виконавця щодо проведення опису та арешту майна (коштів) боржника (20 червня 2025 року) арештоване нерухоме майно вже було примусово відчужене на електронних торгах.

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (частина друга статті 16 ЦК України).

Зважаючи на те, що предметом розгляду справи за скаргою ОСОБА_1 є дії приватного виконавця, пов`язані з реалізацією арештованого майна боржника в примусовому порядку, яке вже було продано новому власнику в межах процедури продажу майна на прилюдних торгах, до таких правовідносин слід застосовувати загальні положення про захист цивільних прав.

Такий правовий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховної Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) та від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18).

Так, у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

«Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України.

Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред`явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень».

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, за обставин, встановлених у справі, що переглядається, навіть у разі наявності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 в суду у межах процедури судового контролю за виконанням судових рішень відсутні механізми поновлення прав заявниці саме на нерухоме майно з огляду на те, що скаргу подано після реалізації арештованого майна в примусовому порядку. Тому ефективним способом захисту прав боржника на нерухоме майно є пред`явлення до суду відповідного позову із залученням до участі у справі, крім приватного виконавця, також стягувача та нового власника майна, організатора торгів, у межах якої і буде надаватися оцінка щодо передачі майна на реалізацію.

За таких обставин, заявлені вимоги поданої скарги на дії приватного виконавця щодо винесення постанов про опис та арешт майна (коштів) боржника від 11 квітня 2025 року у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_5 не є ефективним способом захисту, оскільки їх задоволення ніяким чином не призведе до поновлення права заявниці, яке вона вважала порушеним, а саме права власності на об`єкти нерухомого майна.

З урахуванням того, що інші аргументи апеляційної скарги повністю дублюють доводи скарги на дії приватного виконавця, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи представника заявниці, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони боржника.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи заявниці є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги на дії приватного виконавця постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року у даній справі - без змін.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 лютого 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній