Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №583/3505/25 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3505/25

2/583/60/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді Сидоренка Р.В.,

за участю секретарів судового засідання Якубович В.В., Верби Н.О.,

позивачки ОСОБА_1

представника позивача, адвоката Кудіна О.М.

відповідачки ОСОБА_2 ,

представника відповідача, адвоката Собини П.М.

розглянувши у загальному позовному провадженні в залі суду №5 в м. Охтирці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на майно -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2025 до суду звернувся представник позивачки з вказаним позовом, в якому просить: усунути перешкоди у користуванні та володінні житловим будинком з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , витребувавши його із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 шляхом виселення відповідачки із даного домогосподарства; зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні частиною земельної ділянки з кадастровим номером 5920385800:01:001:0488, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом повернення її власнику ОСОБА_1 .

Позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_1 є власницею житлових будинків, що розташовані за адресами: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки з кадастровим номером 5920385800:01:001:0488, площею 0,6923 га, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно позивачка успадкувала за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 доводилася дружиною брата позивачки – ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 відповідачка стала проживати ом із іншим чоловіком однією сім`єю без реєстрації шлюбу у цьому ж селі. Однак ОСОБА_2 вважає, що будинок по АДРЕСА_1 , належить їй або вона має права на цей будинок, в зв`язку з чим використовує його без дозволу власника та не бажає забирати звідти свої меблі та предмети домашнього вжитку, періодично приходить туди, вирощує курей. Окрім того, відповідачка без дозволу власника землі користується земельною ділянкою, що належить позивачці, засіяла половину ділянки зерновою культурою – ячменем. На неодноразові вимоги позивачки, як власника вказаного нерухомого майна, покинути будинок та не користуватися земельною ділянкою відповідачка не реагує, що і стало підставою звернення до суду.

07.08.2025 ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі у спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи.

29.09.2025 відповідач ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_1 із зустрічним позовом. В якому просить: Скасувати частково свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Охтирською районною держнотконторою 10.04.1997 року, на користь ОСОБА_3 на домоволодіння по АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Охтирською районною держнотконторою 10.04.1997 року, на користь ОСОБА_3 на домоволодіння житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Охтирською районною держнотконторою 10.04.1997 року, на користь ОСОБА_3 на земельну ділянку (пай), рілля, кадастровий номер 5920385860:01:001:0582, площею 7,5743 га; свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Охтирською районною держнотконторою 10.04.1997 року, на користь ОСОБА_3 на земельну ділянку (пай), сіножать, кадастровий номер 5920385800:01:001:0488 площею 0,6923 га в частині визначення частки.

Визнати, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя, фактично прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у вигляді 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частини земельної ділянки кадастровий номер 5920385860:01:001:0582, площею 7,5743 га та 1/2 частини земельної ділянки 5920385800:01:001:0488 площею 0,6923 га.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину земельної ділянки (пай), рілля, кадастровий номер 5920385860:01:001:0582, площею 7,5743 га. Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частину земельної ділянки (пай), 5920385800:01:001:0488 площею 0,6923 га.

Ухвалою суду від 27.10.2025 р. відповідачу було поновлено строк звернення до суду із зустрічним позовом.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на майно - залишено без руху, надавши позивачеві строк, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, викладених в мотивувальній частині ухвали.

Ухвалою суду від 12.11.2025 р. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою справа № 583/3505/25 провадження 2/583/1292/25, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на майно справа № 583/3505/25 провадження № 2/583/1621/25.

Об`єднані позовні вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом присвоївши загальний номер: справа № 583/3505/25 провадження 2/583/1292/25 (наразі 2/583/60/26). Було прийняте рішення про розгляд спору в порядку загального позовного провадження.

29.09.2025 від відповідача на дійшов відзив на первинний позов у якому зазначено про не визнання заявлених позивачем вимог, оскільки вважає себе співвласником вказаного нерухомого майна в порядку спадкування після смерті чоловіка.

04.11.2025 р від позивача на адресу суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву в якому зазначено про не визнання заявленого позову з огляду на те, що батько позивачки за первинним позовом помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадкоємці - дружина та троє дітей: позивачка ОСОБА_1 , її сестра та брат (чоловік відповідачки ОСОБА_2 ) за спільною згодою визначилися, що все майно успадкує дружина померлого, тобто їх мати ОСОБА_3 , яка подала заяву про прийняття спадщини та оформила свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно. Про це був обізнаний чоловік відповідачки, який у випадку незгоди з даним фактом повинен був звернутися до суду з позовом про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, яке оформила його мати 10.04.1997 року, в трирічний строк. Однак чоловік відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 не оспорював свідоцтво про право на спадщину, за яким все майно успадкувала мати, так як йому за рішенням батьків останні будували окремий будинок для проживання з його сім`єю в АДРЕСА_3 . Таке рішення батько прийняв, по-перше, щоб у сина - ОСОБА_4 був окремий будинок, і він не претендував на будинки по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , де вони проживали, так як ці домоволодіння повинні були дістатись двом донькам. Окрім того, у батька склались вкрай неприязні стосунки з дружиною сина - ОСОБА_2 , він її не хотів бачити у себе в домогосподарстві. Перед трагічною загибеллю батько навіть написав передсмертну записку, в якій у смерті обвинувачував невістку. Таким чином, твердження ОСОБА_2 про те, що її чоловік прийняв половину спадщини після смерті батька, не відповідає дійсності, так як він був згоден із тим, що всю спадщину прийняла і оформила на себе мати, він цього факту не оспорював, до суду з позовом не звертався. Проти прийняття спадщини після смерті чоловіка саме сином ОСОБА_4 була і мати, так як вона не надала дозволу на будівництво гаражу, який самочинно збудував чоловік відповідачки, але не зміг узаконити. Саме з врахуванням викладених обставин мати позивачки оформила заповіт, яким все майно заповіла доньці ОСОБА_1 . Саме за кошти ОСОБА_1 , в будинок проводилося газове опалення, так як у батьків не було для цього коштів і вони витрачалися на будівництво житла для ОСОБА_4 в АДРЕСА_3 .

Сторона відповідача за зустрічним позовом також просить суд застосувати до даних вимог про скасування свідоцтв про право на спадщину та інших вимог, які виходять з цього, встановлений цивільно-процесуальним законом строк позовної давності, що являється підставою для відмови у їх задоволенні.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Зустрічний позов не визнають з підстав викрадених у поданому ними відзиві.

Відповідач та її представник також заявили про повне не визнання заявлених вимог за первісним позовом та про підтримку заявленого ними зустрічного позову.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, вислухавши покази свідків, дослідивши докази у справі, дійшов наступного висновку.

З доказів наданих стороною позивача встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1382, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який вона успадкувала після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2020 №62491206 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2020 №232790297 (а.с. 10-12).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1383, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який вона також успадкувала після смерті ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2020 №62491222 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2020 №232793486 (а.с. 13-15).

З довідки про результати проведення перевірки інформації, складеної 18.12.2024 ПОГ Охтирського РВП ГУНП в Сумській області, вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до Охтирського РВП ГУНП в Сумській області із заявою щодо неправомірних дій ОСОБА_3 , яка відмовляється виїжджати з домоволодіння АДРЕСА_2 , пояснюючи це відсутністю власного житла. (а.с. 18) З витягу з реєстру територіальної громади вбачається, що відповідач ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи із 22.04.1983 р. та була знята з реєстрації 22.10.2024 р. за заявою власника житла ОСОБА_1 .

Стороною позивача також наданий рахунок від 28.10.1994 р. за сплату послуг по газифікації абонента ОСОБА_6 АДРЕСА_4 .

З доказів наданих відповідачем та витребуваних за його клопотанням встановлено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_4 , батьками якого являлися ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .

15.04.1983 року ОСОБА_4 одружився з ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 . ІНФОРМАЦІЯ_8 в ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , народився син ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_9 народився другий син - ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_10 народилася донька ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько сторін ОСОБА_5 . На момент смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Малопавлівського старостинського округу Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області за №227 від 16.11.2024 року.

Згідно довідки Малопавлівського старостинського округу Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області за №270 від 31.10.2024 року на момент смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані такі особи: 1 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_11 – син, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_12 – донька, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_13 – онук, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_14 – мати.

За життя ОСОБА_5 належало домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , та домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Також йому належала земельна ділянка (пай), рілля, кадастровий номер 5920385860:01:001:0582, площею 7,5743 га та належала земельна ділянка (пай) кадастровий номер 5920385800:01:001:0488 площею 0,6923 га, цільове призначення ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27.03.1997 р. дружина померлого ОСОБА_5 . ОСОБА_3 звернулась із заявою до Охтирської районної нотаріальної контори, у якому вказала, що вона, як дружина померлого, є спадкоємцем за законом. Їй роз`яснено, що дана заява подається один раз, не змінюється і не скасовується. Просить нотаріальну контору видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом. Інші документи будуть надані додатково. Чоловіка, який пережив немає. Інших спадкоємців, визначених у ст. 529 ЦК УРСР немає.

07.04.1997 р. дружина померлого ОСОБА_5 . ОСОБА_3 звернулась із заявою до Охтирської районної нотаріальної контори, у якому вказала що за час спільного сумісного проживання ними було набуте спадкове майно, яке складається із земельної частки (паю), яка знаходиться в сільськогосподарському акціонерному товаристві закритого типу «Дружба». Спадщину вона фактично прийняла так як на день смерті і по той час користувалась сертифікатом на земельну частку (пай). Крім неї інших спадкоємців своєчасно прийнявших спадщину згідно ст. 529 ЦК УРСР немає. Просить видати свідоцтво про право на спадщину за законом.

Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 10.04.1997 р. ОСОБА_3 після смерті чоловіка успадкувала домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , і земельну ділянку під ним площею 900 м2 та домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , а також земельну частку (пай), яка становить 4,58 в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі (на місцевості), яка знаходиться в сільськогосподарському акціонерному товаристві закритого типу «Дружба», та належала померлому на підставі сертифікату серії СМ №0099557.

Довідкою КП ОМР «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно планувальних робіт» за № 476 від 11.07.2025 р. наданою на запит адвоката Собини П.М. також підтверджується факт реєстрації станом на 31.12.2012 за ОСОБА_3 права власності на домоволодіння за адресами: АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на вказаний будинок було видане голові колгоспного двору ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_15 згідно рішення Охтирського райвиконкому №280 від 19.11.1987 р. Після ї смерті майно успадковане ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 2-ю Охтирською держнотконторою 13.01.1994 р. реєстр 56.

Довідкою КП ОМР «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно планувальних робіт» за № 605 від 01.09.2025 р. наданою на запит адвоката Собини П.М. також підтверджується факт реєстрації станом на 31.12.2012 за ОСОБА_3 права власності на домоволодіння за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Згідно Державного акту про право власності на землю на підставі рішення виконавчого комітету Малопавлівської сільської ради від 09.12.1997 р. №74 ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку площею 0,17 га у межах згідно з планом на території с. Жовтневе, Малопавлівської сільської ради (вул. Жовтнева, 21). Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №137. Кадастровий номер земельної ділянки – 5920385800:03:001:0102.

Також за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на земельну ділянку за зазначеною адресою площею 0,5406 га, кадастровий номер 5920385800:03:001:0106. Цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно Державного акту про право власності на землю на підставі розпорядження голови Охтирської РДА від 22.03.2002 р. №99 ОСОБА_3 набула у власність земельну ділянку площею 8,27 га у межах згідно з планом на території Малопавлівської сільської ради. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №746. Земельна ділянка складається із двох ділянок в межах згідно з планом для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - кадастровий номер 5920385860:01:001:0582, площею 7,5743 га, номер запису про право власності : 23144545, дата та час державної реєстрації – 30.10.2017 р. 11:18:24 та кадастровий номер 5920385800:01:001:0488 площею 0,6923 га. номер запису про право власності : 23141246, дата та час державної реєстрації – 30.10.2017 р. 10:59: 45.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 63 років помер ОСОБА_4 .

Мати померлого ОСОБА_4 – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , померла в березні 2020 року.

За життя, а саме - 11.06.2014 р. ОСОБА_3 склала заповіт посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Полулях В.В. за яким все своє майно, що належатиме їй на час смерті і з чого б воно не складалось заповіла позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Як зазначено вище, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1382, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який вона успадкувала після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2020 №62491206 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2020 №232790297.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1383, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який вона також успадкувала після смерті ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2020 №62491222 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2020 №232793486.

Крім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1384, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,17 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки – 5920385800:03:001:0102, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який вона також успадкувала після смерті ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2020 №62491235 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2020 №232796165.

Також, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1385, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,5406 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки – 5920385800:03:001:0106, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який вона також успадкувала після смерті ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2020 №62491250 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2020 №232798940.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1386, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 7,5743 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки – 5920385860:01:001:0582, що знаходиться на території Малопавлівської сільської ради Охтирського району Сумської області, яку вона також успадкувала після смерті ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2020 №62491267 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2020 №232801533.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.2020, зареєстрованого в реєстрі за №1387, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,6923 га у межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки – 5920385800:01:001:0488, що знаходиться на території Малопавлівської сільської ради Охтирського району Сумської області, яку вона також успадкувала після смерті ОСОБА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 17.11.2020 №62491288 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2020 №232803861.

В судовому засіданні за клопотанням сторони позивача були допитані наступні свідки.

Так, ОСОБА_13 зазначила, що є сестрою позивачки ОСОБА_1 , також пояснила що з 1986 р. мешкає в м. Охтирці. До цього мешкала у с. Жовтневе. Підтвердила що у померлого батька ОСОБА_14 були неприязні стосунки з невісткою відповідачкою по справі ОСОБА_2 . Для того щоб сімя її брата включно з невісткою мешкала окремо, батько вирішив збудувати сину будинок в с. Мала Павлівка. Два господарства у с. Щоми батьки планували залишити їм (їй та сестрі ОСОБА_1 ) Фактично смерть батька пов`язує із поведінкою невістки (відповідачки ОСОБА_2 ). На час смерті батька у 1996 р. вона мешкала окремо в м. Охтирка. Пам`ятає, що в сімї була домовленість про те, що після смерті батька ніхто з дітей не претендуватиме на спадщину, а все на себе оформить матір. Брат за життя також говорив про те, що на господарства у с. Щоми не претендує і не заперечував проти переоформлення спадкового майна виключно на матір. Їй відомо, що в будинок у с. Мала Павлівка брат жити так і не перейшов, а переоформив його на свого сина. Повідомила, що відповідач, як дружина брата починаючи із 1981 р. постійно мешкала в с. Жовтневе, а її сестра позивач ОСОБА_1 починаючи із 1983 р. мешкала окремо створивши сімю в с. Мала Павлівка. Також стверджує, що матір при оформленні спадщини повідомляла нотаріуса про те, що у неї є троє дітей.

Допитаний як свідок син позивачки ОСОБА_15 повідомив, що саме його матір доглядала за померлою бабусею, тому остання склала на неї заповіт. Померлий дядько ОСОБА_4 був доброю людиною і він, як племінник, підтримував із ним добрі стосунки, ОСОБА_16 ніколи не говорив про те, що претендує на господарства у с. Щоми. Йому відомо про те, що дядько збирав сестер, у т.ч. і його матір, та говорив, що не претендуватиме на спадщину. Ця розмова була чи-то у 2014, чи-то у 2015 роках. Він також був обізнаний із тим, спадщина переоформлена на його матір.

Допитана як свідок ОСОБА_17 , племінниця позивачки ОСОБА_15 , повідомила, що з дитинства їздила до дідуся та бабусі в с. Щоми, проводили там час, проживали у період канікул. Вона була очевидицею сварок між бабусею, та відповідачкою ОСОБА_2 , що, на її думку, стало причиною переїзду бабусі до тітки, позивачки ОСОБА_15 .. Їй відомо про домовленість у сімї після смерті дідуся про те, що дядькові перейде у власність збудований будинок в с. Мала Павлівка, а матері з тіткою, господарства у с. Щоми. Тобто дядько фактично відмовився від спадщини.

Допитаний як свідок ОСОБА_14 , чоловік позивачки, повідомив, що із чоловіком відповідачки та, відповідно, братом дружини ОСОБА_4 був знайомий на протязі дуже тривалого часу, з моменту свого одруження у 1983 р. У них склались добрі стосунки. Проте у невістки, відповідачки ОСОБА_2 , із батьками дружини були погані стосунки, що і стало опричиною того, що бабуся переїхала проживати до них у с. Мала Павлівка. ОСОБА_2 занедбала господарство у с. Щоми. Підтверджує, що покійний тесть будував ОСОБА_4 будинок у с. Мала Павлівка. Ще за життя батьків дружини у с. Щоми вони провели для них газ.

Допитана як свідок ОСОБА_18 , двоюрідна сестра позивачки, пояснила, що батьки сторін спочатку відбудували будинок поруч за АДРЕСА_1 , бо мали 3 дітей. Згодом вони побудували синові будинок в с. Мала Павлівка, так як не вжились із невісткою, відповідачкою по справі. Батько позивачки помер у 1996 році. Пам`ятає як на Різдво у 1997 р. ОСОБА_4 говорив, що не претендуватиме на спадщину після смерті батька, бо той побудував йому будинок, і вони всі вирішили, що спадщину оформить на себе матір.

Також у судовому засіданні були допитані свідки на задоволення клопотання з боку сторони відповідача по справі.

Так, ОСОБА_19 , двоюрідний брат позивача, пояснив, що відповідача ОСОБА_2 фактично виселили з будинку, де вона з чоловіком та дітьми прожила все своє життя. Йому відомо, що в с. Мала Павлівка разом із батьком ОСОБА_5 будинок будував також і син ОСОБА_4 .. Після смерті батька будинок добудовував син самостійно. На момент смерті батька разом із ним мешкала дружина та сімя відповідачки, доньки мешкали окремо. Матір ОСОБА_3 після смерті чоловіка мешкала у с. Щоми ще на протязі близько 10 років. Сім`я відповідачки доглядала за будинком робили як поточний ремонт, так і добудови (гараж, прибудову).

Допитаний як свідок ОСОБА_7 , син відповідачки, пояснив, що фактично позивачка вижила його матір із господарства за АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що вони у ньому прожили усе життя (будинок від`єднали від газу та електропостачання). Батько говорив, що старе подвір`я за АДРЕСА_2 переписане на середню сестру, а цей будинок за АДРЕСА_1 переписаний на них. Перед смертю батько їздив до сестри ОСОБА_20 , спілкуватись з приводу спадкового майна. Батько говорив що будинок за №21 перепише своїй доньці (його сестрі). Вже після смерті батька під час розмови із сином позивачки довідався про те, що все майно оформлюється на тітку ОСОБА_1 , позивачку по справі. Через це між ними почались сварки. Коли батько робив ремонт та добудови, його ніхто не попереджав про наявність документів про спадщину на сестру. Будинок в с. Мала Павлівка будував саме його батько ОСОБА_4 за допомогою дідуся та бабусі. Даний будинок був подарований йому на весілля та згодом він його продав. Після смерті дідуся, бабуся мешкала разом із його батьками близько 6 років. Згодом бабуся переїхала до позивачки в с. Мала Павлівка, але причиною переїзду було те, що позивачку ображав чоловік та бабуся захищала її. Батько говорив що позивач ОСОБА_1 від спадщини відмовляється, бо претендує на отримання житла за місцем роботи.

Допитаний як свідок ОСОБА_19 пояснив, що позивач ОСОБА_1 «вижила» відповідачку ОСОБА_7 з будинку в АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що остання прожила у ньому все своє життя. На момент смерті батька позивачки у 1996 р. там мешкав останній із дружиною та сином із його сімє`ю, у т.ч. відповідачкою та її дітьми. Позивач та її сестра у цей час мешкали окремо. Йому відомо що вказане господарство будували як покійний батько, так і його син (чоловік відповідачки). Після смерті батька господарство добудовував та підтримував його саме чоловік відповідачки. Позивач ОСОБА_1 має окреме місце мешкання, у т.ч. квартиру у м. Зіньків, що отримала за місцем роботи.

Допитаний як свідок ОСОБА_7 , син відповідачки, заявив про те, що його покійний батько має право на частину житла. Саме позивач «вижила» його матір з будинку, де та увесь час проживала, відєднавши у господарстві світло та газ. Батько ж за життя не знав про «дарственну», а, навпаки, говорив про те, що старе господарство за №19 буде середній сестрі, а вказане домоволодіння переписане на нього. Йому відомо, що батько незадовго до смерті їздив до сестри ( ОСОБА_13 ) та говорив, що вказане господарство (№21) перепише на свою доньку (його сестру). Після смерті батька від сина позивачки ОСОБА_1 дізнався про те, що усе господарство буде переоформлятись на неї. Через це між родичами виникли напружені стосунки. Хоча коли батько проводив ремонти, робив прибудови, йому у цьому ніхто не перешкоджав, та про те, що господарство йому не належатиме не попереджав. В с. Мала Павлівка будинок збудував покійний батько та подарував йому на весілля. З їхньої згоди він продав вказаний будинок. Батько говорив що його сестра (позивач ОСОБА_1 ) відмовиться від спадщини, бо претендує на отримання квартири за місцем роботи.

Допитана як свідок ОСОБА_21 , сестра відповідачки, пояснила, що вона з батьками та братом постійно мешкали в оспорюваному господарстві (№21). Також поруч мешкали дідусь із бабусею. Після смерті дідуся вони продовжували там проживати. Через деякий час бабуся переїхала мешкати до позивачки, хоча конфліктів у неї з відповідачкою ОСОБА_2 не було. Вони утримували господарство, робили у ньому ремонти, добудови (збудували гараж, прибудову, утеплили, замінили вікна, зробили каналізацію). Про заповіт на ім`я позивачки від бабусі дізнались вже після смерті батька.

Допитана як свідок мешканка с. Щоми ОСОБА_22 пояснила, що з часу її мешкання у цьому селі (2003 р.), сім`я відповідачки ОСОБА_7 постійно мешкала у господарстві по АДРЕСА_1 . Підтверджує, що у господарстві зусиллями цієї сімї робились добудови.

Допитаний як свідок мешканець с. Щоми ОСОБА_23 також підтвердив факт постійного проживання відповідачки в господарстві за вказаною адресою, Про конфлікти відповідачки з бабусею він нічого не чув. Також підтвердив на явність добудов у господарстві після смерті дідуся.

Допитаний як свідок ОСОБА_24 також пояснив, що на момент смерті дідуся окрім його дружини за вказаною адресою мешкало тільки подружжя відповідачки. Також підтвердив на явність добудов у господарстві проведених цією сімє`ю.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Згідно з пунктом 5 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, тобто відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм ЦК УРСР. Оскільки позивач просить встановити факт прийняття спадщини її чоловіком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_5 (батька чоловіка, то до спірних правовідносин застосовується ЦК УРСР.

Відповідно до частини першої ст. 524 ЦК 1963 року спадкування здійснюється за законом і за заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529 ЦК 1963 року).

Положенням статті 548 цього Кодексу встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За змістом статті 549 ЦК 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно до частини другої статті 553 ЦК 1963 року, вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 року (яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово експлуатаційної організації, правління житлового - будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика або іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння майном. Доказом вступу спадкоємця в управління чи володіння майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №631/1153/13-ц (провадження №61-26750св18).

При вирішенні спору в частині встановлення факту прийняття спадщини суд виходить із того, що відповідачем доведено факт прийняття спадщини її чоловіком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 спадщини після смерті свого батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адже той на час смерті останнього проживав та був зареєстрований разом з покійним. Крім того, ОСОБА_4 продовжував мешкати в будинку по АДРЕСА_1 разом із своєю сімє`ю аж до своєї смерті, використовував та утримував спадкове майно, що підтверджується як письмовими документами, так і поясненнями сторін та показами свідків допитаних за клопотаннями обох сторін спору.

Позивач ОСОБА_1 та допитані за її клопотанням свідки стверджують, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично відмовився від прийняття спадщини після смерті батька, про що була спільна домовленість в сімї і що він підтверджував сам за життя під час розмов. Про дану обставину, як наполягає сторона позивача, також свідчить подальша поведінка ОСОБА_4 , який за видачею свідоцтв про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріуса не звертався та в подальшому не оспорював документальне оформлення спадщини одноособово матір`ю ОСОБА_3 . Крім того, сторона позивача посилається на пропуск строку позовної давності, оскільки померлий ОСОБА_4 на протязі тривалого часу не оспорював прийняття спадщини одноособово матір`ю.

Надаючи оцінку доводам сторони позивача у цій частині суд виходить з наступного.

Покази свідків заявлених позивачем ОСОБА_1 про відмову ОСОБА_4 від спадщини після смерті батька на користь матері не можуть бути достатніми для встановлення цієї обставини з огляду на статус цих свідків (родинні стосунки із позивачкою). У матеріалах спадкової справи заява ОСОБА_4 про відмову від спадкування відсутня. Та обставина, що ОСОБА_4 не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини також не є тією обставиною, що беззаперечно свідчить про його відмову від спадщини.

Проте Верховний Суд уже зауважував, що для захисту свого права на спадщину законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем (постанова Верховного Суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 522/21808/18 (провадження № 61-17920св23)).

Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують належний захист прав у спірних правовідносинах, а є лише підставою для вирішення спору між спадкоємцями щодо їх часток у спадковому майні. Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

З урахуванням наведеного, суд не вбачає правових підстав для встановлення у резолютивній частині судового рішення факту прийняття позивачем спадщини після смерті свого батька.

Разом із тим судом встановлено, що ОСОБА_4 на протязі тривалого часу з моменту отримання матір`ю 10.04.1997 свідоцтв про право на спадщину після смерті батька у будь-який спосіб не оспорював дану обставину. Із пояснення відповідача ОСОБА_2 , що надала в останньому судовому засіданні чоловік незадовго до смерті говорив їй «як помру у вас нічого не буде, ні паю, нічого». Із цього приводу вона зверталась до позивачки ОСОБА_1 , проте остання заперечила дані обставини.

У постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15 від 10 вересня 2021 року у справі № 441/688/18, від 16 лютого 2022 року в справі № 711/4004/19 викладено правові висновки, відповідно до яких до правовідносин у справах за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним застосовується трирічний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, який розпочинає свій відлік з моменту видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Момент, з якого особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, пов`язується з датою видачі нотаріусом відповідного свідоцтва.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2022 року у справі №385/321/20 зазначено, «що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій».

Однак, Виходячи з вимог ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або законний інтерес позивача, за захистом якого він звертається до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Тому суд має надати оцінку наступним вимогам відповідача викладеним у зустрічній позовній заяві по суті у тому числі і щодо належності (ефективності) обраного способу захисту порушеного права.

Так, у зустрічному позові ставиться питання про часткове скасування свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих Охтирською районною держнотконторою 10.04.1997 року, на користь ОСОБА_3 .

ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнані недійсними на підставі рішення суду.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Отже у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Вказана Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладена в Постанові від 26 січня 2022 року у справі № 243/2499/20.

Окрім того, що обраний спосіб захисту права суперечить закону, суд також бере до уваги ту обставину, що наразі оскаржувані свідоцтва є не чинними, бо спадкоємець ОСОБА_3 померла і після її смерті нерухоме майно за заповітом було успадковане позивачем ОСОБА_1 .

Тому вимоги у цій частині позову задоволенню не підлягають.

Подальші вимоги ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на частки у спадковому нерухомому майні також задоволенню не підлягають оскільки є похідними. Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині суд також виходить із чинності свідоцтв про право на спадщину за заповітом на спадкове майно за ОСОБА_1 успадковане нею за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Доказів визнання їй недійсними суду не надано, вимоги про визнання не дійсними вказаних правовстановлюючих документів не заявлялись.

При вирішенні первинного позову суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Згідно із статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК України).

Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (частина четверта статті 311 ЦК України).

Згідно з позовною заявою підставою для усунення перешкод у користуванні будинком шляхом виселення відповідача, позивачка зазначила частину 3 статті 116 ЖК України, якою

передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно, без будь-яких підстав. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Згідно з частинами першою, другою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Верховний Суд України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зауважував, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Звертаючись до суду з позовом у справі позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є одноосібним власником будинку по АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 залишила будинок та проживає неподалік у цьому ж селі разом із співмешканцем, проте не бажає забирати речі домашнього вжитку, періодично приходить до господарства вирощує курей у ньому, користується городом без її дозволу як власника нерухомого майна, а тому підлягає виселенню на підставі статті 116 ЖК України, статей 321, 391 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, яка зазначена заявником як підстава касаційного оскарження, підсумовуючи висновки про застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Вирішуючи спори про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача (власника), суд повинен з`ясувати, чи дотриманий установлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача (власника), чи зареєстровані вони в цьому житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем (власником) спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем (власником) і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування житловим приміщенням. Указана правова позиція викладена в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 №2 (зі змінами).

При цьому, як роз`яснив Пленум ВСУ в п. 15 Постанови "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01 листопада 1996 №9, наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Крім того, відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача (власника) на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження № 14-64цс20), питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися, зокрема, з урахуванням обставин щодо наявності чи відсутності іншого житла, а також із дослідженням питання дотримання балансу між захистом права власності позивача як власника житла та захистом права відповідача на користування житлом.

Втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється не тільки згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі та воно є пропорційним у демократичному суспільстві.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц.

Позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

У справі "Дахус проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що незважаючи на те, що виселення відповідачки є законним, однак суди не надали оцінки пропорційності такого виселення, а саме тривалості зв`язків відповідачів з житлом, відсутності іншого житла, неможливості оренди іншого житла тощо.

Відтак, вирішуючи спори щодо виселення та дійшовши до висновку про наявність законних підстав для виселення, суди повинні мотивувати пропорційність такого заходу, надавши оцінку усім обставинам що можуть перешкоджати виселенню відповідачів зі спірного приміщення.

У постанові від 06 грудня 2023 року №686/15481/22 Верховний Суд звернув увагу нате, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна потреба для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення.

Відтак, будь-який спір про припинення права користування житлом та виселення має вирішуватися з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

У справі що розглядається, відповідач ОСОБА_2 вселилась до вказаного житла у 1983 р. як дружина члена сімї ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та постійно мешкала у ньому разом із чоловіком та дітьми. Як зазначено вище, остання була зареєстрована по АДРЕСА_1 із 22.04.1983 р. до 22.10.2024 р., коли її було знято з реєстрації за заявою власника житла.

Жодною із сторін спору суду не було надано витягів із по господарських книг на господарства за АДРЕСА_4 з метою з`ясування наявності статусу відповідача як члена колгоспного двору, проте із пояснень сторін та показів свідків встановлено, що незважаючи на реєстрацію мешканців у господарстві за №19, останні фактично мешкали у новішому будинку за АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння згідно свідоцтва про право особистої власності від 28.03.1988 р. належало колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_5 , батько позивача та чоловіка відповідачки. Сім`я відповідачки до того ж постійно опікувалась житлом, проводились ремонти та поліпшення.

З огляду на викладене посилання позивача на ч. 3 ст. 116 ЖК України суд відхиляє оскільки факт самовільного зайняття житла відповідачкою не знайшов підтвердження.

При прийнятті рішення по суті спору у цій частині суд також бере до уваги пояснення відповідачки про те, що остання не має власного житла, і проживає вона у будинку іншого чоловіка вимушено через перешкоди з боку позивачки. Остання обставина також підтверджується показами свідків допитаних за викликом сторони відповідача.

Суд, оцінюючи виселення на предмет пропорційності, беручи до уваги вказані, не може розцінювати виселення відповідачів як законним та пропорційним заходом, що переслідує легітимну мету та є необхідним. Тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

При вирішенні первинного позову у частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (городом) суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВСУ України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Належних та достатніх доказів на підтвердження факту самовільного зайняття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки та здійснення перешкод власнику земельної ділянки у користуванні нею шляхом самовільного захоплення земельної ділянки, у передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнала вказаний факт, як і позов у цій частині.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків. Встановлених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

З огляду на викладене у задоволенні позову у цій частини слід також відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Із огляду на те, що суд прийшов до висновку про повну відмову в задоволенні первісного та зустрічного позову, судові витрати понесені сторонами слід залишити за ними без відшкодування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 77-81, 141, 263-265, 268, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, скасування свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на майно - відмовити.

Судові витрати залишити за сторонами без відшкодування.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлений 13.02.2026 р.

Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко