Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №569/19787/25 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/19787/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Гордійчук І.О.

секретаря судового засідання Баланович М.В.

за участюпредставника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ з відступом від засади рівності часток подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 , в якому просить поділити спільне майно подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , який розірваний рішення суду від 10.04.2023 року. За час перебування у шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Домовленості про поділ спільної квартири досягнути не можуть, змушена звернутися до суду.

ОСОБА_4 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 , в якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя відступити від засади рівності часток подружжя та збільшити частку ОСОБА_4 у праві власності шляхом визнання за ним права власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішення суду від 10.04.2023 року. Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діти залишено проживати з батьком. Судовим наказом від 23.10.2023 у справі №569/20383/23 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання дітей. Діти з лютого 2021 року постійно проживають з батьком, мати не бере участі у вихованні дітей, не з"являється у їхньому місці проживання, дітьми не цікавиться, лише здійснює поодинокі телефонні дзвінки. Під час перебування у шлюбі, сторонами, було придбано квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрована на нього. ОСОБА_3 витрат на утримання спірнї квартири не бере. Всі витрати по утриманню майна та дітей протягом усіх цих років він несе самостійно. Крім того, ОСОБА_3 продала спільне майно автомобіль без його згоди, а тому ним було стягнуто компенсацію за вказане майно.

06.01.2026 року представника позивача ОСОБА_1 подав відзив на зустрічну позовну заяву, повністю не погоджується з зустрічним позовом. Вказує, що автомобіль був проданий після ДТП зі згоди ОСОБА_4 , гроші забрав він і витратив на користь сім"ї. Вона перебуває за кордоном на заробітках, однак постійно спілкується з дітьми, переселає їм гроші, коли приїжджає у відпустку з ними зустрічається. Старшому сину купила планшет, гроші пересилає на картку. ОСОБА_4 зняв її з реєстрації з квартири без її згоди, за квартиру оплачувала частково кошти, однак не може надати квитанції оскільки закінчився строк дії карточки. Квартира є майном спільної сумісної власності.

Ухвалою суду від 23 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_3 суд прийняв до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою від 01 грудня 2025 року суд прийняв зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом та здійснив перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 21 січня 2026 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні зустрічний позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити, в задоволенні первісного позову просив відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини та дослідивши наявні у справі докази, дійшов таких висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 30.09.2011 року перебували у шлюбі, який розірваний рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10.04.2023 року у справі 569/15908/21.

Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10.04.2023 року у справі 569/15908/21 діти залишено проживати з батьком.

Судовим наказом Рівненського міського суду Рівненської області від 23.10.2023 у справі №569/20383/23 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19.10.2023 року і до досягнення дітьми повноліття.

07.10.2013 року сторони на підставі договору купівлі-продажу, придбали квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрована на ОСОБА_4 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14.09.2022 року у справі 569/26482/21 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію 1/2 частини автомобіля марки Volkswagen Passat 2004 року виготовлення, у розмірі 65 067 грн. 50 коп., припинивши право власності ОСОБА_4 на неї з дня отримання вказаної грошової суми.

Згідно з ч. 1,2 ст. 60 Сімейного кодексу України далі - СК України), майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду України у справі №6-843цс17 від 24.05.2017 року.

Конструкція ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. У сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. Позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Крім того, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності, подружжя (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 161/14048/19)

Відповідно ч. 1, 2, 3 статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи одержані одним з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У ст. 68 СК України, зазначається, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Ч. 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Приписами частин 1 та 2 статті 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Приписами ч.2,3 ст.71 СК України передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2,3 ст.70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 , зареєстрована на ОСОБА_4 набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти.

При цьому, суд зауважує, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

В зустрічній позовній заяві відповідач просить суд відступити від засад рівності часток у спільному сумісному майні подружжя на підставі ст. 70 СК України, оскільки позивачка не бере участі у вихованні дітей, не з"являється у їхньому місці проживання, дітьми не цікавиться, лише здійснює поодинокі телефонні дзвінки, діти з лютого 2021 року постійно проживають з батьком. ОСОБА_3 витрат на оплату житлово-комунальних послуг не несе. Всі витрати по утриманню майна та дітей протягом усіх цих років він несе самостійно. Крім того, ОСОБА_3 продала спільне майно автомобіль без його згоди, а тому ним було стягнуто компенсацію за вказане майно.

В свою чергу позивач просить суд поділити спільне майно подружжя на рівні частки, у відповідності до загального правила, визначеного в ч. 1 ст. 70 СК України, та визнати за ними право власності на 1/2 частку об`єкта спільної сумісної власності.

Статтею 70 СК України передбачено два випадки, коли суд має право відступити від принципу рівності часток подружжя у праві спільної власності.

По-перше, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя у спільній сумісній власності подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. По-друге, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в абзаці третьому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

Аналізуючи наведені норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя та у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.

Обов`язок, передбачений статтями 12, 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Жодних доказів того, що позивачка не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, пошкодила спільне майно відповідачем не подано.

Оплата особисто відповідачем комунальних послуг не свідчить про те, що позивачка не дбала про матеріальне забезпечення сім`ї, в той час як нею подані докази переказів коштів дітям.

Також, як встановлено судом за судовим наказом з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19.10.2023 року і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідачем не було надано суду належних і допустимих доказів, що розмір аліментів, які він одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей. Також суд зауважує, що відповідач не звертався до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, в разі їх недостатності для утримання дітей, чи стягнення додаткових витрат, пов`язаних з утриманням дітей, їх розвитком чи лікуванням. Натомість, в судовому засіданні представником зазначено, що заборгованості зі сплати аліментів немає.

Сам факт проживання дитини з відповідачем, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, самі по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного майна, відповідачем не доведено.

За таких обставин, враховуючи, що спірне майно набуте сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частці за кожним. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_3 повністю, а зустрічного позову ОСОБА_4 - частково.

Керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,354 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири спільною сумісною власністю та її поділ з відступом від засади рівності часток подружжя задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 ою та ОСОБА_4 ем в рівних частках, по 1/2 частці за кожним, право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В решті зустрічних позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2

Повне судове рішення складене 13 лютого 2026 року.

Суддя І.О.Гордійчук