Постанова від 12 лютого 2026 р. у справі №615/110/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 615/110/23

Номер провадження 22-ц/818/316/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 22 травня 2025 року в складі судді Токмакової А.П. по справі № 615/110/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільній частковій власності,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з березня 2012 року вона проживала з відповідачем однією сім`єю, 20 жовтня 2012 року було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням суду від 23 вересня 2020 року.

За час перебування у шлюбі сторони набули майно, яке було зареєстровано за відповідачем, а саме:

житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку кадастровий номер 6321281501:00:002:0094, площею 0,1500 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- автомобіль Suzuki Samurai, 1986 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ,

- автомобіль Ford Escape, 2014 р.в., номер кузова НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 .

Посилаючись на вимоги статті 60 СК України, ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаного майна.

13 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому частково визнав позовні вимоги, а саме - щодо поділу автомобілів. В іншій частині просив позов залишити без задоволення.

Вказував, що земельна ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 6321281501:00:002:0094 одержана ним у власність 03 жовтня 2016 року шляхом приватизації із земель комунальної власності, є його особистою власністю, а тому не підлягає поділу як спільне майно подружжя.

Також, ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , виплативши на її користь компенсацію у розмірі належної їй частки 56500 грн, які внесені на депозитний рахунок.

Зустрічний позов мотивовано неможливістю поділу спірного будинку на ізольовані рівноцінні об`єкти спільного володіння та користування через неприязні відносини між сторонами.

Він із ОСОБА_2 не є членами однієї сім`ї, спільно не проживають, не ведуть спільне господарство. Витрати з утримання і обслуговування житлового будинку здійснює один. ОСОБА_2 не бере участі у витратах, яких потребує утримання майна, не несе витрат зі сплати житлово-комунальних послуг.

ОСОБА_2 не має наміру фактично користуватися житловим будинком. Припинення права власності не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 , оскільки остання не зареєстрована та не проживає в спірному житловому будинку, має у власності інше житло, проживає одна.

06 вересня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Мірошниченко А.М., подано письмові пояснення, в яких просила відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Пояснення мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано доказів, що спірний будинок є неподільним, відповідний висновок будівельно-технічної експертизи відсутній.

Вказувала, що навіть якщо будинок був би неподільною річчю, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Також, ОСОБА_1 не доведено, які витрати ним понесено на утримання будинку та їх розмір.

Наявність будь-якого іншого майна у особистій власності не позбавляє її права на частку у спільній сумісній власності. Житловий будинок набувався сторонами у власність під час шлюбу за спільні грошові кошти. При цьому подружжя на той час мешкали за адресою: АДРЕСА_2 , де сторони залишаються зареєстрованими і на сьогоднішній час. В цій квартирі позивач за зустрічним позовом мешкав до початку повномасштабного вторгнення, а в будинку зареєстрований лише як внутрішньо-переміщена особа, що свідчить про відсутність наміру в подальшому використовувати будинок як постійне житло, в той час, як вона не виключає такої можливості.

Застосування судом компенсації допускається лише, якщо особа добровільно погодиться попередньо внести відповідну компенсацію за майно на депозитний рахунок суду, а інший з подружжя погодиться на це, проте вона не згодна отримувати грошову компенсацію замість частки.

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 22 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності у спільному майні подружжя на:

- 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами згідно технічного паспорту, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 6321281501:00:002:0094, площею 0,1500 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину автомобіля Suzuki Samurai, 1986 р.в., номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстрований 22 лютого 2018 року ТСЦ 5342;

- 1/2 частину автомобіля Ford Escape, 2014 р.в., номер кузова НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , зареєстрований 09 липня 2019 року ТСЦ 5946.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2147,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно було придбано подружжям під час перебування у шлюбі, тому належить їм на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу в рівних частинах. Суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача про відсутність підстав для віднесення земельної ділянки до спільної сумісної власності подружжя, оскільки чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Зважаючи, що сторони не дійшли згоди щодо отримання грошової компенсації та внесення грошової суми на депозитний рахунок відносно неподільної речі (автомобіля) наявні підстави для визнання за кожним з подружжя право власності на 1/2 частину вказаного майна без його реального поділу, залишивши майно у спільній частковій власності подружжя, у зв`язку з чим зустрічний позов задоволенню не підлягає.

На вказане судове рішення засобами поштового зв`язку 12 червня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шевцов Олександр Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині вирішення спору щодо зустрічного позову та поділу земельної ділянки, та ухвалити нове рішення, яким припинити право власності на 1/2 частку ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , з виплатою вартості 1/2 частки на вказаний будинок, а також залишити без задоволення позов ОСОБА_2 про визнання за нею 1/2 частини земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 6321281501:00:002:0094.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ним доведено належним чином наявність підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, для припинення права на частку ОСОБА_2 у спірному житловому будинку, а також внесено на депозитний рахунок вартість такої частки.

Факт неподільності житлового будинку підтверджується висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 23077 від 20 вересня 2024 року, відповідно до якого, з технічної точки зору поділ в натурі садиби, що відноситься до спільної сумісної власності, а саме житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у відповідності до розміру частки кожного із співвласників, які становлять по 1/2 частці кожного, в тому числі з незначним відступом від ідеальних часток не надається можливим.

Також, між сторонами склалися конфліктні стосунки, що унеможливлює спільне володіння та користування майном.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 не надала жодних обґрунтувань і доказів, які б вказували на те, що припинення права на частку у спірному житловому будинку завдасть їй істотної шкоди та членам її родини.

Щодо поділу земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 6321281501:00:002:0094 вказував, що вказане майно набуто ним шляхом використання право на безоплатну передачу земельної ділянки із земель комунальної власності. Висновки суду про те, що підставою переходу права власності на земельні ділянку є набуття права на житловий будинок є такими, що не відповідають законодавству, оскільки матеріали справи не містять відомостей про розмір і конфігурацію земельної ділянки, яка потрібна для обслуговування житлового будинку.

Також, зазначав, що позовна заява ОСОБА_2 подана з порушенням вимог, викладених у статтях 175, 177 ЦПК України, а тому оскаржуване судове рішення першої інстанції, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю із залишенням позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 8 частини 1 статті 257 цього Кодексу.

Позивачем до матеріалів справи надано документ про сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн. Між тим, матеріали справи містять документи, які визначають ціну позову, яка складає 288 000,00 грн. ((113 000,00 грн. + 33 000,00 грн. + 30000,00 грн. + 400 000,00 грн. = 576 000,00 грн.) / 2 = 288 000,00 грн), а відповідно судовий збір повинен дорівнювати 1 відсотку ціни позову, тобто 2880,00 грн.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 22 травня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 жовтня 2012 року по 23 вересня 2020 року (том 1, а.с.6).

16 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого за останнім зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,1500 га, кадастровий номер 6321281501:00:002:0094. Укладення цього договору проведено за нотаріально посвідченою письмовою заявою про згоду дружини покупця – ОСОБА_2 (том 1, а.с. 25-26).

Згідно із висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 23077 від 20 вересня 2024 року з технічної точки зору поділ в натурі садиби, що відноситься до спільної сумісної власності, а саме житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 у відповідності до розміру частки кожного із співвласників, які становлять по /12 частці кожного, в тому числі з незначним відступом від ідеальних часток не надається можливим (том 2, а.с.101-112).

Рішенням ІХ сесії VII скликання Високопільської сільської ради №18/ІХ-VII від 08 вересня 2016 року затверджено технічну документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку кадастровий номер 6321281501:00:002:0094, площею 0,1500 га, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення є підставою для набуття ОСОБА_1 права власності на цю земельну ділянку (том 1, а.с.85).

За повідомленням Валківської міської ради № 04-39/979 від 15 березня 2023 року земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 передана у приватну власність ОСОБА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення ІХ сесії VII скликання Високопільської сільської ради № 18/ІХ-VII від 08 вересня 2016 року в порядку безоплатної приватизації відповідно до ч.1 ст.118 ЗК України (том 1, а.с. 227).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

З огляду на викладене при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20); від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 (провадження № 61-3703св19), від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20).

Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.

Таку ж позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), ухваленій після подання заявниками касаційний скарг, зазначивши у пункті 45, що вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого подружжя (відповідача) грошової коменсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

У пункті 50 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 погоджується з отриманням компенсації замість її частки у спірному майні та не має інтересу до спірного будинку.

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач не надав належних доказів неможливості спільного користування майном та доказів того, що припинення права ОСОБА_2 на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласнику майна, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеності позивачем умов, за яких є можливим примусове припинення права співвласника на частку відповідно до статті 365 ЦК України, а також того, що таке втручання у право власності позивачки є виправданим відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судова колегія критично оцінює доводи ОСОБА_1 про неможливість спірного використання майна у зв`язку з існування конфліктів між сторонами, оскільки відповідно до матеріалів справи останній неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в родини, тобто, наявність конфлікту, на який посилається відповідач, обумовлена в тому числі й його неправомірними діями.

Доводи ОСОБА_1 про наявність у позивача іншої власності у місті Суми не є беззаперечною підставою вважати, що припинення права власності на часту у спільному майні подружжя не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_2 як співвласнику майна.

Щодо вирішення спору в частині визнання права власності на земельну ділянку, то судова колегія керується таким.

Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) без зміни її цільового призначення. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

За загальним правилом, закріпленим у цих нормах, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником або користувачем відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. При цьому у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості право власності або право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) серед іншого, дійшла висновку про те, що, укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будинку позивачки, слід з`ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети. Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові дійшла висновку, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. Стаття 30 ЗК Української РСР в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку в разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 звернула увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 як учасник спільної сумісної власності на будинок, набула і право на земельну ділянку пропорційно розміру її частки у спільній власності на вказаний будинок, тобто на 1/2 частину земельної ділянки, а тому відповідні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегією суддів відхиляються.

Заперечення апелянта, що матеріали справи не містять відомостей про розмір і конфігурацію земельної ділянки, яка потрібна для обслуговування житлового будинку, спростовуються умовами договору купівлі-продажу будинку від 16 червня 2014 року, відповідно до умов якого житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці площею 0,1500 га, кадастровий номер 6321281501:00:002:0094.

Щодо доводів ОСОБА_1 про несплату позивачкою судового збору у повному обсязі, то вказані обставини можуть бути усунуто судом першої інстанції шляхом ухвалення додаткового рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

В іншій частині рішення суду не оскаржується та судовою колегією не переглядається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,368,374,375,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 22 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина