Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №639/6013/24 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 639/6013/24

Провадження № 2/522/1328/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року Приморський районний суд м. Одеси:

у складі: головуючої судді Ковтун Ю.І.,

за участі секретаря Лахматової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Сурсько-Литовська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси з Олександрівського районного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Бєлєвцовою Ольгою Олегівною, до ОСОБА_2 , треті особи Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Сурсько-Литовська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, в якій просить: позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 від всіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_2 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, починаючи з дати звернення до суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони з 12 грудня 2011 року перебували у шлюбі. У сторін під час шлюбу народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак спільне життя сторін не склалося та стосунки між сторонами припинилися в квітні 2013 року. В квітні 2013 року відповідачка покинула позивача з однорічною донькою, то вони її більше не бачили, і не спілкувалися. Зі слів спільних знайомих позивачу стало відомо, що відповідачка повернулася жити до смт. Октябрське Красногвардійського району Автономної Республіки Крим. В серпні 2024 року позивач звернувся до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу. Наразі через повномасштабне вторгнення ОСОБА_3 разом з бабусею ОСОБА_4 та дідусем ОСОБА_5 вимушена була переїхати до с. Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області, де втрьох проживають по АДРЕСА_1 , а позивач вимушений залишитися жити в м. Харкові, так як проходить службу в Національній поліції. Однак ОСОБА_3 регулярно відвідує батька. В свою чергу ОСОБА_2 ніколи на зустріч з донькою не приїздила. З травня 2013 року ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання та утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , взагалі перестала з нею спілкуватися та цікавитися життям дитини. Починаючи з липня 2019 року позивач проходить службу в Національній поліції на посаді поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції та щомісячно отримує грошове забезпечення, за місцем служби характеризується позитивно. Фактично з травня 2013 року сім`єю неповнолітньої ОСОБА_3 є батько, а відповідачка самоусунулася від її виховання. Вона більше одинадцяти років взагалі не зустрічається з дитиною, не дзвонить ні їй, ні позивачу, не спілкується з донькою, не цікавиться життям та здоров`ям дитини, не піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 допомагають позивачу виховувати доньку. Вважають за необхідне позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також вказано, що позивач, на відміну від відповідачки, повноцінно та належно виховує неповнолітню дитину, доглядає її, піклується про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток. ОСОБА_3 перебуває на повному утриманні позивача. Тобто дівчинка зростає у сім`ї, оточена любов`ю, турботою, де батько, дідусь та бабуся займаються розвитком ОСОБА_3 , разом доглядають за нею, в той час, коли мати умисно нехтує своїми обов`язками як одного з батьків. Відповідачка не бере жодної участі у забезпеченні здобуття донькою освіти, вмінь та навичок, формуванні моральних принципів, духовному та культурному розвитку, не піклується про її підготовку до самостійного життя. Позивач повністю самостійно забезпечує здобуття ОСОБА_3 освіти, розвитку її здібностей та вподобань. Також зазначила, що з ОСОБА_2 мають бути стягнуті аліменти на користь ОСОБА_1 для утримання малолітньої ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту подання позовної заяви та досягненню дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 17 грудня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с. 72).

Ухвалою суду від 29 січня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бєлєвцової О.О. про витребування доказів.

Витребувано від Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Витребувано від Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 93 – 94).

Ухвалою суду від 01 квітня 2025 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бєлєвцової О.О. про долучення доказів від 01.04.2025 та заяву про виклик та допит свідків.

Долучити до матеріалів справи докази подані до клопотання від 01.04.2025.

Викликано в судове засідання свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Закрито підготовче засідання по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 120 - 122).

У судових засіданнях позивач та його представник - адвокат Бєлєвцова О.О., позов підтримали та просили його задовольнити. Позивач зокрема пояснив, що з відповідачкою разом проживав з 2009 року та одружилися у 2011 році. У 2012 році вони з відповідачкою переїхали до її батьків у Крим, проте, після сварки з дружиною він поїхав до своїх батьків. В березні-квітні 2013 року відповідачка привезла йому доньку, зазначивши, що дитину залишає на декілька місяців, але потім перестала виходити на зв`язок і дитину не забрала. Зазначив, що наразі в нього є дівчина з якою в нього стосунки більше п`яти років. Фактично з 2019 року він проживає в м. Харкові. Після початку повномасштабного вторгнення батьки разом з дитиною виїхали з м. Святогірська до м. Дніпра. Також зазначив, що дитина не спілкується з мамою, бачила її лише на фото.

В останнє судове засідання позивач та його представник не з`явилися. Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бєлєвцової О.О. до суду надійшла заява, в якій просила подальший розгляд справи проводити без участі позивача та його представника. Позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не подала.

Представники третіх осіб - Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи судом повідомлялися належним чином.

Від сільського голови Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на адресу суду надійшла заява в якій просив розглянути справу без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складання повного тексту рішення є 13 лютого 2026 року.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Бєлєвцової О.О., свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що з 12.12.2011 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_2 від 18.10.2018 (а.с. 21).

Відповідно до свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 , яке видано 14.02.2012 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Слов`янську Слов`янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 (а.с. 27).

Відповідно до довідки Святогірської загальноосвітньої санаторної школи-інтернат І-ІІ ступенів № 12 Донецької обласної ради № 01-20/71 від 29.08.2024, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 навчалася у даному навчальному закладі в період з 01 вересня 2018 року по 29 серпня 2022 року (а.с. 30).

Як слідує з довідки від 12.10.2022 № 1238-7001574224 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 28).

З листа в.о. директора «Сурсько-Литовського ліцею» Сурсько-Литовської об`єднаної територіальної громади Дніпровського району Дніпропетровської області № 43 від 27.08.2024 вбачається, що ОСОБА_3 є здобувачем освіти «Сурсько-Литовського ліцею» відповідно до наказу про зарахування № 21 від 16.08.2023.

До листа додано пояснення класного керівника ОСОБА_7 , в яких зокрема зазначено, що до ліцею дитину приводить бабуся - ОСОБА_8 . Батько ОСОБА_1 бере активну участь у навчанні та вихованні доньки. Мати ОСОБА_2 навчанням доньки ОСОБА_3 у ліцеї не цікавиться, контакту з ліцеєм не підтримує, із вчителями не спілкується (а.с.32, 33).

У відповіді директора КНП Слов`янської міської ради «Центр первинної медико- санітарної допомоги міста Слов`янська» № 01.1-09/411 від 09.08.2024 на адресу адвокату Бєлєвцовій О.О. повідомлено, що дитину ОСОБА_3 майже від народження на прийом до лікаря, на проведення щеплень за віком постійно приводив батько ОСОБА_1 та бабуся зі сторони батька ОСОБА_4 . Дитину приводили вчасно, охайну, виконували всі рекомендації та призначення лікаря. Маму дитини бачили не більше двох разів зі слів лікаря (а.с. 34).

Відповідно до листа завідуючої гуртожитком Харківського соціально-економічного фахового коледжу № 10/1-190 від 28.08.2024 на адресу адвокату Бєлєвцовій О.О. повідомлено, що ОСОБА_3 з батьком не проживає, але навідує його систематично щонеділі з часу його проживання з 17.05.2019 в гуртожитку Харківського соціально-економічного фахового коледжу за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 в гуртожиток ніколи не приїжджала і доньку ОСОБА_3 не відвідувала (а.с. 35).

За результатами розгляду матеріалів ІТС ІПНП № 7967 від 02.08.2024 за заявою ОСОБА_1 щодо підтвердження факту не спілкування його дружини ОСОБА_2 з ним та з спільною дитиною ст. дільничним офіцером поліції ВП № 1 ХРУП № 3 ГУ НП в Харківській області 07.08.2024 видано довідку, відповідно до якої про результати розгляду матеріалу прийняте рішення заявнику надати письмову відповідь та порадити звернутися до суду з позовною заявою з метою вирішення цивільно-правових питань (а.с.36).

Відповідно до службової характеристики від 01.08.2024 на сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 УПП в Харківській області ДПП позивач характеризується позитивно (а.с. 37).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 02.08.2024 за період з 1 кварталу 2023 по 1 квартал 2024 позивач щомісячно отримує грошове забезпечення в середньому розмірі 49458 грн. в місяць (а.с. 38).

Відповідно до характеристики від 19.09.2024 на мешканця с.Тетянівка Святогірської територіальної громади Краматорського району Донецької області ОСОБА_1 , яка надана в.о. старости ОСОБА_9 характеризується позитивно. Також зазначено що в 2013 році ОСОБА_2 покинула сім`ю, виїхала з села, припинила спілкування з чоловіком та донькою, з того часу ОСОБА_10 самостійно виховував доньку. Під час відсутності ОСОБА_10 вдома у зв`язку з навчанням або службою допомогу у вихованні донки надавали його батьки (а.с. 110).

Відповідно до характеристики від 19.09.2024 на ОСОБА_2 , яка надана в.о. старости ОСОБА_11 в 2013 році ОСОБА_2 покинула сім`ю, виїхала з села, припинила спілкування з чоловіком та донькою, з того часу ОСОБА_10 самостійно виховував доньку (а.с. 111).

До суду надійшов висновок Органу опіки та піклування виконкому Сурсько-Литовської сільської ради, який затверджено рішенням виконавчого комітету сільської ради від 07.02.2025 № 13 про доцільність позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.102 – 104).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що є матір`ю позивача. У 2011 році позивач з відповідачкою зареєстрували шлюб. На початку відносин вони жили разом з нею, у подальшому винаймали житло, а потім переїхали в АРК Крим. Коли дитині виповнився рік та один місяць, відповідачка привезла її до неї з речами та свідоцтвом про народження і більше вони її не бачили. Син в цей період жив з ними. Він повністю забезпечував дитину. Відповідачка жодного разу не цікавилася дитиною.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що позивач є його сином. На початку відносин він проживав разом з відповідачкою, а у подальшому потім вони розійшлися. Відповідачка забрала дитину, а потім привезла доньку у м.Святогірськ і залишила її позивачу. Вказав, що останній раз відповідачку бачив дуже давно, онукою займався син, працював і повністю забезпечував дитину. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації вони з дитиною переїхали зі м.Світогірська до м. Дніпра.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька / матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У цій справі, позивач не довів навмисного ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки, а тому, відсутні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав.

При цьому, суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками. Указаний висновок не містить мотивів, з яких орган опіки та піклування ввважає, що вказана дія буде відповідати інтересам дитини.

Надані позивачем докази, а саме: пояснення класного керівника ОСОБА_7 , відповіді директора КНП Слов`янської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Слов`янська» № 01.1-09/411 від 09.08.2024, лист завідуючої гуртожитком Харківського соціально-економічного фахового коледжу № 10/1-190 від 28.08.2024, характеристики від 19.09.2024, суд вважає недостатніми та не переконливими для застосування до відповідачки такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_3 .

Щодо письмових пояснень від імені ОСОБА_12 від 29.08.2024, інформації ОСОБА_13 на адвокатський запис ОСОБА_14 , то вони не є належними доказами з огляду на те, що такого порядку надання показань свідків як письмові показання цивільним процесуальним законодавством України не передбачено. Надання до суду письмових показань свідків не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на задання питань свідкам стосовно обставин справи.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц.

Покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд не приймає до уваги, оскільки зазначені особи є батьками позивача та мають свою заінтересованість в результаті розгляду справи.

Оцінюючи наявні докази у цій справі у їх сукупності, суд зауважує, що позивач не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно дитини, що можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд вважає, що відсутні достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Судом під час розгляду справи не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дитини.

Крім того, судом встановлено, що останнім відомим фактичним місцем проживання відповідача є тимчасово окупована територія України. А тому, посилання позивача на те, що знаходження відповідачки в Автономній Республіці Крим та не підтримання останньою зв`язку з донькою є підставою для позбавлення батьківських прав, суд не приймає до уваги, та вважає, що відсутність з боку відповідачки участі у вихованні дитини може бути пов`язана саме з перебуванням матері дитини на тимчасово окупованій території України.

Отже, суд, встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками щодо дитини, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд, керується тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу у разі доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав судом не встановлено.

У рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.

При вирішенні справи в частині вимоги про стягнення аліментів, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 180, 181, 182, 183 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Враховуючи викладене, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню аліменти на малолітню дитину у розмірі 1/4 частки від всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, для дитини відповідного віку щомісячно.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами розгляду справи позов підлягає частковому задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору з вимогою про стягнення аліментів, то з відповідачки у дохід держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Сурсько-Литовська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки від всіх видів її заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 17 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.

Рішення в частині стягнення суми платежу аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Юлія КОВТУН