Постанова від 12 лютого 2026 р. у справі №450/2044/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 450/2044/24 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/2068/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

при секретарі: Л.М.Чиж

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.07.2024 року просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 247 256,02 грн.

Позов обгрунтовувала тим, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.08.2022 року за нею ( ОСОБА_1 ) визнано право власності на 1/2 частку садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2758935046060) та 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147, на якій розташований зазначений будинок. Зазначене вище майно було набуте нею в період перебування в шлюбі з ОСОБА_4 , що встановлено рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області 02.08.2022 року у справі № 450/4051/19 та на підставі якого в Державному реєстрі прав на нерухоме майно зареєстровано за нею право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності. Іншим співвласником спірного майна є ОСОБА_3 , якому належить 1/2 частка у праві спільної часткової власності на будинок та земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно.

У лютому 2024 року вона звернулася до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до відповідача про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147 та будинком АДРЕСА_1 та визначення порядку користування цим майном (справа № 450/5627/23). У подальшому, ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя, що свідчить, на її думку, про вчинення останнім перешкод у користування належною її часткою спірного майна. На даний час справа судом не вирішена. При цьому, вона не має доступу до спірного будинку та земельної ділянки. У неї відсутні ключі від будинку, оскільки відповідач стверджує, що в будинку є його особисті речі. Будь-які спроби домовитися з ним щодо порядку користування зазначеним майном є безуспішними, що призводить до порушення її прав співвласника майна. Фактично відповідач протягом тривалого часу користується безпідставно її часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності, ринкова вартість користування будинком та земельною ділянкою за один місяць на день оцінки становить 12000 грн (дванадцять тисяч) гривень, відповідно ринкова вартість користування 1/2 часткою будинку за один місяць становить 6000 грн (шість тисяч). Вартість користування (оренди) подібними об`єктами нерухомого майна на ринку є сталою та визначається в доларах США. Офіційний курс долара до гривні постійно змінюється, особливо з часу повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України. Вартість долара США згідно курсу НБУ на день оцінки становить 39,59 грн (6000:39,59=151.55 доларів США). Грошові зобов`язання відповідача за користування безпідставно набутим (збереженим) майном тривають з 2020 року по даний час. Враховуючи наведене, розмір заборгованості відповідача за користування її часткою в майні становить 247 256,02 грн. Просила позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини щодо права власності позивача на 1/4 частку будинку та земельної ділянки, не надав належної правової оцінки користуванню відповідачем майном, яке йому не належить. Вирішуючи спір по суті, суд відступив від предмета позову, дійшовши суперечливих висновків та всупереч зібраним у справі доказам, визнав правомірним користування відповідачем майном позивача. Із мотивувальної частини рішення вбачається, що суд фактично не вирішив спір по суті, оскільки розглянув питання усунення перешкод у користуванні майном, що не було предметом позову, суд також не обґрунтував правову позицію з урахуванням вимог статей 358 та 1212 ЦК України.

Висновок суду про те, що спірний будинок був облаштований за рахунок відповідача ОСОБА_3 не грунтується на матеріалах справи, хоча зазначене питання судом не досліджувалося та не було предметом позову. Суд не врахував, що відповідач набув будинок і земельну ділянку в порядку спадкування після смерті батька, відповідно не брав участі у придбанні, створенні чи облаштуванні зазначеного майна. Крім того, суд без належних доказів, посилаючись лише на пояснення відповідача, дійшов висновку, що позивач з 2011 року не несла витрат на утримання спільного майна, зокрема на його обслуговування, поточний ремонт та догляд за земельною ділянкою. Зазначені твердження суду ґрунтуються на припущеннях. Вважає, що наявність судового спору між сторонами про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою (справа № 450/5627/24) свідчить про існування реального спору щодо користування спільним майном. Долучені до матеріалів справи докази, зокрема зустрічна позовна заява та акт обстеження житлово-побутових умов підтверджують, що відповідач ОСОБА_3 фактично проживає у спірному будинку разом із сім`єю та користується ним та земельною ділянкою в цілому, так як майно не поділене в натурі. Його покликання на потребу у більшій житловій площі свідчить про безпідставне користування часткою позивачки та створення їй перешкод у користуванні майном. Стверджуючи, що позивач до 02.09.2023 року не цікавилась спірним майном і не заявляла наміру користуватися ним, суд не врахував, що право власності на 1/2 житлового будинку та земельної ділянки виникло у неї в період перебування у зареєстрованому шлюбі, а з метою захисту свого права вона ще у листопаді 2019 року звернулася до суду з позовом про поділ спільно набутого майна подружжя. Натомість право власності відповідача на 1/2 частку спірного майна виникло лише 06.10.2023 року на підставі свідоцтва про право на спадщину. Висновок суду про відсутність перешкод у користуванні майном та, що відповідач був єдиною особою, яка утримувала спірне майно, не відповідають фактичним обставинам справи, свідчать про небезсторонність суду при розгляді справи та мають на меті створити преюдицію, що буде мати значення і буде використовуватись відповідачем при розгляді справи про усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою.

З аналізу фактичних обставин справи, положень статті 1212 ЦК України та усталеної судової практики вбачається, що відповідач, будучи співвласником будинку та проживаючи у ньому, без достатньої правової підстави користується належною позивачу часткою у праві власності, тобто фактично безпідставно користується належним їй майном. При цьому не має значення, які дії чи бездіяльність сторін призвели до такого користування. Висновок суду першої інстанції про підставне набуття відповідачем спірного майна суперечить доказам у справі, оскільки згідно відомостей Державного реєстру речових прав відповідач законно набув лише 1/4 частку у праві власності в порядку спадкування. Отже, між сторонами існують позадоговірні правовідносини, у межах яких позивач має право на стягнення компенсації за користування її часткою у праві спільної часткової власності в будинку.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задоволити.

У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - Левицька І.С. скаргу підтримала з підстав, наведених у ній, просила скаргу задоволити.

Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 проти скарги заперечив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Частиною 1 статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї та інших осіб (ч. 1 ст. 383 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Встановлено, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.08.2022 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частку садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2758935046060) та на 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147, на якій розташований зазначений будинок.

Зазначене вище майно було набуте ОСОБА_1 за період перебування в шлюбі з ОСОБА_4 (батьком відповідача ОСОБА_3 ), що встановлено рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 02.08.2022 року у справі № 450/4051/19 та на підставі якого в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 337742963 від 03.07.2023 року та за № 337738927 від 03.07.2023 року зареєстровано право власності позивача на 1/2 частку у праві спільної часткової власності.

Відповідач ОСОБА_3 є власником 1/2 частки садового будинку АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2758935046060) та 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 06.10.2023 року та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно за № 349518921 від 06.10.2023 року.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Пустомитівського районного суду Львівської області за позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,0586 га, кадастровий номер 4623685500:06:000:0147 та будинком АДРЕСА_1 та визначення порядку користування цим майном (справа № 450/5627/23).

У подальшому ОСОБА_3 подав до Пустомитівського районного суду Львівської області зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Згідно інформації, наявної в ЄДРСР, ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2024 року у справі № 450/5627/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні будинком та земельною ділянкою, встановлення порядку користування будинком і земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя призначено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизи, на вирішення якої постановлено питання про можливість виділу реальних часток в об`єкті нерухомого майна - садовому будинку АДРЕСА_1 , та варіанти поділу спірного будинку та земельної ділянки, виходячи з рівності часток кожного співвласника.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення грошових коштів за користування часткою у нерухомому майні, позивачка зазначала про створення відповідачем перешкод у реалізації її права на користування спірним майном, та як на правову підставу для задоволення пред`явлених нею вимог покликалася на ч. 3 ст. 358 та ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для застосування до даних правовідносин ч. 3 ст. 358 та ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю.

Так, аналізуючи положення ч. 3 ст. 358 ЦК України, така передбачає матеріальну компенсацію співласнику майна, яким користується інший співвласник, однак лише у випадку неможливості надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, що не є предметом даного спору, а відтак не входить у предмет доказування.

Крім того, не підлягає застосуванню до даних правовідносин і ч. 1 ст. 1212 ЦК України, на яку посилається ОСОБА_1 , оскільки така передбачає обов`язок повернення майна власнику особою, яка набула це майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Враховуючи, що відповідач є власником 1/2 частки спірного майна, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 06.10.2023 року та витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно за № 349518921 від 06.10.2023 року, підстави вважати, що він без достатньої правової підстави ним користується, відсутні.

З наведених мотивів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що жодна з зазначених в позовній заяві статей ЦК України, не може бути належним обґрунтуванням позовних вимог ОСОБА_1 та підставою для стягнення коштів з іншого співвласника нерухомого майна, що свідчить про безпідставність пред`явленого нею позову.

Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра