Постанова від 12 лютого 2026 р. у справі №441/2425/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 441/2425/25 Головуючий у 1 інстанції: Малахова-Онуфер А.М.

Провадження № 22-ц/811/25/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 31 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 31 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно визнано неподаною та повернуто позивачу.

Роз`яснено, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки позивачем та його представником не усунуто недоліків заяви зазначених в ухвалі судді від 24 листопаді 2025 року у строк, встановлений судом, заяву належить визнати неподаною та повернути позивачу.

Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши через систему «Електронний суд» в січні 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 31 грудня 2025 року, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що залишаючи позовну заяву без руху, а в подальшому визнаючи її неподаною та повертаючи заявнику, суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому повноважень. Адже вимагав від позивача подати документи, які не передбачені процесуальним законодавством. Зазначає про те, що якщо у суду виникають сумніви щодо ціни позову та розміру судового збору, який потрібно сплати, застосуванню підлягає частина друга статті 176 ЦПК України. Проте, наведене не може бути підставою для повернення позовної заяви.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи убачається, що ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 24 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків заяви десять днів з дня вручення ухвали.

Ухвала суду мотивована тим, що представнику позивача необхідно зазначити належні докази, що підтверджують ціну позову відповідно до дійсної вартості майна, щодо якого заявлено вимогу, станом на день подання позовної заяви до суду, та, у разі необхідності, доплатити судовий збір. Окрім цього, на обґрунтування заявлених вимог належить викласти обставини із зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини, зокрема, щодо належності спадкодавцю саме частки земельних ділянок у праві спільної сумісної власності (рішення органу місцевого самоврядування або інший документ, який слугував підставою для внесення інформації до державних актів на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 187043, серія ЯД № 487041, серія ЯД № 487082 та серія ЯД № 487040 щодо ОСОБА_4 як співвласника земельних ділянок, інші докази).

Оскільки наведені в цій ухвалі недоліки позивачем не усунуто, суд в оскаженій ухвалі дійшов висновку про визнання неподаною позовної заяви та її повернення позивачу.

Проте з такими висновками суду погодить не можна, виходячи з такого.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Щодо визначення ціни позову та сплати судового збору.

Позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці (пункт 3 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (пункт 2 частини першої статті 176 ЦПК України).

Аналіз змісту позовної заяви свідчить, що у ній об`єднано вимоги майнового характеру, а саме про визнання за позивачем права власності на частину в чотирьох земельних ділянках, а також визначено ціну позову в розмірі 100 000 грн 00 коп.

Згідно із частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справлення судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

У разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи (абзац перший частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною другою статті 176 ЦПК України визначено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Отже, саме на суд, а не на позивача, за наявності для цього передбачених процесуальним законом підстав, покладено обов`язок попередньо визначити належний до сплати розмір судового збору, з подальшим стягнення несплаченої частину судового збору або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. В такому випадку суд не наділений повноваженнями покладати цей обов`язком на позивача, з подальшими визначенням ним ціни позову та самостійного розрахунку належного до сплати судового збору.

Наведене узгоджується з положенням другого речення абзацу першого частини другої статті 185 ЦПК України, відповідно до якого, якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи зміст позовної заяви, суд безпідставно поклав на позивача обов`язок визначити ціну позову, відповідно до якої обрахувати належну до сплати суму судового збору, з подальшою її сплатою.

Щодо неподання доказів, на підтвердження заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пункт 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина п`ята статті 81 ЦПК України).

При цьому, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 83 ЦПК України).

Відповідно до положень частини восьмої статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно зі частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У цьому зв`язку, колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах: від 08 квітня 2020 року в справі № 761/41071/19 та від 25 січня 2021 року в справі № 308/13063/19.

Також колегія суддів враховує, що позовна заява містить клопотання про витребування доказів, зокрема, матеріалів спадкових справ, які, як зазначено в позові, слугуватимуть доказами на підтвердження обставин, викладених у ньому. Проте, таке клопотання судом не вирішено.

З огляду на наведене, колегія суддів визнає помилковими висновки суду першої інстанції про необхідність подання позивачем на стадії вирішення питання відкриття провадження у справі доказів, на підтвердження пред`явлених вимог.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Наведене вище свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції, що подана позовна заява не відповідала вимогам закону, які би давала суду підстави для залишення її без руху, та в подальшому, у зв`язку із не усуненням цих недоліків заявником, для її повернення.

За таких обставин місцевий суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Оскільки наведені в апеляційної скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права знайшли своє підтвердження, оскаржувану ухвалу належить скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).

Оскільки під час вирішення питання залишення позову без розгляду місцевим судом допущено порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а не судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Городоцького районного суду Львівської області від 31 грудня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2026 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич