Рішення від 19 січня 2026 р. у справі №133/638/24 — Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

КОЗЯТИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

справа №133/638/24

20.01.26 м. Козятин

Козятинський міськрайонний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Пєтухової Н.О.,

за участю секретаря Штепи В.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглядаючи у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Козятинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом в якому просила визнати ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з нього аліменти на утримання дитини. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з червня 2020 року по червень 2023 року вона проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу за місцем проживання відповідача. Від спільного проживання народилась дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач участі у вихованні дочки не бере, батьківства не визнає, фінансової допомоги не надає, а тому позивач звернулася з вказаним позовом до суду.

08.03.2024 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено її розгляд проводити за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав до суду відзив, у якому не визнав позовні вимоги позивача повністю. Вказав, що дійсно з позивачем проживав з літа 2020 року, однак жодної розмови між сторонами про планування спільної дитини не відбувалось. Народження та виховання дитини є великою відповідальністю та обов`язком подружжя перед сім`єю, дитиною та державою. Враховуючи його вік та стан здоров`я, це не сумісно з плануванням народження дитини. З початку 2023 року сторони припинили спільне проживання, після чого позивач повернулась до своїх батьків. Жодної інформації про свою вагітність позивач не повідомляла, з ким проживала в подальшому - йому невідомо. А тому, твердження його батьківства ґрунтується на припущеннях, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позову.

17.11.2025 ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судовому засідання підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні просив задовольнити позов частково, а саме, задовольнити в частині визнання батьківства, у решті позовних вимог - відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Судом встановлено, згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.12.2023 року, складено актовий запис про народження №298 від 13.12.2023 року щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

З Витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження №00042714821 від 13.12.2023, щодо актового запису про народження №298 від 13.12.2023 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказано, що відомості про батька записані відповідно до ч.1 ст. 135 СК України.

Згідно висновку експерта від 07.04.2025 №СЕ-19/102-25/3893-БД, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , може бути біологічним батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ймовірність даної події становить не менше ніж 99.99%.

Відповідно до ч. 2 ст. 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України.

Відповідно до ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згоди на обов`язковість яких надана Верховній Раді України.

Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 7 Конвенцією про права дитини передбачено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Ухвалюючи рішення у справі "М.С. проти України" від 11.07.2017 (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідей про те, що у всіх рішеннях, які стосуються дітей, їхні найкращі інтереси мають мати першочергове значення.

Сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (постанова №3 пленуму ВСУ від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

Відповідно до ст.ст. 263, 265 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що "на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства щодо конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами (Калачова проти Російської Федерації №3451/05, § 34, від 07.05.2009 ).

Також, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За положеннями ст. 134 СК України на підставі заяви осіб, зазначених у статтях 126, 127 СК України або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове Свідоцтво про народження.

Згідно з підпунктом 20 п. 1 Розділу III Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства, зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.

У відповідності до п. 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 № 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.

Відповідно до п. 2.16.4 Розділу ІІ Правил на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.

З урахуванням викладених обставин, а саме того, що батьківство відповідача підтверджується ДНК експертизою, суд вважає за можливе визнати батьківство та внести відповідні зміни в актовий запис про народження дитини.

Щодо позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дитини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 1 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Згідно ч. 3 цієї ж статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно положень ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

При визначенні розміру аліментів суд враховує рівність сторін щодо участі в утриманні дитини, розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також суд бере до уваги, що відповідач доказів неможливості утримувати дитину, підтвердження того, що у нього на утриманні знаходяться інші особи, суду не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Виходячи з вищевказаних норм Сімейного кодексу України, зважаючи на встановлені обставини справи, з метою повного дотримання інтересів дитини, суд вважає доведеним обов`язок відповідача, який є батьком малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сплачувати аліменти на її утримання. Приймаючи до уваги, що домовленості між сторонами про способи виконання обов`язку утримувати дитину не має, суд приходить до висновку про задоволення позову та присуджує стягнення аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) відповідача, але не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення позивачем з позовом до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦКП України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

При зверненні до суду з зазначеним позовом позивачем сплачено судовий збір за одну позовну вимогу, та не сплачено судовий збір за другу, оскільки позивач звільнена від його сплати.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів.

Згідно п. 8 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюється відповідно до процесуального законодавства.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача: судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп. на користь держави; судовий збір в сумі 1211 грн 20 коп. на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 180, 181-183, 191 СК України, ст. 13, 81, 141, 263-265, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Внести зміни до актового запису про народження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за №298 складеного 13 грудня 2023 року, вказавши батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини зі всіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.03.2024 року і до повноліття дитини.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею при подачі позовної заяви до суду судовий збір в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір в сумі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталя ПЄТУХОВА