Рішення від 12 лютого 2026 р. у справі №302/63/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/63/26

Провадження № 2/302/149/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого, судді Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання Сита Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Рішко Сергій Іванович до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про виділ у натурі належної їй частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності, та визнання за нею права власності на виділені приміщення як на окремий об`єкт нерухомого майна.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачка була членом Колективної торгово-виробничої організації робітничого постачання селища Міжгір`я (код ЄДРПОУ 00275556; далі – КТВОРП), у колективній власності якого перебував торговий комплекс 1975 року побудови загальною площею 1319,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі – Торговий комплекс).

Як зазначає позивачка, 01 березня 2001 року рішенням загальних зборів пайовиків КТВОРП вирішено утворити комісію з розпаювання та ліквідації КТВОРП. Станом на 01.07.2001 року пайовиками КТВОРП були, зокрема: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , яким були оформлені відповідні майнові паї.

За твердженням позивачки, 23 липня 2001 року на засіданні комісії з розпаювання та ліквідації КТВОРП було розглянуто її заяву та вирішено виділити їй у рахунок майнового паю приміщення відділу «кулінарія» у Торговому комплексі на суму 7360,00 грн, про що складено акт передачі частини будівлі.

Рішенням виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 28 вересня 2001 року № 55 визнано за КТВОРП право колективної власності на Торговий комплекс. 05 жовтня 2001 року виконавчим комітетом видано КТВОРП свідоцтво про право власності на Торговий комплекс за реєстраційним № 223, а Міжгірським БТІ проведено державну реєстрацію права колективної власності КТВОРП на зазначений об`єкт (реєстраційний номер 4203800).

Рішенням виконкому Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 24 січня 2002 року № 1 «Про оформлення права власності» вирішено оформити право власності на Торговий комплекс відповідно до питомої ваги, у тому числі за позивачкою – 0,034 частини.

Як вказує позивачка, 12 лютого 2002 року Міжгірським БТІ проведено технічну інвентаризацію відділу «кулінарія», до складу якого входять три приміщення загальною площею 43,20 кв. м, розташовані на першому поверсі Торгового комплексу, а саме: приміщення № 10 – «кафе» площею 31,90 кв. м, приміщення № 11 – «кухня» площею 6,70 кв. м, приміщення № 12 – «кладова» площею 4,60 кв. м. Цього ж дня позивачці видано свідоцтво про право власності на належну їй 0,034 частини Торгового комплексу та здійснено державну реєстрацію права власності на відповідну частку (реєстраційний номер об`єкта 4203800).

Позивачка також зазначає, що іншим співвласникам Торгового комплексу аналогічно було визначено конкретні приміщення відповідно до їхніх часток та проведено державну реєстрацію права власності.

Надалі у складі співвласників відбулися зміни, зокрема у зв`язку зі спадкуванням частки ОСОБА_7 та укладенням окремими співвласниками договорів дарування, внаслідок чого змінилися обсяги часток окремих осіб у праві власності на Торговий комплекс.

На даний час позивачка бажає реалізувати своє право на виділ у натурі належної їй 34/1000 частки у праві власності на Торговий комплекс шляхом оформлення права власності на зазначені три приміщення загальною площею 43,20 кв. м як на окремий об`єкт нерухомого майна.

З цією метою позивачка замовила технічну інвентаризацію та отримала технічний паспорт TI01: НОМЕР_1 , а також висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна від 15 листопада 2025 року № 5, згідно з яким належні їй 0,034 частини Торгового комплексу є відокремленими, мають окремий вихід та можуть бути виділені в натурі.

Позивачка зазначає, що зверталася до співвласників Торгового комплексу з пропозицією врегулювати питання у позасудовому порядку шляхом укладення договору про виділ частки, однак у зв`язку з тим, що окремі співвласники (зокрема, ОСОБА_2 та ОСОБА_15 ) на даний час не оформили спадкових прав на відповідні частки у праві власності, позивачка позбавлена можливості оформити свої права у позасудовому порядку, у зв`язку з чим і звернулася до суду.

У позовній заяві позивачка просить визнати за нею право власності на три приміщення загальною площею 43,20 кв. м на першому поверсі Торгового комплексу, розташованого в АДРЕСА_1 , а саме: приміщення № 10 – «кафе» площею 31,90 кв. м, приміщення № 11 – «кухня» площею 6,70 кв. м, приміщення № 12 – «кладова» площею 4,60 кв. м, залишивши решту приміщень Торгового комплексу у спільній власності співвласників.

Ухвалою суду від 19 січня 2026 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

26 січня 2026 року відповідачами подано до суду відзиви на позовну заяву, у яких вони визнали заявлені позивачкою вимоги та просили розглянути справу за їх відсутності (а.с. 199-215).

Ухвалою суду від 09 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Представник позивачки подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності та відсутності позивачки, при цьому зазначив, що повністю підтримує позовні вимоги, викладені у позовній заяві.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов таких висновків.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом установлено, що позивачка була членом КТВОРП, у колективній власності якого перебував Торговий комплекс 1975 року побудови загальною площею 1319,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26, 32-33).

23 липня 2001 року на засіданні комісії з розпаювання та ліквідації КТВОРП було заслухано заяву позивачки та вирішено виділити їй у рахунок майнового паю відділ «кулінарія» у Торговому комплексі на суму 7360,00 грн. Цього ж дня комісією складено акт щодо передачі позивачці частини будівлі Торгового комплексу – від мотивації «кулінарія» (а.с. 32-33).

Рішенням виконкому Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 28.09.2001 року № 55 визнано за КТВОРП право колективної власності на Торговий комплекс. 05 жовтня 2001 року виконкомом видано КТВОРП свідоцтво про право власності на Торговий комплекс за реєстраційним № 223 (а.с. 26).

Цього ж дня Міжгірським БТІ проведено державну реєстрацію права колективної власності КТВОРП на Торговий комплекс (реєстраційний номер об`єкта 4203800), що підтверджується реєстраційним посвідченням від 05.10.2001 року (а.с. 27).

Рішенням виконкому Міжгірської селищної ради Закарпатської області від 24.01.2002 року № 1 «Про оформлення права власності» (а.с. 31) вирішено оформити право власності на Торговий комплекс відповідно до питомої ваги за наступними особами:

1. ОСОБА_7 – 0,058 частини;

2. ОСОБА_1 – 0,034 частини;

3. ОСОБА_4 – НОМЕР_2 частини;

4. ОСОБА_8 – 0,319 частини;

5. ОСОБА_9 – 0,080 частини;

6. ОСОБА_10 – НОМЕР_3 частини;

7. ОСОБА_11 – 0,069 частини;

8. ОСОБА_5 – НОМЕР_4 частини;

9. ОСОБА_12 – НОМЕР_5 частини;

10. ОСОБА_13 – 0,010 частини;

11. ОСОБА_14 – НОМЕР_6 частини.

12 лютого 2002 року на замовлення позивачки Міжгірським БТІ проведено технічну інвентаризацію відділу «кулінарія», до складу якого входили три приміщення загальною площею 43,20 кв. м, розташовані на першому поверсі Торгового комплексу, у тому числі: № 10 – кафе площею 31,90 кв. м; № 11 – кухня площею 6,70 кв. м; № 12 – кладова площею 4,60 кв. м. Цього ж дня виконкомом Міжгірської селищної ради видано позивачці свідоцтво про право власності на належну їй 0,034 частини Торгового комплексу за реєстраційним № 5, а Міжгірським БТІ проведено державну реєстрацію права власності позивачки на 0,034 частини Торгового комплексу (реєстраційний номер об`єкта 4203800), про що внесено запис до реєстрової книги № 1 за реєстровим № 39, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 12.02.2002 року (а.с. 77, 78).

Аналогічно 12.02.2002 року Міжгірським БТІ проведено технічну інвентаризацію інших приміщень Торгового комплексу з визначенням конкретних приміщень за іншими пайовиками відповідно до належних їм часток та здійснено державну реєстрацію права власності відповідних осіб на належні їм частки Торгового комплексу, що підтверджується матеріалами справи.

13 березня 2006 року між позивачкою та Міжгірською селищною радою Закарпатської області укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Гримут О.І., на підставі якого позивачка набула у власність земельні ділянки комерційного призначення загальною площею 0,0415 га, у тому числі земельну ділянку площею 0,0054 га з кадастровим номером 2122455100:01:027:0038, з цільовим призначенням 03.07 «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», призначену для обслуговування належних позивачці приміщень у Торговому комплексі. На підтвердження набуття права власності 02.11.2007 року позивачці видано державний акт серії ЯД № 534261 (а.с. 85).

Як зазначає позивачка, їй вдалося з?ясувати, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Належна йому частка у праві власності на Торговий комплекс була успадкована його сином ОСОБА_2 , мешканцем АДРЕСА_2 .

На підставі договору дарування частини нежитлової будівлі, посвідченого 26.10.2011 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Закарпатської області Шкелебей Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №1391, ОСОБА_8 відчужила належні їй 319/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , мешканки АДРЕСА_3 (а.с. 42-44).

ОСОБА_4 збільшила свою частку у праві власності на Торговий комплекс до 510/1000 часток, а саме:

-на підставі договору дарування частини нежитлової будівлі, посвідченого 17.04.2002 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Закарпатської області Шкелебей Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №611, ОСОБА_9 відчужила належні їй 80/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс на користь ОСОБА_4 (а.с. 60-62);

-на підставі договору дарування частини нежитлової будівлі, посвідченого 22.04.2003 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Закарпатської області Шкелебей Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №499, ОСОБА_10 відчужила належні їй 43/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс на користь ОСОБА_4 (а.с. 110-112);

-на підставі договору дарування частини нежитлової будівлі, посвідченого 26.02.2004 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Закарпатської області Шкелебей Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №500, ОСОБА_11 відчужила належні їй 69/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс на користь ОСОБА_4 (а.с. 123-124).

ОСОБА_5 , мешканка АДРЕСА_4 , продовжує володіти 41/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс, що підтверджується свідоцтвом на право власності № НОМЕР_8 від 12.02.2002 року, виданим Міжгірською селищною радою на підставі рішення виконкому цієї ж ради №1 від 24.01.2002 року (а.с. 126-128).

ОСОБА_6 , мешканка АДРЕСА_5 на даний час є власником 38/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс, набувши їх у власність наступним чином:

-на підставі договору дарування частини нежитлового приміщення, посвідченого 06.02.2008 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Закарпатської області Шкелебей Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №261, ОСОБА_12 відчужила належні їй 21/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс на користь ОСОБА_6 (а.с. 144-146);

-на підставі договору дарування частини нежитлової будівлі, посвідченого 03.06.2005 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори Закарпатської області Шкелебей Л.В., зареєстрованого в реєстрі за №545, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 відчужили належні їм 17/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс на користь ОСОБА_6 (а.с. 160-162).

На даний час Позивачка бажає скористатися своїм правом на виділення належних їй 34/1000 часток у праві власності на Торговий комплекс в натурі шляхом оформлення права власності на три приміщення загальною площею 43,20 кв.м, у т.ч.: 10 – кафе площею 31,90 кв.м; 11 – кухня площею 6,70 кв.м; 12 – кладова площею 4,60 кв.м, розташовані на першому поверсі Торгового комплексу як на окремий об`єкт нерухомого майна.

З цією метою Позивачка замовила у ФОП ОСОБА_16 технічну інвентаризацію на 0,0034 частини Торгового комплексу, на підставі якої було виготовлено технічний паспорт TI01: НОМЕР_1 (а.с. 79-83).

Згідно висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна, виконаного 15.11.2025 року ФОП ОСОБА_16 за №5, належні ОСОБА_1 0,034 частини Торгового комплексу є відокремленими, мають окремий вихід та можуть бути виділені в натурі (а.с. 84).

Як зазначає Позивачка, вона зверталася до діючих співвласників Торгового комплексу з пропозицією у позасудовому порядку укласти договір про виділ її частки в натурі. Однак оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_15 на даний час не оформили своїх спадкових прав на частки у праві власності на Торговий комплекс, то Позивачка позбавлена можливості оформити свої права у позасудовому порядку, а тому змушена звертатися до суду із даним позовом.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (стаття 319 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.

При цьому володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частини четвертої статті 355 та частини першої статті 356 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаних статей випливає, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок – один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок – два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно зі статтею 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не є тотожним розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Порядок поділу спільного майна встановлено у статтях 367 та 372 ЦК України.

Так, статтею 367 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За змістом частини третьої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу з нього частки формується нова реєстраційна справа з відкриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.04.2025 року у справі № 357/3145/20 сформулювала такі висновки.

У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень – також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні тим, що у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі і право спільної власності припиняється. Натомість у разі виділу частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише для того учасника, якому ця частка виділяється в натурі, а для інших співвласників режим спільної часткової власності на решту майна зберігається.

Із цього також зроблено висновок, що за наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

Натомість за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається. У цьому випадку суд, застосовуючи приписи статті 364 ЦК України, має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно (колишня частка у праві спільної власності) позивача та залишити решту майна у спільній власності інших відповідачів, які в подальшому, за бажанням, можуть поділити це майно добровільно на власний розсуд або в судовому порядку.

Винятком із цього правила є випадки, коли всі співвласники або всі, крім одного, бажають поділу майна. У такому випадку суд має визначити частки всіх співвласників та провести поділ майна із зазначенням у резолютивній частині рішення конкретних окремих об`єктів нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать кожному з колишніх співвласників. У цьому разі право спільної власності припиняється.

Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

При цьому, вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток.

Крім того, слід пам`ятати, що згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 357 ЦК України співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Отже, добудови, прибудови або будь-які поліпшення житлового будинку, які зробив один із його співвласників без згоди іншого (інших), не можуть впливати на розмір часток співвласників при поділі цього будинку, а відтак і їх вартість, проте, якщо це технічно можливо, залишаються у володінні того, хто їх збудував.

Відтак, з урахуванням установлених судом обставин, наявності технічної можливості виділу в натурі належної позивачці частки (а.с. 84), а також беручи до уваги, що заявлені вимоги визнані відповідачами та таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення позову відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України.

Суд також враховує, що предметом позову є виділ у натурі частки зі спільного майна за правилами статті 364 ЦК України, при цьому, як підтверджується матеріалами справи, приміщення, які відповідають частці позивачки, є відокремленими, мають окремий вихід та можуть бути сформовані як самостійний об`єкт нерухомого майна, а решта приміщень Торгового комплексу може залишатися у спільній частковій власності інших співвласників.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 206, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнання позову відповідачами прийняти.

Позовну заяву – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , право власності на три приміщення загальною площею 43,20 кв. м на першому поверсі нежитлової будівлі (торгового комплексу), розташованої в АДРЕСА_1 , а саме:

1. приміщення № 10 під назвою «кафе» (назва при первинній інвентаризації – «магазин») площею 31,90 кв. м;

2. приміщення № 11 під назвою «кухня» (назва при первинній інвентаризації – «склад») площею 6,70 кв. м;

3. приміщення № 12 під назвою «кладова» (назва при первинній інвентаризації – «кабінет») площею 4,60 кв. м;

залишивши решту приміщень торгового комплексу загальною площею 1275,80 кв. м у спільній власності відповідачів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Пухальський С. В.