Рішення від 08 лютого 2026 р. у справі №567/1616/25 — Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/1616/25

Провадження №2/567/64/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Клімович О.О.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Нікітюка П.М.

представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Острозької

міської ради Баталової Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області, про позбавлення батьківських прав, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у нього та відповідачки ОСОБА_2 під час спільного проживання без реєстрації шлюбу народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що понад два роки тому відповідачка ОСОБА_2 виїхала за кордон, після чого перестала підтримувати будь-які зв`язки з дитиною. Їх малолітній син ОСОБА_3 увесь цей час проживав і продовжує проживати з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Вихованням та утриманням сина займається він самостійно.

Зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 є біологічною матір`ю ОСОБА_3 , за віком та станом здоров`я є працездатною, участі у вихованні та забезпеченні сина не бере, у зв`язку з чим вважає, що відповідачка ухиляється від виконання вищевказаних обов`язків.

Вказує, що ОСОБА_2 з часу виїзду за кордон не цікавиться життям, здоров`ям та навчанням їхнього спільного сина, не виходить із ним на зв`язок. Їхній малолітній син не знає своєї біологічної матері, яка в ньому не зацікавлена і байдужа до нього, свідомо змінила країну проживання, та позбавлення її батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини.

Посилаючись на зазначені обставини, просить позбавити відповідачу ОСОБА_2 батьківських прав відносно їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 19.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, відповідачці встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву. Зобов`язано орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області надати суду висновок щодо розв`язання спору про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 11.11.2025 рокувитребувано від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України відомості про факти перетину державного кордону України у будь-якому напрямку за період з 17 вересня 2020 року по даний час громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 02.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити. Пояснив, що проживав з відповідачкою у цивільному шлюбі під час якого ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4 , в свідоцтві про народження якого він записаний батьком, а відповідачка - матір`ю. Вказав, що він разом з малолітнім сином проживають у належному відповідачці на праві приватної власності житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка більше двох років назад поїхала за кордон на заробітки та час від часу вона приїздить додому за вищевказаною адресою за місцем їхнього проживання та через декілька тижнів повертається назад до Польщі на три-чотири місяці, де офіційно працевлаштована. Вказав, що відповідачка впродовж двох років не підтримує будь-яких зв`язків з дитиною та він самостійно виховує і утримує сина, який відвідує садочок. Відповідачка вихованням сина не займається та участі в його матеріальному забезпеченні не приймає. Пояснив, що він працює автомаляром в м.Нетішин Хмельницької області та у догляді за малолітнім сином йому допомагає його матір ОСОБА_5 . Зазначив, що він не чинить будь-яких перешкод у спілкуванні відповідачки з малолітнім сином. Пояснив, що востаннє бачився та спілкувався з відповідачкою приблизно один місяць тому, коли вона приїхала додому із заробітків та він їй повідомив про своє звернення до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав, у зв`язку з чим між ними виник конфлікт, в ході якого вона висловлювалася на його адресу нецензурними словами та висловлювала свої заперечення з приводу того, що він без її відома має намір позбавити її батьківських прав відносно їхнього сина. Позивач ОСОБА_1 на запитання суду не зміг пояснити в чому та які він вбачає найкращі інтереси дитини у разі позбавлення материнських прав відповідачки відносно їх малолітнього сина ОСОБА_6 .

Представник позивачки - адвокат Нікітюк П.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 . Пояснив, що відповідачка ОСОБА_2 , будучи матір`ю малолітнього ОСОБА_6 , його вихованням та утриманням починаючи з 2023 року не займається, залишила його на позивача та поїхала за кордон до Польщі. Життям та здоров`ям дитини не цікавиться, дитина не знає відповідачку, як біологічну матір, зв`язок як матері та сина між ними втрачений. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про місце, дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/, правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористалася, заперечень щодо позову до суду не подала, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки Острозької міської ради Рівненської області зареєстроване місце проживання відповідачки: АДРЕСА_1 .

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до норм ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Визначений ч.3 ст.279 ЦПК України строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків закінчився.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

З урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд за клопотанням позивача та його представника, вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Позивач та його представник в судовому засіданні додатково пояснили, що в 2023 році, після введення в Україні воєнного стану, відповідачка виїхала за кордон, а малолітній син ОСОБА_4 залишився проживати з позивачем. Відтоді відповідачка, будучи матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до останнього, не бере участі в його утриманні та вихованні, не цікавиться його життям, розвитком та здоров`ям. Позивач вважає, що виїхавши за кордон, відповідачка свідомо обрала такі життєві умови, за якими її участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України та є підставою для позбавлення її батьківських прав. Зв`язок між відповідачкою та сином втрачений та відповідачка не робить жодних дій для його відновлення. Вважають, що позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідає інтересам дитини.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування та не заперечила щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказала, що малолітній син ОСОБА_3 протягом тривалого часу проживає з батьком. Зазначила, що питання ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов’язків розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, на якому було прийнято рішення про доцільність позбавлення її батьківських прав, про що також було надано відповідний висновок.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що позивач ОСОБА_1 є її рідним сином та відповідачка ОСОБА_2 є його співмешканкою. Свідок зазначила, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 неподалік від свого сина, який проживає у житловому будинку, який належить його співмешканці ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 разом з малолітнім сином ОСОБА_3 . Вказала, що ОСОБА_2 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 та понад два роки тому поїхала за кордон на заробітки. Зазначила, що остання життям та здоров`ям дитини не цікавиться, догляд за онуком здійснює її син. Вказала, що відповідачка час від часу приїжджає до України та перебуваючи в Україні проживає в належному їй житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Востаннє вона бачила ОСОБА_2 навесні 2025 року, коли зустріла її в місті. Пояснила, що її син працює в м.Нетішин Хмельницької області та вона час від часу навідується до сина і онука додому та допомагає їм по господарству. Вказала, що вона доглядає онука та часто бачиться з ним. Пояснила, що, на її думку, відповідачка ОСОБА_2 поїхала за кордон на заробітки з наміром покращити своє матеріальне становище, так як розмір заробітку, який отримував її син ОСОБА_1 її не влаштовував. Пояснила, що її син ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом з тим, щоб мати можливість вільно їздити на роботу та щоб до нього ніхто не чіплявся, маючи на увазі введений в Україні воєнний стан.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що проживає в АДРЕСА_2 та впродовж близько півтора роки працює асистентом вихователя в дитячому садочку «Ромашка», який відвідує малолітній ОСОБА_3 . Вказала, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 є її сусідами, та, як їй відомо, з дня народження дитини вони всі проживали разом. Зазначила, що відповідачка ОСОБА_2 є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 та вже понад як рік тому вона поїхала на заробітки до Польщі. ОСОБА_1 приводить сина до садочку та ввечері забирає його. Інколи дитину забирає бабуся. Відповідачку ОСОБА_2 впродовж часу, коли вона працює в садочку ні разу не бачила, та востаннє її бачила за місцем проживання більше року тому. Окрім того, вказала, що малолітній ОСОБА_3 під час перебування у садочку про свою матір не згадував.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, заслухавши свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

З досліджених в судовому засіданні письмових доказів судом встановлено наступні обставини.

З доводів позивача судом встановлено, що він та відповідачка проживали разом як сім`я, без реєстрації шлюбу, та під час спільного проживання у них народився син, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 від 09.09.2022р., відповідно до якого ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та його батьком вказано позивача ОСОБА_1 та матір`ю - відповідачку ОСОБА_2 (а.с.10).

З витягу з реєстру територіальної громади №2025/013131976 від 09.09.2025р., акту обстеження умов проживання № 531/01.11 від 04.12.2023 та акту обстеження умов проживання № 457/01.11-25 від 26.08.2025р., вбачається, що малолітній ОСОБА_3 проживав та продовжує проживати з позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Сім`я не повна, батько сам виховує сина. Мати ОСОБА_2 перебуває за кордоном, більше двох років, зв`язку з дитиною не підтримує. ОСОБА_1 самостійно виховує. малолітнього сина, який перебуває на утриманні батька. В будинку, де проживає дитина створені належні умови для навчання, виховання та розвитку. Хлопчик забезпечений одягом, взуттям, продуктами харчування (а.с.11-13).

Згідно довідок №55 від 04.12.2023 року та № 37 від 03.09.2025 року малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує заклад дошкільної освіти №1 (ясла-садок) «Ромашка» з 19.09.2022 року по даний час. Зазначається, що на час складання таких довідок вихованням дитини займається батько, який постійно цікавиться успіхами дитини, її настроєм, прислухається до рекомендацій вихователів та практичного психолога. Приводить та забирає дитину з закладу дошкільної освіти (а.с.14-15).

З дослідженого судом висновку органу опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області № 298 від 21.10.2025р. вбачається, що вивчивши ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та інші обставини, що мають істотне значення, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини, та діючи в інтересах дитини, орган опіки та піклування вбачає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.44).

Вказаний висновок органу опіки та піклування складений на підставі пояснень ОСОБА_1 , письмових пояснень ОСОБА_5 (матері позивача), ОСОБА_7 (сусідки позивача), акту обстеження умов проживання дитини від 25.08.2025 року та характеристики ОСОБА_1 від 06.10.2025 року.

З наданих у судовому засіданні пояснень представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області Баталової Т.О. судом встановлено, що вищевказаний висновок органу опіки та піклування був складений без врахування думки матері дитини ОСОБА_2 , оскільки до останньої не вдалося дозвонитися.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вищевказаних пояснень представника органу опіки та піклування щодо вжиття заходів, спрямованих на належне повідомлення матері дитини ОСОБА_2 з приводу розгляду на засіданні комісії з питань захисту прав дитини звернення ОСОБА_1 про доцільність позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 .

З довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.11.2025 року, складеної заперіод з 17.09.2020 року по 17.11.2025 року, вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 04.06.2023 року вперше виїхала до Республіки Польща, 29.08.2023 року - в`їхала на територію України, 16.10.2023 року - виїхала до Республіки Польща, 24.12.2023 року - в`їхала на територію України, 28.12.2023 року - виїхала до Республіки Польща, 29.04.2024 року - в`їхала на територію України, 20.05.2024 року - виїхала до Республіки Польща, 14.09.2024 року - в`їхала на територію України, 29.10.2024 року - виїхала до Республіки Польща, 23.12.2024 року - в`їхала на територію України, 06.01.2025 року - виїхала до Республіки Польща, 05.04.2025 року - в`їхала на територію України, 12.05.2025 року - виїхала до Республіки Польща, 13.07.2025 року - в`їхала на територію України, 27.07.2025 року - виїхала до Республіки Польща (а.с.53).

Та з пояснень відповідача судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 востаннє приїздила в Україну орієнтовно місяць тому, та щоразу по приїзду в м.Острог вона проживає в одному будинку разом ним та їхньою спільною дитиною ОСОБА_3 .

Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 з літа 2023 року по січень 2026 року регулярно на 2-4 місяці їздить до Республіки Польща та повертається назад до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , яке є спільним місцем проживання з позивачем ОСОБА_1 та їх малолітньою дитиною ОСОБА_3 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини 8, 9 ст.7 СК України).

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" №2402 від 26.04.2001 року зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 цього Закону виховання в сім`ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Враховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7, 8 ст.7 СК України, при вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Положеннями норм Сімейного кодексу України встановлено, що кожний із батьків зобов`язаний піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, проявляти у відношенні неї батьківське піклування, зобов`язаний виховувати та утримувати дитину до її повноліття. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ст.ст. 150, 151, 152, 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Необхідно зазначити, що ухилення від виконання юридичного обов`язку - виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій.

Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що "тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), вказано, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов’язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні у справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі "Савіни проти України" зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).

Позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя.

Для позбавлення батьківських прав мало впевнитися в невиконанні обов’язків щодо виховання. Необхідно також установити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо. Для виявлення таких обставин суд ретельно перевірив докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та вважає що, позбавлення батьківських прав є крайньою мірою відповідальності, тому суд застосовує її тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися без результативними.

Вирішуючи спір, суд враховує, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

В судовому засіданні встановлено, що місце проживання малолітнього ОСОБА_3 було визначено за спільною згодою батьків дитини за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за місцем проживання як позивача, так і відповідачки (під час її перебування в Україні).

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з батьком. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком переважно займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками, позаяк судом встановлено, що відповідачка регулярно повертається з-за кордону та проживає за однією адресою разом з позивачем та їх спільною дитиною, що опосередковано вказує на те, що вона приймає участь у житті сина. Крім того, з пояснень самого позивача судом встановлено, що відповідачка дізнавшись про його звернення до суду з вищевказаним позовом розлютилася та висловлювала свої заперечення з приводу того, що він без її відома має намір позбавити її батьківських прав відносно їхнього сина.

При цьому тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір`ю та дитиною, але при цьому мати не усувається від виховання свого сина та регулярні її повернення із-за кордону вказують на її бажання в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача.

Під час розгляду справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов’язками ОСОБА_2 , які б свідчили про її свідоме ухилення від утримання та виховання дитини та наявність у цьому лише її вини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст.164 СК України.

Така підстава позбавлення батьківських прав як ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини характеризується лише винною поведінкою батьків та свідомим нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.

З вказаних обставин слід розуміти, що ухилення від виконання батьківських обов`язків та їх невиконання не є тотожними поняттями.

Ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, з об`єктивної сторони слід розуміти такі дії чи бездіяльність особи, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків.

Отож, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Доказів злісного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, на що посилається позивач, суду не надано, також в судовому засіданні не встановлено систематичності невиконання нею своїх батьківських обов`язків та притягнення її в зв’язку з цим до адміністративної відповідальності.

Доводи позивача про ненадання відповідачкою, яка перебуває за кордоном, матеріальної допомоги на утримання дитини, суд не приймає, оскільки вказана обставина в силу положень статті 164 СК України не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, адже сама по собі не свідчить про ухилення відповідачкою від виконання обов`язків із виховання дитини.

Відповідно до ч.ч.4, 5, 6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 було предметом розгляду Острозькою міською радою Рівненської області, як органу опіки та піклування.

Вирішуючи даний спір, суд не погоджується з наданим висновком органу опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її малолітнього сина. Як вбачається зі змісту даного висновку, такий висновок органу опіки і піклування не містить доведеності тривалої винної поведінки матері та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав. Даний висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків та фактично суперечить інтересам дитини щодо можливості збереження сімейних зв`язків із матір`ю.

При цьому суд зазначає, що лише самого висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та встановлення факту неналежного виконання матері свого обов`язку щодо виховання дитини, згідно із положеннями діючого в Україні сімейного законодавства, є недостатнім для позбавлення особи батьківських прав.

Та обставина, що ОСОБА_2 тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Вирішуючи даний спір, суд враховує і те, що до відповідачки раніше не застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідачки відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері батьківських прав по відношенню до дитини та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Також позивач не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

У відповідності до приписів ч.1 ст.81 ЦПК України,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача, при цьому простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Обставини справи свідчать лише про відсутність належного зв`язку між членами сім`ї, що може бути результатом відсутності належного спілкування, різних світоглядів, існування взаємних образ один на одного всередині сім`ї, фінансових труднощів, тощо.

В свою чергу, поведінка відповідачки стосовно свого сина не свідчить про її неспроможність виконувати свої природні материнські обов`язки.

Проаналізувавши встановлені обставини у справі та матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивачем та його представником не надані безспірні та достатні докази винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов`язками відповідачкою, які б свідчили про ухилення від виховання дитини, і як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст.164 СК України, тому позбавлення батьківських прав не буде відповідати меті цього заходу: захист інтересів дитини та стимулювання матері до належного виконання своїх обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки матір дитини регулярно приїжджає до України та проживає за місцем проживання малолітнього сина, у зв`язку з чим вбачається безпідставність та необґрунтованість вимог позивача про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітнього сина.

Суду не було надано доказів того, що відповідачка жорстоко поводилася з дитиною, перебуває на обліку щодо захворювання на алкоголізм чи наркоманію. ОСОБА_2 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків, до відповідачки не застосовувалися заходи впливу з боку органів внутрішніх справ, органу опіки та піклування, місцевого самоврядування, вона не притягувалася до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, відсутні докази проведення з нею профілактичних бесід, тощо.

Водночас, суд враховує, що в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 не в повній мірі виконувала свої батьківські обов’язки з належного утримання та виховання дитини.

Судом не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися з сином, брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання сина, який залишився проживати з батьком.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та втрати інтересу до участі у вихованні дитини, суд не вбачає наявності правових підстав для позбавлення її батьківських прав.

Наявні в матеріалах справи докази вказують на недостатню участь матері у житті сина, однак не можуть слугувати безумовною підставою для позбавлення батьківських прав з огляду на те, що, як пояснив сам позивач та його мати, яка була допитана в якості свідка, відповідачка ОСОБА_2 перебуває за кордоном на заробітках з метою покращення матеріального становища.

Таким чином, аналізуючи наведені докази та даючи їм оцінку у співвідношенні із діючим законодавством, враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки, з урахуванням обставин справи та ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7, 164 СК України, піклуючись при цьому про інтереси дитини, для виховання якої необхідна участь матері, суд дійшов висновку про відсутність виняткової ситуації, яка б викликала необхідність позбавити відповідачку батьківських прав, а відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають та вважає необхідним попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 та покласти на орган опіки та піклування в особі Острозької міської ради Рівненської області контроль за виконанням нею батьківських обов’язків.

Згідно ст.141 ЦПК України у разі відмови позивачу в позові, судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.12 Закону України "Про охорону дитинства", ст.ст.19, 150, 164 СК України, ст.ст. 4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, -

у х в а л и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області (місцезнаходження: м.Острог, пр-кт Незалежності, 14 Рівненської області, індекс 35800), про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 лютого 2026 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.