Постанова від 12 лютого 2026 р. у справі №363/176/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"13" лютого 2026 р. Справа № 363/176/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріали, які надійшли з Вишгородського РУП ГУНП в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Так, зі змісту протоколу серії ВАД за №967707 від 26.12.2025 року слідує, що ОСОБА_1 25.12.2025 року приблизно о 23 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за адресою АДРЕСА_1 вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно свого чоловіка ОСОБА_2 , а саме виражалась нецензурною лексикою та била по обличчю, чим завдала шкоди його фізичному та психічному здоров`ю. В провину ОСОБА_1 інкримінується вчинення нею адміністративного правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 надала заяву, в якій повідомила суд, що дійсно 25.12.2025 року між нею та чоловіком відбувся конфлікт з приводу того, що останній ліг спати на новий диван, а ОСОБА_1 проти цього заперечувала та вимагала щоб він ліг спати на старий, від цього між ними і сталася перепалка, внаслідок якої вона викликала працівників поліції.

Потерпілий ОСОБА_2 в судове засідання 13.02.2026 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи, повідомлявся належним чином, до матеріалів справи долучено його заяву, в якій він зазначив, що претензій до ОСОБА_1 немає.

Так, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:

Відповідно до ст. 1 КУпАП України, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За нормою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини. Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України». Так, у відповідності до цього рішення, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Виходячи з рішень ЄСПЛ - розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена ст. 62 Конституції України.

Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року за N23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Рішення Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.

Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.

Так, відповідно до ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП - доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Судом встановлено, що 26.12.2025 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за те, що остання 25.12.2025 року приблизно о 23 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за адресою АДРЕСА_1 вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно свого чоловіка ОСОБА_2 , а саме виражалась нецензурною лексикою та била по обличчю, чим завдала шкоди його фізичному та психічному здоров`ю.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП органом поліції до матеріалів справи додано: лист т.в.о. заступника начальника управління поліції – начальника СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області ст. лейтенанта поліції – Д. Голодникова, рапорт ст. інспектора чергового Вишгородського РУП ГУНП в Київській області – О. Марценюка, рапорт поліцейського СПДН ВП Вишгородського РУП ГУНП в Київській області сержанта поліції – Є. Майорова, протокол про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 26.12.2025 року, пояснення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , витяг з ІПС МВС України «Армор», копії паспортів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 24.06.2014 року, заяву ОСОБА_1 , рапорт поліцейського СПДН ВП Вишгородського РУП ГУНП в Київській області сержанта поліції – Є. Майорова, заяву ОСОБА_2 .

Так, Законом за №3733-ІХ від 22.05.2024 року, який набрав чинності 19.12.2024 року, внесені зміни до КУпАП, зокрема до ст. 173-2 цього Кодексу, яка викладена у новій редакції.

Згідно диспозиції ч. 1 ст.173-2 КУпАП (у діючій редакції) встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Отже, наразі обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП є наслідки у виді реального заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілого.

Суд зауважує, що норма ст. 173-2 КУпАП є бланкетною, а тому для того, щоб повністю розкрити суть адміністративного правопорушення у протоколі повинно бути зазначено, які конкретно дії вчинила особа, який спосіб насильства прослідковується у діях порушника, якщо дій кілька, то зазначена кожна дія і вид насильства, наслідки цих дій відносно особи, щодо якої вони були спричинені.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного ст. 173-2 КУпАП, необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктом 14 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

З аналізу наведених норм права, вбачається, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, є матеріальним, тобто об`єктивна сторона такого адміністративного правопорушення передбачає настання наслідків, як його обов`язкової ознаки. Враховуючи викладене, домашнє насильство має місце тоді, коли діяння фізичного, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою фактичне настання фізичної або психологічної шкоди.

Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров`ю іншого члена сім`ї. Отже, самі по собі, зокрема, погрози фізичною розправою та агресивна провокація на конфлікт не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Зі змісту заяви потерпілого ОСОБА_2 , доданої до протоколу, вбачається, що він не має ні до кого жодних претензій. Обставини домашнього насильства, описані у протоколі та додані до протоколу письмові доказі, сукупно з поясненнями потерпілого ОСОБА_2 та поясненнями ОСОБА_1 не дозволяють суду зробити висновок про наявність її в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП.

Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Суд звертає увагу на те, що сама по собі сварка між особами, за відсутності доказів на підтвердження завдання фізичного або психічного насильства та, внаслідок таких дій, шкоди психічному або фізичному здоров`ю потерпілого, не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.173-2 КУпАП.

Відповідно до ст. 252 КпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зі змісту ст. 280 КУпАП слідує, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи додані до протоколу про адміністративне правопорушення докази, суд дійшов висновку, що по даній справі не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки факт домашнього насильства 25.12.2025 року не знайшов свого підтвердження. Аналіз зібраних у справі доказів не підтверджує обставини, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному стосовно цієї особи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2019 р. у справі за №216/5226/16-а (2-а/216/33/17), притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі за №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17 (ЄДРСРУ № 82707106).

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Суд зазначає, що вказані та досліджені судом докази у своїй сукупності не доводять поза розумним сумнівом факт наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Відповідно п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

В даному випадку суд приходить до висновку, що в діях особи відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а відтак провадження у справі підлягає закриттю.

Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1, 9, 40-1, 173-2 ч. 2, 245, 251, 252, 247, 280 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області на протязі десяти днів з дня її винесення.

Суддя О.П. Дьоміна