Рішення від 05 лютого 2026 р. у справі №180/2129/25 — Марганецький міський суд Дніпропетровської області

Справа № 180/2129/25

2/180/69/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючої судді Тананайської Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання: Беспалої К.В.

позивача: ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2

представника третьої особи: Пархоменко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Марганець Дніпропетровської області цивільну справу № 180/2129/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Марганецької міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , через представника – адвоката Бардадим О.К. звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 є матірю неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком дитини є ОСОБА_1 . Згідно інформації з Марганецької гімназії № 5 та з лікарні дитиною займається тато. Рішенням Виконавчого комітету Марганецької міської ради № 322 від 10.10.2023 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 . 10 вересня 2025 року ОСОБА_3 надала заяву, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав по відношенню до дитини, підпис на якій засвідчено нотаріально. 2 жовтня 2025 року надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до дитини.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2025 року провадження у справі відкрито, постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20 листопада 2025 року закрите підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, просили задовольнити. Суду пояснили, що відповідач - матір дитини, надала заяву, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, позивач займається вихованням, утриманням дитини. Відповідач дитину не утримує, не піклується, про стягнення аліментів з відповідача питання не ставить.

Представник третьої особи Пархоменко О.С. позов підтримує, вважає, що це буде в інтересах дитини.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надала, про дати розгляду справи повідомлялася належним чином шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації, про причини неявки суд не сповістила, заяви про розгляд справи в її відсутність на адресу суду не надходило. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, відповідно до ст.280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 , виданого 24 травня 2023 року Томаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 звернувся із заявою з проханням визначити місце проживання дитини. Оскільки батьки дійшли згоди щодо визначення місця проживання дитини, Рішенням Виконавчого комітету Марганецької міської ради № 322 від 10.10.2023 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 .

10 вересня 2025 року ОСОБА_3 надала заяву, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав по відношенню до дитини ОСОБА_4 , підпис на якій посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі № 661.

2 жовтня 2025 року Виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області надано Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Подібного висновку дійшов Верховний Суд постанові від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц.

Відтак, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Вказаний висновок викладено у змісті постанови Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, та коли змінити поведінку матері/ батька (обох батьків) у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судому постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, ; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_3 відносно своєї дитини, в матеріалах справи відсутні. Доводи представника позивача, викладені у позовній заяві та в судовому засіданні належними та допустимими доказами не підтверджені. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка умисно ухилялася від виконання батьківських обов`язків.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показала, що працює соціальним працівником, з квітня 2022 року по січень 2023 року ОСОБА_6 перебувала під соціальним супроводом, який припинився в звязку з народженням нею дитини. Після чого цікавилась життям ОСОБА_6 з власної ініциативи, ОСОБА_7 під супроводом не перебував. Вважає, що ОСОБА_6 має низький батьківський потенціал, дитиною не цікавиться.

На підтвердження позовних вимог надано інформацію з Марганецької гімназії № 5 від 12.09.2025 року , відповідно до якої ОСОБА_8 зарахований до закладу дошкільної освіти 01.09.2025 року, зі слів тата, мама проживає окремо, дитина дистанційні заняття відвідує регулярно.

Зазначений доказ не підтверджує ухилення матері від виховання дитини, оскільки як зазначено – відомості зі слів тата та навчання дистанційне і директору закладу не можливо встановити по відеозвязку, хто безпосередньо займається вихованням дитини.

Суд оцінює Довідку лікуючого лікаря ОСОБА_9 , амбуляторії № 3, про те, що ОСОБА_7 , 2023 року народження, зявляється на профілактичні огляди, планові вакцинації, при захворюваннях у супроводі батька ОСОБА_1 , матір дитини жодного разу не приводила, але є недостатнім доказом умисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків.

З наявних в матеріалах справи доказів неможливо встановити наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме така бездіяльність матері призвела до розриву зв`язків між нею та дитиною, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її дитини .

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.12.2024 № 344/17548/21.

Суд звертає увагу на те, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Крім цього, в частині четвертій статті 19 СК України визначено, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і бути законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц).

Судом встановлено, що Виконавчим комітетом Марганецької міської ради прийнято висновок від 2.10.2025 №15/20-1418 про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_10 по відношенню до дитини ОСОБА_4 .

Суд вважає даний висновок не повним та достатньо обґрунтованим, оскільки підставою для його винесення стали довідки лікаря та навчального закладу, заява ОСОБА_6 та рішення Виконкому про визначення місця проживання дитини з батьком, за взаємною згодою батьків.

Висновок органу опіки та піклування не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, або її було притягнуто до адміністративної відповідальності за неналежне виконання своїх обов`язків щодо свого сина.

Слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини.

Матеріали справи не містять доказів, що до ОСОБА_3 виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість тимчасова відсутність відповідача не є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Вирішуючи питання про позбавлення відповідача батьківських прав, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.(постанова Верховного Суду від 28.12.2024 у справі № 561/474/24)

Отже, судом встановлено, що будь-яких доказів, які б за наявності вини відповідачки вказували на порушення нею прав дитини, або ж харатеризуючі її особливості, як особи, становлять реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, і що змінити поведінку відповідачки у кращу сторону неможливо, а тому до неї необхідно застосування такий крайній захід впливу як позбавлення батьківських прав, позивачем не надано.

Щодо надання заяви ОСОБА_3 та відсутності у неї заперечень щодо позбавлення її батьківських прав щодо дитини, суд зазначає, що заява відповідача не є безумовною підставою для задоволення позову з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини відповідно до частини третьої статті 155 СК України. Подання заяви про визнання позову не є підставою для звільнення позивача від обов`язку довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Заява відповідачки, в якій вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та не заперечує про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року в справі № 401/1944/22.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовити за необгрутованістю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 13 лютого 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2

Суддя: Ю. А. Тананайська