Постанова від 12 лютого 2026 р. у справі №130/1288/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/1288/24

Провадження № 22-ц/801/376/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 рокуСправа № 130/1288/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу №130/1288/24 запозовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року, яке ухвалив суддя Порощук П.П. у Жмеринському міськрайонному суді Вінницької області, повний текст складено – не відомо,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит, мотивуючи позовні вимоги тим, що 03 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №3914764, за яким відповідач отримала кредит в сумі 20000 грн під проценти у розмірі 1,70 %, які нараховуються від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Договір укладено у електронному вигляді.

15 грудня 2021 було укладено договір факторингу №15/12-2021-22 відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3914764.

10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023 відповідно до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3914764. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором №3914764.

Відповідач своїх зобов`язань за договором перед первісним кредитором та факторами не виконала, у неї утворилась заборгованість перед позивачем. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за вказаними договором становить 117016,40 грн. Однак, з урахуванням принципу розумності, співмірності і пропорційності позивачем заявлені позовні вимоги в розмірі 97858 грн, з яких: 16200 грн заборгованість за тілом кредиту; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 78658 грн, заборгованість з комісії 3000 грн, які позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Також просив стягнути судові витрати.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за договором про споживчий кредит №3914764 від 03 серпня 2021 року в розмірі 97858 грн, понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 3028 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 17000 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача понесені судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних доказів, що нібито укладення договору від 03 серпня 2021 року №3914764 відбулось в порядку визначеному чинним законодавством. Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладення кредитного договору від 03 серпня 2021 року №3914764.

Посилається на те, що належними доказами, які підтверджують перерахування відповідачу коштів, можуть бути виключно первинні документи, оформленні у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а долучене до матеріалів справи платіжне доручення не можна вважати належним доказом надання ТОВ «Мілоан» грошових коштів відповідачу. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами отримання відповідачем кредитних коштів.

Також зазначила, що подані позивачем копії договорів факторингу не містять будь-якої інформації, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача. Проведені позивачем розрахунки заборгованості за кредитним договором не відповідають вимогам закону.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект Центр» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 лютого 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 03 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №3914764, за яким відповідач отримав кредит в сумі 20000 грн під проценти у розмірі 1,70 %, які нараховуються від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Відповідач здійснив дії спрямовані на укладання вказаного вище договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору (а.с.12-13), та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі 20000 грн під проценти у розмірі 1,70 %, які нараховуються від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (а.с.6-10), зазначене підтверджується паспортом кредиту (а.с.11).

15 грудня 2021 року було укладено договір №15/12-2021-22 відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3914764 (а.с.18-23).

10 січня 2023 року було укладено договір №10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3914764 (а.с.28).

Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договорами №3914764.

Згідно розрахунку загальна сума заборгованості за договором №3914764 від 03 серпня 2021 року складає 117016,40 грн (а.с.40-45). Однак, позивачем заявлені позовні вимоги в розмірі 97858 грн, з яких: 16200 грн заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 78658 грн, заборгованість з комісії 3000 грн.

Предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за договором позики, укладеним в електронній формі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором №3914764 від 03 серпня 2021 року, тому у позивача виникло право вимагати повернення суми кредиту в судовому порядку та стягнення з відповідача заборгованості в розмірі в сумі 97858 грн, з яких: 16200 грн заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 78658 грн, заборгованість з комісії 3000 грн, а також судовий збір у розмірі 3028 грн та понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 17000,00 грн.

З такими висновками суду першої інстанції, погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини першої статті 3 Закону).

З алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.

Як видно з матеріалів справи кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Зі змісту договорів встановлено, що ОСОБА_1 при їх оформленні зазначила свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, місце проживання, електронну адресу, номер телефону.

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавців подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики, після чого позикодавці надіслали за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор U46057, який заявник використала для підтвердження підписання договору позики.

Сторони узгодили розмір кредитів, грошову одиницю, в якій надано кредити, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Розрахунки заборгованості за кредитними договорами, укладеними між первісними кредиторами і ОСОБА_1 , надані суду позивачем, є належними та допустимими доказами, стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, а також нарахування процентів.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, підстав для висновку про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів не має.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте жодних доказів, які б спростовували розмір заборгованості або свідчили про її погашення відповідач суду не надала.

Крім того, ТОВ «Маніфою» не є банківськими установами, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому позивач не може надати первинні банківські документи, а відтак надані позивачем до позовної заяви розрахунки заборгованості, платіжне доручення про перерахунок коштів, колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Інші доводи є безпідставними та не спростовують вірні висновки суду першої інстанції щодо укладання договору, отримання кредитних коштів, та відступлення права вимоги за цим договором до позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 97858 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 13 лютого 2026 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Міхасішин І.В.