Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №466/4197/25 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/4197/25

Провадження № 2/466/351/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Баєвої О.І.

секретаря судового засідання Комарницької В.-М.В.

за участю:

представника позивача Сапрун М.М.

представника відповідача Мельничука С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за період з 01.10.2021 року по 28.02.2025 року за послуги з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення в розмірі 5611,66 грн, інфляційні втрати у розмірі 6,94 грн, 3% річних у розмірі 3,84 грн та пеню у розмірі 85,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 і є споживачами послуг з теплопостачання. Для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 та відповідачам щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості наданих послуг.

Позивач зазначає, що укладення договорів про надання житлово-комунальних послуг, підготованих виконавцем послуг на основі типового договору, є обов`язком, а не правом споживача. Споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку. Відтак, з 01.12.2021 року з відповідачами є укладені індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який за своєю правовою природою є публічним договором приєднання, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України №1022 від 08.09.2021. За умовами вказаного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» (Виконавець) зобов`язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договорами.

Проте, всупереч встановленим вимогам відповідачі не сплачували за надані та спожиті послуги, внаслідок чого за період з 01.10.2021 по 28.02.2025 утворилась заборгованість у розмірі 5611,66 грн, а саме: за послуги з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення (в т.ч. абонплата) в розмірі 5611,66 грн, інфляційні втрати – 6,94 грн, 3% річних – 3,84 грн, пеня – 85,76 грн.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова 06.05.2025 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 05.06.2025 року суд постановив здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 02.06.2025 від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Мельничука С.М. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги заперечує у повному обсязі та просить відмовити у задоволенні позову мотивуючи це тим, що квартира ОСОБА_1 обладнана автономним опаленням у встановленому законодавством порядку, вона ніколи не мала бажання та не вчиняла будь-яких дій спрямованих на укладення правочинів з ЛМКП «Львівтеплоенерго». Також зазначає, що відповідач договір приєднання ніколи не отримувала та не підписувала, а тому посилання на його умови є неправомірним. Відтак, оскільки ОСОБА_1 не вступала у правовідносини з позивачем і не приймала на себе ніяких зобов`язань перед останнім, то норми ст.ст.509 та 526 ЦК України не можуть бути правовими підставами для позовних вимог.

Крім того стверджує, що жоден розрахунок наданий позивачем не може вважатися обґрунтованим розрахунком, оскільки у таких відсутня інформація про методику отримання сум нарахувань, а тому їх неможливо зрозуміти і перевірити правильність.

Також представник відповідача зазначає, що позивач жодними належними та достатніми доказами не довів факт надання відповідачам послуг з опалення місць загального користування, а тому нарахування за такі є протиправними, у зв`язку з чим просить постановити щодо позивача окрему ухвалу.

У судовому засіданні представник позивача Сапрун М.М. позовні вимоги підтримала, просила задовольнити та надала пояснення аналогічні змісту позовної заяви.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Мельничук С.М. в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи. Відзиву на позовну заяву чи клопотань про відкладення від останньої не надходило.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією, суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, зокрема за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації №1 від 11.04.2025 року, виданою ЛМКП «Львівтеплоенерго» та відповідями з Єдиного демографічного реєстру від 05.05.2025 року наданими на запит суду.

У квартирі відповідачів у встановленому законом порядку влаштована система автономного теплопостачання, що не заперечується сторонами.

Згідно акту ОСББ «Стеценка 9» №26052025 від 26.05.2025 року, ОСОБА_2 з 03.01.2022 року фактично не проживає за адресою АДРЕСА_1 .

За особовим рахунком відповідачів № НОМЕР_1 за період з 01.10.2021 по 28.05.2025 утворилась заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення місць загального користування у розмірі 5611,66 грн. Крім того, відповідачам нараховано інфляційні втрати – у розмірі 6,94 грн, 3% річних у розмірі 3,84 грн та пеню у розмірі 85,76 грн.

04.12.2023 за заявою ЛМКП «Львівтеплоенерго» Шевченківським районним судом м. Львова було видано судовий наказ №466/12475/23 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 2 985,06 грн. за період з 01.10.2021 по 30.09.2023, а також 268,40 грн. судового збору.

Ухвалою від 18.04.2024 вказаний судовий наказ скасовано за заявою відповідача.

У добровільному порядку спір між сторонами не врегульовано. У зв`язку з чим представник позивача змушений звернутися до суду з даним позовом.

Статтею 11 ЦК України визначено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Крім цього, частиною першою статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами частин 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо відсутності факту укладення між відповідачами та позивачем договору з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ. Зокрема, цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Укладення договорів про надання житлово-комунальних послуг, підготованих виконавцем послуг на основі топового договору, визначено як обов`язок, а не право споживача.

З 1 липня 2014 року з усіма споживачами ЛМКП «Львівтеплоенерго», в тому числі і відповідачами, вважається укладеним публічний договір приєднання про надання послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води.

Відповідно до п. 3 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VІІІ договори про надання комунальних послуг, що укладені до введення в дію цього Закону, зберігають свою чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

На виконання положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 затверджені Правила надання послуги з постачання теплової енергії, в які внесені зміни постановою КМУ від 08.09.2021 №1022 і затверджений типовий договір про надання послуги з постачання теплової енергії. Зміни набули чинності з 01.10.2021.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з:

- плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства;

- плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Оскільки мешканці будинку АДРЕСА_2 не прийняли модель організації договірних відносин та не уклали договір, відтак між споживачами (мешканцями) та ЛМКП «Львівтеплоенерго» вважаються укладеними індивідуальні договори про надання послуг.

А тому суд приходить до висновку, що з 01.12.2021 року з відповідачами є укладений індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який за своєю правовою природою є публічним договором приєднання, типова форма якого затверджена постановою КМУ; зазначений договір є розміщений на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://lmkp.lte.lviv.ua.

Згідно з п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою КМУ від 21.08.2019 року за № 830, індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Індивідуальний договір з власником індивідуальних (садибних) житлових будинків вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги (фактичне виконання робіт із відключення будинку). Фактом приєднання споживача до умов договору є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надану послугу, а також факт отримання послуги. У подальшому абзац шостий пункту 13 доповнено словами і цифрами «або надсилання через Єдину платформу електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепт), наданої відповідно до вимог ст. ст. 10 та 11 Закону України «Про електронну комерцію» (згідно з Постановою КМУ № 1039 від 03.09.2024 року).

За умовами індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені договором.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель та виконавці комунальних послуг.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

За умовами вказаних договорів ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договорами.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору(ч.1). Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (ч.3). Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (ч. 4).

Так, за змістом вказаного, особи місце проживання яких зареєстроване у квартирі у встановленому законом порядку, а також власники (співвласники) квартир, зобов`язані їх утримувати, у тому числі, нести витрати по оплаті фактично наданих житлово-комунальних послуг нарівні з іншими дієздатними, які проживають та/або зареєстровані у житлі, або співвласниками.

Відповідно до Довідки №1 з місця проживання про склад сім`ї і реєстрації від 11.04.2025 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з 07.02.2008 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а тому є споживачами послуг з теплопостачання та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати за надані послуги.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що фактичне проживання ОСОБА_2 за іншою адресою не звільняє її від обов`язку щодо сплати комунальних послуг за місцем її реєстрації, а тому доводи представника в цій частині суд також не приймає до уваги.

Що стосується аргументів представника відповідача про неправомірність нарахувань за спожиті комунальні послуги та розрахунку заборгованості суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач або суб`єкт теплопостачання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо (ч. 3 ст. 19). Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч. 6 ст. 19).

Згідно з ч. 6 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду у сфері оплати житлово-комунальних послуг, відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15.03.2018 року у справі № 401/710/15-ц, від 18.09.2019 року у справі № 369/3682/16-ц, від 07.02.2024 року у справі №372/2236/21, від 20.11.2024 року у справі №463/6799/18).

Частинами 1, 4 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує.

Плата за абонентське обслуговування це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води). Плата за абонентське обслуговування нараховується у відповідності до ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до вимог пунктів 14, 38 Правил надання послуг постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 за № 830, відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.

Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Як визначено ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», до спільного майна багатоквартирного будинку належать: приміщення загального користування (в т.ч. допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Частиною 6 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Відповідно до ст. 10 зазначеного Закону обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об`єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою.

Так, з 1 грудня 2021 року з укладенням нових договорів змінено порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води. Порядок такого розподілу визначено ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, що затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також Методики № 315, загальний обсяг спожитої теплової енергії у будівлі складається з таких основних складових: обсягу теплової енергії на опалення приміщення споживача (квартири, нежитлового приміщення); обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування (МЗК) та допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Так, згідно з п. 8 розділом IV Методики розподілу у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.п. оп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25 %; для 6-10 поверхової будівлі/будинку - 20 %; для будівлі/будинку вище 10 поверхів - 15 %; для будівель/будинків комбінованої поверховості - відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.

Пункт 12 розділу IV Методики № 315 передбачає, що обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Весь обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, та витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання розподіляються між усіма квартирами (приміщеннями) будинку, в тому числі і відповідачам, пропорційно до площі усіх квартир (приміщень) та підлягає до оплати.

Отже, з 01.12.2021 року нарахування відповідачам оплати за теплову енергію на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення проводилися згідно з наведеними вимогами законодавства та Методики відповідно до показів загальнобудинкового лічильника як частка теплової енергії від загального обсягу споживання, що розподілена між усіма квартирами пропорційно до площі.

Факт отримання послуги відповідачами підтверджується актами включення системи теплоспоживання будинку по АДРЕСА_2 , актом про встановлення вузла обліку теплової енергії №1145 від 03.11.2003, актом про експлуатаційну перевірку ВОТЕ від 11.10.2021, свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 06.09.2021 та інформацією про ВОТЕ №1145.

При цьому суд звертає увагу, що наданий представником відповідача лист № 2508/К-328 ЛКП «Збоїща-408» про відсутність у будинку АДРЕСА_2 опалення на сходовій клітці датований 27.10.2016 року, тобто близько десяти років тому, що в свою чергу ставить під сумнів актуальність зазначеної у ньому інформації.

Крім того те, що від мереж центрального опалення у встановленому законом порядку відключено цілий під`їзд та/або усі квартири і приміщення під`їзду або, що в такому знаходиться лише квартира відповідачів, матеріали справи доказів не містять.

Також в матеріалах справи відсутні докази щодо поверховості означеного будинку, кількості квартир та інших приміщень в ньому. Так, представником відповідача не надано будівельно-технічної документації на будинок, актуальних матеріалів його технічної інвентаризації чи будь-яких інших доказів які б дозволили суду встановити технічні параметри та склад приміщень і квартир будинку, а відповідно суд приходить до висновку про недоведеність відповідачами обставин відключення спірного будинку від опалення та гарячого водопостачання в цілому.

Водночас, до відповіді на відзив представником позивача додано інформацію про розрахунку кількості та вартості фактично спожитих послуг з постачання теплової енергії у будинку АДРЕСА_2 , наведене стороною відповідача жодним чином не спростовано.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово комунальні послуги» внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення (для систем газопостачання - від запірного пристрою на вводі в будинок до запірних пристроїв включно перед місцями підключення газових приладів, газоспоживального обладнання, теплових агрегатів тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з ч. 2ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18, власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною. Особа, якій належить квартира (нежитлове приміщення) зобов`язана нести витрати з теплопостачання, утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №703/4963/15-ц зазначено, що нарахування оплати за опалення місць загального користування здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства та існуючих нормативних документів, відповідачі дану послугу фактично отримують, а тому повинні її оплачувати. Нарахування плати за послугу з централізованого опалення у місцях загального користування проводиться рівномірно на всіх мешканців - користувачів багатоквартирного будинку, незалежно від того, підключений цей мешканець до централізованого опалення чи має індивідуальну систему опалення, що відповідає вимогам Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення.

Суд критично оцінює твердження представника відповідача про те, що в будинку, де знаходиться квартира відповідачів, відсутні батареї та інші прилади централізованого опалення і водопостачання в місцях загального користування, а відтак такі не опалюються, з огляду на наступне.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.12.2020 року у справі № 311/3489/18, внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3 розділу І Методики, розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Водночас, суд вважає, що можлива відсутність приладів опалення в під`їздах багатоквартирного будинку не підтверджує відсутність системи опалення у місцях загального користування всього будинку.

Означене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 року у справі № 357/4664/15-ц.

Підтримання температури у місцях загального користування (МЗК) відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також шляхом теплопередачі крізь огороджувальні конструкції житлових, нежитлових та технічних приміщень.

Якщо проєктом на будівлю/будинок було передбачено встановлення приладів опалення у МЗК та допоміжних приміщеннях, але вони були демонтовані, то для забезпечення нормативної температури у цих приміщеннях такі прилади опалення повинні бути відновлені виконавцем послуг з управління багатоквартирним будинком (п. 11, розділу ІV Методики).

З огляду на наведене та фактичні обставини справи відповідачі не звільнені від оплати послуг функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та гарячого водопостачання, оскільки такі послуги належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною, а тому вони зобов`язані нести витрати утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку.

За змістом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.09.2018 року у справі № 522/7683/13-ц, саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості за житлово-комунальні послуги, заявленого надавачем відповідних послуг.

Верховний Суд в постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 703/58/16-ц зазначав, що підтримання температури вище 0° C протягом всього року, особливо в зимовий час, в загальних і технічних приміщеннях будинку є важливим чинником для підтримання належного технічного стану багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, та інженерних споруд, системи водопроводу та каналізації всього будинку, з метою уникнення їх промерзання та руйнування самого будинку від різкої зміни температур. У будинку, в якому знаходиться квартира відповідача, належний температурний режим вище 0° C підтримується за рахунок тепловтрат трубопроводів розподільчої системи, яка знаходиться в підвальному приміщенні будинку та на горищі.

Оскільки житло відповідачів знаходиться у багатоквартирному будинку, вони зобов`язані нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, а отже оплачувати послуги згідно з встановленими тарифами.

Так, представник відповідача заперечує подані позивачем розрахунки, однак власного розрахунку стороною відповідачів не проведено, доказів їх неправильності не надав. З огляду на таке у суду немає підстав сумніватися у обґрунтованості розрахунків, які беруться до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що підстави для задоволення заяви представника відповідача та постановлення окремої ухвали суду у порядку статті 262 ЦПК України відсутні, оскільки наведені у такій заяві аргументи стосуються незгоди з нарахуванням відповідачам плати за спожиті комунальні послуги, що нараховані на підставах та у спосіб, передбачений законом.

Крім цього, згідно з наданих розрахунків за надані послуги з постачання теплової енергії позивачем здійснені нарахування інфляційних втрат у розмірі 6,94 грн, 3% річних у розмірі 3,84 грн та пені у розмірі 85,76 грн.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Закріплена у ч. 1 ст. 26 (п. 10. ч. 3 ст. 10 у попередній редакції) Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування частини другої статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох процентів річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Так, 18.03.2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 210/5796/16-ц (провадження № 61-1647св17) дійшов висновку, що закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження № 61-63св18).

Отже, відсутність між сторонами договірних відносин, за умови існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати житлово-комунальних послуг не є підставою для відмови у стягненні коштів за надані житлово-комунальні послуги з покладенням відповідальності, передбаченої частиною статті 625 ЦК України, оскільки укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов`язок, а не право сторін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року по справі № 717/1323/16-ц (провадження №61-22244св18).

Проте, відповідачі не довели належними та допустимими доказами відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання з оплати вартості наданих послуг.

З огляду на передбачений законодавством принцип обов`язкової оплати спожитих житлово-комунальних послуг та презумпції правомірності договору, укладеного між сторонами справи, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, беручи до уваги те, що відповідачі зобов`язані нести витрати з теплопостачання, утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 3028 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13,76, 81, 141, 259, 263, 264, 280, 282, 284-285 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за період з 01.10.2021 року по 28.02.2025 року за послуги з постачання теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення в розмірі 5611,66 грн (п`ять тисяч шістсот одинадцять гривень 66 коп.), інфляційні втрати у розмірі 6,94 грн (шість гривень 94 коп.), 3% річних у розмірі 3,84 грн (три гривні 84 коп.) та пеню у розмірі 85,76 грн (вісімдесят п`ять гривень 76 коп.).

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 3028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», код ЄДРПОУ 05506460, місцезнаходження: 79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя О. І. Баєва