Вирок від 12 лютого 2026 р. у справі №496/4105/23 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4105/23

Провадження № 1-кп/496/6/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1

за участю:

секретаря – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4

обвинуваченого - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Біляївка Одеської області кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нечаяне Миколаївського району Миколаївської області, громадянина України, який має професійно –технічну освіту, неодруженого, який на момент вчинення злочину проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на посаді заступника командира бойової машини – навідника – оператора 1 механізованого відділення – бойової машини 1 механізованого взводу 1 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , старший солдат, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого, -

у вчиненні злочину передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального Кодексу України, -

В С Т А Н О В И В:

Старший солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, проходячи її на посаді заступника командира бойової машини - навідника-оператора 1 механізованого відділення - бойової машини 1 механізованого взводу 1 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи у вихідному районі виконання бойового завдання - поблизу населеного пункту Благодатівка Калинівської селищної територіальної громади Бериславського району Херсонської області, 03.10.2022, близько 09 год. 00 хв., діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення ст. ст. 2, 11, 16, 30, 37, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, з мотивів боягузтва та слабкодухості, відкрито відмовився виконати наказ начальника, а саме усний наказ командира 1 механізованого взводу 1 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 лейтенанта ОСОБА_6 щодо висування 1-го та 3-го механізованого взводу 1 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 з вихідного району виконання бойового завдання для проведення наступальних дій у напрямку АДРЕСА_2 , виданого на виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 від 01.10.2022 № 6т, про що відкрито заявив своєму прямому начальнику лейтенанту ОСОБА_8 та, як наслідок, не виконав вказаний наказ, хоча повинен був і об?єктивно міг його виконати.

Будучи допитаним у судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, не оспорюючи доказів по даній справі, здобутих органами досудового розслідування. У вчиненому щиро розкаявся, не заперечував проти розгляду кримінального провадження щодо нього в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України. Пояснив, що під час отримання усного наказу розумів, що після його виконання він не повернеться живим. До таких висновків він дійшов, так як до цього декілька років вже виконували аналогічний наказ і ніхто не повернувся. Після невиконання наказу його та інших 8 військовослужбовців направили в тилову частину. Наслідки не виконання йому були зрозумілі і він знав, що вчиняє злочин. Але з метою подальшого здійснення відсічі ворога, так як Херсон був вже майже окупований, він помилково оцінюючи бойову ситуацію не виконав наказ. Щиро розкаюється у вчиненому, зробив висновки, не допустить більше таких дій в майбутньому та просив суд дати можливість продовжити службу в ЗСУ для захисту Батьківщини.

Враховуючи те, що учасники процесу не оспорювали фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні сумніви у добровільності їх позиції, вислухавши думку учасників процесу і роз`яснивши їм наслідки розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів, щодо обставин, які ніким не оспорюються.

Дії обвинувачуваного ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.4 ст. 402 КК України – як непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, в умовах воєнного стану

При призначенні ОСОБА_5 покарання, суд відповідно до ст. 66 КК України визнає обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставини відповідно до ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Відповідно до письмової згоди-повідомлення командир військової частини НОМЕР_2 повідомляє та надає згоду на проходження військової служби ОСОБА_5 з наступним призначенням його на вакантну посаду оператора безпілотних літальних апаратів відділення управління командира самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону.

При призначенні конкретній особі покарання, тобто його індивідуалізації, виявляється каральна політика держави, яка поєднує в собі реалізацію різних цілей державного реагування на випадки вчинення злочинів, так як метою покарання згідно із законом України про кримінальну відповідальність є не лише кара, а й виправлення особи, запобігання вчиненню нею та іншими особами нових злочинів, і вона не може бути досягнута виключно за рахунок суворості призначеного покарання, яке є по суті другорядним.

Правова система держави має забезпечувати баланс між суворістю та м`якістю заходів реагування на порушення кримінально-правових заборон і покарання, яке призначається особі, має бути справедливим.

Повноваження суду надані державою та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття судового розсуду у кримінальному судочинстві.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

У справі «Ізмайлов проти Росії» ЄСПЛ вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»

Обираючи ОСОБА_5 вид та міру покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, яке посягає на встановлений порядок підлеглості та військової дисципліни в умовах воєнного стану, а також дані про особу винного. Суд бере до уваги, що обвинувачений повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Суд також враховує пояснення обвинуваченого про те, що відмова від виконання наказу була зумовлена станом значного психоемоційного напруження та страхом за власне життя в умовах бойової обстановки, з огляду на відомі йому факти загибелі військовослужбовців підрозділу під час виконання аналогічних завдань. Разом із тим такі обставини не виключають кримінальної відповідальності, однак підлягають врахуванню при індивідуалізації покарання. Обставиною, що пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття, обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. Крім того, суд враховує, що після вчиненого обвинувачений не залишив місце служби самовільно, не перейшов у стан СЗЧ, не вчиняв дій, спрямованих на ухилення від проходження військової служби, та висловив готовність надалі виконувати військовий обов`язок і захищати Батьківщину, що підтверджується також повідомленням командування про можливість його подальшого проходження служби.

Беручи до уваги наведене у сукупності, суд доходить висновку, що хоча призначення покарання у виді позбавлення волі відповідає санкції ч. 4 ст. 402 КК України, у даному випадку наявні виняткові обставини, які свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання. З огляду на дані про особу обвинуваченого, його поведінку після вчиненого, щире каяття, відсутність тяжких наслідків та готовність продовжувати проходження військової служби під контролем командування, суд вважає, що мета покарання, визначена ст. 50 КК України, може бути досягнута шляхом застосування ст. 75 КК України із звільненням ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (у разі перебування на військовій службі – до командира військової частини) та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Враховуючи, що на підставі ст. 75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 377 КПК України скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звільнити ОСОБА_5 з-під варти.

Речові докази та судові витрати у даному кримінальному провадженні - відсутні.

Цивільний позов по справі заявлений не був.

Керуючись статтями 349, 367-370, 373-376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації ( командира військової частини), повідомляти уповноважений орган з питань пробації (командира військової частини) про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації (командиром військової частини).

Згідно ч.4 ст.76 КК України, нагляд за ОСОБА_5 в період дії іспитового строку покласти на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_5 , а у випадку проходження ОСОБА_5 військової служби – на командира військової частини за місцем проходження служби.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою – скасувати.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 негайно звільнити з під варти в залі суду.

Зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання період перебування його під вартою з 22.01.2026 року до 13.02.2026 року.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 з випробувальним строком обчислювати з моменту проголошення вироку суду – 13.02.2026 року.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення вироку.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1