Вирок від 12 лютого 2026 р. у справі №462/844/26 — Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/844/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого – судді ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду у судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12026142390000011 про обвинувачення

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Вінниця, українця, громадянина України, місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє – 16.11.2023 року вироком Вінницького міського суду Вінницької області за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.1 ст.70 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, звільненого з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України,

встановив:

ОСОБА_2 22.01.2026 року близько 20.00 год., перебуваючи а адресою: м.Львів, вул.Чернівецька, 9, на землі знайшов (придбав) фрагмент блістера із вмістом однієї таблетки з маркування «Метадон ЗН». Зрозумівши, що це наркотичний засіб, ОСОБА_2 вирішив привласнити знайдений наркотичний засіб, з метою подальшого власного вживання без мети збуту, заховавши знайдений фрагмент блістера із вмістом однієї таблетки з маркування «Метадон ЗН» до своєї правої кишені куртки.

Того ж дня, близько 20.47 год., ОСОБА_2 , перебуваючи неподалік будинку №112, що на вул.Городоцькій у м.Львові, був зупинений працівниками поліції, яким ОСОБА_2 добровільно видав із своєї правої кишені куртки фрагмент блістеру із вмістом однієї таблетки з маркування «Метадон ЗН», яка містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон в кількості 0,0227 г.

Прокурор звернувся до суду зі клопотанням про розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

До обвинувального акта долучено заяву щодо визнання своєї винуватості, згідно якої обвинувачений ОСОБА_2 в присутності захисника - адвоката ОСОБА_3 беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, погоджується із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження та погодився на розгляд обвинувального акта в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без виклику учасників судового провадження.

На підставі ст.302, 381, 382 КПК України суд здійснює розгляд обвинувального акта в спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження. Вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд, вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали кримінального провадження, дійшов переконання, що вина ОСОБА_2 доведена повністю, його дії стороною обвинувачення кваліфіковано вірно за ч.1 ст.309 КК України, так як обвинувачений незаконно придбав та зберігав наркотичні засоби, без мети збуту.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом?якшують і обтяжують покарання.

Положеннями ст.50, 65КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також даним та особливостям особистості винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов?язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання і конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).

Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_2 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_2 , судом не встановлено.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є кримінальним проступком, вчиненим умисно; особу винного, який раніше судимий (т.1 а.с.93-94), на обліку щодо узалежнень та в психоневрологічному диспансері не перебуває (т.1 а.с.96, 98), негативних характеризуючих даних з місця проживання відносно нього не встановлено.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, у виді обмеження волі в межах санкції ч.1 ст.309 КК України. На переконання суду, таке покарання відповідатиме вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим та таким, що відповідає ст.65 КК України. З огляду на положення ст.50 КК України це покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і принципами співмірності та індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Разом з тим, суд, приймаючи до уваги наведені обставини, які пом`якшують покарання, відсутність обтяжуючих обставин, особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого, вважає за можливе застосувати до ОСОБА_2 ст.75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки його виправлення можливе без реального відбування покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю два роки, який буде оптимальним, покаже стійкість такого виправлення і неможливість вчинення ним в подальшому інших кримінальних правопорушень. На переконання суду застосування відносно ОСОБА_2 звільнення від відбування покарання з випробуванням не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини та легітимна мета покарання.

Суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_2 обов`язки, передбачені п.1, 2 ч.1, п.2 ч.2 ст.76 КК України.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. З огляду на зазначене, із обвинуваченого ОСОБА_2 підлягають стягненню на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 3565,60 грн., а саме: за проведення Львівським НДЕКЦ МВС України експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів №СЕ-19/114-24/1700-НЗПРАП від 28.01.2026 року (т.1 а.с.21), оскільки проведення вказаної експертизи було зумовлено розслідуванням вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Підстав, передбачених ст.176, 177 КПК України, для застосування щодо обвинуваченого запобіжних заходів суд не вбачає.

Керуючись ст.100, 124, 368-371, 373, 374, 382 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, і призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на два роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнити від відбування покарання із випробуванням протягом іспитового строку тривалістю два роки.

Зобов`язати ОСОБА_2 , відповідно до ст.76 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 3565,60 грн.

Речовий доказ – спец. пакет №0644596, у якому знаходиться фрагмент блістера із вмістом однієї таблетки із наркотичною речовиною «метадон», масою 0,0227 г., та який зберігається камері схову ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області (т.1 а.с.16, 25), - передати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) з метою використання для тренування службових собак.

Вирок за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням особливостей, передбачених статтею 394 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст.381, 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Відповідно до ч.4 ст.382 КПК України копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: ОСОБА_1