Постанова від 12 лютого 2026 р. у справі №573/288/26 — Білопільський районний суд Сумської області

Справа 573/288/26

Номер провадження 3/573/123/26

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 лютого 2026 року м. Білопілля

Суддя Білопільського районного суду Сумської області Марина ЧЕРКАШИНА, розглянувши матеріали, які надійшли із НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , старшого офіцера прикордонного оперативно-розшукового відділу головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону,

за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП,

ВСТАНОВИЛА:

Опис обставин, установлених під час розгляду справи.

Згідно протоколу серії СхРУ №277023 від 30.01.2026 про адміністративне правопорушення встановлено, що під час слідування на службовому транспортному засобі Toyota Hilux н.з. НОМЕР_2 позаштатною групою безпілотних літальних апаратів, майор ОСОБА_2 з метою виконання бойового (спеціального) завдання з проведення повітряної розвідки та ураження противника на місці слідкування поблизу н.п. Бабаківка 23.01.2026 о 08.45 год., виявлено, що офіцер (оперуповноваженого порв за м.д. н.п. Білопілля) лейт-т ОСОБА_3 втратив військове майно, а саме: 5,45 мм АК -74 № НОМЕР_3 ; магазин до АК-74 – 1 шт.; 5,45 мм набої до АК-74-30 шт.

Таким чином, майор ОСОБА_2 порушив вимоги ст.ст. 11, 17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 162 Стройового статуту ЗСУ, що виразилось у нездійсненні заходів щодо запобігання втрати озброєння і боєприпасів, неналежному контролі за переміщенням зброї під час руху на транспортному засобі, виконуючи обов`язки старшого прикордонного наряду так і обов`язки старшого машини.

Нормативний акт, що передбачає відповідальність за інкриміноване особі адміністративне правопорушення.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, як недбале ставлення до військової служби, в умовах особливого періоду.

13.02.2026 року до суду надійшли письмові пояснення від ОСОБА_2 , згідно яких він винним себе не визнав, зазначивши про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КУпАП, як недбалого ставлення до обов`язків, обгрунтовані наступними доводами.

Так, факт втрати озброєння 23.01.2026 року, яке було персонально закріплене за лейтенантом ОСОБА_4 та видане йому під особистий підпис у журналі видачі та закріплення зброї, не заперечується. Відповідно до вимог статутів Збройних Сил України кожен військовослужбовець несе особисту відповідальність за збереження закріпленої за ним табельної зброї та боєприпасів.

Посилання у протоколі на ст. 11 та ст. 17 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ та ст. 162 Стройового статуту ЗСУ мають загальний характер та визначають принципи військової дисципліни й організації служби, однак не покладають на нього, як старшого позаштатної групи БПЛА обов`язку здійснювати персональний контроль за збереженням особистої зброї кожного військовослужбовця.

Жодним наказом чи розпорядженням на нього не покладалися функції щодо приймання, обліку або безпосереднього зберігання табельної зброї інших військовослужбовців.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази конкретних його протиправних дій або бездіяльності, а також відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок між його службовою діяльністю та фактом втрати зброї.

Сам факт його перебуванн старшим групи не створює автоматичної юридичної відповідальності за персональну зброю інших військовослужбовців без прямої нормативної підстави.

Відповідно до вимог КУпАП суд зобов`язаний встановити наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення, зокрема вину особи та причинний зв`язок між її діями і наслідками. У даному випадку такі обставини належними доказами не підтверджені.

Додатково зазначає, що за результатами службового розслідування щодо втрати військового майна лейтенантом ОСОБА_4 до нього вже було застосовано дисциплінарне стягнення — оголошено неповну службову відповідність та позбавлено премії саме за обставини, які є предметом розгляду у даній справі. Таким чином, за один і той самий фактичний епізод до нього фактично застосовано два види юридичної відповідальності.

Вважає, що оскільки склад адміністративного правопорушення з його боку не доведений, повторне притягнення до відповідальності є несправедливим і непропорційним, та не може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Крім того, притягнення до адміністративної відповідальності без доведених конкретних порушень фактично означає надмірне покарання за подію, до якої він не мав прямого відношення, що не відповідає принципу особистої відповідальності.

З урахуванням викладеного просить суд закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення та розглянути справу у його відсутність.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та надані до суду пояснення, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, а саме: оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до наступного.

Мотиви суду та оцінка наданих доказів.

Відповідно до 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Положення ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Положеннями ст. 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту протоколу вбачається, що старший офіцер ОСОБА_2 своїми умисними діями вчинив правопорушення, відповідальність, за яке передбачена ст. 172-15 ч. 2 КУпАП, що виразилось у нездійсненні заходів щодо запобігання втрати озброєння і боєприпасів, неналежному контролі за переміщенням зброї під час руху на транспортному засобі, виконуючи обов`язки старшого прикордонного наряду так і обов`язки старшого машини.

При цьому, диспозиція ч. 2 ст.172-15 КУпАП передбачає відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Об`єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, полягає у вчиненні діяння передбаченого частиною першою цієї статті, вчиненого саме в умовах особливого періоду.

Проте, як зазначив ОСОБА_2 в своїх поясненнях, в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки жодним наказом чи розпорядженням на нього не покладалися функції щодо приймання, обліку або безпосереднього зберігання табельної зброї інших військовослужбовців, зокрема ОСОБА_5 . Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази конкретних його протиправних дій або бездіяльності, а також відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок між його службовою діяльністю та фактом втрати зброї. Сам факт його перебуванн старшим групи не створює автоматичної юридичної відповідальності за персональну зброю інших військовослужбовців без прямої нормативної підстави.

Згідно ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У постанові ВС від 21.05.2021 справі № 185/12161/15-к зазначено, що при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.

У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), вбачається, що, як і у кримінальному провадженні, суддя у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки, при складенні та оформленні протоколу в матеріалах справи відсутні належні докази вчинення правопорушення, враховуючи пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд всебічно, повно і об`єктивно з`ясувавши всі обставини правопорушення, керуючись завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення, приходить до висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, оскільки фактичні обставини справи не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо винуватості особи повинні тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що має суттєве значення для вирішення справи по суті та унеможливлює винесення постанови про визнання особи винною.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 172-15, 221, 283-284 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-15 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.

Суддя