Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №145/1376/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/1376/25

Провадження № 22-ц/801/393/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 рокуСправа № 145/1376/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Міхасішина І.В.,

суддів : Стадника І.М., Шемети Т.М.

за участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 145/1376/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Копилової Л. В., -

встановив:

ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29 травня 2023 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір (електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1213 -9283). Відповідно до умов вказаного кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 29 500 грн., строком кредитування 300 днів на базовий період 14 днів, зі зниженою % ставкою 1,20 % в день та стандартною ставкою - 1,50 % в день, зі встановленням комісії за видачу кредиту в розмірі 15,00 від суми кредиту. Відповідач всупереч умовам укладеного договору порушив його, не повернувши в повному обсязі кредит позивачеві, а також не виконав всі інші грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами кредитного договору. У зв`язку з цим станом на 02.09.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 154 936 гривень, що складається із суми простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 29 500 грн. та суми простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 125 436 грн. Водночас Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", а саме - часткового списання заборгованості за нарахованими процентами у сумі 17 936 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором в сумі 137 000 грн.

Враховуючи цю обставину позивач просить суд стягнути з відповідача не повну суму заборгованості, а лише її частину - 29 500 грн. прострочену заборгованість за кредитом та 107 500 грн. прострочену заборгованість за нарахованими процентами, а також стягнути судовий збір в сумі 2 422,40 грн.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи не містять первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості відповідача за кредитним договором. На підтвердження заявлених позовних вимог позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів про наявність заборгованості у розмірі, вказаному у наданому ним розрахунку за кредитним договором № 1213 -9283 від 29 травня 2023 року.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що воно є таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням судом обставини, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, тому просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що між сторонами було укладено договір про відкриття кредитної лінії через інформаційно-телекомунікаційну систему позивача. Відповідно до ст. 639 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» такий договір є укладеним у письмовій формі та має повну юридичну силу.

З метою отримання грошових коштів у кредит позичальник самостійно заповнив заявку на вебсайті кредитодавця, надавши свої персональні дані. Після цього він отримав доступ до оферти, яка містила всі істотні умови кредитування та була невід`ємною частиною договору. Акцепт здійснювався шляхом використання електронного підпису, а саме одноразового ідентифікатора, який є належним видом електронного підпису та підтверджує ідентифікацію особи, її згоду з умовами договору та цілісність електронних даних. Після підписання договору в такий спосіб усі документи були автоматично направлені позичальнику та стали доступними в особистому кабінеті. Тому матеріали справи підтверджували факт належного укладення договору в електронній формі.

Також звертає увагу, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а, отже, не відкриває рахунки та не здійснює банківські операції з їх обслуговування. У зв`язку з цим усупереч висновку суду кредитодавець не мав можливості надати первинні бухгалтерські документи, зокрема виписку за рахунком позичальника. Вважає, що матеріали справи містять докази на підтвердження факту перерахування кредитних коштів відповдіачу.

Отже, матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження виконання ТОВ «Укр Кредит Фінанс» своїх зобов`язань щодо здійснення безготівкового переказу кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1

08 січня 2026 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшов відзив від представник відповідача Вижаковського О.О. в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Жовта А.С. в судовому засіданні заперечувала, щодо задоволення апеляційної скарги, просила суд відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи, був повідомлений завчасно та належним чином.

Системний аналіз змісту статей 371 та 372 ЦПК України дає підстави вважати, що встановлені законом строки розгляду апеляційної скарги мають правове значення при вирішенні питання про відкладення розгляду апеляційної скарги і що саме такий підхід при застосуванні зазначених норм процесуального права узгоджується із принципом диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 статті 13 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1 - 4 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2023 року між позивачем та відповідачем укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1213 -9283.

Відповідно до умов укладеного кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 29 500 грн., строком кредитування 300 днів на базовий період 14 днів, зі зниженою % ставкою 1,20 % в день та стандартною ставкою - 1,50 % в день, зі встановленням комісії за видачу кредиту в розмірі 15,00 від суми кредиту.

На підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу позивачем надано відомості, що позивач через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року, видав кредитні кошти на картковий рахунок, на підтвердження чого надано довідку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року на карту отримувача: НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку позивача, станом на 02 вересня 2025 року відповідач за укладеним кредитним договором має заборгованість перед позивачем в загальному розмірі 154 936 грн., а саме - 29 500 грн. прострочену заборгованість за кредитом та 125 436 грн. прострочену заборгованість за нарахованими процентами..

Позивачем прийнято рішення стягнути частину вказаної заборгованості: прострочену заборгованість за кредитом 29 500 грн. прострочену заборгованість за кредитом та 107 500 грн. прострочену заборгованість за нарахованими процентами.

Пунктами 11.1, 11.3.1, 11.3.3 договору обумовлено, що договір у сукупності з правилами становили єдиний договір і визначали усі істотні умови надання кредиту. Укладаючи договір, позичальник підтверджував попереднє ознайомлення з правилами, розміщеними на веб-сайті кредитодавця, повне розуміння їх умов, згоду на неухильне дотримання договору та добровільне й усвідомлене прийняття його правових наслідків. Також позичальник підтверджував, отримання інформації, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та ст.ст. 9, 25 Закону України "Про споживче кредитування" на вебсайті кредитодавця, що забезпечувало вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Зазначалося й про те, що договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов`язковими для позичальника.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Колегією суддів враховано, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Позивач покликається на те, що перерахування суми кредиту за кредитним договором здійснювалося не безпосередньо ним, а АТ КБ «Приватбанк», оскільки між ними 02 грудня 2019 року було укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay, у відповідності до умов якого останній здійснював дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому платежів за допомогою системи LiqPay, а також забезпечував технологічне обслуговування з прийому платежів та перерахування грошових коштів тощо.

З метою підтвердження перерахування грошових коштів ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надавались до позову повідомлення АТ КБ «Приватбанк» про перерахування коштів через систему LiqPay, довідка про перерахування коштів за договором №1213-9283 від 29 травня 2023 року і розрахунок заборгованості.

В повідомлені зазначалося про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за такими реквізитами: ID транзакції 2288541414; канал LIQPAY; дата видачі 29 травня 2023 року; сума 29500 грн; номер договору № 1213-9283; номер картки НОМЕР_1 .

Номер особистого електронного платіжного засобу НОМЕР_1 , електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 вказувалися позичальником при укладенні правочину.

Отже, на переконання колегії суддів, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору, за яким заявлено стягнути заборгованість, електронним цифровим підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора, вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Доказів про те, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, електронна адреса) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані.

За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_1 не заявляв зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитних договорів на підставі положень ст.1051 ЦК України.

Отже, висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позову через відсутність первинних банківських документів, які б підтверджували переказ кредитних коштів на відповідний платіжний інструмент позичальника, є помилковим.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач є фінансовою, а не банківською установою, нормативно-правове регулювання діяльності яких має свої особливості, зокрема, що стосується вимог до первинної документації. Так, судом першої інстанції помилково не враховано, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не є банком, а тому не відкриває позичальнику рахунок, а лише здійснює перерахування кредитних коштів на вже існуючий рахунок позичальника у банківській установі.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти у повному обсязі у межах встановленого строку кредитування кредитодавцю не повернув, нараховані на підставі умов кредитного договору відсотки за користування кредитом не сплачував, тому оскільки відповідачем не було спростовано правильність здійсненого розрахунку, колегія суддів вважає, що прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 29500 грн та прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 107500,00 грн, а всього в сумі 137000,00 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги належить задовольнити у повному обсязі. Отже, подана ТОВ «Укр Кредит Фінанс» апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню.

Таким чином, рішення суду ухвалено судом першої інстанції внаслідок неправильного застосування положень матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та порушенням вимог процесуального закону щодо оцінки доказів, а тому в силу положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Щодо розподілу судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» судовий збір в сумі 6056 грн (судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2422,40 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн).

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 137000 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 141, 258, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив :

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2025 рокускасувати і ухвалити нове яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за кредитним договором №1212-9283 від 29 травня 2023 року в сумі 137000 грн (сто тридцять сім тисяч грн), яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 29500 грн (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот грн); прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 107500 грн (сто сім тисяч п`ятсот грн), а також судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6056 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: І.М. Стадник

Т.М. Шемета