Постанова від 08 лютого 2026 р. у справі №320/33193/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Войтович І. І.

суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 року Справа № 320/33193/25

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І.,

за участі секретаря Бродацької І.А.

представників Позивача Караговніка А.Ю., Шульженка Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Київської Митрополії Української Православної Церкви на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року про забезпечення позову до подання позовної заяви Київської Митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. Київська Митрополія Української Православної Церкви, до подання позовної заяви, звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила:

- зупинити дію Наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (від 16.05.2025 № Н-70/11 «Про проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості Київської Митрополії Української Православної Церкви з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена»;

- заборонити Дослідницькій групі, утвореній наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 13 травня 2025 року № Н-65/11 «Про визначення кількісного, персонального складу дослідницької групи з проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена», проводити дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості Київської Митрополії Української Православної Церкви з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, на підставі Наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 16.05.2025 № Н-70/11 «Про проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості Київської Митрополії Української Православної Церкви з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена».

В обґрунтування заявлених вимог Київської Митрополії Української Православної Церкви (далі- Митрополія) посилала на очевидну протиправність наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (далі - ДЕСС) від 13 травня 2025 року, оскільки він виданий на підставі постанови КМУ від 09.05.2025 №543, яка, на її переконання, прийнята з порушенням закону.

Також Митрополія зазначала, що невжиття заходів із забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист або поновлення його порушених прав, оскільки усі можливі дії ДЕСС, вчинені в ході розпочатого дослідження, будуть незаконними. Митрополія буде змушена вживати додаткових заходів протягом тривалого часу для відновлення своїх прав, зокрема звертатися до суду з новими позовами щодо оскарження усіх дій та рішень, прийнятих після видання наказу.

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову було відмовлено.

Постановляючи таку ухвалу, суд виходив з того, що перевірка порушення ДЕСС положень діючого законодавства під час видачі Наказу від 16.05.2025 № Н-70/11 є обов`язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду заяви про забезпечення позову, такі дії є фактично надання судом правової оцінки спірним діям, законності прийнятого наказу ДЕСС до ухвалення рішення по суті.

Також суд зазначив, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

3. Не погодившись з такою ухвалою суду, Митрополія звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та задовольнити її заяву про вжиття заходів забезпечення позову, посилаючись як на очевидну протиправність наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 16.05.2025 № Н-70/11 та усіх можливих дій ДЕСС в ході незаконно розпочатого дослідження, так і на існування обставин, які можуть унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист і поновлення прав та інтересів.

Також Митрополія стверджує про співмірність у співвідношенні негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, що, на її переконання, не було враховано судом першої інстанції, оскільки буде відповідати принципу процесуальної економії та відсутності необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник Митрополії також посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13.07.2022 у справі № 240/26736/21, від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21 та Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

З цих та інших підстав Митрополія вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповно та неправильно встановлених обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження, установлено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, а від 26.01.2026 - призначено справу до судового розгляду.

5. У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

6. У судовому засіданні представники Апелянта підтримали апеляційну скаргу в межах викладених у ній доводів та вимог. Додатково пояснили, що з позовною заявою у цій справі не зверталися, а наказ ДЕСС від 16.05.2025 № Н-70/11 оскаржується ними в межах іншої справи. З іншими заявами про вжиття таких заходів забезпечення не зверталися. Також зазначили, що станом на теперішній час дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості, призначене на підставі зазначеного вище наказу вже завершене, втім наполягали на актуальності вжиття заходів забезпечення позову. Просили апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а заяву про забезпечення позову - задовольнити.

У судове засідання представник ДЕСС не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином.

Вислухавши думку учасників справи, колегія суддів, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, вирішила здійснити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання без поважних причин.

7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.

8. Нормативно-правове регулювання.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду,

2) або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції.

9. Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє колегії суддів стверджувати, що за своєю юридичною природою забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту, який гарантує виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

При цьому, згідно Рекомендацій № R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Разом з тим, в КАС України чітко регламентовано підстави для вжиття заходу забезпечення позову, серед яких: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

10. Київська Митрополія Української Православної Церкви, стверджуючи про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, покликається на існування обох підстав, зазначених вище.

Щодо першої підстави, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

11. Так, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги в цій частині, Митрополія зазначає, що не зможе відновити порушене право в умовах однієї справи, оскільки буде вимушена ініціювати нові судові провадження щодо оскарження усіх дій та рішень, прийнятих після видання Наказу ДЕСС від 16.05.2025 № Н-70/11, що не відповідатиме принципу процесуальної економії.

12. Надаючи оцінку таким доводам, судова колегія зазначає, що застосування заходів забезпечення позову допускається у виключних випадках. Можливе настання негативних наслідків в майбутньому не є беззаперечною правовою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

13. Так, сам по собі факт призначення дослідження ДЕСС не доводить неминучого порушення прав релігійної організації, оскільки наказ Відповідача про призначення та проведення дослідження, без урахування його результатів, є виключно процедурним рішенням, яке не тягне за собою автоматичного встановлення ознак афілійованості, складення та направлення припису, звернення до суду з позовом про припинення релігійної організації тощо.

14. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що Митрополією не доведено існування обставин, які істотно ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, складність вчинення цих дій, як і не встановлено, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

15. Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що ані у суді першої, ані апеляційної інстанції Апелянт не зазначає жодних доводів та не надає доказів на підтвердження його позиції щодо існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі.

16. Отже, посилання Апелянта на приписи п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України є необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Щодо другої підстави, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

17. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги в цій частині, Митрополія посилається на очевидну протиправність постанови Кабінету Міністрів України від 09 травня 2025 р. №543 «Про затвердження Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена», відповідно до якої було прийнято наказ ДЕСС від 16.05.2025 № Н-70/11.

18. Надаючи оцінку таким доводам, апеляційний суд відзначає, що очевидні ознаки протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом, тобто таким, що не потребує додаткового дослідження фактичних обставин чи правових норм.

19. Однак, посилаючись на очевидну протиправність спірного наказу, Митрополія стверджує про невідповідність нормативно-правового акту, на підставі якого такий наказ був прийнятий, вимогам ст. 35 Конституції України, Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст. 33 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, Резолюції Генасамблеї ООН №95(І) від 1946 року щодо принципу індивідуальної вини та ст. 14 Європейської конвенція з прав людини, що вимагає надання судом правової оцінки цих норм. Здійснення такої комплексної оцінки виходить за межі стадії забезпечення позову.

20. У контексті, суд апеляційної інстанції також погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції і підкреслює, що забезпечення позову на підставі очевидної протиправності спірного рішення є неналежним, якщо справа вимагає детального аналізу фактів і права, оскільки це може свідчити про упереджене формування позиції суду ще до вирішення справи по суті позовних вимог, а тим більше ще до звернення з позовом, як у цій конкретній ситуації.

21. Більш того, у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник Митрополії підтвердив той факт, що дослідження, про яке йдеться в заяві, вже здійснено. Отже, суд приходить до висновку, що наказ ДЕСС від 16.05.2025 № Н-70/11 вже реалізований в повному обсязі і задоволення заяви Апелянта не відповідатиме легітимній меті забезпечення позову.

22. Аналізуючи твердження Митрополії про те, що наказ не реалізований у повному обсязі, а тому й донині зберігається необхідність вжиття заходів забезпечення позову через не направлення повідомлення до КМДА щодо припинення права користування земельними ділянками, суд відзначає, що такі твердження є необґрунтованими, оскільки вчинення таких дій не охоплюється наказом ДЕСС.

23. Посилання представника Митрополії на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.07.2022 у справі № 240/26736/21, від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21 та від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки підстави для вжиття заходів забезпечення позову не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними. Крім того, зазначені справи не є подібними до справи, що розглядається.

24. Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

25. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в цій справі.

26. Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

27. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

28. Таким чином, апеляційна скарга Київської Митрополії Української Православної Церкви підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської Митрополії Української Православної Церкви - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 11 лютого 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев