Постанова від 10 лютого 2026 р. у справі №620/6495/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6495/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Василенка Я.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги Інформаційного агентства, ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Інформаційного агентства, у якому просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо не проведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні за період з 24.01.2024 по 15.05.2025;

стягнути з Інформаційного агентства на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 244668,05 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що при виключенні зі списків особового складу відповідача, останнім йому було виплачено грошове забезпечення не в повному обсязі; на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі № 620/14415/23 відповідач виплатив йому грошове забезпечення 16.05.2025 в розмірі - 22102, 03 грн, тому у зв`язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, відповідно до ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Чернігівськогоокружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні за період з 24.01.2024 по 15.05.2025.

Стягнуто з Інформаційного агентства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12233,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Інформаційне агентство подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційні скарги позивача та відповідача до розгляду в порядку письмового провадження на 11.02.2026 для їх спільного розгляду.

30.10.2025, під № 29797 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Інформаційному агентстві, наказом начальника Інформаційного агентства від 23.01.2024 № 17, був виключений зі списків особового складу Інформаційного агентства та всіх видів забезпечення.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 24.11.2023 у справі № 620/14415/23, яке набрало законної сили, частково задовольнив позовні вимог ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії:

визнав протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.12.2018 по 31.12.2022 включно із врахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

зобов`язав Інформаційне агентство нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.12.2018 по 31.12.2022 із врахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

визнав протиправними дії Інформаційного агентства щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2022, в тому числі: грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року;

зобов`язав Інформаційне агентство нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020, в тому числі: грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум;

у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі № 620/14415/23, відповідач виплатив позивач грошове забезпечення 16.05.2025 в розмірі - 22102,03 грн. За твердженням відповідача, рішення суду ще не виконано в повному обсязі.

Окрім того, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі № 620/13336/23 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано протиправними дії Інформаційного агентства щодо невиплати ОСОБА_1 витрат на службове відрядження в розмірі 1657,38 гривень за квитки на транспорт, стягнуто з Інформаційного агентства на користь ОСОБА_1 1057 (одна тисяча п`ятдесят сім) грн 38 коп заборгованості по витратах на службові відрядження, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

24.04.2024 позивачу на його картковий рахунок на виконання вказаного рішення суду було зараховано кошти в сумі 1057,38 грн.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 25.10.2024 у справі № 620/10223/24, яке набрало законної сили, часткового задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 : визнав протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнути з Інформаційного агентства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4149,04 грн з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми; в решті позову відмовив.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо непроведення з ним своєчасного повного розрахунку при звільненні за період з 24.01.2024 по 15.05.2025, звернувся до суду з цим позовом, оскільки набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116 та 117 КЗпП України. Ненарахування та невиплата вказаних сум і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Так, період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Ураховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у розмірі 12233,40 грн грн буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.

Натомість, відповідача вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк позивач у своєму позові у прохальній частині поєднує в одному процесі адміністративне та цивільне судочинство: вимога про визнання протиправною бездіяльність відноситься до адміністративного, а вимога про стягнення середнього заробітку - до цивільного.

Відповідач звертає увагу, що рішення у справі №620/14415/23 залишається не виконаним в повному обсязі, а виплата грошового забезпечення 16.05.2025 року в сумі 22102,03 грн не є повним розрахунком при звільненні.

Резолютивна частина рішення суду не містить визначення стосовно утримання зборів, податків та інших обов`язкових платежів з присудженої суми.

Доводи апеляційної скарги позивача:

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 12233,40 грн (5% від простроченої заборгованості роботодавця в розмірі 244668,05 грн);

- суд першої інстанції до спірних правовідносин одночасно застосував і шестимісячний строк, і принцип пропорційності, що є помилковим та таким, що суперечить усталеним висновкам Верховного Суду, сформованим у подібній категорії справ.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Так, статтею 117 КЗпП України, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У той же час, згідно статті 117 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 116 КЗпП України, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Під час судового розгляду даної адміністративної справи судом першої інстанції було досліджено та встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні, а виплату на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у справі № 620/14415/23, яке стосувалось нарахування і виплатити на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 29.12.2018 по 31.12.2022 та його грошового забезпечення з 29.01.2020, в тому числі: грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року, відповідачем було проведено 16.05.2025. Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

З урахуванням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 у справі № 620/10223/24, яке набрало законної сили, в силу частини четвертої статті 78 КАС України, судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1322,53 грн.

При цьому, судом було враховано доводи позивача про те, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 у справі № 620/10223/24, на яке посилається відповідач, з останнього стягнуто середній заробіток при звільненні, що має інші часові показники, інший вид грошового забезпечення (компенсація коштів за відрядження), тому у цьому випадку не є тотожним спором із справою, яка розглядається.

Тож, період затримки розрахунку при звільненні з 24.01.2024 по 15.05.2025 (обмеження строком виплати у 6 місяців) складає 185 дні, тому середній заробіток за вказаний період має становити 244 668,05 грн (1322, 53 грн*185).

Водночас, з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті КЗпП України, з урахуванням таких критеріїв: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував звернення до суду після звільнення через майже півтори роки на виконання рішення суду відповідачем частково було виплачеано частково недоплачене позивачу грошове забезпечення та його індексацію, тому суд першої інстанції мав підстави для висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми 12233,40 грн, що є співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача

Слід врахувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 підтвердила компенсаційний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та наголосила, що навіть після внесення змін Законом № 2352-ІХ, застосування принципу співмірності не усунуто на нормативному рівні.

Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити, як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Колегія суддів вважає, що наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що позивач у своєму позові у прохальній частині поєднує в одному процесі адміністративне та цивільне судочинство: вимога про визнання протиправною бездіяльність відноситься до адміністративного, а вимога про стягнення середнього заробітку - до цивільного, колегія суддів їх відхиляє, позаяк, спори пов`язані з проходженням публічної служби, зокрема, і стягнення заробітної плати/грошового забезпечення, є спорами публічними та вирішуються за правилами адміністративного судочинства.

Також, колегія суддів наголошує на тому, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Разом з тим, як доцільер виснував суд першої інстанції, такі питання врегульовані КЗпП України.

Щодо зазначення апелянтом про те, що резолютивна частина рішення суду не містить визначення стосовно утримання зборів, податків та інших обов`язкових платежів з присудженої суми, колегія суддів зазначає, що суд у мотивувальній частині вказав на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12233, 40 грн, з відрахуванням зборів, податків та інших обов`язкових платежів з вказаної суми, тому резолютивна частина має виконуватись за нормами чинного законодавства, що регулюють оподаткування нарахованих роботодавцем/боржником сум.

Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Під час апеляційного перегляду, колегією суддів враховується висновок Верховного Суду у постанові від 22.01.2026 у справі № 460/17264/23.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Інформаційного агентства та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді Я.М. Василенко

В.В. Кузьменко