Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №533/993/25 — Козельщинський районний суд Полтавської області

Справа № 533/993/25

Провадження № 2/533/50/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(за правилами загального позовного провадження)

12 лютого 2026 року Козельщинський районний суд Полтавської області

в складі: головуючого судді - Оксенюк М. М.,

за участі:

секретаря судового засідання – Шуліки Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Козельщина цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

УСТАНОВИВ

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить визнати за ним, право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 38,7 кв.м., житловою площею 23,1 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2009 році позивач мав намір придбати у ОСОБА_3 у власність житловий будинок з господарськими спорудами розташований по АДРЕСА_1 .

11.02.2009 ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 4000,00 грн у вигляді повної оплати вартості житлового будинку, що підтверджується розпискою від 23.11.2011, яка була оформлена належним чином та посвідчена секретарем Приліпської сільської ради Андрушко В.О.

Позивач в усній формі домовився із власницею ОСОБА_3 , що вони укладуть та нотаріально посвідчать договір купівлі-продажу нерухомого майна не пізніше ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.

Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняла її внучка ОСОБА_2

ОСОБА_1 звернувся до відповідачки ОСОБА_2 з проханням оформити спадкові права на фактично проданий будинок та в подальшому укласти з ним договір купувлі-продажу нерухомого майна. В усних розмовах ОСОБА_2 погоджувалася на запропонований варіант та визнавала факт продажу будинку її померлою бабою, та обіцяла виконати всі належні дії.

Однак незважаючи на домовленості ОСОБА_2 у грудні 2011 року виїхала із селища Козельщина у невідомому напрямку.

Відразу після складення розписки позивач ОСОБА_1 зі своєю сім`єю вселилася в даний житловий будинок з господарськими будівлями та проживає в ньому на даний час, тобто більше 14 років. За час проживання та користування спірним будинком позивач оплачує комунальні послуги, здійснює поточні та капітальні ремонти, самостійно несе всі інші витрати на утримання житла в належному стані.

Отже позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом про визнання за ним право власності на вищезазначений житловий будинок з господарськими спорудами за набувальною давністю.

Ухвалою Козельщинського районного суду Полтавської області від 21 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження, відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні на 13 січня 2026 року.

Окрім цього даною ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 13 січня 2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 12 лютого 2025 року.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача адвокат Марченко В.В. в судове засідання не з`явилися, але представник позивача направив заяву про розгляд справи без його та позивача участі, позов підтримують та прохають задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причину неявки в судове засідання суд не повідомила, відзив на позовну заяву позивача до суду не направила.

Згідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов позивача підлягає до задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч 3 та ч.4 ст.12, ч.1 та ч.2 ст.13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 отримала у спадок після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яке зареєстровано в реєстрі за №2258 (а.с.11).

Відповідно до актового запису про смерть №3 від 22 березня 2010 року, вбачається, що ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Приліпка Козельщинського району Полтавської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.64).

За життя спадкодавець ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповіла онуці ОСОБА_2 (а.с.65).

Як вбачається зі спадкової справи №287/2010, 06 вересня 2010 року ОСОБА_2 прийняла спадщину після померлої ОСОБА_3 (а.с.48).

Також, судом встановлено, що згідно з розписки від 11.02.2009 ОСОБА_3 за життя отримала від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 4000,00 гривень за проданий будинок по АДРЕСА_1 . Вищезазначена розписка, у цей же день, була засвідчена секретарем Приліпської сільської ради Андрущенко В.О. (а.с.10).

Відповідно до витяга з погосподарської книги за 2001-2005 роки вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок 1947 року побудови, загальна площа – 47,6 кв.м., житлова площа – 38,4 кв.м. (а.с.15).

Відповідно до довідки виданої виконавчим комітетом Козельщинської селищної ради від 20.10.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та його дружина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з лютого 2009 року дійсно проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).

Місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить відмітка у паспорті, виданому на ім`я ОСОБА_1 (а.с.8).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У Конституції України закріплені основні правові принципи регулювання відносин власності, головними з яких є принцип рівного визнання й захисту рівним чином усіх форм власності (статті 13, 41).

Конституційні положення про право власності відображені в нормах чинного законодавства, зокрема у статті 344 ЦК України, якою встановлені правила застосування набувальної давності як одного зі способів набуття права власності.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Виходячи із змісту вказаної статті, обставинами, які мають значення для справи і які повинен довести позивач, є такі: добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність, відсутність інших осіб, які претендують на це майно, відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Згідно з п.9–14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (частина третя статті 344 ЦК). При цьому строк позовної давності починає обчислюватись з моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором.

З огляду на положення статті 376 ЦК право власності за набувальною давністю на об`єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Ураховуючи положення статей 335 і 344 ЦК право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Виходячи зі змісту статей 335 і 344 ЦК, взяття безхазяйної нерухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вона розміщена, і наступна відмова суду в переданні цієї нерухомої речі у комунальну власність не є необхідною умовою для набуття права власності на цей об`єкт третіми особами за набувальною давністю.

Ураховуючи положення статей 16, 344, 396 ЦК, до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнішній володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог статей 387, 391 ЦК.

Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред`явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення статті 388 ЦК за наявності відповідних заперечень з боку відповідача.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Саме такі правові висновки зробила Велика палата Верховного Суду у справі № 910/17274/17 (постанова від 14.05.2019), які є цілком застосовними до даної справи.

Правові висновки Верховного Суду України у справі № 6-253цс16 (постанова від 13 квітня 2016 року) щодо правильності застосування ст. 120 Земельного кодексу України, на які посилалася представниця позивачки у позовній заяві, суд у даній справі не застосовує, так як висновки ВС у наведеній справі не стосуються спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 добросовісно та відкрито володіє нерухомим майном, що є предметом позову. Таке володіння не переривалося, починаючи з лютого 2009 року. Наявність інших осіб, які б претендували на це майно, судом під час судового розгляду справи встановлено не було. Позивач не має жодного юридичного титулу щодо нерухомого майна, оскільки розписка видана йому ОСОБА_3 , яка померла, у якості підтвердження отримання грошових коштів за «проданий» будинок, не є підставою для набуття ані права власності на

будинок, ані права користування (найму чи оренди) тощо. Отже фактичне володіння позивачем нерухомим майном є безтитульним, оскільки не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном, право власності на яке, як встановлено судом, зареєстровано на померлу ОСОБА_3 .

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 , яка передала у фактичне володіння позивача нерухоме майно, долею такого майна протягом тривалого часу (з 2009 року) не цікавилася, своє право на нього до дня своєї смерті не заявляла.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що громадянка ОСОБА_3 померла, і це унеможливлює набуття позивачем права власності на нерухоме майно у інший спосіб, окрім як через звернення до суду.

Отже, суд вважає, що володіння позивачем нерухомим майном, про визнання права власності на яке він просив суд, є добросовісним та безтитульним; відкритим та безперервним з лютого 2009 року; нерухомість не є самочинним будівництвом; власник майна, право власності за яким зареєстроване, померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ; таке майно не вилучене із цивільного обороту; об`єкт володіння є законним; відсутня норма закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною даністю, а тому встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності є підставою для набуття позивачем права власності за набувальною давністю та задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно зі ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору у сумі 1982 гривні 07 копійок (а.с.1).

Відповідно до частини першої статі 141 ЦПК України судові витрати у справі, пов`язані зі сплатою судового збору, при ухваленні рішення про задоволення позову підлягають стягнення з відповідач на користь позивача.

Разом з тим, враховуючи те, що в позовній заяві позивач просив суд судові витрати у справі, які пов`язані зі сплатою судового збору залишити за собою, суд вважає за доцільне вказану заяву задовольнити, залишивши за позивачем судові витрати у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 141, 247, 353-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 38,7 кв.м., житловою площею 23,1 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Роз`яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду першої інстанції впродовж тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити позивачу, що має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги впродовж тридцяти днів з дня проголошення рішення до Полтавського апеляційного суду через Козельщинський районний суд.

Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М. М.Оксенюк