Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №161/949/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/949/26

Провадження № 3/161/897/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2026 року Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Рудська С.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луцьку Волинської області, громадянина України, з середньо-спеціальної освітою, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, до адміністративної відповідальності за вчинення однорідного правопорушення протягом року не притягувався, непрацюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1

за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -

В С Т А Н О В И Л А:

15.01.2026 року до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення, складені відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 595780 від 07.01.2026 року, ОСОБА_1 , 07.01.2026 року близько 00.45, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно свого батька – ОСОБА_2 , чим завдав шкоди його психічному здоров`ю.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчинення вказаного правопорушення не визнав суду пояснив, що 07.01.2026 року між ним і його батьком мав місце обоюдний конфлікт, в ході якого вони висловлювали образи на адресу один одного та свої невдоволення з приводу поведінки під час спільного проживання.

Заслухавши пояснення особи, щодо якої ставиться питання про притягнення до адміністративної відповідальності, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступних висновків.

Диспозиція ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.

Статтею 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» закріплено зазначення термінів, які вживаються у даному Законі.

Домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство – це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Із наведеного слідує, що обов`язковою ознакою психологічного насильства є дії кривдника, наслідком яких стали побоювання постраждалої особи за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди її психічному здоров`ю

Суд вважає, що факт вчинення домашнього насильства, зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , не підтверджуються доказами, наданими органом, що склав протокол про адміністративне правопорушення.

Так, з пояснень потерпілого ОСОБА_2 та із змісту його заяви про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності від 07.01.2026 року слідує, що ОСОБА_1 вчинив щодо нього психологічне насильство, але в чому це насильство полягало у вказаних документах не зазначено.

Будь-які інші докази, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства матеріали справи не містять.

Крім того, і в самому протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, які саме дії, які підпадають під ознаки домашнього насильства психологічного характеру, вчинені ОСОБА_1 щодо потерпілого.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України», «Малофєєва проти Росії», суд виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положення ч. 3 ст. 62 Конституції України регламентують, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що органом, яким було складено протоколи про адміністративні правопорушення не надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того, що 07.01.2026 року ОСОБА_1 вчинив протиправні дії, передбачені ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Пунктом 1 ст. 247 КУпАП визначено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, у відповідності до ст. 62 Конституції України, ст. 7, п. 1 ст. 247 КУпАП, суд приходить до висновку, що провадження по справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю через відсутність в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Керуючисьст. 173-2, п. 7 ст. 247, ст.ст. 251, 252, 280, 283-284 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ознаками ч. 1 ст. 173-2 КУпАП в зв`язку із відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська