Постанова від 09 лютого 2026 р. у справі №211/249/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2376/26 Справа № 211/249/25 Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання – Лідовська А.А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Юзефовичем І.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (дата складання повного судового рішення не зазначена)

ВСТАНОВИВ

В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, а саме під час роботи в Спеціалізованому виробничому комбінаті «Кривбасшахтопроходка».

Позовна заява мотивована тим, що позивач працював в Спеціалізованому виробничому комбінаті «Кривбасшахтопроходка» у шкідливих підземних умовах праці прохідником. На підставі медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини м. Кривого Рогу, акту розслідування хронічного професійного захворювання позивачу було встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба 2 ст. з синдромом периферичної полінейропатії з ліктьовими пері артрозами НФС першого ст., синдром периферичної ангіодистонії, синдром попереково-крижової радикулопатії з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим синдромом. Захворювання професійне з 1998 року.

Захворювання виникло за таких обставин: 1 рік на РУ ім. Кірова та 15 років в тресті «Кривбасшахтопроходка» працював у шкідливих умовах підземного середовища за професією прохідник. Виконував роботи по бурінню шпурів в горизонтальних вертикальних виробках, при цьому постійно знаходився у контакті з віброгенеруючими механізмами (ручними та телескопічними перфораторами), коректовані значення рівня вібрації при роботі складає 113-120 дБ, при ГДР- 112 дБ. Причинами виникнення професійного захворювання слугували: тривала робота; безпосередній контакт з буровою технікою; недосконалість ручних та телескопічних перфораторів; низька ефективність засобів індивідуального захисту від вібрації та шуму.

Позивач вважає, що підприємство- не створило безпечних і нешкідливих умов праці, не виконувало передбачені законом і нормативними актами норми охорони праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не приймало заходів для облегшення або зменшення впливу шкідливих факторів на робочих місцях, що призвело до завдання ОСОБА_1 моральної шкоди.

Внаслідок отриманого професійного захворювання позивач став інвалідом, не має змоги вести звичайне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Позивач постійно відчуває біль та обмеження рухів у шийному та поперековому відділах хребта, плечових, ліктьових і колінних суглобах, іррадіацію болю в руки і ноги, утруднення ходи, задишку при фізичних навантаженнях, оніміння кінцівок. Позивач відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, поганий сон та фоні сильних больових відчуттів.

Оскільки підприємство-роботодавець ліквідовано без правонаступників в 2013 році, просив стягнути на відшкодування моральної шкоди з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 142000,00 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 70 000 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь держави судові витрати в розмірі 700,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем по справі, винним у заподіянні моральної шкоди є підприємство-роботодавець, яке не забезпечило належних безпечних умов праці, а в органах Пенсійного Фонду позивач ніколи не працював.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

В судове засідання апеляційного суду учасники судового розгляду не з`явились, повідомлялись про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач з 1982 по 1997 рр. працював прохідником у Спеціалізованому виробничому комбінаті «Кривбасшахтопроходка» (ШСУ №1) у шкідливих підземних умовах праці.

На підставі медичного висновку лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини м. Кривого Рогу» (виписка-епікриз №3334/1529 від 30.09.2004), позивачу встановлено професійне захворювання «Вібраційна хвороба 2ст. з синдромом периферичної полінейропатії …. Захворювання професійне з 1998р.»

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 25.01.1999, професійне захворювання виникло у шкідливих умовах підземного середовища, за професією прохідник.

Довідкою МСЕК від 15.03.1999 №118328 позивачу встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 30% з 09.03.1999.

За довідкою МСЕК від 03.11.2004 №412565 позивачу встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 40% та 3 група інвалідності з 01.11.2004 безстроково.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування шкоди, заподіяними працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ними трудових обов`язків, затвердженими постановою КМУ РСР від 03.07.1987 №690, чинних на 1999 рік, виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями, враховуючи той факт, що підприємство-роботодавець ліквідовано без правонаступника.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до вимог статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 – 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Згідно з пунктом 1 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненої працівникові ушкодженням здоров`я, в зв`язку із виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472, що діяли на час виникнення правовідносин, власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі – власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків (надалі – ушкодження здоров`я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди. Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або акт про професійне захворювання; висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною праці та дотриманням законодавства про працю, або профспілкового органу щодо причин ушкодження здоров`я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів дізнання або попереднього слідства; рішення про притягнення винних осіб до адміністративної або дисциплінарної відповідальності; рішення органів соціального страхування про відшкодування власником витрат на допомогу працівникові в разі тимчасової непрацездатності у зв`язку з ушкодженням здоров`я; показання свідків та інші докази.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2013 року Державне спеціалізоване будівельно-монтажного тресту по підземному будівництву та реконструкції шахт кар`єрів «Кривбасшахтопроходка» ліквідовано.

Отже, у зв`язку із ліквідацією без правонаступника комбінату «Кривбасшахтопроходка», із регресною вимогою про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я під час виконання трудових обов`язків позивач має право звернутись до органів державного соціального страхування, тому Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області, (яке після набрання чинності 01.01.2023 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» замінило Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області є належним відповідачем у справі, що було правильно встановлено судом першої інстанції.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 212/629/17-ц, провадження №61-36283св18, від 17 липня 2019 року у справі 212/6987/16-ц, провадження № 61-17314св18 та Верховний Суд України у постанові від 06 грудня 2017 року у справі № 212/411/17-ц.

У справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, на підставі розумності, виваженості та справедливості, виходячи із тривалості часу роботи позивача на підприємстві за шкідливих умов виробництва, обставин отримання шкоди, наявність фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність, вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану, відсоток втрати ним професійної працездатності, обґрунтовано визначився з розміром моральної шкоди в сумі 70 000,00 грн. При визначенні розміру відшкодування судом враховані вимоги розумності і справедливості, роз`яснення, викладені в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 10 лютого 2026 року.

Головуючий:

Судді: