Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №607/13472/21 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.02.2026 Справа №607/13472/21 Провадження №2/607/193/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Дудченко Ю. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання незаконних та скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання незаконних та скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . З метою оформлення права власності на земельну ділянку, площею 0,2207 на якій розташований належний йому будинок, він уклав договір на виконання робіт щодо складання документації із землеустрою про встановлення меж земельної ділянки в натурі.

В процесі складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі було виявлено накладання сусідньої земельної ділянки, яка належить відповідачу, щодо стало підставою для неможливості завершення приватизації.

Позивач звернувся до відповідача з прохання виправити вказане накладання, однак відповідач відмовився. Позивач звернувся до комісії Великоберезовицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, яка встановила, що координати земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідають конфігурації вказаної у кадастровому плані та в натурі та заходить на земельну ділянку ОСОБА_3 . Тому рекомендувала змінити конфігурацію земельної ділянки з врахування існуючих меж.

Оскільки земельна ділянка, площею 0,1600 га була сформована 01.12.2011 без врахування картографічних матеріалів, що підтверджують існуюче землекористування домоволодінь в с. Серединки Тернопільського району Тернопільської області, що призвело до порушення охоронюваних законом інтересів позивача, і стало підставою для визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

У зв`язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити, визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки здійсненої 01.12.2011 року з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель. Також визнати недійсним та скасувати Державний акт серія ЯК №204295 на право приватної власності на земельну ділянки з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, виданого ОСОБА_2 , 01.12.2011.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області подав відзив на позов, в якому вказав, що у Державному земельному кадастрі державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , здійснена 01.12.2011 року, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленого ДГІ «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Законодавством передбачено можливість виправлення помилок внаслідок неякісного виконання робіт із землеустрою та усунення накладок земельних ділянок шляхом виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), на підставі якої можуть бути внесені зміни до Державного земельного кадастру. У такому випадку немає необхідності скасовувати державну реєстрацію земельної ділянки та право на неї. Одночасно зауважимо, що накладка земельної ділянки не позбавляє права її власності, а тому права громадянина, що визначені статтею 14 Конституції України, право власності на землю гарантується.

Отже, після скасування права на землю органами реєстру прав, державний кадастровий реєстратор отримає в порядку інформаційного обміну інформацію про скасування права, відповідно до чого і внесе зміни до Поземельної книги.

З огляду на викладене, Головне управління не наділене повноваженнями на виконання дій щодо скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, а тому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 не подала належно оформленого відзиву на позов, однак подала пояснення в яких вказала, що позивач насамперед повинен довести, що він є належним користувачем чи власником спірної та суміжної земельної ділянки і в якому розмірі. Позивачем не долучено генеральний план забудови, з якого можна було б зробити висновок про розмір та конфігурацію земельної ділянки. Всі інші документи, долучені позивачем, стосуються права власності на будинок та земельну ділянку ОСОБА_2 .

Як вбачається з цих документів, приватизацію земельної ділянки вона провела з дотриманням всіх передбачених законом правил та порядку отримання Державних актів, виготовлення технічна документація і вона отримала у власність земельні ділянки, якими користувалась, також межі її земельних ділянок були погодженні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Долучений позивачем Акт обстеження комісії для вирішення спорів у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, складений комісією у складі працівників селищної ради 19.05.2021 викликає сумніви, оскільки комісія не повідомила її про проведення даного обстеження і провела його без її участі, і навіть не надіслала їй цей акт для ознайомлення. З акту не вбачається на підставі яких документів позивач є належним землекористувачем, і виходячи з яких документів комісія робила обстеження. При цьому комісія взяла до уваги як достовірний факт, думку ОСОБА_3 , яка не є суміжним землекористувачем чи власником, про те, що її технічна документація виготовлена з порушенням і без згоди суміжних землекористувачі. З врахуванням вищенаведеного, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області у судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду витребувано докази.

Ухвалою суду призначено судову земельно-технічну та будівельно-технічну експертизу, зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду призначено судову земельно-технічну експертизу, зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду витребувано докази.

Ухвалою суду призначено судову земельно-технічну експертизу, зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду залучено сертифікованого інженера – геодезиста, зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду закрито підготовче засідання.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов до наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Суд, встановив, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.03.2021 після смерті ОСОБА_5 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 247335334 від 09.03.2021.

Відповідно до погосподарської книги села Серединки Тернопільського району Тернопільської області, у користуванні ОСОБА_5 була у користуванні присадибна земельна ділянка, площею 0,25 га.

Актом обстеження комісії Великоберезовицької селищної ради для вирішення земельних спорів у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян від 19.05.2021 рекомендовано ОСОБА_2 укласти договір із ліцензованим суб`єктом господарювання на розроблення відповідної документації із землеустрою, у зв`язку із зміною конфігурації земельної ділянки із врахуванням існуючих меж. Дану документацію погодити із суміжними землекористувачем тобто ОСОБА_1 .

Згідно з технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства за адресою: с. Серединки на території Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, складеної ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», що 19.05.2010 Буцнівська сільська рада рішенням №671 затвердила акт обстеження від 17.05.2010 та визнала, що станом на 01.01.2002 року ОСОБА_2 користувалась земельними ділянками: для будівництва та обслуговування будинку - 0,16 га, а для ведення ОСГ - 0,09 га.

Також згідно з Актів визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки та передачу межових знаків на зберігання від 20.11.2008, межі земельних ділянок, для будівництва та обслуговування будинку - 0,16 га, а для ведення ОСГ - 0,09 га, були погоджені зовнішні межі землекористування, в тому числі із сусідами - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Рішенням Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 30.05.2008 № 217 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок», вирішено передати безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, загальною площею 0,16 га, в АДРЕСА_1 , за рахунок земель житлової та громадської забудови, та земельну ділянку, площею 0,09 га для ведення особистого селянського господарства в с. Серединки Тернопільського району в межах населеного пункту за рахунок сільськогосподарського призначення (рілля).

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 27.07.2021 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6114933722021, земельна ділянка за кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , здійснена 01.12.2011 року, на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленого ДГІ «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та Державного акту серія ЯК №204295 на право приватної власності на земельну ділянки з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, виданого ОСОБА_2 , 01.12.2011.

Згідно з висновку експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи № 607/13472/21, складеної ТВ КНІДСЕ 24.05.2022 вбачається, що межа земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, яка розташована по АДРЕСА_1 накладається (перетинається) на межу земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , яка розташована по АДРЕСА_1 . Накладання земельної ділянки гр. ОСОБА_2 з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132 на земельну ділянку ОСОБА_1 має місце, то площа такого накладання становить 0.0053 га.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки здійсненої 01.12.2011 року з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель. Також визнати недійсним та скасувати Державний акт серія ЯК №204295 на право приватної власності на земельну ділянки з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, виданого ОСОБА_2 , 01.12.2011, оскільки є накладення земельних ділянок, однак суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

При вирішенні позову про захист порушених прав суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі статтею 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Частиною першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Предметом спору у цій справі є законність державної реєстрацію земельної ділянки здійсненої 01.12.2011 року з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, розташованої по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель та Державного акту серія ЯК №204295 на право приватної власності на земельну ділянки з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, виданого ОСОБА_2 , 01.12.2011.

У такий спосіб позивач просив захистити його права на земельну ділянку.

Частинами першою та другою статті 103 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Частинами першою, другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений позивачем спосіб, має бути наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Згідно зі статтею 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж; а також: відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж: визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

27.07.2021державним реєстратором за ОСОБА_2 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленого ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та Державного акту серія ЯК №204295 на право приватної власності на земельну ділянки з кадастровим номером 6125280900:02:001:0132, площею 0,1600 га, виданого ОСОБА_2 , 01.12.2011, проведена у Державному земельному кадастрі із присвоєнням кадастрового номера 6125280900:02:001:0132, державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,16 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 28 ЗУ «Про землеустрій» ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» несе відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

Твердження позивача, що межі земельної ділянки ОСОБА_2 суміжними користувачами земельних ділянок не погоджувались, а також, що державний кадастровий реєстратор не перевірив відповідність поданих документів для реєстрації земельної ділянки вимогам законодавства, внаслідок чого необґрунтовано зареєстрував у Державному земельному кадастрі спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , суд вважає безпідставним, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України передбачено, що державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).

Формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (стаття 79-1 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частини третя, четверта статті 78-1 ЗК України).

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Частиною першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» яка кореспондується з положеннями статті 193 ЗК України , визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Статтею 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах: об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону тощо.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Згідно з частиною третьою статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта ), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята).

Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Частинами другою, десятою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); матеріали польових топографо-геодезичних робіт; план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Отже, норми чинного законодавства чітко врегульовано процедуру державної реєстрації земельної ділянки, порядок внесення відомостей до державного земельного кадастру про земельну ділянку, порядок ведення Поземельної книги та підстави для її скасування.

Відповідно до актів визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки та передачу межових знаків на зберігання від 20. 11.2008, межі земельних ділянок, для будівництва та обслуговування будинку - 0,16 га, а для ведення ОСГ - 0,09 га, були погоджені зовнішні межі землекористування, в тому числі із сусідами - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Тому, межі спірної земельної ділянки були погоджені суміжними землекористувачами в тому числі позивачем.

Отже, державна реєстрація спірної земельної ділянки, відбулася відповідно до вимог чинного законодавства.

Також, ОСОБА_1 не подав суду затвердженої документації із землеустрою, яка б давала можливість підтвердити розміри, площу, конфігурацію, цільове призначення його земельної ділянки.

При цьому, позивач ОСОБА_1 не подав доказів, які б свідчили, що йому передано у власність земельну ділянку, площею 0,2207 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що її право порушене відповідачами, а також доказів, які б беззаперечно вказували на те, яка саме земельна ділянка перебуває у власності позивача, де проходить її межа.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності виникає на підставах, не заборонених законом, і вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації це право не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (пункти 121-123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

Тому суд, враховуючи законність рішення Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 30.05.2008 № 217 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,16 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , яке було підставою набуття ОСОБА_2 земельної ділянки у власність та те, що державний акт на право власності на земельну ділянку та державна реєстрація права власності лише посвідчують відповідне право на земельну ділянку та не мають самостійного юридичного значення, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Суд зазначає, що між сторонами фактично існує спір щодо меж сусідніх земельних ділянок, зокрема в частині площі їх накладення у розмірі 0,0053 га. Жодна із сторін не оспорює наявність в іншої права на відповідні об`єкти, як такі. Водночас, земельна ділянка, якою користується позивач, не сформована та не виділена йому у власність у встановленому законом порядку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, тому обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та не забезпечить виконання завдань цивільного судочинства.

Щодо інших доводів позивача у справі, викладених в обґрунтування власних правових позицій по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд звертає увагу на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання незаконних та скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 283, 284, 352-355 ЦПК України, ст. ст. 328, 377 ЦК України, ст. 12, 77, 116, 120, 152 ЗК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання незаконних та скасування державної реєстрації земельної ділянки та державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: невідомий, місце проживання: АДРЕСА_1 .

Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, місцезнаходження: м. Тернопіль вул. Лисенка, 20А.

Повний текст рішення суду складено та підписано 12 лютого 2026 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко