Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №571/874/25 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Попова В. О.

Справа № 571/874/25

Провадження № 2/644/456/26

12.02.2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Попової В.О.,

за участю секретаря судового засідання - Плаксій К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Харковав порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В:

Позивач в особі адвоката Тараненка А.І., який діє на підставі довіреності від 04.12.2024, звернувся через підсистему «Електронний суд» до Рокитнівського районного суду Рівненської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 142479 від 04.06.2024, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 у розмірі 18 017 грн 04 коп., яка складається з 11 809 грн 10 коп. заборгованості за тілом кредиту, 5 805 грн 94 коп. заборгованість за відсотками, 402 грн 00 коп. заборгованість за комісією та судові витрати: сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.06.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» (первісний кредитор) та відповідачкою укладено Кредитний договір № 142479 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір складається з індивідуальної частини договору про споживчий кредит (далі індивідуальна частина), графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування Позичальника та загальної для всіх клієнтів Кредитодавця, публічної частини про споживчий кредит (далі публічна частина), що розміщена на веб-сайті Кредитодавця https://finx.com.ua за посиланням: https://finx.com.ua/docs. Позичальник уклав Договір, приєднавшись до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку(ів) платежів, як невід`ємних частин (складових) Кредитного договору, шляхом підписання індивідуальної частини/акцепту, відповідно до розділу V цієї індивідуальної частини. Відповідач добровільно без примусу чи тиску заявив про бажання отримання коштів, зареєструвався на сайті, під час чого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками сайту Кредитодавця, тобто вказав свої особисті персональні ідентифікаційні дані. ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс», перед прийняттям рішення щодо видачі кредитних коштів та укладання Договору, перевірило не лише особисті дані відповідача з метою ідентифікації, а і платіжну картку, а саме: приналежність платіжної картки позичальнику. Для підписання електронного договору, відповідачу направлено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором е063а325 на номер телефону НОМЕР_1 відповідача та введено ним 04.06.2024 12:47:47, що підтверджується на кожній сторінці індивідуальної частини Договору. Окрім цього, індивідуальна частина містить електронну печатку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та підпис директора Македонського О.Є. Введення Позичальником одноразового ідентифікатора у відповідне поле в Особистому кабінеті на сайті Кредитодавця є підписанням Договору відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Кредитний договір укладено на таких умовах: п. 2.2.1. Сума (загальний розмір) кредиту становить 13 334 грн та надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 10 000 грн 50 коп. на № рахунку/картки відповідача № 5168-75XX-XXXX-5642, у національній валюті; у розмірі 3 333 грн 50 коп. шляхом погашення заборгованості відповідача за комісією, нарахованою згідно п. 2.5 індивідуальної частини. Відповідно до п. 2.5. комісія за надання кредиту складає 3 333 грн 50 коп., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 25,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів відповідача або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено. Отже, відразу після вчинених дій відповідача, 04.06.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» ініціювало переказ коштів згідно Договору на платіжну картку № № 5168-75XX-XXXX-5642, що у свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця. Виходячи з викладеного, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується Довідкою № 10 від 29.01.2025. Зазначає, що відповідач, згідно з матеріалами справи, виконував умови кредитного договору, здійснюючи часткові платежі, тобто вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору. Всупереч умов Договору, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 18 017 грн 04 коп., яка складається з 11 809 грн 10 коп. заборгованості за тілом кредиту, 5 805 грн 94 коп. заборгованість за відсотками, 402 грн 00 коп. заборгованість за комісією. 10.10.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» уклали Договір факторингу № 10102024, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором № 142479 від 04.06.2024. Таким чином, відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу № 10102024 від 10.10.2024, від ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 18 017 грн 04 коп.

Ухвалою судді Рокитнівського районного суду Рівненської області від 14.04.2025, вищезазначена цивільна справа була передана на розгляд за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м.Харкова.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року позовна заява прийнята, відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадженні з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно. В позовній заяві зазначено, що у разі неявки представника позивача у судове засідання, просять розгляд справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином та своєчасно. 30.12.2025 через підсистему «Електронний суд» за вх. № 46874/25 від відповідачки ОСОБА_1 надійшла заява, в якій вона просить на підставі ст. 211 ЦПК України розгляд справи проводити у її відсутність, оскільки вона тимчасово перебуває за межами України (а.с. 101).

Відповідач не скористалась процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За таких обставин, з письмової згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши відповідні обставини і визначивши відповідні до них правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, 04.06.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 142479 (індивідуальна частина), який підписано останньою одноразовим ідентифікатором е063а325 (а.с. 14-17).

У пункті 2.2.1 індивідуальної частини даного договору сторони погодили надання позичальнику кредит у розмірі 13 334 грн 00 коп., у наступному порядку: у розмірі 10 000 грн 50 коп. на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті, у розмірі 3 333 грн 50 коп. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5 індивідуальної частини.

Згідно п. 2.3 проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,00% річних. Тип процентної ставки – фіксована.

Знижений тариф комісії за обслуговування кредиту складає 1 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100 грн (п. 2.4.).

Комісія за надання кредиту складає 3 333 грн 50 коп., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день складання цього Договору за ставкою 25% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.1. цієї індивідуальної частини (а. 2.5.).

Згідно п. 2.6. загальний строк кредитування складає 84 днів х 04.06.2024 до 27.08.2024.

У пункті 2.6.1 визначено, що сплата відбувається згідно до графіку платежів та здійснюється один раз на два тижні.

Одночасно з підписанням Договору про споживчий кредит № 142479 від 04.06.2024, ОСОБА_1 також підписано одноразовим ідентифікатором е2403bb9 паспорт споживчого кредиту – Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартна форма), в якому зазначені умови кредитування, аналогічно викладеному в договорі про споживчий кредит № 142479 від 04.06.2024 (а.с.24-25).

Факт перерахування грошових коштів на користь ОСОБА_1 підтверджується Довідкою № 10, засвідченої директором ТОВ «Фінансова компанія « Кредіплюс», згідно якої відповідачці 04.06.2024 на карту № НОМЕР_2 перераховано грошові кошти у сумі 10 000 грн 50 коп., де в призначені платежу зазначено: видача кредиту № 142479 від 04.06.2024 (а.с. 37).

Підписавши кредитний договір, сторони договору погодили всі істотні умови договору, зокрема умови кредитування та розмір процентів, комісії, а проставляння ОСОБА_1 електронного підпису у вищезазначеному договорі свідчить про її згоду з усіма викладеними в ньому умовами.

Первісний кредитор – ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс», свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, що підтверджується карткою обліку виконання договору № 142479 від 04.06.2024 (а.с. 42).

Положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частинами 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За вимогами ст. 626 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору. Зокрема, відповідно до частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частинами 4 та 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним..

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Як вбачається з матеріалів справи, Договір про споживчий кредит № 142479 від 04.06.2024 підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором е063а325.

За вказаних обставин суд вважає встановленим факт укладення між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та відповідачкою Договір про споживчий кредит № 142479 від 04.06.2024.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.

За приписами частин першої, другої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідаючи перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Щодо укладення договору факторингу судом встановлено.

10 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» (Клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» (Фактор) укладено договір факторингу №10102024, відповідно до умов якого, Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 45-49).

Відповідно до п.4.1. вищезазначеного договору права вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, Акту приймання-передачі Реєстру, по формі встановленій у відповідному додатку.

Відповідно до копії витягу з Додатку № 1 до Договору факторингу № 10102024 від 10 жовтня 2024 Реєстр прав вимог № 2 від 06.11.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 142479 від 04.06.2024 в сумі 18 017 грн 04 коп. (а.с. 50).

Як вбачається з копії акту приймання-передачі Реєстру № 2 до Договору факторингу № 10102024 від 10 жовтня 2024 року, згідно з вимогами п.4.1 Договору факторингу № 10102024 від 10 жовтня 2024 року, Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстру Боржників Клієнта від 06 листопада 2024, складений за формою згідно із Додатком № 1 до Договору та документи підтверджуючі право вимоги Клієнта (а.с. 51).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За змістом статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Виходячи з викладеного, в судовому засіданні підтверджено факт відступлення права грошової вимоги за Договором про споживчий кредит № 142479 від 04.06.2024 від ТОВ «Фінансова компанія Кредіплюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до боржниці ОСОБА_1 .

Так, суд встановив, що дійсно ОСОБА_1 отримувала кредитні кошти, користувалась ними та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов`язання щодо їх повернення.

На час розгляду справи судом відповідачка не надала даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості первинному кредитору або позивачу та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язань, відповідно до ст. 617 ЦК України.

Згідно з виписки з особового рахунку за кредитним договором № 142479 від 04.06.2024, наданим представником позивача, ОСОБА_1 має заборгованість в загальному розмірі 18 017 грн 04 коп., з яких: 11 809 грн 10 коп. – прострочене тіло; 5 805 грн 94 коп. - прострочені відсотки; 402 грн 00 коп. - прострочена комісія (а.с. 44).

Виходячи з викладеного, судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконує зобов`язання за Договором про споживчий кредит № 142479 від 04.06.2024 з умовами якого вона погодилась, та доходить висновку про обґрунтованість задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» у розмірі 17 615грн 04 коп., яка складається з: 11 809 грн 10 коп. – заборгованість по сумі кредиту, 5 805 грн 94 коп. – заборгованість за процентами.

Одночасно з цим, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення комісії в розмірі 402 грн 00 коп. є необґрунтованими виходячи з такого.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

В той же час, у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що комісія за надання кредиту складає 3 333 грн 50 коп., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 25,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальникам або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.1 цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

При цьому у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості, що надаються ОСОБА_1 та за які кредитором встановлена комісія, також позивачем, не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Матеріали справи також не містять доказів, що споживач погодила перелік таких послуг та користувався ними.

Враховуючи те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону «Про споживче кредитування», позивачу встановлено щомісячну плату за послуги з обслуговування кредитної заборгованості, які умовами договору не конкретизовано, а споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії в розмірі 402 грн 00 коп. суд відмовляє з підстав їх необґрунтованості.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачки судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп., сплаченого ним при подачі позову, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд з урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності стягнення судового збору вважає необхідним стягнути сплачений судовий збір у розмірі 2 368 грн 35 коп. (17 615 грн 04 коп./18 017 грн 04 коп.*2 422 грн 40 коп., що дорівнює 97,77 %).

Крім того, у пред`явленому позові позивач просить стягнути з відповідачки витрати, понесені ним на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

Згідно з положеннями п. 1, 2 ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу по даній справі останнім надано наступні копії документів: Договір про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 від 04.02.2025, укладеного між Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «ФК «Ейс»; додаткова угода № 20 від 04.02.2025 до Договору про надання правничої допомоги № 04/02/25-01 від 04.02.2025; акт прийому-передачі наданих послуг від 04.02.2025 на суму 7 000 грн 00 коп.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4956 Тараненка А.І.; довіреність від 04.12.2024 (а.с. 53-58).

Згідно п.3.6. Договору про надання правничої допомоги № 05/07/24-02 від 05.07.2024 сума гонорару, якщо вона буде стягнута на користь Клієнта сплачується на користь Адвоката не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем фактичного отримання коштів на рахунок Клієнта.

Суд дослідивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, докази надані на підтвердження судових витрат на правничу допомогу, вважає, що судові витрати в частині стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (пункт 268).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Згідно положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з положень статей 137, 141ЦПК України, статті 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Таким чином, суд зобов`язаний з урахуванням обставин і складності справи надати оцінку поданим заявником доказам на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, визначити необхідний фактичний обсяг правової допомоги, співмірність витрат на правничу допомогу, за результатами чого, надати обґрунтований висновок про наявність/відсутність підстав для відшкодування таких витрат і їх розмір, а не формально (без надання оцінки доказам та аргументам) вказати про відсутність підстав для компенсації таких витрат на користь позивача за рахунок відповідача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.

Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

З позовної заяви вбачається, що вона подана представником позивача через систему «Електронний суд». Провадження по цивільній справі відкрито в спрощеному провадженні з повідомленням (викликом) сторін. Представник позивача не приймав безпосередню участь в судовому засіданні, вказана цивільна справа не є складною.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, заявлених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді, через призму критеріїв, встановлених статтями 137 та 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн 00 коп. є неспівмірною, зокрема, із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг та сам розмір є явно завищеним. Зазначена категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, додатки до позовної заяви, також є наперед визначеними та не потребують великих зусиль для його зібрання.

Суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн 00 коп.

Враховуючи, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Ейс» задоволені частково, розмір витрат на правничу допомогу адвоката підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 2 933 грн 10 коп., що дорівнює 97,77 %.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 133, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 142479 від 04.06.2024 у розмірі 17 615 (сімнадцять тисяч шістсот п`ятнадцять) грн 04 коп., з яких: 11 809 грн 10 коп. – сума заборгованості за тілом кредиту та 5 805 грн 94 коп. - сума заборгованості за процентами.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 368 (дві тисячі триста шістдесят вісім) грн 35 коп. та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 2 933 (дві тисячі дев`ятсот тридцять три) грн 10 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви на його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, передбаченому ст.354 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ст.354 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», місцезнаходження: м. Київ, Харківське шосе, 19, офіс 2005, код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , реєстрація місця проживання/перебування: АДРЕСА_1 .

Рішення складено 12.02.2026.

Суддя В.О. Попова