Вирок від 11 лютого 2026 р. у справі №293/620/25 — Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа №293/620/25

Провадження №1-кп/293/73/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника в режимі відео конференції ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Черняхів кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025060610000249 від 15.05.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Володарськ-Волинський, Володарськ-Волинського району Житомирської області, громадянина України, з неповною вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, неодруженого, учасника бойових дій, військовозобов`язаного, раніше не судимого,

по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

На підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-IX, на усій території України оголошено загальну мобілізацію, яка на даний час продовжена.

Згідно з ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-ХІІ від 06.12.1991, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.

У відповідності до довідки військово - лікарської комісії № 2025-060402-0842-0825-0 від 02.04.2025 ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. ІНФОРМАЦІЯ_2 03.04.2025 виписано повістку молодшому сержанту ОСОБА_4 , згідно якої він мав прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , о 08 годині 04.04.2025 для відправки до військової частини НОМЕР_1 .

З метою ухилення від проходження військової служби ОСОБА_4 , діючи в порушення вимог ст.ст. 17,65 Конституції України, ст.ст.1,39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу України» від 25 березня 1992 року №2232-ХП», ст.1, ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII, та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 від нехтуючи конституційним обов`язком громадянина України, спрямованим на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, військовим обов`язком громадянина України щодо проходження військової служби, в особливий період, за відсутності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, 03.04.2025 перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , що за адресою: АДРЕСА_2 , відмовився від отримання повістки, згідно якої він мав прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 о 8 годині 04.04.2025 на відправку до військової частини НОМЕР_1 , про що цього ж дня в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 складено акт відмови від отримання повістки про виклик.

Однак, 04.04.2025 ОСОБА_4 за відсутності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким чином ухилившись від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

За вказаних обставин ОСОБА_4 інкримінується ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

ІI. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушенні не визнав та показав, що після проходження ВЛК він прийшов до ТЦК, що по АДРЕСА_2 , з метою надати висновки ВЛК, де йому намагались вручити бойову повістку, від отримання якої він відмовився. В подальшому працівники відділу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 склали акт відмови. Проте, вважає, що при складанні цього акту працівниками порушена процедура його складання, оскільки йому не доведено зміст повістки, він не був повідомлений про час та місце прибуття до відділу. Окрім того, ні кримінальним, ні адміністративним законодавством не передбачена відповідальність за відмову від отримання повістки. Просив суд визнати його невинним.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_5 просила закрити кримінальне провадження, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України. На думку сторони захисту уповноваженими працівниками порушено процедуру вручення повістки обвинуваченому ОСОБА_4 , який не був ознайомлений зі змістом повістки, не був повідомлений про час та місце прибуття, сам акт відмови складений з грубим порушенням законодавства, оскільки в ньому не зазначено часу та місця складання акту. Крім того, вважає, що відмова від отримання повістки не є відмовою від мобілізації, а сам по собі акт про відмову не є ухиленням від призову. Вважає, що стороною обвинувачення не доведено причетності ОСОБА_4 до ухилення від мобілізації.

Проте, незважаючи на невизнання вини обвинуваченим, вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, повністю підтверджена показаннями свідка та дослідженими в судовому засіданні доказами.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав, що він є начальником відділення обліку мобілізаційної роботи та заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказав, що у квітні 2025 року військовозобов`язаний ОСОБА_4 пройшов ВЛК, де був визнаний придатним до військової служби. В присутності іншого представника відділу ОСОБА_9 (на даний час загинув) ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки та мобілізаційного розпорядження, про що був складений відповідний акт, який був також зафіксований відеозаписом. Як причину відмови ОСОБА_4 вказав, що своє відслужив, борг державі віддав.

Також, вина ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

-повісткою на відправку на ім`я ОСОБА_4 , якою зобов`язано ОСОБА_4 о 08 год. 00 хв. 04.04.2025 року з`явитися за адресою АДРЕСА_2 , та мати документи і речі вказані на звороті повістки, а також мобілізаційним розпорядженням № 2 про зобов`язання з`явитися, не чекаючи повістки РТЦК та СП, протягом 04.04.2025 о 8 год (а.с.67,68);

-актом щодо відмови від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 від 03.04.2025, відповідно до якого, під час вручення повістки здійснено оповіщення громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про явку на 08.00 год. 04.04.2025 року, який відмовився від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Причиною відмови зазначено: «своє відслужив, борг державі віддав». Текст повістки про явку на 08.00 год 04 квітня 2025 року. Оповіщення здійснили начальник ОСОБА_10 та оператор ГДЗ ОСОБА_11 (а.с.43);

-протоколом огляду предметів (відео) від 22.05.2025 року та відеозаписом на оптичному диску, в ході перегляду якого видно, що ОСОБА_4 відмовився від отримання повістки, вказавши причиною, що своє відслужив, борг державі віддав (а.с.57,69);

-карткою обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я ОСОБА_4 відповідно до якого він визнаний придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП ВВНЗ, додаткових центрах, закладах (установах), медичних підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення охорони (а.с.44);

-згідно довідки військово-лікарської комісії №2025-0402-0842-0825-0 від 02.04.2025 молодший сержант (запасу) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має діагнози: остеохондроз, спондилоартроз поперекового відділів хребта, стадія нестійкої ремісії. Рецедив тип перебігу. Протрузії МХД L2-L3, L3-L4, L4-L5.ПФХ І (один) ст. Застарілий травматичний повний розрив лівого ахілового сухожилка від 22.12.2024. Постравмативна контрактура лівого гомілкового ступневого суглобу. Помірне порушення функції. Міопатія слабкого ступеню обох очей. На підставі статті 78б, 64в 30в, графи ІІ розладу хвороб придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони (а.с.49);

-із повідомлення КНП «Черняхівського територіального медичного об`єднання» Черняхівської селищної ради від 22.05.2025 №1086 вбачається, що ОСОБА_4 з 01.011.2024 по 22.05.2025 звертався за медичною допомогою до спеціалістів консультатично-діагностичної поліклініки: 20.09.2024, 23.09.2024, 10.02.2025, 11.02.2025, 01.04.2025 та перебував на стаціонарному лікуванні з 23.12.2024 по 08.01.2025; 11.02.2025 по 18.02.2025 (а.с.52-54);

-згідно повідомлення КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Черняхівської селищної ради від 22.05.2025 №296, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив лікування з 10.09.2024 по 13.09.2024, 20.09.2024, 17.10.2024, з 23.12.2024 по 08.01.2025, 11.02.2025-18.02.2025, 10.02.2025-31.03.2025 (а.с.55-56);

-постановою про визнання речових доказів від 26.05.2025, згідно якої речовими доказами, крім інших, визнано оригінали: повістки на відправку, мобілізаційного розпорядження, акту відмови від отримання повістки від 03.04.2025, довідки військово - лікарської комісії №2025-0402-0842-0825- 0 від 02.04.2025.

Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості.

Щодо доводів сторони захисту, суд вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно до абзацу п`ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначає загальну мобілізацію як складову частину організації оборони держави, змістом якої, зокрема, є переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу.

Саме це і є підставою криміналізації ухилення від призову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.

Згідно з вимогами ч.3 статті 22 вказаного Закону під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися, зокрема, до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року (надалі - Порядок № 560), врегульовано, зокрема, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; механізм відправлення військовозобов`язаних та резервістів до місць проходження військової служби.

Так, відповідно до пунктів 30, 40, 47 Порядку №560 повістка формується за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або бланк повістки заповнюється представником ТЦК або його відділу. Керівник ТЦК або його відділу накладає на повістку КЕП або особисто підписує повістку та скріплює гербовою печаткою.

Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником ТЦК або поліцейським.

У разі відмови від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину і реєструється в ТЦК.

Згідно підпункту 1 пункту 41 Порядку №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик є: у разі вручення повістки – особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки.

Таким чином, доказами, що підтверджують відмову від отримання повістки є акт відмови від отримання повістки та відповідний відеозапис.

Вказані докази суд визнає належними та допустимими та вважає, що процедуру вручення повістки не було порушено.

Поряд з цим, суд критично оцінює твердження сторони захисту щодо не доведення ОСОБА_4 змісту повістки, дати та часу прибуття, оскільки обвинувачений після зазначення причин відмови від отримання повістки, міг розумно передбачити наслідки такої відмови та складання акту відмови уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Поведінка ОСОБА_4 , що додатково зафіксована на відеозаписі під час відмови, є очевидно протиправною.

Водночас, доводи сторони захисту, що в діях обвинуваченого відсутні ознаки ухилення від призову на військову службу є такими, які розцінюються судом як обраний спосіб захисту та спосіб уникнути кримінальної відповідальності.

Так, об`єктивна сторона злочину за ст. 336 КК України, яка інкримінована обвинуваченому, виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, на особливий період.

Безпосереднім об`єктом цього злочину є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч.2 ст.17 Конституції покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - з загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.

Суб`єктивна сторона злочину за ст.336 КК України - прямий умисел. Мотиви на кваліфікацію не впливають.

Суб`єкт - особа, що підлягає мобілізації. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію це: військовозобов`язані, що знаходяться в запасі, та громадяни, що підлягають на час мобілізації призову на військову службу і отримали мобілізаційні посвідчення (повістки).

Таким чином, ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази та аргументи з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та доведеності.

Оцінивши наведені докази в їх сукупності, враховуючи, що суду не надано обвинуваченим доказів існування обставин, які давали б йому право на сумлінну відмову від військової служби, суд дійшов висновку, що своїми умисними діями, які виразились в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, та вважає його винуватість у вчиненому повністю доведеною.

Підстав, у відповідності до ч.3 ст.337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

ІІІ. Мотиви призначення покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації.

Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілих, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен враховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Варто відмітити, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до вимог ст.69 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції ст.336 КК України, відповідно до положень загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно із ст.12 КК України злочин передбачений ст.336 КК України, є нетяжким злочином.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ст.66,67 КК України судом не встановлено.

Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого, відсутність обставин, які обтяжують та пом`якшують покарання, особу обвинуваченого, який є учасником бойових дій, за місцем проживання компрометуючих матеріалів немає, раніше не судимий, на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, враховує його стан здоров`я.

Поміж іншого, вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_4 , суд бере до уваги, що Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/2022 в Україні введено воєнний стан.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

В умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах завдають ще більшої шкоди інтересам суспільства та через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.

При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що вчинений ОСОБА_4 злочин пов`язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією РФ та конституційним обов`язком кожного громадянина захищати свою країну, тому захист незалежності та територіальної цілісності України набуває особливого значення та повинен бути забезпечений усіма можливими засобами. На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України.

Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами.

При цьому, суд розцінює причину відмови від отримання повістки ОСОБА_4 , що виразилось у твердженні: «своє відслужив, борг державі віддав», про що не заперечував сам ОСОБА_4 в ході судового розгляду, як прояв зневаги та цинічне ставленням до військового обов`язку в Україні та подальшого проходження ним військової служби.

На переконання суду, вчинений ОСОБА_4 умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створюватиме в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що узгоджується з позицією, викладеною в постанові ВС колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 15 листопада 2023 року (справа N 641/1067/23 провадження N 51-5308 км 23)

За таких обставин суд дійшов висновку, що звільнення обвинуваченого ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення йому більш м`яких покарань, ніж передбачені санкцією ст. 336 КК України, сформує негативну думку інших військовозобов`язаних, вплине на їх бойовий дух та мотивацію, не сприятиме дотриманню мети покарання, сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації, та в свою чергу вплине на якість оборони України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного обвинуваченого такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Визначена форма відбування покарання ОСОБА_4 в умовах ізоляції від суспільства є, на думку суду, співмірною із вчиненим обвинуваченим злочинним діянням, а також є справедливим і виваженим заходом примусу, що буде ефективним в аспекті превенції вчинення ним чи іншими особами аналогічних злочинів, тоді як звільнення від відбування покарання з випробуванням не сприятиме виправленню винної особи, а також призведе до збільшення свідомого та відвертого ігнорування особами, які підлягають мобілізації, отриманого письмового повідомлення про необхідність несення військової служби.

За наведених обставин суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_12 не можливе без ізоляції від суспільства, тому обирає міру покарання в межах санкції ст. 336 КК України у виді позбавлення волі, яке, на переконання суду, є законним, справедливим, необхідним та достатнім для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства в частині виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

ІV. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 не обирався та підстав для обрання йому запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу суд не вбачає.

Судові витрати по справі відсутні.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлено.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 349, 368, 373-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_12 рахувати з моменту приведення даного вироку до виконання.

Речові докази, а саме:

- оптичний носій інформації DVD-R диску із копією запису з нагрудної боді-камери працівників 9-го відділу Житомирського РТЦК, за фактом фіксації обставин події, що мала місце 03.04.2025 в с-щі Черняхів по вул. Шкільна, 4, Житомирського району Житомирської області, за фактом вручення повісток на відправку ОСОБА_4

-оригінал повістки на відправку;

-оригінал мобілізаційного розпорядження;

-оригінал акту відмови від отримання повістки від 03.04.2025;

-оригінал картки обстеження та медичного огляду (вх. 9\3761 від 03.04.2025);

-оригінал висновку офтальмолога від 26.03.2025;

-оригінал висновку хірурга від 01.04.2025;

-оригінал висновку невролога від 01.04.2025;

-акт дослідження стану здоров`я від 31.03.2025 №712 вх. 9\3761\1 від 03.04.2025;

-оригінал довідки військово-лікарської комісії №2025-0402-0842-0825- 0 від 02.04.2025 – залишити з матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуюча суддя ОСОБА_13